Мета, гіпотеза і завдання дослідження

Мета – це очікуваний (прогнозований) результат виконуваної дослідницької роботи.

Не слід формулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Гіпотеза – це наукове припущення, яке базується на теоретичних знаннях та емпіричних даних і ще не має підтвердження чи спростування. Гіпотеза може бути проста і складна, рівнева.

Гіпотеза формулюється як найбільш оптимальне можливе рішення окресленої дослідником проблеми. У випадку, коли гіпотеза не підтверджується або ж, що ймовірніше, підтверджується частково (не повністю), не варто намагатися фальсифікувати результати дослідження. У науці негативний результат – це також цінний результат, який дозволяє побудувати нову модель досліджуваного явища, висунути нові гіпотези й провести нові дослідження, які дозволять отримати остаточні відповіді на поставлені питання.

Завдання – це визначена послідовність етапів дослідження, яка дозволяє досягти поставленої мети. Саме завдання конкретизують встановлену дослідником мету і вказують на шляхи її досягнення.

Завдання дослідження формулюються у категоріях запланованої дії: «порівняти», «визначити» (ознаки, критерії, показники, параметри, характеристики); «побудувати» (модель, класифікацію, типологію, схему), «розробити» та «апробувати» (програму, методику, технологію, стратегію, рекомендації) і т. д.

Методи дослідження

Подають характеристику досліджуваної вибірки (склад, контингент, вік, стать та ін.), термін проведення дослідження та перелік методів, використаних для досягнення його мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко й змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим конкретним методом. Це дасть змогу пересвідчитися в обґрунтованості й доцільності вибору саме цих методів.

 

Наукова новизна одержаних результатів дослідження

Коротко й невимушено подають два-три положення стосовно того, що нового вносить представлена робота у психологічну науку та досліджену проблему. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, встановлено, удосконалено, продемонстровано).

Кожне наукове положення чітко формулюють, відокремлюючи його основну сутність та зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни.

Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних, несуттєвих деталей та уточнень). У жодному випадку не можна вдаватися до простої констатації зробленого обсягу роботи, оскільки це не відбиває суті й новизни дослідження.

До цього пункту не можна включати опис нових прикладних (практичних) результатів, отриманих у вигляді програм, технологій, прийомів, методик тощо. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення (власне наукову новизну) і нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку автора.

Усі наукові положення, з урахуванням досягнутого ними рівня новизни, є теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в роботі наукової проблеми.

Практичне значення результатів дослідження

В роботі, що має переважно теоретичне значення, необхідно подати відомості про наукове використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має більшою мірою прикладне значення, – відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, слід подати інформацію як щодо ступеня їх готовності до використання, так і шляхів та масштабів використання. Необхідно дати короткі відомості про впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організацій, в яких здійснена апробація.

 

Надійність і вірогідність результатів дослідження визначаються репрезентативністю вибірки (кількістю і складом досліджуваних, які б мали повністю відтворювати сутнісні характеристики обраної для вивчення генеральної сукупності), узгодженістю та релевантністю застосованих методів відносно встановлених у дослідженні теоретичних та експериментальних завдань, адекватністю цих методів сучасній соціокультурній ситуації.

 

Основна частина

Основна частина роботи складається з двох-трьох розділів, які, в свою чергу, поділяються на підрозділи, пункти, підпункти.

Кожний розділ починають з нової сторінки. Перший підрозділ в межах кожного розділу – через два отступи після назви розділу, кожний наступний підрозділ в межах розділу – через два отступи після завершення тексту попереднього підрозділу.

Сутність, зміст і результати науково-дослідницької роботи слід викладати логічно, послідовно, аргументовано, уникаючи бездоказових тверджень і розпливчастих формулювань.

В розділах основної частини роботи подають:

- стислий, критичний огляд літератури за темою роботи і вибір напрямку дослідження;

- виклад загальної методики і методів дослідження;

- експериментальну частину дослідження;

- аналіз і узагальнення результатів теоретичних та експериментальних досліджень.

У першому розділі роботи, в якому подається огляд літературних джерел, автор окреслює основні етапи розвитку наукової думки з досліджуваної ним теми. Стисло, критично і тактовно висвітлюючи роботи попередників, автор акцентує увагу на раніше невирішених питаннях, визначаючи тим самим своє місце у розв'язанні поставленої наукової проблеми. Відповідно, назва і зміст першого розділу повинні відтворювати стан розробки досліджуваної проблеми у сучасній психології.

За правилом, у першому підрозділі першого розділу роботи автор аналізує поставлену проблему ближче до об'єкта дослідження, а в другому – до предмета, що й має бути відтворено у назвах відповідних підрозділів. При підготовці та написанні першого розділу необхідно враховувати, що загальний обсяг теоретичного аналізу та огляду літератури не повинен перевищувати 30-35% від загального обсягу роботи.

У другому розділі (обсяг – у межах 35–40 % від загального обсягу роботи) автором обґрунтовується вибір напрямку і стратегії дослідження, наводяться методи вирішення встановлених завдань та їх порівняльні оцінки, розробляється загальна методика проведення дослідження. Зазвичай, у першому підрозділі другого розділу автор обґрунтовує доцільність обраної експериментальної стратегії та її відповідність зробленим у першому розділі роботи теоретичним викладкам (при цьому можна посилатись на дослідження інших авторів). А в другому – надає опис конкретних методик емпіричного дослідження та процедуру його проведення.

Якщо методики стандартизовані та поширені, то можна обмежитися посиланням на автора методики і джерело, звідки вона взята. Але якщо автором розроблено свою методику: опитувальник чи план бесіди, то доцільно навести її повністю.

Слід також описувати процедуру дослідження: коли і за яких умов воно проводилося (чи це був початок навчального року, чи кінець, на першому уроці, чи на останньому, міська школа, чи сільська, тобто, всі дані, які могли вплинути на результати дослідження).

Проводячи психологічні експерименти, необхідно пам'ятати про культуру дослідження та етичні вимоги до його проведення:

• Експерименти, що проводяться з дослідницькою метою, не повинні шкодити взаєминам і психологічному комфорту студентів та викладачів.

• Необхідно дотримуватися принципу конфіденційності інформації про окремі характеристики досліджуваних. Імена та прізвища досліджуваних, які наводяться у роботі, обов'язково шифруються.

• За умови користування стандартними процедурами дослідження, доцільно виготовити і роздати респондентам індивідуальні бланки для відповідей. Якщо процедура дослідження не стандартизована, то доцільно підготувати деякі необхідні матеріали, як то однотипні аркуші паперу, що заощаджує час проведення дослідження і обробки його результатів.

• Всі продукти діяльності, які були одержані в ході дослідження, мають бути наведені у роботі (бланки з відповідями можна зібрати у конверт і вмістити в додатки; дані спостережень доцільно систематизувати в таблицях).

У третьому розділі (обсяг – у межах 25–30 % від загального обсягу роботи) з вичерпною повнотою викладається аналіз результатів проведеного автором дослідження із висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Зокрема, описуються проведені автором експерименти і спостереження, наводяться одер­жані емпіричні результати, дається всебічний аналіз зібраного фактичного матеріалу із залученням методів статистики, здійснюється інтерпретація та узагальнення. Саме в третьому розділі автор має реалізувати завдання дослідження і довести положення, які виносяться на захист.

Неупереджено і критично автор здійснює об'єктивну оцінку повноти вирішення поставлених експериментальних завдань, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, показників, параметрів тощо), їх порівняння з аналогічними результатами інших вітчизняних і зарубіжних дослідників. Крім того, залежно від специфіки отриманих результатів, автор наводить обґрунтування доцільності або, навпаки, недоцільності подальших досліджень у здійсненому напрямку.

Виклад матеріалу в межах кожного з розділів роботи підпорядковують одній, провідній ідеї, чітко визначеній автором.

В кінці кожного розділу формулюють короткі висновки-резюме (обсягом 0,5-1 сторінка) зі стислим викладенням наведених у ньому наукових і практичних результатів, а також зазначенням перспективності проведення додаткових досліджень. Це дає змогу вивільнити загальні висновки (які є підсумковим узагальненням здійсненої наукової роботи та її самостійною структурною складовою) від другорядних подробиць.

У тексті можна розміщувати необхідний графічний та ілюстративний матеріал, запобігаючи при цьому перевантаженню ним основної частини роботи. Для цього доцільно переносити великі за розміром діаграми, таблиці, ілюстрації до додатків.

 

Висновки

У висновках викладаються основні підсумки проведеної роботи, висвітлюються найбільш важливі результати, які мають містити формулювання розв'язаної автором проблеми, її значення для науки і практики. Також обов'язково зазначається про те, чи виконані завдання дослідження, чи підтвердилася висунута гіпотеза. Обсяг висновків становить 2-3 сторінки.

Як правило, висновки складаються з 5-6 пунктів, в яких коротко й послідовно оцінюють стан досліджуваного питання, розкривають методи вирішення поставленої в роботі наукової проблеми, шляхи і засоби досягнення встановлених завдань, наголошують на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, здійснюють їх порівняння із результатами інших дослідників, викладають рекомендації щодо їх використання.

Формулюючи загальні висновки, найбільш детально слід зупинитися на викладі результатів, які були отримані в експериментальній частині роботи (другому-третьому розділі).

По можливості, у висновки доцільно включити методичні рекомендації. Наприкінці узагальнення результатів проведеної роботи зазначається про можливість їх впровадження у практику та окреслюється перспектива подальшої роботи над темою.

Найважливіша вимога до висновків – максимальна стислість і докладність викладу, в якому не слід повто­рювати зміст вступу, основної частини і висновки, зроблені до кожного розділу.

Список використаних джерел

При написанні науково-дослідницької роботи є необхідним та обов'язковим посилання на авторів і джерела, з яких запозичено матеріали або окремі результати. У разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело робота вважається плагіатом і не допускається до захисту.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних літературних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін., що дозволяє уникнути багаторазових повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Список використаних джерел рекомендується розміщувати одним із таких способів:

- в алфавітному порядку;

- у порядку появи посилань у тексті;

- у хронологічному порядку (за датою видання джерела).

Обсяг використаної літератури бакалаврської роботи має складати 30-35 наукових джерел.

 

Додатки

За необхідності, робота може мати один чи кілька додатків, які розміщуються на останніх її сторінках, нумеруються як продовження роботи, проте, не зараховуються до її обсягу.

До додатків доцільно включати допоміжний матеріал, важливий для повноти й цілісності сприйняття роботи:

- використані в роботі тести і методики;

- проміжні математичні доведення і статистичні розрахунки;

- таблиці та ілюстрації допоміжного характеру;

- протоколи і акти випробувань, довідки про впровадження;

- програми і методики, розроблені в процесі роботи.

При необхідності ілюстрування того чи іншого положення у тексті роботи варто робити посилання на додатки.

Приклад. Результати співставлення отриманих емпіричних показників подано в таблиці А.1 (див. дод. А).

1.3. Підготовка і порядок захисту кваліфікаційної роботи бакалавра

 

Виконану у чорновому варіанті роботу студент віддає на перегляд науковому керівникові не пізніше, як за три тижні до початку дер­жавних екзаменів. Цей час є мінімально необхідним для підготовки наукової роботи до захисту.

У термін не більше як десять днів після одержання від студента роботи науковий керівник її продивляється та, у разі згоди, підписує на неї письмовий відзив (див. дод. Е) – для подання завідуючому кафедрою ра­зом із готовою роботою.

За своєю сутністю, відзив є стислою формою письмової оцінки виконаної науково-дослідницької роботи. Особливість відзиву наукового керівника полягає у підтвердженні готовності виконаної роботи до захисту, зосередженні уваги на її ключових, найважливіших моментах. Обсяг відзиву становить 1–3 сторінки.

Відзив наукового керівника має містити характеристику ступеня виконання студентом усіх окремо розглянутих розділів роботи, інформацію про її позитивні сторони і недоліки, ступінь самостійності автора в роботі над темою, обґрунтованість і цінність одержаних результатів, а також висновок про допуск до захисту підготовленої студентом роботи.

На підставі врахування зроб­лених керівником зауважень автор вносить у роботу необхідні зміни і доповнення, після чого приступає до її остаточного оформлення.

У визначений кафедрою термін студент проходить процедуру нормоконтролю з метою встановлення відповідності оформлення виконаної роботи існуючим науковим стандартам і вимогам.

Остаточно виправлений та вивірений варіант роботи разом із відзивом наукового керівника подається на кафедру не пізніше, ніж за два тижні до захисту – із особистими підписами автора, наукового керівника і нормоконтролера, що проставляються на титульній сторінці роботи.

На підставі цих матеріалів завідуючий кафедрою приймає рішення про допуск студента до захисту, зробивши при цьому відповідний запис на титульному листі роботи.

У випадку, коли завідувач кафедрою не вважає можливим допустити студента до захисту роботи, це питання розглядається на засіданні кафедри за участю наукового керівника. Протокол засідання кафедри передається через дека­на факультету на затвердження ректорові вищого навчального закладу.

У разі допущення студента до захисту, робота подається до Державної екзаменаційної комісії у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні (2 екземпляри: один – комісії, другий – студентові).

Разом із екземпляром переплетеної роботи і відзивом наукового керівника до Державної екзаменаційної комісії подається завчасно підготовлена наукова рецензія (див. дод. Ж) в одному примірнику. Склад рецензентів затверджується деканом факультету за поданням завідуючого кафедрою, на якій виконувалась наукова робота, з числа професорів і ви­кладачів відповідного вищого навчального закладу.

Рецензентами також можуть бути професори і викладачі інших вищих навчальних закладів (зовнішнє рецензування), які мають необхідну професійну підготовку й досвід наукового дослідження в галузі тематики рецензованих наукових робіт, але не працюють на кафедрі, де про­водилась їх підготовка.

За своєю суттю рецензія є розгорнутим і вмотивованим висновком рецензента щодо актуальності обраної автором для дослідження теми, ґрунтовності теоретичної бази, змістовності теоретичного аналізу проблеми, адекватності застосованих методів, теоретичної та практичної цінності роботи, а також її відповідності до існуючих у психології наукових вимог.

Зауваження і побажання рецензента щодо рецензованої роботи мають бути принциповими, обґрунтованими й чітко сформульованими. Результатом позитивної оцінки рецензентом роботи є її рекомендація до захисту. У разі негативної оцінки роботи в цілому рецензент повинен обґрунтувати свої висновки – коректно і тактовно. У кінці рецензії вказується прізвище, ім’я та по батькові рецензента, посада, вчений ступінь, звання. Рецензія дійсна при наявності підпису рецензента.

Враховуючи зауваження рецензента, які було висловлено в рецензії, а також письмовий відгук наукового керівника, студент приступає до підготовки до захисту.