Фінансова, бюджетна та економічна оцінка ефективності інвестування

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками ключового завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати? На це запитання мусить відповісти кожний інвестор — від приватної особи до держави.Виходячи з цього, теоретичні основи інвестиційного аналізу складають систему методів і показників обчислення ефективності(привабливості) інвестування.
Найвідоміші методи можна поділити на три групи:
1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними;
2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;
3) методи оцінки ефективності інвестицій, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.
За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і порівнюється інвестиційна привабливість (ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або об’єктів.
Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.
Фінансова оцінка передбачає визначення фінансових результатів реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.
Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, ступінь яких залежить від впровадження конкретного проекту.
Економічна ефективність інвестиційного проекту — це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності безпосередніх учасників проекту. Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народного господарства в цілому або для галузі, групи підприємств, регіону тощо.
Залежно від виду оцінки ефективності реалізуються певні методи інвестиційного аналізу.
Традиційні методи аналізу застосовуються дуже давно, а після виникнення часової теорії грошей використовуються паралельно з методами, які ґрунтуються на концепції дисконтування. Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій.
Норма ефективності обчислюється як відношення сумарних грошових надходжень у дійсній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менше за одиницю, проект має бути відхилений як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. У практичних розрахунках застосовується річна норма ефективності:

де НЕ_р — річна норма ефективності;
ГНр — середньорічні грошові надходження;
ІК — інвестовані кошти.
Період окупності інвестицій обчислюється як зворотний показник:

де ПО — період окупності інвестицій у роках;
ІК — сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом;
ГНр —середньорічні грошові надходження.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю базуються на обчисленні балансової і чистої (РІ_б ; РІ_ч) рентабельності інвестицій.
У першому випадку ми маємо відношення середьорічного доходу компанії за бухгалтерським звітом до обсягу інвестицій; у другому — чисту рентабельність, тобто дохід зменшується на суму податкових і відсоткових платежів:

де РІ — балансова рентабельність інвестицій;
Ї РД — середьорічний дохід компанії (прибуток);
ІК — сума інвестованих коштів;
РІ_а — чиста рентабельність інвестицій;
П_п — податкові та відсоткові платежі.
Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю частково використовувались у нас, але рентабельність обчислювалась тільки балансова, за прибутком або приростом прибутку, що надходить як результат від інвестицій. Податок на інвестиції був відсутній.

Діюча методика дозволяє обґрунтовувати ефективність будь-якої інвестиційної програми шляхом вільного вибору аналогу для порівняння, використання усередненого коефіцієнта економічної ефективності у народному господарстві чи промисловості.