Започаткування та становлення митної справи

 

Започаткування та становлення митної справи відноситься до глибокої давнини. Ще в III і в II тисячолітті до н.е. митні відноси­ни простежуються в державах Стародавнього Сходу: Єгипті, Ассирії, Вавилоні[7]. Митні відносини нерозривно пов'язані із виникненням і розвитком економічного обігу і особливо зовнішньої торгівлі.

У період між десятим і третім тисячоліттям до н.е. з'явились міста-держави, збільшилося населення в них, що активізувало і тор­гівлю. Остання проходила через певні ритуали (правила), які з по­явою письма і чисел закріпилися як певні ритуали і слугували активі­зації зовнішньої торгівлі. Саме намагання уніфікувати порядок обміну товарами при появі грошей дозволило придумати перші тарифи, організувати внутрішній та зовнішній торговий простір, наповни­ти товари логічною інформацією і економічним змістом.[8] Так у Єгипті було створено три прикордонні митниці. Збиралось мито й у Ста­родавній Греції, де вперше була лібералізована митна політика й знижене мито. Такі заходи давали змогу уникнути воєнних конф­ліктів, або при необґрунтованому збільшенні мита й забороні про­пуску товарів слугували приводом для війни. Відомо також, що най­більш розвинутою митна система була в Римі, що й не дивно з огляду на довершеність римського права та його явну спрямованість на об­слуговування товарообігу.

Але прославилась й залишила яскравий слід в історії та терміно­логії митної справи митна система Андалузії. Відомо, що в III ст. до н.е. в місті Тарифі в теперішній Андалузії, на півдні Іспанії, що знаходилася на той час під владою Карфагену, була вперше скла­дена спеціальна таблиця. До неї заносилися назва товару, одиниця його виміру та вказувалася величина мита (збору) за його провезення через Гібралтарську протоку. Сама таблиця, що системати­зувала порядок стягнення та величину мита, на честь міста потім була названа тарифом і започаткувала тарифне регулювання.

Гносеологічне тариф та митна справа є одним із напрямів здій­снення фіскальної функції держави та засобом наповнення держа­вної казни. Тому при провезенні товару чи пересуванні через мит­ну територію тарифи стали стягуватися окремими князівствами, що з часом стало заважати пересуванню товарів. Тому й виникла потре­ба законодавчого врегулювання цих відносин на рівні країн. Але як вагоме джерело поповнення казни митна справа швидко розповсю­дилася в Європі, а потім й на інших континентах. З цього часу й існують дві протилежні тенденції. Держава намагається стягнути мито, а особи, які переміщають товари, уникнути його сплати чи зменшити його правдами й неправдами. Можна стверджувати, що з появою митної справи з'явилась й контрабанда. Крім цього, че­рез створення перешкод фінансового чи організаційного характеру захищався національний товаровиробник. У тому разі коли усере­дині країни було достатньо якого-небудь товару, то ставки мита під­вищувались і напроти, якщо відчувався брак, то вони знижували­ся. З тих пір й беруть початок політика протекціонізму щодо свого товаровиробника чи фритредерства (політика відкритих дверей).

¹¹ Митна справа безпосередньо пов'язана із товарним виробницт­вом та міжнародною торгівлею і обміном. Вона є найпростішою формою оподаткування. Історично це розвивалось в рамках Київської Русі та окремих князівств і йде від стягнення грошових чи натура­льних зборів із реалізованих товарів в районах пожвавлення торгівлі чи на перехрестях торгових шляхів. Пізніше це пов'язувалось із спеціалізованими закладами: торговельними та постоялими двора­ми, пунктами промислового обміну, перевалки та складування товарів. їх поява у східних слов'ян відноситься до VIII століття та пов'язу­ється багатьма істориками із започаткуванням та розвитком торгівлі із Візантією та іншими державами. Митна справа у давніх русичів започаткована знаменитим договором князя Олега із Візантією.

У Київській Русі серед численних зборів та мит були поширені «осьмині» (восьма частина від вартості товару) та «мит». Ці збо­ри стали йменуватися з часом митом «мыть», а ті місця, де вони стягувалися, — митниці. З часів монгольської навали започатковано такі поняття, як «тамга», від якої й пішли слова «тамжить», «тамож­ня» та «таможенник». Крім цього, відомі такі терміни, як «митчики» і «митарі».

На Русі у старовину були напрочуд гнучкі мита. Розрізняли мито водяне і сухе, проїждже і торгове. Після монгольської навали в митний лексикон увійшло: мито — основний збір за провезення товару; «посажене» — мито за розмір ввезеного у саженях; «промит» — подвійне мито, яке стягувалось у разі спроби уникнути обкладен­ня митом і об'їзду митниці; «головщина» — мито із кожного про­їжджаючого на ладі (човні); Московщина й перевіз, «костки», і. т.д.[9]

У міру того як складалося саме поняття торгового мита і супу­тніх їм торгових зборів за право купівлі-продажу товарів на чужій території, формувалися звичаї, правила і процедури їхнього стяг­нення або повного чи часткового звільнення від цього обов'язку. Відповідно до цього створювалася спеціальна митна служба, облаштовувалася митниця. Згодом ці заходи дістали організаційне, правове і дипломатичне (міжнародно-правове) закріплення. Вони встановлювалися відповідно до потреб економіки та торгового об­міну з тою чи іншою країною, потребою в певному товарі чи не­обхідності збути його надлишок ус

ередині країни. Окрім цього, на митну політику по відношенню до окремих країн впливали й су­б'єктивні чинники. Наприклад, відомий російський історик В. О. Ключевский вважав, що порядок торгових відносин Київсь­кої Русі з Візантією на безмитній основі і взаємному сприянні,

визначений договорами князів Олега й Ігоря, був головним підґрунтям, що підготував прийняття християнства Руссю, і саме з Візантії. Не треба й забувати поєднання родин руських князів, що впливало на зміст митних відносин і формування митних режимів.

Як необхідний атрибут внутрішньої і зовнішньої торгівлі мит­ниця своєю діяльністю впливала на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала життєдайний вплив торгівлі на політичну, економічну і соціаль­ну сфери суспільного життя, в тому числі на становлення загальноросійського ринку, включення його в сферу міждержавного обміну. Прогресивні за своїм характером ці процеси перетвори­лися на один із вирішальних чинників утвердження державності, об'єднання удільної Русі навколо Москви, створення централізо­ваної російської держави, встановлення і розвитку її міжнарод­них зв'язків.

За часів козацької держави теж велась митна справа. Вона будувалась на зразок митних процедур сусідніх держав і не мала єдиного механізму. Навіть з об'єднанням із Росією ще певний час велась самостійна митна справа. Але згодом, по мірі насаджен­ня центральних органів і демонтажу атрибутів козацької держави, вона була підпорядкована загальній митній політиці Росії.

Свідчень впливу російської митної політики на міжнародні від­носини, міжнародну торгівлю дуже багато. Як незмінний атрибут внутрішньої та зовнішньої торгівлі митниця стала впливати на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в кра­їні. Вона забезпечувала цивілізовані стосунки при здійсненні тор­гівлі, а разом з нею впливала на політичні, культурні та інші про­цеси в країні. Як стверджують історики, саме становлення митної справи стало вирішальним чинником становлення російської дер­жавності та об'єднання розрізнених князівств в єдину державу.

Цікаво, що саме митна політика Росії призвела до війни із Фран­цією. Наполеон як привід для вторгнення в Росію вибрав при­йнятий нею 1811 р. Митний тариф, який по суті призвів до зриву встановленої ним економічної блокади Англії.

При всій складності і суперечливості історичного шляху розвитку митниці досвід його свідчить про те, що митна справа, митна полі­тика склалися як найважливіша сфера економічної політики дер­жави, інструмент регулювання зовнішньої торгівлі і захисту на­ціональних інтересів. Тому вони, у свою чергу, лежать в основі характеристики зовнішньополітичної та зовнішньоторговельної (зовнішньоекономічної) діяльності.

Характерно, що й на Україні під час визвольної війни 1647— 1654 рр. приділялась увага митній політиці та митній справі. Так було й за часів гетьманщини і до 1754 р. коли козацька держава збирала мито. Після втрати самостійності Українською державою митна справа розвивалась на її території за загальними правила­ми та на основі законодавства Росії, де склалась система митних органів на чолі із Наказом Великої казни. На місцях створювались повітові хати «избы», де справлялося мито. Разом з тим, як стверд­жується в багатьох джерелах, внаслідок особливого геоекономіч-ного положення розвитку цукрової промисловості, виробництва горілки та інших товарів в Україні розвиток митних органів й мит­ної справи загалом йшов попереду інших регіонів Росії[10].

Із самого словосполучення випливає, що митна справа у влас­ному змісті означає діяльність, здійснювану митницею і взає­модіючими з нею іншими державними і недержавними органами. У сучасному представленні термін «митна справа» охоплює склад­ний комплекс відносин, безпосередньо зв'язаний із зовнішньою і внутрішньою політикою і діяльністю держави. У рамках держав­ної політики митна діяльність має багатоцільовий характер, служить задоволенню різноманітних інтересів і потреб.

За часів СРСР митна справа в Українській РСР самостійно майже не велася, а все було підпорядковано центральним виконавчим органам. Лише з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та розширенням прав регіонів у цій сфері виникла потреба ство­рити митні органи безпосередньо на місцях вироблення експорт­ного товару. Так, 1985 р. митні служби створюються на всій тери­торії України, у тому числі й на Сході — спочатку у Сумах при знаменитому науково-виробничому об'єднанні ім. Фрунзе, а потім і в Харкові[11], їх виникнення спричинено змінами в умовах госпо­дарювання та відносною самостійністю підприємств, у тому числі й у зовнішньоекономічній діяльності. Монополія держави на зов­нішню торгівлю втрачалася, а разом із цими процесами й розвива­лася митна справа. Якщо спочатку пости, що створювались у ве­ликих містах України, були призначені для оформлення вантажів, то з часом з лібералізацією еміграційної політики і для оформлен­ня виїжджаючих за кордон вони перейняли на себе функції офор­млення багажу громадян.

Ще до офіційного проголошення незалежності Української РСР були прийняті закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 р. та «Про митну справу в Українській РСР» 25 черв­ня 1991 р. Власне, становлення та розвиток митної справи та мит­ного права в Україні започатковано Декларацією про державний су­веренітет України та Законом Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР», де визначено засади економічної самостійності та напрямки її реалізації. Виходячи з того, що забез­печення економічної самостійності України є важливою умовою державного суверенітету, Україна самостійно визначає свій еконо­мічний статус та стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах свого народу. Для цього здійснюється самостійно зовні­шньоекономічна політика, забезпечується соціальна захищеність кожного громадянина, захищеність внутрішнього ринку.

З виходом України з Радянського Союзу переважно на базі ор­ганів внутрішніх справ у прикордонних регіонах стали формува­тися митні пости, а митниці на західному та південному контролі та в міжнародних аеропортах набули нового статусу. Одночасно стало формуватися й митне законодавство. Як суверенна держава Україна потребувала власної митної політики та митного законо­давства. Уже в перші місяці незалежності в короткий термін були розроблені та прийняті Митний кодекс України» 12 грудня 1991 р. та Закон України «Про єдиний митний тариф» 5 лютого 1992 р.[12] Разом із тим визначено та закріплено основи митної справи, визна­чені завдання митних органів. При їх розробці та прийнятті вра­ховувалися міжнародні підходи та правила ведення митної справи і митної політики. Тому й митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації і уніфікації із загальноприйнятими міжнарод­ними нормами та стандартами.

Так, 14 травня 1993 р. в Москві на засіданні глав держав-учасників СНД було прийнято декларацію про поетапне прямування до економічного союзу і підготовку відповідних угод, спрямованих на його забезпечення. В рамках цієї співдружності 9 країн підписали «Угоду про принципи митної політики», було створено Консультативну митну раду для розробки засад митної політики й взаємодії митних органів. Пізніше було укладено низку угод щодо транзиту товарів та вантажів. Хоча Україна і не є учасником цієї митної ві­сімки, але ряд її положень стосуються й України. Важливе значення має угода про безвізове пересування громадян країн СНД по тери­торії її учасників[13] та угода про взаємне визнання віз держав-учасників СНД від 9 жовтня 1992 р. Хоч Україна й не входить в митний союз, вона повинна дотримуватись хоча б транзитних правил під за­грозою втрати позицій як транспортний коридор. З огляду на це, на двосторонній основі вона бере участь у митному співробітництві.

Митна справа та її основа — митне законодавство постійно вдосконалюється. Суттєво оновлено в 2000 р. Закон України «Про єдиний митний тариф», протягом 6 років велась робота над новим МК України. Вона увінчалася прийняттям його 20 грудня 2001 р. Але в ньому містилось ряд суперечливих положень, і тому Прези­дент України наклав на нього вето. Після зняття суперечливих по­ложень Президент 11 липня 2002 р. нарешті його підписав[14]. Як вказано у Преамбулі, МК України визначає засади організації та здій­снення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Він спрямований на забезпечення економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, забезпечення законності у митній справі.

З прийняттям МК, як вказано його прикінцевими положеннями, необхідно привести нормативно-правові акти у сфері митної справи у відповідність з ним.

 

Зміст митної справи

 

Зміст митної справи складають не тільки її напрямки, але й ком­петенція державних митних та інших органів, суб'єктивні пра­ва і юридичні обов'язки учасників митних правовідносин. Вони сто­суються багатьох інститутів митного права і є засобом реалізації митної політики. Права та обов'язки складаються при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України. Для цього суб'єкт, який їх переміщає, повинен мати належним чином підтверджене право. Одна річ, коли ці товари переміщає пересічний грома­дянин в режимі візового чи безвізового пересування, а інша річ — суб'єкт підприємницької діяльності. Особливо це стосується пере­міщення дипломатичної пошти та предметів, що належать особам, ₍які мають дипломатичний імунітет. Тому й підходи до реалізації змісту митної справи можуть відрізнятися. Надалі в посібнику і буде йти мова про окремі напрями змісту митної справи. Митна спра­ва має декілька аспектів.

Митна справа як засіб забезпечення прав та законних інте­ресів фізичних та юридичних осіб має внутрішній та зовніш­ній аспект. Внутрішній аспект зв'язаний із безпекою людини, напри­клад, від незаконного переміщення наркотичних засобів прекурсорів, інших подібних їм за дією препаратів, неякісних лікарських пре­паратів, продуктів харчування, товарів народного споживання тощо. Це також стосується наповнення вітчизняного ринку тими товарами, що їх не виробляють вітчизняні підприємці. Зовнішній аспект зв'я­заний із задоволенням культурних та інших потреб населення Укра­їни: міжнародний туризм, міжнародний культурний обмін, лікування за рубежем, навчання, спілкування із родичами, міграція тощо. Особливе значення має зовнішньоекономічна діяльність та коопе­рація із зарубіжними підприємцями.

Митна справа як напрям реалізації зовнішньої політики країни та співробітництва з іншими країнами у різних сферах. Наприклад, це проявляється у боротьбі з міжнародним тероризмом, контрабандою, розповсюдженням наркотиків, боротьбі зі СПІД ом, іншими хворобами тощо. Основне, це розвиток взаємної довіри між державами та співробітництво на взаємовигідній основі.

Митна справа як засіб забезпечення безпеки держави поля­гає в тому, що при її здійсненні визначальним моментом є захист суверенітету України, її економічних інтересів. Через здійснення митної справи держава може захищати проголошені Конституцією України пріоритети, і перш за все життя та здоров'я своїх грома­дян, їх законні права та інтереси. Не є таємницею, що як держава, що розвивається, Україна багатьма західними та, на превеликий жаль, вітчизняними підприємцями сприймається виключно як ринок для реалізації низькоякісної, екологічно шкідливої продукції та товарів західних виробників, чи звалище шкідливих для довкілля відходів виробництва[15]. Політика відкритих дверей та романтизм у її здійсненні на перших порах України дає тому багато свідчень. Розвиваючи економічні, культурні та інші зв'язки з іншими країнами, не треба забувати про необхідність прийняття запобіжних організаційних заходів щодо попередження проникнення в Україну неякісних то­варів, які можуть завдати шкоди населенню запобігання вивезен­ню її культурних та історичних цінностей, економічному шпіона­жу та інше.

Законодавство України про митну справу відносно молоде й розвивається з урахуванням національних традицій та правової системи і міжнародного законодавства в галузі митної справи. Останнє зумовлено не тільки потребою активного товарообігу між країнами та залучення іноземних інвестицій, але й політикою від­критих дверей. Воно відображає міжнародно-правові стандарти і підходи в забезпечені прав людини та організацій і здійсненні митної справи. Без цього співробітництво України у митній справі з іншими країнами було в суттєво ускладнене. Крім цього, при здійсненні митної справи переслідуються і національні інтереси щодо забезпечення економічної та іншої безпеки держави, недопущення проникнення на її територію небажаних осіб, перевезення ⁽ шкідливих та небезпечних товарів і предметів. Стосовно товарів, які є в достатній кількості в Україні, встановлюються підвищене мито і навпаки, щодо товарів, у яких на споживчих ринках є дефіцит, можуть встановлюватися пільги.

Митне законодавство України відображає традиційні для Укра­їни та її населення зв'язки. Наприклад, між Україною та Росією вста­новлено безвізовий режим пересування громадян, особливий при­кордонний режим перетинання митного кордону та обміну товарами між прикордонними територіями.[16] Аналогічні дружні стосунки склалися й з іншими сусідами. Але окремі сусіди (Словаків), на­впаки, вводять візовий режим перетину кордону. Щоправда, в люто­му 2001 р. для населення прикордонних областей, водіїв рейсово­го транспорту візовий режим в'їзду в цю країну скасовано.

Через санітарний та інші види контролю забезпечується еколо­гічна рівновага і попереджається ввезення в Україну таких рослин та мікроорганізмів, які потенційно становлять загрозу її екосис­темам.