Д97. . Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентськими формами правління. (фрн, італія фрнаціфя. ) процедура інтерпеляції

12) Інтерпеляція використовується лише у парламентських республіках і монархіях, а також в деяких напівпрезидентських республіках. Вона передбачає постановку як4огось важливого питання на засіданні, за яким слідує пояснення міністра (глави уряду), обговорення і прийняття рішення шляхом голосування. Незадовільна оцінка відповіді, висловлення недовіри можуть мати наслідком відставку міністра чи уряду, а також уряд може через главу держави розпустити парламент. Порівняно із запитаннями подача інтерпеляцій значно ускладнена, вимагається велика кількість підписів, встановлені жорсткі строки їх подачі та обговорення.

Судові повноваження зарубніжних парламентів.

В багатьох країнах парламент формує весь склад уряду, конституційний суд (чи призначає частину його членів), верховний суд (або призначає його голову), призначає генерального прокурора, генерального контролера та інших вищих посадових осіб в державі.

В США Президент призначає міністрів, членів Верховного Суду зі згоди Сенату; в Бразилії вищі судді, генеральний прокурор, Голова центрального банку призначаються Президентом зі згоди нижньої палати парламенту.

Поняття конст правоого інституту глави держави в ЗК.

Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави.[1]

Тобто це конституційний орган і одночасно вища посадова особа, яка здійснює верховне представництво держави у міжнародних відносинах і внутрішньополітичному житті країни.

В системі вищих органів державної влади глава держави займає провідне місце, оскільки він очолює всю державну систему і має широкі повноваження. Тобто глава держави очолює і представляє державу.

Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі.

Навіть в країнах з однією і тою ж формою правління політична роль і об’єм повноважень глави держави можуть серйозно відрізнятися.

Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія).

Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія).

Особливсті конст правового статусу монарха.Системи престолонаслідування.

1. Спадковий монарх (король, цар, імператор, султан, шах, герцог, великий герцог і т.д.)

- у країнах з монархічною формою правління;

- монарх має право на особливий титул, кий носить лише одна особа в державі, право на особливі ритуали і титули влади, право на утримання з бюджету, в тому числі на утримання свого королівського двору, в багатьох країнах монархи не платять податків;

- влада монарха юридично вважається непохідною від будь-якого іншого органу;

- монарх здійснює свою державну владу за власним правом і вважається джерелом всієї державної влади (суверен);

- ця прерогатива монарха пронизує все державне управління, тобто, жоден акт державної влади не здійснюється проти або мимо влади монарха;

- в деяких країнах монарх фактично обмежений у здійсненні влади в державі, це зокрема стосується парламентських монархій, тобто монарх є лише символом держави, який не має реальних повноважень;

- рідко, але зустрічаються інститути виборного монарха, який обирається на певний строк (Малайзія, ОАЕ).

Влада монарха спадкова.

Порядок престолонаслідування встановлюється у конституції та конституційних законах і доповнюється звичаями тої чи ін..держави.

Системи престолонаслідування:

1. салічна (Японія, Бельгія, Норвегія)

- спадкування престолу здійснюється тільки по чоловічій лінії;

2. кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди)

- жінки не виключаються з черги престолонаслідників, але перевага все ж у чоловіків, тобто молодший брат виключає з черги старшу сестру;

3. скандинавська (Швеція)

- право на престолонаслідування мають і жінки, і чоловіки.

4. австрійська (існувала в минулому, на практиці за останні століття ця модель не застосовувалась)

- жінки могли спадкувати трон при умові, що у всіх поколіннях даної династії немає чоловіків

5. Мусульманська - система престолонаслідування у арабських державах має свою специфіку

- Трон спадкується не певною особою, а правлячою сім’єю, яка сама вирішує, хто з родичів займе престол.

o наприклад в Кувейті на престол може бути призначений будь-який син монарха;

- є країни, в яких на престол може бути призначений будь-який родич монарха.

6. племінна

- монарха призначає племінна рада з числа синів покійного вождя (Свазіленд).

7. особливості спадкування престолу існують в Непалі, Бутані та деяких інших країна, коли трон хоча і спакується певною династією, але король за життя визначає майбутнього спадкоємця, не обов’язково старшого сина.

8. обрання монарха

- є країни, в яких монархи обираються (Малайська Федерація).

Особливості конст-прав статусу президента як глави держави в ЗК(США, ФРН, Франція,Ізраїль,Польща, Італія)

2. Виборний президент

- Це є посадова особа, яка законно обіймає цю посаду протягом певного терміну, обрана на прямих чи непрямих виборах;

- На пост глави держави може бути обраним будь-який громадянин, який відповідає встановленим в конституції і законі вимогам;

- Відомий інститут пожиттєвого президентства, але це виняток із загального правила.

Для обрання на посаду президента до кандидата висуваються певні умови:

- громадянство держави, при чому в деяких країнах є вимога про те, що кандидат повинен бути не натуралізованим громадянином, а народженим в даній країні чи від громадян цієї країни;

- досягнення певного віку (як правило 35 років, але наприклад в Нікарагуа – 25 років, Венесуела – 30 років, Китай – 45 років; Італія – 50 років), інколи встановлюється і верхня межа віку – наприклад, в Намібії – 65 років;

- певний термін проживання в даній країні – в Болгарії – 5 років, в США – 14 років, в Грузії – 15 років;

- можуть ставитися й інші вимоги, наприклад до кандидата в президенти Нігерії ставиться вимога про наявність середньої освіти, в Терції, Азербайджані – вищої освіти, на Філіппінах кандидат повинен вміти читати і писати.

Кандидат в президенти може бути висунутий:

А) групою виборців (наприклад, не менше 500 осіб в Франції, але вони повинні бути членами парламенту, місцевих рад, місцевих рад департаментів, територіальних зборів заморських територій, мерами міст).

Б) політичними партіями, виборчими об’єднаннями, блоками;

В) членами парламенту (наприклад, не менше 50 членів парламенту в Угорщині мають право висунення кандидата на посаду президента).

Реєстрація кандидата в президенти часто супроводжується внесенням виборчої застави.

Системи обрання Президентів:

1. прямі вибори (Мексика, Франція)

- голосують всі виборці, внесені до списку виборців.

2. непрямі вибори

а) спеціальна виборча колегія обирає Президента;

б) населення голосує за виборщиків, які обирають президента (наприклад, 538 виборщиків обирає Президента США по мажоритарній системі відносної більшості); при цьому способі результати виборів відомі ще до голосування виборщиків, після підрахунку їх партійної приналежності;

3. багатоступеневі вибори

- коли парламент обирає Президента, але перед тим народ обирає парламент (такі вибори глави держави мають місце у парламентських республіках).

В деяких країнах переобрання президентом однієї і тої ж особи на повторний термін обмежене двома строками підряд (Німеччина, США), в інших країнах такі обмеження відсутні взагалі (Єгипет, Франція, Сирія). В Аргентині президент може бути обраним двічі – перший раз на 6 років, а другий раз на 4 роки. В Мексиці, Болівії, Еквадорі – президент може обіймати цю посаду лише протягом одного терміну