Принципи митного регулювання

 

Принципи митного регулювання — основні ідеї, що пронизують всю митну систему і є визначальними при здійсненні митної політи­ки. Вони закріплені у ст.4 МК України. До них належать принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практи­чній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МК, інших чинних у країні та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь у діяльності міжнародних ор­ганізацій з митної справи. Втім, Україна поки що утримується від вступу у митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двосторонніх угод з іншими краї­нами.

Відповідно до ст. 3 МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верхов­ною Радою України.

До компетенції КМ України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» вхо­дить: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чин­ного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, дер­жавних комітетів та відомств України з питань митної справи; про­ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління у сфері митної справи є Державна митна служба Укра­їни (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р.[17], де вказано, що ця служ­ба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує про­ведення в життя державної митної політики, організовує функціо­нування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.

При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної політики. Це проявляється у наявності власної мит­ної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взає­модії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначено повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може.

Разом у тим митні органи тісно співпрацюють із митними ор­ганами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва;

3) законності — загального принципу діяльності всіх осіб, державних органів. Він має два прояви: функціональний щодо певного виду діяльності та правовий — як загально правовий прин­цип побудови регулювання суспільних відносин окремими галу­зями права;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засо­бів через митний кордон України. Цей порядок відображає загаль­ноприйняті у світі режими і національні особливості;

5) системності — полягає у структурі митної справи, структурі митних органів та їх взаємозалежності, етапах митного оформлення і його наслідках, підборі кадрів тощо;

6) ефективності — принцип перетинається із принципом доціль­ності і функціональності. Митна справа — засіб забезпечення вико­нання функцій держави. Якщо діяльність державного інституту є неефективною, то виникає слушне питання про його доцільність. Ефективність митної справи має економічну, соціальну та право­ву оцінку. Перша полягає у здатності митної справи сприятливо впливати на економіку країни та формування дохідної частини бюджету. Соціальна ефективність оцінюється через спрямування митних процедур та відгуки населення про діяльність митних ор­ганів. Якщо митні органи чинять перепони у переміщені через митну територію мішка картоплі, вирощеної на своєму городі, який не з своєї волі опинився у сусідній державі, чи як гостинця від батьків, то це не сприяє соціальному характерові держави;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізич­них та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст.3 Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими;

8) гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти дія­льності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та вжиті відповідні заходи тощо.

 

§6. Правове регулювання підприємни­цтва за участю іноземного елемента

 

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента підпорядковується загальному механізму правового регу­лювання підприємництва. В той же час є низка особливостей, спричинених економічними реаліями, традиційними зв'язками, ви­могами міжнародного співтовариства тощо. Наприклад, відповід­но до ч. 30 ст.1 МК України підприємство визначено як будь-яка юридична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяль­ності, а також громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента проявляється в інвестиційному, торговому і митному праві. Зміни в економіці спричинили також радикальні зміни у зовніш­ньоекономічній сфері, ліквідацію монополії зовнішньої торгівлі, надання права участі у ЗЕД усім юридичним і фізичним особам, організацію внутрішнього валютного ринку, розвиток іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т.д.

Економічний розвиток і інтеграція України у світове господар­ство неможливі без розвитку національного законодавства відпо­відно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономі­чної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає систему нормативних актів різної галузевої приналежності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:

— міжнародними правилами і нормами, підписаними і ратифі­кованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти не підписані, вживаються заходи, щоб вони дотримувались, або, принаймні, грубо не порушувалися;

— національним законодавством про ЗЕД через закони, кодек­си, а також підзаконні акти;

—зовнішньоекономічними контрактами суб'єктів підприємництва.

Створення системи правового регулювання ЗЕД—тривалий процес, що несе на собі відбиток розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов'язань України, що стоїть на порозі вступу у Всесвітню торгову організацію. Президент України Л. Д. Кучма у своєму посланні до Верховної Ради України 2000 р. зазначив: «У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання по­дальшого удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світово­го економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорен­ня адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів Світової організації торгівлі (СОТ) та ЄС, активної участі нашої держави у міжнародних еко­номічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.

Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку.... Дальшо­го вдосконалення потребує митна служба»[18]. З цією метою викори­стовуються різноманітні способи регулювання відносин.

Розрізняють тарифні і нетарифні засоби регулювання. Серед них:

Кількісні обмеження — адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у вста­новленні кількості і номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензуван­ня і «добровільне» обмеження експорту.

Квота — кількісна межа товару певних категорій, які дозволені для ввезення в країну. Квоти мають на меті збереження іноземної валюти, захист промисловості України і забезпечення зайнятості населення. Тому й квотування розглядається як різновид заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності через введення дер­жавними і міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів.

За спрямованістю дії

квоти поділяються на експортні та імпортні.

За охопленням території квоти поділяються на глобальні та індивідуальні.

Регулювання такої діяльності здійснюється і через ліцензування — засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозво­ли, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях на певний проміжок часу. Ліцензії бу­вають разові і генеральні, глобальні й автоматичні:

разова ліцензія — письмовий дозвіл терміном до 1 року на вве­зення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

генеральна ліцензія — дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод;

глобальна ліцензія — дозвіл ввезти чи вивезти даний товар У будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості;

автоматична ліцензія — дозвіл, що видається негайно після оде­ржання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути від­хилена державним органом.

«Добровільне» обмеження експорту — кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі чи обмежити, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийня­тий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про вста­новлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й екс­порту нафти.

Поряд з кількісними методами серед нетарифних методів торго­вої політики істотну роль відіграють бар'єри не митного характе­ру. Серед них розрізняють: технічні бар'єри — національні, технічні, адміністративні норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню неякісних чи не бажаних на вітчизняному ринку товарів з-за кордону. Найбільш розповсюджені технічні бар'єри:

— вимоги про дотримання національних стандартів;

— вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;

— вимоги до упаковки і маркування;

— вимоги про дотримання певних санітарно-гігієнічних, вете­ринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;

— вимоги про дотримання митних формальностей і вимог за­конів про захист споживачів.

Втім, технічні бар'єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їх введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила вве­зення й продаж на її території низку низькоякісних жуйок.

Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: внутрішні податки і збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформ­лення, портові збори), політика державних закупок, вимоги про зміст місцевих компонентів.

З цією метою також широко застосовується система експорт­ного контролю — сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивезення за межі України озброєння і військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути вико­ристані при створенні озброєння і військової техніки (товари по­двійного застосування); щодо недопущення вивезення зброї масово­го знищення та інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій

їх створення, а також заходів для виявлення, попередження і припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодав­ством порядку. До товарів подвійного застосування належать окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, роботи і послуги, що пов'язані з ними, які, окрім основ­ного цивільного призначення, можуть бути використані при розроб­ленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеці­альної техніки і підлягають державному експортному контролю.

Експортний контроль згідно з Указом Президента України від 28 грудня 1996 р. № 1279/96 «Про подальше удосконалення державно­го експортного контролю»[19] ставить такі завдання:

— організацію і здійснення державного контролю за забезпечен­ням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зо­бов'язань України про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки і обмеження передання звичайної зброї;

— вжиття заходів, спрямованих на захист державних інтересів у сфері експортного контролю;

— вирішення питання про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів;

— здійснення контролю за використанням контрольованих това­рів із заявленою метою;

— реєстрація юридичних і фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту зазначених товарів і надання відповідних послуг;

— розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів щодо регулювання діяльності в цій сфері;

— створення автоматизованої системи державного експортного контролю і забезпечення її функціонування;

— здійснення співробітництва з відповідними органами інозем­них держав і організаціями міжнародних режимів контролю;

— участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією з полі­тики експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що входять до її компетенції.

Державному експортному контролю згідно з Положенням про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. під­лягають міжнародні передачі товарів таких категорій:

— товари, що стосуються ядерної діяльності і можуть бути ви­ користані для створення ядерної зброї;

— товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї;

— вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали і технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї;

— товари військового призначення.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземних суб'єк­тів має регіональний аспект, що проявляється у регіональному співробітництві та у спрощеному порядку митного оформлення та переміщення товарів.