Поняття та особливості конституційного права в зарубіжних країнах. Співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право».

Поняття та особливості конституційного права в зарубіжних країнах. Співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право».

Предмет конституційного права в зарубіжних країнах.

Система конституційного права в зарубіжних країнах.

Поняття та види конституційно-правових інститутів в конституційному праві зарубіжних країн.

Конституційні принципи як елемент системи конституційного права зарубіжних країн. Співвідношення конституційних принципів та принципів Конституції.

Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу правової держави.

Конституційний принцип верховенства права в англо-американській системі права.

Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу розподілу влади.

Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу народного суверенітету.

Суб’єкти конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та види.

Держава як суб’єкт конституційного права в зарубіжних країнах.

Особа як суб’єкт конституційного права в зарубіжних країнах.

Предмет та методи науки конституційного права в зарубіжних країнах.

Поняття та класифікація джерел конституційного права в зарубіжних країнах.

Формалізовані джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

Неформалізовані джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

Конституція як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Юридичні властивості конституції як джерела права.

Ієрархія норм конституційного права в зарубіжних країнах на прикладі Франції та Італії.

Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація.

Судовий прецедент як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та види.

Парламентські регламенти (статути) як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Особливість парламентських регламентів в англомовних країнах.

Статути територіальних автономій як джерела конституційного права в зарубіжних країнах (приклади).

Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття, ознаки. Приклади конституційного звичаю.

Конституційно-правові угоди як джерела конституційного права в зарубіжних країнах. Приклади конституційно правових угод.

Рішення Європейського суду з прав людини як джерело конституційного права в зарубіжних країнах.

Нормативно-правові акти інтеграційних об’єднань держав та міжнародні договори як джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

Поняття і сутність конституції (різні підходи в зарубіжних країнах).

Теорія і практика установчої влади в конституціях зарубіжних країн.

Еволюція змісту сучасних конституцій. Особливості змісту новітніх конституцій.

Розвиток та перегляд конституцій зарубіжних держав. Порядок внесення змін до конституцій зарубіжних країн.

Форма і структура конституцій зарубіжних країн. Порівняльні моделі кодифікованих конституцій (США, Франція, ФРН).

Порівняльні юридичні властивості конституцій зарубіжних країн.

Поняття та основні способи правової охорони конституції в зарубіжних країнах.

Правові та неправові способи охорони конституції в зарубіжних країнах.

Інститут конституційної юрисдикції в зарубіжних країнах.

Поняття конституційного контролю в зарубіжних країнах.

Основні моделі конституційного контролю в зарубіжних країнах. «Американська модель» конституційного контролю. Швейцарська модель конституційного контролю. Інститут «ампаро». Німецька система «тотального конституційного контролю».

Види та форми конституційного контролю в зарубіжних країнах.

Органи, що здійснюють конституційний контроль в США, Великій Британії, ФРН, Італії, Франції, Австрії, Іспанії (порядок формування та компетенція органів конституційного контролю).

Конституційно-правовий статус Конституційної Ради Франції: порядок формування та повноваження.

Поняття конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах. Основні підходи до правового регулювання конституційного статусу особи в зарубіжних країнах.

Елементи конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах.

Інститут громадянства в зарубіжних країнах: поняття, способи набуття та припинення. Європейська конвенція про громадянство (Страсбург, 1997 рік).

Класифікація конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

Ознаки конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

Ознаки та зміст особистих прав і свобод в зарубіжних країнах.

Ознаки та зміст політичних (громадянських) прав і свобод в зарубіжних країнах.

Методи конституційно-правового закріплення прав і свобод в зарубіжних країнах.

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод в зарубіжних країнах. Процесуальні гарантії: правило Мандамус, правило Міранди, хабеас корпус.

Інститут омбудсману в системі гарантій контитуційних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.

Європейський суд з прав людини в системі конституційних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.

Порядок обмеження конституційних прав і свобод в конституційній практиці зарубіжних країн.

Судовий та позасудовий захист конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

Американський «Біль про права».

Конституційні форми безпосередньої демократії.

Інститут референдуму в зарубіжних країнах: поняття, ознаки, класифікація.

Плебісцит: поняття та практика застосування в зарубіжних країнах.

Право народного вето, народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в зарубіжних країнах.

Конституційно-правовий інститут виборів в конституційному праві зарубіжних країн.

Основні стадії виборчого процесу в зарубіжних країнах.

Підготовча стадія виборчого процесу (її складові) в зарубіжних країнах.

Голосування як стадія виборчого процесу в зарубіжних країнах. Способи голосування в зарубіжних країнах.

Виборча геометрія» та «виборча географія» в практиці зарубіжних країн.

Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах: поняття та види.

Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах: поняття та види.

Поняття та ознаки політичних партій як конституційно-правового інституту в зарубіжних країнах.

Організаційна побудова політичних партій в зарубіжних країнах.

Функції політичних партій в зарубіжних країнах.

Класифікація політичних партій в зарубіжних країнах.

Партійні системи в зарубіжних країнах.

Регламентація правового статусу та порядку діяльності політичних партій в зарубіжних країнах. Інституалізація політичних партій в зарубіжних країнах.

Концепція інституту форми держави в зарубіжних країнах.

Поняття форми державного правління.

Поняття та види монархій в зарубіжних країнах (Велика Британія, Японія, Іспанія, Данія, Норвегія, Швеція, Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати).

Поняття та види республік в конституційному праві зарубіжних країн (США, ФРН, Канада, Франція, Італія, Ізраїль, Швейцарія).

Політико-правові ознаки країн з парламентарними формами правління.

Поняття та види форм політико-територіального устрою в зарубіжних країнах (США, ФРН, Канада, Італія, Франція, РФ, Польща, Австрія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія).

Конституційний інститут автономії в зарубіжних країнах: поняття автономії та її види. Особливості автономних утворень у Франції, Італії, Данії, Фінляндії.

Поняття та види федерацій в зарубіжних країнах. Сучасні теорії федералізму в зарубіжних країнах. Основні системи розподілу повноважень між центром та суб’єктами федерації.

Поняття та основні ознаки парламенту в зарубіжних країнах.

Побудова, склад та організація парламентів в зарубіжних країнах.

Основні моделі організації зарубіжних парламентів (ФРН, Франція, США, Велика Британія).

Зовнішня структура зарубіжних парламентів (США, Велика Британія, Японія, Італія, Канада, Норвегія, Австрія, ФРН, Франція, скандинавські країни).

Конструктивний вотум у ФРН.

Конст як джерело в ЗК

Якщо визначати конституцію як правову категорію найзагальнішим чином, то можна сказати, що це система правових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою - з іншого, а також основи організації і діяльності самої держави. Визначення предмета регулювання, як бачимо, тут таке ж, як і предмета регулювання конституційного права, але відмінність полягає в найвищій юридичній силі конституційних норм, що визнається в переважній більшості держав. Ці правові норми можуть бути зосереджені в одному або декількох нормативних актах, іноді званих основними законами, а можуть міститися в невизначеному безлічі звичайних законів і, крім того, у судових прецедентах і конституційних звичаях. У тих країнах, де формально-юридична конституція (див. нижче) відсутня, відмінність між конституцією і конституційним правом провести неможливо.

.

Відрізняються також поняття юридичної і фактичної конституції. Юридична конституція в матеріальному чи формальному значенні - це завжди певна система правових норм, що регулюють зазначений вище коло суспільних відносин. Фактична ж конституція - це самі такі відносини, тобто те, що реально існує. Вона, отже, не охоплюється даним вище визначенням конституції. Наприклад, Конституційний закон про Чехословацьку Федерацію № 143 1968 року передбачив створення системи конституційних судів, однак на практиці до перемоги антибюрократичної революції 1989 року ці суди так і не були створені. Отже, згідно з юридичної конституції вони існували, а відповідно до фактичної - були відсутні. До цих пір в Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 продовжує значитися давно стала мертвою буквою норма розд. 8 ст. I про право Конгресу видавати каперські свідоцтва (Letters of Marque), що уповноважують торгові кораблі на ведення під час війни бойових дій проти кораблів ворожого держави, а також проти кораблів нейтральних держав, якщо вони перевозили вантажі для ворожого держави. У XIX столітті каперство було заборонено міжнародним правом, однак зазначена конституційна норма залишилася без зміни, хоча і не застосовується.

Розбіжність між фактичною і юридичною конституцією-зазвичай результат зміни у співвідношенні політичних сил, що сталося після прийняття юридичної конституції, особливо коли мова йде про формальної юридичної конституції, ухвалення якої має одномоментний характер. Розбіжність між фактичною і юридичною конституцією свідчить, що частина норм юридичної конституції стала або спочатку була і залишається фіктивною.

Фіктивність конституцій зазвичай характерна для країн з авторитарними і особливо тоталітарними політичними режимами. Юридичні конституції в таких країнах нерідко містять демократичних положень, які не отримують реалізації на практиці, бо включаються тільки для того, щоб приховати антидемократичну сутність режиму.

У рідкісних випадках під конституцією розуміється сукупність законів, судових прецедентів і неписаних конституційних звичаїв (Великобританія, Нова Зеландія). Закони, що вважаються частиною такої конституції (а у Великобританії їх більше 300), приймаються не в особливому порядку (кваліфікованою більшістю), а звичайним способом.
У країнах, де конституцій немає (султанат Оман та ін.), їх роль виконує священна книга мусульман - Коран. У деяких країнах Коран є частиною «конституційного блоку», будучи поставлений над конституцію і іншими його частинами (Іран, Саудівська Аравія та ін.)

Конституції зазвичай складаються з преамбули (введення), глав (розділів, частин), статей, які в свою чергу можуть ділитися на пункти, позначені цифровою або буквеною нумерацією. У рідкісних випадках (наприклад, в Угорщині) замість статей є параграфи. Завершується конституція перехідними і заключними постановами, що передбачають наступність державної влади, порядок створення нових органів. У багатьох конституціях є додатки, що містять схеми, зразки, різні переліки (наприклад, компетенцію федерації і суб'єктів), текст клятви президента і ін. Невід'ємною частиною конституції в деяких країнах (США та ін.) є поправки до неї, але вони не вносяться в текст, а додаються до конституції.
Значення конституції. З питання про значення конституції в житті країни існують різні погляди. Під час боротьби проти королівського абсолютизму в минулому, а в деяких країнах Сходу і тепер ідеологи боротьби за демократію, виходячи з волюнтаристських концепцій, надають конституції вирішальне значення у встановленні загального і державного устрою країни. З їхньої точки зору, все залежить від ідей, якими керуються творці конституції: жержавний лад буде справедливим, якщо взяти «хорошу» конституцію. Звичайно, на папері можна написати будь-який текст конституції. Але якщо цей текст не буде відповідати соціально-політичним умовам, він залишиться мертвою буквою. В умовах комуністичних режимів в Болгарії, Румунії, Чехословаччини в Конституції проголошувалася повнота влади парламентів і місцевих рад, перераховувалися великі права громадян і називалися такі важливі гарантії, яких
не було в основних законах країн західної демократії. Однак дійсність не відповідала цим положенням.

Для того щоб конституція діяла, вона повинна враховувати реальні умови країни, рівень правової культури населення і багато інших чинників суспільного життя.
Як політичний документ конституція закріплює співвідношення соціальних сил у суспільстві, їх боротьбу і співробітництво, досягнутий компроміс, а іноді, навпаки, - панування певних верств населення або військово-політичних угруповань (останнє в першу чергу відноситься до тимчасових конституцій, що приймаються в результаті військових переворотів), регулює політичний процес у суспільстві. Конституція відображає ступінь сприйняття загальнолюдських цінностей в суспільстві даної країни, містить, хоча і не однаковою мірою, програмні положення про шляхи розвитку суспільства.

.
Правовий, юридичний зміст конституції - це той юридично значущий матеріал, з якого вона складається.

Форма і структура конст США

Особливості Конституції:

1. Складається з 7 статей і 27 поправок, перші 10 поправок – «Біль про права».

Структура Конституції:

1. Склад 7 статей, але стаття вживається у терміну «розділ».

2. 1 стаття розглядає Конгрес і палата представників і Сенат.

3. 2 стаття – виконавча влада очолює Президент.

4. 3 стаття – судова влада.

5. 4 стаття – принципи федералізму (між урядом і штатами).

6. 5 стаття – внесення змін до Конституції.

7. 6 стаття – проголошує принцип верховенства права.

7 стаття – вступ Конституції в силу після її ратифікації

Правовий захист к-цій.

Деякі автори розріз.понят.конст.нагл. і конст.контр. В першому випадку мова йде лише про перевірку акта на його відповідність к-ції, а в другому випадку також і про можливість його скасування.

Інс-тут конст. нагляду (контролю) – це встановл.в б-сті країн порядок, в якому здійс.прав.екс-за (оцінка) відповідності з-ва нормам к-ції.

Конст.нагляд відсут.в кр-нах, в яких немає пис.к-ції.

Об-тами конст.нагл.(контр.)виступ.конст.і звич.з-ни, поправки до к-ції, між нар.д-ри, регламенти парл-нта і його палат, норм.акти вик.ор-нів вл., пит.розмеж-ня компет-ції союзу та суб-тів фед-ції, та виріш-ня спорів між ними

Спеціаліз.конст.контроль – важл.сп-б захисту к-цій юр.засобами. Поряд з ним існ.прокурорс.нагляд, роль президента як гаранта к-ції, д-сть омбудсменів...

Серед неюр.сп-бів захисту к-ції мож.назвати можл-сть народу в цілому і кожного гр-на зокрема перешкодити посяганням на демократи.конст.устрій (К-ція Гани, Нім., Словаків).

Існ.відповідальність посад.осіб за поруш.к-ції, можливими є репрес.засоди з метою присікти порушення к-цій (заборона судом д-сті політ.партій, які підривають конст.устрій, введення надзвич.стану в д-ві).

За змістом конст.нагл.(контроль) може бути формальним (перевірка дотримання процедурних правил), матеріальним (перевірка змісту з-нів..), абстрактним (перевірка без конкретного приводу для такої), конкретним (у зв’язку з певною суд.спр.).

За часом проведення конст.нагл.(контр.) може бути попередній та наступний. Бувають випадки, коли неконст.акти діють протягом десятків років, поки вони визнаються такими, що не відп.к-ції (це можл.при здійс.наступ.конст.контр.). Але правильне функт-ня ор-нів конст.контролю забезпечує дотримання осн.з-ну

Ор-ни конст.контролю здійс.не лише захист конст.норм, але й забезпеч.їх роз-к відповідно до реальних умов. Так нові норми конст.п-ва створюються ор-нами конст.контролю в Індії, Італ., Канаді, Франції.

Конст.контроль може здійснюватися:

А) судами заг.юрисдикц (США, Аргентина, Данія, Мексика, Японія, Норвегія), тобто спр.може бути поруш.будь-яким судом, але кінц.ріш.прийм.вища суд.інстанція (напр..Верховний Суд США).

В деяких кр-нах конст.контр.здійс.лише верховним судом (Австралія, Болівія, Ірландія, Індія, Канада, Філіппіни) – це децентралізована (американська) с-ма.

Б) спец.конст.судами, для яких конст.контр.гол.чи єдина ф-ція. Такі суди формуються як з участю так і без участі парл-нту – це децентралізм.с-ма (європ.), напр..Австрія, Іспанія, Італія, Турція, Кіпр).

В) особливим ор-ном несуд.х-ру, напр..конст.рада Франції, склад якої визначає президент і парл-нт.

Г) в ісламс.кр-нах конст.контр.є своєрідним. Напр..в Пакистані поряд з Верх.Судом конст.контр.здійс.ще два ор-ни: ісламська рада (розглядає відповідність прав.актів Корану) і суд шаріата (розгул.позови гр.-н). Подібні орни існ.в Ірані, Марокко, Малайзії.

 

США

У США, де існує система федеральних судів і системи судів штатів, суддів федерального верховного суду призначає прези­дент з «поради і згоди» сенату. В такому ж порядку признача­ються судді інших федеральних судів - апеляційних і окруж­них, а також так званих спеціальних судів. До складу верховно­го суду США входять голова (головний суддя) і вісім суддів. Усі вони, як і судді інших федеральних судів, обіймають посади «поки добре себе поводять», тобто по суті довічно (ст. З Кон­ституції).

Системи судів штатів характеризуються різноманітністю, але в кожному з них найвищим судом є верховний суд. У більшості штатів суддів обирає населення, в частині - призначає виконавча влада (губернатор) з санкції законодавчого органу, в деяких -обирає законодавчий орган штату. Призначені судді обіймають посади безстроково і звичайно звільняються в разі досягнення визначеного віку, обрані судді обіймають посади на строк чоти­ри - шість років.

Широким є коло правових актів, що становлять об'єкт перевірки в країнах, де прийнята американська модель: у США суди можуть визнати неконституційними законодавчі акти фе­дерації і штатів, а також акти будь-якого органу чи посадової особи виконавчої влади. При цьому індивід може вимагати судової за­борони, тобто рішення суду щодо припинення дій, які вчинялися стосовно нього на основі акта, визнаного неконституційним.

Певні особливості характеризують контроль щодо консти­туційності законодавчих актів у тих федеративних державах, де такий контроль здійснюється органами, утворюваними на рівнях федерації та її суб'єктів.

У США контроль щодо конституційності федеральних за­конів і законів штатів здійснюють як федеральні суди, так і суди штатів. Між відповідним рішенням верховного суду США сто­совно конкретного закону окремого штату і рішенням суду та­кого штату, яким оцінюється конституційність того самого за­кону, існує складний зв'язок, хоча майже завжди останнє слово належить федеральному суду.

До того ж встановлено порядок, за яким суди деяких штатів, якщо вони не вважають за можливе розглядати питання кон­ституційності конкретних законів через їх значущість, фактич­но передають ці питання на розгляд верховного суду США.

У США міжнародні договори розглядають як інтегральну частину національного права без формальних особливостей в їх застосуванні. Проте в наш час суди загалом обережно оціню­ють договірну практику і передусім здійснюють конституцій­ний контроль щодо тих актів національного права, які слугува­ли імплементації міжнародних договорів.

Різні компетенційні спори вирішують федеральні суди США, що випливає з положень ст. З конституції цієї держави.

АВСТРІЯ

В Австрії до складу конституційного суду входять голова, заступник голови і дванадцять інших суддів, а також шість так званих резервних суддів. Голову конституційного суду, його заступника, шість дійсних суддів і трьох резервних призначає президент за пропозицією уряду. Решту відповідних вакансій президент заміщує з числа кандидатур, запропонованих пала­тами парламенту. Судді конституційного суду йдуть у відстав­ку по досягненні сімдесяти років.

За умов австрійської моделі до правових актів, консти­туційність яких перевіряється, віднесені насамперед закони. Водночас, як правило, передбачено, що контроль може бути спрямований на перевірку інших нормативних, а також індиві­дуальних правових актів.

Важливою особливістю діяльності конституційного суду в Австрії є здійснення контролю за законністю різних підзаконнш актів.

В Австрії конституційний суд уповноважений вирішувати спори, зокрема між судами та іншими державними органами, а також між судами загальної і адміністративної юрисдикцій.

В Австрії конституційний суд має право здійснювати офіційне тлумачення конституції за спеціальною процедурою.

В Австрії конституційний суд розглядає справи за відповідним обвинува­ченням президента і може прийняти рішення про його усунення з посади.

В Австрії орган конституційної юрисдикції вирішує питання позбав­лення депутатського мандата, зокрема у зв'язку з порушенням ви­моги несумісності.

ФРН

У ФРН федеральний конституційний суд складається з шістнадцяти суддів, яких у рівній кількості обирають бундес­таг і бундесрат строком на дванадцять років і без права бути обраними повторно. За неформальною угодою кожна з представ­лених у парламенті політичних партій може розраховувати на таке число місць у конституційному суді, яке відповідає її кількісному представництву в палатах.

Особливістю організації конституційного суду ФРН є те, що він складається з двох сенатів (палат) з однаковою кількістю суддів. Один з сенатів займається розглядом справ, пов'язаних із захистом прав і свобод індивідів.

В ФРН конституційний суд розглядає справи за відповідним обвинува­ченням президента і може прийняти рішення про його усунення з посади.

У ФРН у конституційному суді може бути оскаржене парламентське рішення про невизнання ман­дата новообраного депутата.

У ФРН конституційний суд наділе­ний повноваженнями, наслідком реалізації яких може бути об­меження і навіть позбавлення індивіда його прав. Так, згідно зі ст. 18 Основного закону ФРН кожний, хто використовує сво­боди думки, викладання, зборів, об'єднань, таємницю листуван­ня, право власності, право притулку та деякі інші права і свобо­ди «для боротьби проти основ вільного демократичного ладу» може «втратити» їх за рішенням конституційного суду.

У ФРН конституційний суд здійснює контроль щодо відпо­відності основному закону статутних і програмних документів політичних партій та їх фактичної діяльності. За результатами такого контролю орган конституційної юрисдикції звичайно уповноважений приймати рішення про заборону конкретної партії або про зупинення її діяльності.

ІСПАНІЯ

В Іспанії до складу конституційного суду, який також орга­нізований як двопалатний, входить дванадцять суддів. Усі вони формально призначаються королем: по чотири за пропозицією кожної з палат парламенту, два - за пропозицією уряду і два -головної ради судової влади, яка виконує функції судової адмі­ністрації. Судді конституційного суду призначаються строком на дев'ять років, при цьому персональний склад оновлюється на третину кожні три роки. Голова конституційного суду при­значається королем за поданням самого суду строком на три роки.

В Іспанії може бути оспорений в конституційному суді мандат члена парламенту.

Розглядає скарги громадян у відповідності до інституту АМПАРО.

Конституційний суд, який є єдиним верховним тлумачем Конституції для всієї країни. Конституція у розділі ІХ підкреслює виняткову незалежність Конституційного суду не тільки від судової влади, але і від законодавчої та виконавчої влад.

ІТАЛІЯ

В Італії конституційний суд функціонує у складі п'ятнадця­ти суддів. По п'ять суддів призначають президент, парламент (на спільному засіданні палат) й інші вищі суди. У розгляді об­винувачення проти президента, крім «ординарних» суддів кон­ституційного суду, беруть участь шістнадцять членів, яких виз­начають за жеребом зі списку, складеного парламентом. Судді конституційного суду призначаються на один дев'ятирічний строк. Голову конституційного суду обирають самі судді також строком на три роки.

Конституційний суд має виключні повноваження: здійснювати перевірку на конституційність законів та актів, що мають силу закону (законів-декретів та законодавчих декретів); вирішувати правові спори між гілками влади, а також спори за розподіл повноважень між державою та субнаціональними утвореннями (регіонами). Крім того, суд також виносить рішення щодо звинувачень проти Президента про вчинення ним тяжкого злочину або спроби підірвати Конституцію. Також Суд виносить рішення щодо можливості скасування анулюючих референдумів, як це передбачено ст. 75 Конституції Італії.

ФРАНЦІЯ

У Франції встановилася концепція охорони Конституції в рамках системи парламентаризму. Особливим органом конституційного контролю стала парламентська Конституційна рада Франції – окремий політичний орган. Французька П’ята республіка використовує систему квазі судового конституційного контролю.

Особливими повноваженнями в питанні безпосереднього народовладдя наділена Конституційна рада Франції. Відповідно до статей 58, 59, 60 Конституції Франції, Конституційна рада „стежить за правильністю" обрання Президента Республіки, депутатів, сенаторів та проведення референдуму, а також оголошує їх результати. При цьому цей орган наділений правом приймати і оголошувати рішення про анулювання результатів виборів. Останнє повноваження не стосується референдумів, які мають у Франції вищу юридичну силу. В 1962 році Конституційна рада прийняла рішення про те, що вона не має права контролювати „пряме волевиявлення народного суверенітету", і тим самим сформулювала доктрину непідвідомчості органу конституційної юстиції рішень, прийнятих на загальнодержавному референдумі. У Франції орган конституційного контролю відповідно лише закони і регламенти палат парламенту. У Франції, якщо конституційна рада визначить невідповід­ність основному закону конкретного міжнародного договору, то він може бути ратифікований або затверджений тільки після внесення необхідних змін до конституції.

Конституційна рада Франції складається з 9 радників, що призначаються Президентом Республіки і головуючими обох палат Парламенту (по 3 члени). Крім того, до її складу входять колишні президенти Республіки. Перевірка конституційності органічних законів на відміну від конституційних судів здійснюється тут до їх промульгації Президентом, а регламентів палат - до їх застосування. У разі визнання акта неконституційним він не може бути підписаний Президентом. Крім цього, в компетенцію Конституційної ради входить перевірка правильності обрання Президента Республіки, депутатів і сенаторів, проведення референдуму (у разі, якщо результати виборів чи референдуму оскаржуються).
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

Парламент ніяким чином не обмежений. Відсутній конституційний контроль.

Приклад

ФРН

 

Історія створення інституту омбудсмана в Германії

Федеральний рівень:

· з 1957 р. існує Уповноважений Бундестагу у справах армії

· з 1975 р. зросла роль комісії Бундестагу по скаргах

Рівень земель: з 1974 р. в землі Рейнгальт-Вестфалія:

· посада цивільного омбудсмана

· Повірений громадян, що підкоряється Зборам цієї землі.

Земля Гессен - 1970 р. - інститут уповноваженого по захисту приватного життя

Доступ до омбудсману

Уповноважений у справах армії:

Прямий доступ, дії за власною ініціативою, дії з вказівки Бундестагу, інспекційні перевірки

Повноваження омбудсмана

Уповноважений у справах армії:

Доступ до документів, опит і допит причетних, вносить пропозиції за рішенням конфліктних ситуацій в адресу компетентних командирів і начальників, представляє Бундестагу доповіді, які вивчаються комісією з оборони.

Іститут референдуму в ЗК.

Референдум – голосування виборців, на якому вирішуються питання державного чи місцевого значення.

Об-том волевиявлення є не л-на (кандидат), а конкрет.питання (законопроект..)

Рез-ти реф-думу визнач-ся тільки за мажори тар.с-мою.

Різновид реф-думу – плебісцит – опитування нас.про політ.долю тер., на якій воно проживає.

Питання, які виносяться на референдум називаються формулою референдума, і можуть передбачати позит.чи негат.відповідь, а також вибір з декількох варіантів рішення. Приймається те ріш-ня, яке набрало найбільшу к-сть голосів.

На реф-дум не можуть виноситися такі питання:

- надзвичайного і невідкладного х-ру (напр..прийняття екстраординарних і термінових заходів по забезпеченню здор.і безпеки нас.);

- які вимаг.спец.знань (напр..прийняття і зміни бюджету);

- відповідь на які відомі наперед (напр..підвищення зарплати, зменш.податків);

- питання про амністію і помилування;

- питання про форсмування складу ор-нів держ.вл.і ор-нів місц.самовр.

Класифікація реф-мів:

q за тер.ознакою:

1. заг/нац.

2. регіональні.

q Залеж.від змісту законопроекту:

1. конст. (прийн.чи внес.поправок у к-цію)

2. звичайні.

q

1. обов. (к-ція встановл.перелік питань, які приймаються лише шляхом референдума)

2. факультативні (ріш.може бути прийняте й ін.шляхом).

q за х-ром рішення, яке приймається:

1. імперативні;

2. консультативні;

3. стверджуючи (затверджується ріш.ор-нів вл.);

4. заперечні (відхиляючі).

Можуть проводитися також реф-ми з питань зовн.п-ки. Так, в 1995 р.виборці Австрії, Швеції і Фінляндії виразили згоду на вступ цих д-в в Євросоюз, в Швейцарії в 2001 році б-сть гром-н виступили проти такого вступу.

З-во про реф-думи встановл.заборону на проведення всенар.реф-мів в умовах війс.чи надзвич.стану. За заг.пр-лом не проводиться реф-дум по одному і тому ж пит.двічі, або може проводитися ч-з певний строк (Іспанія, Болгарія – 3 роки, Венгрія – 2 роки, Канада – 10 років).

Як пр-ло реф-дум вваж.таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини за реєстр.виборців, а ріш.приймається більшістю голосів від тих, хто взяв участь у голосуванні.

В багатьох кр-нах за ост.час роль реф-думів зросла, так в 20ст. в Європі відбулося 101 реф-дум, в Азії – 18, в Амер. – 25, в Австрал. – 45, в Африці і Сході – 54.

Є і кр-ни, в т.ч. демократичні, в яких реф-думи ніколи не проводилися (Голландія), в деяких кр-нах вони проводилися 1-2 рази за всю історію (Великобрит.).

Бувають випадки, коли реф-думи проводяться в умовах значного тиску на психіку виборців та навіть в умовах насилля і погроз (в авторитар.режимах – в Пакистані особам, які не з’явились на вибори одобрити кандидатуру През-нта грозило тюрем.ув’язненя), мали місце і прийняття реакційних рішень реф-думом (в Гітлерівській Нім. в 1933р. по пит.виходу з Ліги націй, 1934 р.- по пит.суміщення посади през-нта з постом фюрера, 1938 р. – про принд.Австрії до Нім.).

Батьківщиною реф-думів вваж.Швейцарія, де вони провод.найчастіше.

Ініціатиів проведення реф-думу може бути: 1. парламентська (50 депутатів Парл-нту Венгрії), 2. урядова, 3. президентська (Франція) і 4. народна (500 тис.підписів виборців в Італії).

Рез-ти реф-думу визначаються по різ. Напр.. в Італії для прийн.ріш.необх, щоб в голосуванні взяли участь більшість виборців і щоб за нього було зібрано більшість поданих голосів; в Данії пит.вваж.прийнятим, якщо число поданих голосів «за» більше ніж к-сть голосів «проти», але не менше 40% голосів, внесених в списки виборців; В Австрії ріш.вваж.прийнятим, якщо за нього проголос.більшість осіб, які взяли уч.в голосуванні. Для одобрення конст.питань необх.більша к-сть голосів для прийн.ріш, ніж для прийняття звичайних рішень, неконст.

ДИВИСЬ 60

Мажоритарна виборча система

1. мажоритарна

§ в її ос-ві лежить принцип б-сті, обраним вважаються ті кандидати, які отримали б-сть голосів;

§ тер-рія всієї кр-ни ділиться на приблизно рівні за к-стю виборців округа, від яких вибираються депутати;

§ серед недоліків цієї с-ми наз.той, що вона не дає можл-сті точно встановити реал.вплив політ.сил у сус-ві, хоча серед позит.моментів є той, що всі претенденти перераховані поіменно, виборці беруть участь у процедурі висунення кандидатів;

§ залежно від мінімальної к-сті голосів виб-ців, необх.для обрання кандидата розріз.такі види мажоритар.с-ми:

1) абсолют.більшості

- перемагає той, хто отримав абсолют.б-сть голосів - 50% + 1 голос,

- ця с-ма передбач.можл-сть двотурового виборчого процесу, якщо ніхто з кандидатів не набирає в першому турі більшості, повторне голосування проводиться по двом кандидатам, які набрали найбільше голосів (вибори През-нта в Полщі), інколи в другий тур попадають всі кандидати, які набрали певну кількість голосів (12,5% при виборах деп-тів у Парл-нт Фр,)

- тут має значення, як визначається більшість голосів:

а) від заг.к-сті за реєстр.виборців,

б) від к-сті виборців, які проголосували,

в) від к-сті поданих дійсних голосів,

- в цій с-мі є вимога обов’язкового квотуму, без якого вибори вважаються такими, що не відбулися (як пр-ло 50% - вибори През-нта, інколи 25%),

- позитивною рисою цієї с-ми є те, що перемагає кандидат, підтриманий реальною більшістю виборців, ця с-ма дозволяє сформувати стабільний уряд, який обирається більшістю в парл-нті;

- негат.рисою є те, що чим більше на окрузі кандидатів, тим менша вірогідність, що хто-небудь з них набере більшість, голоси подані за деп-тів, які не обран