Економічна система. Види економічних систем

Економічна система— це спосіб організації національної економіки.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

Господарське життя будь-якого суспільства передбачає узгодження і розв'язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

 

 

 

Що виробляти?

Наприклад,в твоєї сім’ї є ділянка землі. На ній можна вирощувати овочі, плодові дерева; на ній можна побудувати будинок и здавати в оренду; або просто залишити для відпочинку. За фінансової скурти, напевно, доцільно щось на ній вирощувати і продавати на ринку. Але для цього слід спочатку дослідити, що користується попитом на ринку, чого там бракує. Будь-якого виробника хвилює багато питань: Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів має виробити економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні слід виробляти — одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки? Проблема полягає і в тому, що виробник має обмежену кількість ресурсів, що можна одночасно використати для виробництва конкретного товару. Тому треба визначитись, що виробляти зараз, а що згодом.

Як слід виробляти блага?

Розв’язуючи першу проблему, виробники обираєть найкращі способи виготовлення того чи іншого комплексу благ. Наприклад, ваша родина вирішила вирощувати овочі. Для цього вам необхідно проорати землю. Як? Плугом чи лопатою? А, може, варто придбати/орендувати трактор? Отже,ви починаєте вирішувати,яку технологію краще обрати.

Також виробники,вирішуючи питання, як виробляти товар, мають відповісти на питання:? Які технології та ресурси слід використовувати для виробництва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію — з нафти чи з вугілля? Хто має обробляти землю, а хто навчати учнів та студентів? Як доцільніше виробляти блага — за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах?

Для кого виробляти блага?

Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство — де мало багатих і багато бідних, чи в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?

 

Види економічних систем

Кожна економічна система має розв’язати три головні економічні питання(що?як?для кого?) і залежно від того, в який спосіб суспільство вирішує ці питання, формується певний тип еокномічної системи: традиційна,командна, ринкова (рис.2.1.).

 

 

 

Традиційна економічна система

 

Традиційна економічна система – це спосіб організаціїекономічного життя, за якого всі ресурси перебувають у власності громадян і розподіляються відповідно до давніх традицій.

На питання ЩО ВИРОБЛЯТИ? - відповідь: те, що виробляли предки.

Наприклад,якщо весь рід виготовляв глиняний посуд, то питання що виробляти? не викликає сумнівів: глиняний посуд. Способи обробітку землі,вирощування овочевих культур, приготування страв - все це можна зберігати незмінним багато років. Традиційні технології змінюються дуже повільно. Тому на питання ЯК ВИРОБЛЯТИ? – відповідь: як це робили предки.

Такі системи існвали давно,проте і в сучасному світі можна знайти приклади країн з традиційною економічної системою: Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопія.

 

Основні характеристики такої системи:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

 

Командна економіка

 

За умов командної економіки всі 3 питання розв’язує певний центральний орган, який спершу визначає що і в якій кількості виробляти, й неодмінно контрлює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються і питання ЯК і ДЛЯ КОГО виробляти.

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Така система має переваги і недоліки (див.рис.2.2.).

 

 

 

 

Рис.2.2. Переваги та недоліки командної системи

 

Ринкова економіка

Для ринкової економіки характерне вільне розв’язання головних економічних проблем через встановлення ринкових пропорцій між виробництвом і споживанням за допомогою цін. Ринкова система – це система господарювання, що базується на приватній власності, ринковому ціноутворенні та конкуренції.

Переваги та недоліки такої системи зображені в таблиці 2.3.

З першого погляду, ринкова економіка ввижається найдоцільнішою і найефективнішою еокномічною системою. Проте послухайте про недоліки цієї системи, які наводить нам В. В. Орлов (відомий доктор філософських наук та заслужений діяч наук):

Змішана економіка

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші.

Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді.

 

 

Економічне зростання

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток - це якісне економічне зростання.

Основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника не дає можливості з'ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи - економічний розвиток.

 

Крім реального ВВП для вимірювання економічного зростання і економічного розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.

Переважно економічне зростання розглядають та користуються як суттєвою складовою економічного розвитку.

Кінцева мета економічного зростання - збільшення споживання.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.

 

За темпами розрізняють високі і низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивн е (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання.

У дійсності важко розмежувати один тип економічного зростання від іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний тип або екстенсивний тип.

Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких зв'язані з фактичною здатністю економіки до зростання:

1) кількість і якість природних ресурсів країни;

2) кількість і якість трудових ресурсів країни;

3) обсяг основного капіталу;

4) технології.

Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.