Методи конст-правого закріплення прав і свобод в ЗК.

Існують два основних способи конституційного закріплення прав і свобод - позитивний і негативний.
При позитивному способі конституція встановлює або констатує, що суб'єкт володіє певним правом. Так, згідно зі ст. 45 китайської Конституції «громадяни Китайської Народної Республіки в старості, в разі хвороби або втрати працездатності мають право на отримання від держави і суспільства матеріальної допомоги» (частина перша, речення перше). Тут суб'єкт права - громадяни КНР - прямо названий.
Замість висловлювання «має право» чи рівноцінного йому «мають право» у деяких конституціях вживається вираз "може", як, наприклад, у ч. II ст. 3 Політичної конституції Мексиканських Сполучених Штатів 1917 року: «Приватні особи можуть надавати освіту всіх видів і ступенів» (речення перше).
У принципі позитивний спосіб може використовуватися і без прямої вказівки суб'єкта, коли мова йде про права людини. Як приклад можна привести норму, що міститься у ч. 1 ст. 24 Конституції Румунії 1991 року: «Право на захист гарантується». З даної формули ясно, що гарантується це право кожній людині, яка і є суб'єктом зазначеного права.
Негативний спосіб являє собою конституційне заборона будь-якого суб'єкта порушувати або обмежувати певне право або певну свободу. Характерний приклад негативного способу дає Конституція США, точніше, поправки до неї. Так, згідно поправці IV «право народу на охорону особи, житла, паперів і майна від необгрунтованих обшуків або арештів не повинно порушуватися, і ордери на обшук або арешт не видаватимуться без достатніх підстав, засвідчених присягою або урочистою підтвердженням» (речення перше); згідно поправці V «ніхто не повинен примушувати свідчити проти самого себе у кримінальній справі», а згідно поправці VIII «не повинні вимагатися непомірно великі застави, стягуватися надмірні штрафи, накладені жорстокі і незвичайні покарання». У перших двох випадках зазначені суб'єкти прав і свобод - «народ» і «ніхто», а в третьому випадку спожито безособова формула, рівноцінна вказівкою на другий суб'єкт, тобто «ніхто» (можна було б сказати: «ні з кого не повинні вимагатися...»). Звичайно, слово «ніхто» означає буквально відсутність якого б то не було суб'єкта, але в законодавчому контексті такого роду воно рівнозначно виразу «все». Якщо в позитивному реченні ми вживаємо вираз «все», то в негативному, якщо ми маємо на увазі всіх разом і кожного з них окремо, для позначення цього неможливо ніяке інше слово, крім «ніхто».
Примітний прояв негативного способу міститься в поправці I: «Конгрес не повинен видавати законів, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють її вільне сповідання, що обмежують свободу слова чи друку чи право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями про припинення зловживань»; тут Конституція гарантує свободи від можливого їх порушення самим законодавцем.
У багатьох конституціях поєднуються обидва способи для формулювання прав і свобод, проте негативний спосіб більш характерний для країн з англосаксонською системою права, тоді як позитивний-для правових систем країн континентальної Європи.

49.Гарантії реалізації конст прав і свобод в ЗК. Правило Міранди,Мандамус,habeas corpus.

---Відомий випадок, який в амер.конст.п-ві наз.пр-лом Міранди – за прізвищем підозрюваного Ернесто Міранди, який був затриманий у 1966 році і звинувачений у грабежі та зґвалтуванні. Після затримання він визнав свою вину, але його не попередили, що він має право не свідчити проти себе і мати захисника. Через деякий час Міранда заявив, що його залякали і він не усвідомлював, що каже, крім того не попередили про його права, тому він відмовляється від свого визнання. Верховний Суд США визнав аргументи Міранди вагомими і звільнив його не дивлячись на попереднє визнання вини. З цього часу при затриманні поліція обов’язко попереджає про права затриманих.

Конституційно-правовий статус особи багато в чому залежить від того, наскільки забезпечені її права та свободи. Саме наявність гарантій дозволяє вважати ті чи інші права діючими, включити їх до статусу людини і громадянина. В конституційно-правовій літературі під гарантіями основних прав і свобод громадянина розуміють систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у своїй сукупності дотримання прав, свобод і законних інтересів людини.

Залежно від змісту та механізму дії розрізняють соціальні, економічні, політичні та правові гарантії. Соціальні гарантії – це ті суспільні підвалини, традиції, що сприяють реалізації прав людини, які утворюють атмосферу свободи, поваги до особи (наприклад, ідея особистої свободи та готовність її захищати – у американців, німецька традиція законопослушання та схильності до порядку, англійська традиція щодо збереження "стародавніх вільностей та привілеїв тощо).

До економічних гарантій відно­сяться матеріальний стан держави, система відносин власності. Здійсненість соціально-економічних і культурних прав, наприклад, прямо залежить від розмірів національного багатства.

Політичні гарантії – це політичне середовище, яку утворюють багато­партійність, розподіл влади, розвинуте місцеве самоврядування, також сприяють реалізації прав людини, участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, захистові особистих і колективних інтересів.

Але права і свободи людини – це, насамперед явище юридичне. Вони не можуть бути забезпечені в ізоляції від усієї системи правового регулювання. Юридичні гарантії безпосередньо створюють умови і засоби для їх реалізації та захисту. В літературі усі юридичні гарантії прийнято ділити на нормативні та інституційні.

Найважливішим елементом механізму захисту прав і свобод у демократичній державі є принципи і норми

Ознайомлення з державно-правовою практикою зарубіжних країн свідчить, що свавілля та порушення прав людини обмежують також:

– правило Habeas corpus: будь-яка затримана особа має право вимагати, щоб вона постала перед судом. У разі відсутності доказів, які підтверджують обгрунтованість затримання, посадові особи зобов’язані негайно звільнити затриманого за наказом суду;

– правило Mandamus (букв. з латині – "ми наказуємо") застосовується в англосаксонському праві: особа може звернутися до суду за захистом права, порушеного третіми особами, чиновниками, органами влади, нижчестоячими судами. У відповідь на таке звернення суд виносить наказ (mandamus), яким ухвалює відновити порушене право;

– правило Міранди (сформульоване Верховним судом США у справі "Міранда проти Аризони"): особа має право утримуватися від самозвинувачення і суд не може використати його свідчення, отримані під час перебування під вартою без дотримання належної процедури.

Отже, як бачимо із викладеного, основною юридичною гарантією прав і свобод людини є судовий захист. Сказане можна проілюструвати таким красномовним фактом із практики США. Тільки у 1981 р. американці зверталися до судів штатів або брали участь у них при розгляді 120 мільйонів (!) справ і в більшості випадків користувалися послугами адвокатів. Цей приклад засвідчує однозначно про те, що традиційним і найбільш значущим правозахисним інститутом є правосуддя. Кращого інституту захисту прав і свобод людство ще не винайшло.

50.Інститут омбудсмана в системі гарантій конст прав і свобод людини і громадянина в ЗК.

Омбудсман (від шведського - ombudsman) - у ряді країн спеціальна посадова особа парламенту, що спостерігає за законністю дій державних органів і дотриманням прав і свобод громадян.

Правовий інститут омбудсмана належить в рівній мірі державі і цивільному суспільству, оскільки він вирішує конфлікти державних і індивідуальних інтересів. Як соціальний інститут цивільного суспільства омбудсман відновлює баланс "сил" держави і суспільства в області захисту прав і свобод. Його посередницька місія знаходить віддзеркалення в титулах, привласнюваних омбудсману в різних країнах: Народний захисник, Публічний захисник, Посередник. Він надає допомогу громадянам, спонукаючи різні інститути держави виконувати обов'язки відносно членів цивільного суспільства. Дублююча "мережа безпеки" у вигляді омбудсмана "уловлює" помилки і розкриває несправедливості управління, що залишилися поза увагою інших правоохоронних структур

Приклад

ФРН

 

Історія створення інституту омбудсмана в Германії

Федеральний рівень:

· з 1957 р. існує Уповноважений Бундестагу у справах армії

· з 1975 р. зросла роль комісії Бундестагу по скаргах

Рівень земель: з 1974 р. в землі Рейнгальт-Вестфалія:

· посада цивільного омбудсмана

· Повірений громадян, що підкоряється Зборам цієї землі.

Земля Гессен - 1970 р. - інститут уповноваженого по захисту приватного життя