Інфляції.Причини та наслідки

Внутрішньо властивим ринковій економіці явищем є інфляція. Цей термін походить від латинського "inflatio", що в перекладі означає "здуття, набухання".

Інфляція — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

найважливіші з причин інфляційного зростання цін, пам'ятаючи про те, що інфляція пов'язана з цілим спектром диспропорцій.

По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що виражається в дефіциті держбюджету). Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок позик у Центральному емісійному банку країни, іншими словами, за рахунок активного використання "друкарського верстата", це призводить до зростання маси грошей в обігу.

По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватися, якщо фінансування інвестицій здійснюється аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне споживання національного доходу на військові цілі означає не тільки втрату суспільного багатства. Одночасно військові асигнування створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до зростання грошової маси без відповідного товарного покриття. Зростання військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По-третє, загальне підвищення рівня цін пов'язується різними школами в сучасній економічній теорії і зі зміною структури ринку в XX столітті. Ця структура все менше нагадує умови досконалої конкуренції, коли на ринку діє велика кількість виробників, продукція характеризується однорідністю, перелив капіталу не утруднений. Сучасний ринок - це в значній мірі олігополістичний ринок. А олігополіст (недосконалий конкурент) має відомої ступенем влади над ціною. І якщо навіть олігополії не першими починають "гонку цін", вони зацікавлені в її підтримці і посиленні.

 

Зовнішні причини такі:

– зростання цін на світових ринках;

– скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

– від'ємне значення зовнішньоторговельного балансу;

– посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів.

 

Внутрішні причини такі:

– деформація економіки;

– монополія держави на грошову емісію;

– монопольне становище великих виробників та їх диктат цін на ринках;

– монополія профспілок на ринку праці та можливість їх впливу на рівень оплати праці;

– непомірно високі податки або процентні ставки за кредит;

– порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Розрізняють три види інфляції:

1) "повзуча" — ціни зростають у незначному обсязі (до 5 % на рік);

2) "галопуюча" — ціни зростають за рік на 10 % і дещо більше;

3) "гіперінфляція" — ціни зростають на 1—2 % щоденно.

Наслідки інфляції

Всі види інфляції мають складні, різноманітні і вельми значні економічні та соціальні наслідки для всіх господарських суб'єктів. Невеликі темпи інфляції сприяють зростанню цін і норми прибутку, будучи, таким чином, чинником тимчасового пожвавлення кон'юнктури. У міру розвитку інфляція перетворюється на серйозну перешкоду для відтворення, загострює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Галопуюча інфляція завдає серйозного економічного збитку, як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу, перш за все із-за невизначеності ринкової кон'юнктури. Вона дезорганізує господарство, ускладнює проведення ефективної макроекономічної політики. Нерівномірний зростання цін підсилює диспропорції між галузями економіки, спотворює структуру споживчого попиту. Ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому господарстві - бути об'єктивним інформаційним сигналом.

Інфляція активізує втечу від грошей до товарів, перетворюючи цей процес у лавиноподібний, загострює товарний голод, підриває стимули до грошового накопичення, порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер.

Наслідки інфляції.

1) прискорена матеріалізація грошових коштів;

2) прихована державна конфіскація коштів через податки;

3) перерозподіл доходів і багатства;

4) відставання цін державних підприємств від ринкових;

5) обернена пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття;

6) падіння реального відсотка;

7) нестабільність економічної інформації.

Розглянемо кожне з наслідків більш докладно:

Одним з наслідків незбалансованої інфляції є прискорена матеріалізація грошових коштів.

Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати свої швидко знецінюються грошові запаси. Люди скуповують антикваріат, коштовності, техніку і т.д. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів. Стимулюється слабо продуманий, поспішний і надмірний темп нагромадження матеріальних запасів взапас. Дефіцит наростає паралельно з «затоваренням» складських приміщень підприємств і організацій, захаращення квартир населення.

Наступне наслідок - прихована державна конфіскація коштів через податки. Про небезпеку подібної прихованою державною конфіскацію грошових коштів писав ще Дж. Койне в 30-х роках XX століття. У міру зростання інфляції прогресивне оподаткування автоматично все частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усе більш заможні чи дохідні. При цьому не береться до уваги: ​​реально чи тільки номінально зріс дохід. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Як наслідок - погіршення відносини бізнесу і населення до уряду.

Ще одним наслідком можна назвати перерозподіл доходів і багатства. Будь внутрішньодержавний позику, в умовах інфляції, при поверненні через період часу за номіналом заповнюється повністю, а реально повертається значно менше. Це відбувається у зв'язку з тим, що з плином часу національна волюта поступово знецінюється.

Повністю позбавитися від подібного негативного ефекту не можна в силу непередбачуваності і незбалансованості інфляції. Отже, при інфляції, невигідно давати в борг надовго не лише за фіксованою ставкою, але часто навіть по наростаючій. Якщо ж давати в борг під занадто високий відсоток наростання, то подібні позички навряд чи хто візьме з тієї ж причини - непередбачуваність інфляції. Чим несподіваною, швидше по відношенню один до одного ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших.

Четверте наслідок - відставання цін державних підприємств від ринкових. У приватному секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва і товарів переглядаються частіше і швидше, ніж у державному (регульованому) секторі. Під час інфляції держпідприємства змушені обгрунтовувати кожне підвищення цін, отримувати на це дозвіл усіх вищестоящих організацій. Процес цей довгий і неефективний, і в умовах щомісячного різкого, несподіваного і стрибкоподібного росту інфляції навіть технічно важко здійснити. У результаті наростає дисбаланс приватного та громадського секторів. Даний ефект особливо небезпечний, тому що держава втрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.

П'ятим за рахунком наслідком ми виділили зворотну пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття.

Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного відсотка росту інфляції. Так, якщо в 1990 р. темп інфляції в США був 4%, то власники грошей у цьому ж році одержали реальний дохід на валюту на ці ж 4% нижче.

Зростання інфляції практично завжди сполучається з високою, хоча і неповною зайнятістю і великим обсягом національного виробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається за часом зі спадом виробництва і зростанням безробіття. Приклад: Польща навесні 1990 р. Тут часткова стабілізація зростання цін супроводжувалась триваючим спадом виробництва і значним зростанням безробіття (тільки за весну 1990 безробіття зросло в 2 рази - з 200 тис. до 400 тис. чоловік).

Чергове наслідок інфляції - нестабільність економічної інформації.

Ціни - це головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація - головна для бізнесу. Недостатність і нестабільність економічної інформації заважають складанню бізнес - планів. У ході інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів все частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.

 

Ринок товарів і послуг

Ринок товарів та послуг базується на розгалуженій мережі товарних бірж, підприємств оптової торгівлі, маркетингових організацій, тобто інфраструктура ринку товарів та послуг — це організаційні, матеріальні та технічні засоби, за допомогою яких товари просуваються від місця безпосереднього виробництва до місця реалізації, накопичуються, зберігаються та продаються. Це також певні схеми й структури товаропросування, матеріально-технічна база оптової торгівлі, мережа роздрібних торгових підприємств, торговельно-технологічне обладнання, засоби організації та обліку товаропросування, система торговельних та післяпродажних послуг.

 

Усі основні види ринків підрозділяються на різні субринки й ринкові сегменти (національний ринок, міжнародний ринок та ін.). Будь-який ринок характеризується складною структурою, що класифікується за різними критеріями:

1) залежно від економічного призначення об’єктів ринкових відносин — ринок споживчих товарів і послуг, ринок промислових товарів, ринок «ноу-хау», сировинний ринок, ринок цінних паперів;

2) залежно від географічного положення — місцевий, національний, світовий;

3) за ступенем обмеження конкуренції — монопольний, олігопольний, монопсонічний, вільний, змішаний;

4) за галузями виробництва — автомобільний, нафтовий, ком­п’ютерний тощо;

5) за характером продажу — оптовий, роздрібний.

Якщо попит значно перевищує пропонування товару — це ознака так званого ринку продавця, на котрому має місце стійкий дефіцит товарів та послуг. Переважання пропонування над попитом є характерною ознакою ринку покупця. Ринок покупця є найбільш поширеним у розвинених країнах.

Координація незалежних рішень у ринковій економіці здійснюється з допомогою ринкового механізму. Організуючою силою цього механізму є ціни, які виконують функцію сигналів-інформаторів про умови на ринку для виробників і споживачів товарів. Тобто саме ціни стають генеральним координатором ринкової економіки. Через них утілюються в життя незліченні індивідуальні економічні рішення. Головною регулюючою та контролюючою силою ринкової економіки є конкуренція. Її форми та методи залежать від кількісного співвідношення продавців та покупців.

 

Ринок товарів - це первинна форма ринку. Тут здійснюється купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва. Тому він поділяється на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Суб'єктами цього ринку є фізичні або юридичні особи, які вступають у відносини товарообміну як покупці чи як продавці.

 

На споживчому ринку відбувається обмін товарів особистого споживання (їжі, одягу, взуття, автомобілів, предметів домашнього вжитку та інші). Продавцями тут є фірми та окремі товаровиробники, що виробляють ці товари і надають послуги. Основна маса товарів реалізується через посередників. Ринок предметів споживання безпосередньо відображає взаємодію виробництва та споживання, попиту й пропозицій товарів.

 

Продавцями на ринку засобів виробництва є окремі особи та фірми, які створюють продукцію виробничого призначення (верстати, інструменти, сировину, фабрично-заводські будівлі, електроенергію тощо). Покупцями на ринку засобів виробництва є окремі особи та організації, які займаються виробництвом інших товарів і послуг.

 

У кожній країні структура виробництва товарів та послуг має відповідати структурі платоспроможного попиту. Однак в Україні сьогодні склалася велика диспропорція між розвитком галузей, що виробляють предмети споживання, та галузей, що виготовляють засоби виробництва. Приблизно 75% суспільного виробництва припадає на засоби виробництва (причому тільки 20 % їх обсягу - це знаряддя праці, а 80% - паливо й сировина) і лише близько чверті -на предмети споживання. Така деформована структура виробництва не відповідає суспільним інтересам і потребує суттєвих змін.

 

Основним механізмом ринку товарів є торгівля.