Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Попередження організованої злочинностіСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Наведений, хоча й не повний, перелік факторів, причин та умов, що визначають організовану злочинність, обумовлює зміст і характер заходів щодо її попередження. Серед численних таких заходів розглянемо в рамках цього посібника лише окремі загальносоціальні, спеціально-правові та спеціально-організаційні заходи. Загальносоціальні заходи включають радикальну перебудову економічних відносин у країні, їх спрямування на істотний підйом виробництва, підвищення валового внутрішнього продукту, вдосконалення податкового законодавства, упорядкування фінансово-банківської та зовнішньоторговельної діяльності. Вони полягають також у наведенні порядку в сфері приватизації, рішучому подоланні безгосподарності та безвідповідальності, у більш жорсткому контролі за збереженням національного багатства, ліквідації безробіття, розробці та реалізації ефективних соціальних програм. Потрібно вжити заходів щодо легалізації та відкритості усіх форм бізнесу, корисних для країни, зупинення розширення «тіньового» сектора, включивши його в систему державного оподаткування. Тим самим можна зменшити згубний вплив «тіньової» економіки і підірвати ту владу, яку вона зараз має. Повністю її знищити неможливо («тіньова» економіка тією чи іншою мірою існує в економічних системах усіх країн), але обмежити до мінімуму необхідно і можливо. І головне — слід перекрити шляхи для її лідерів, які рвуться до державної влади. Потребує негайного вирішення проблема бартеру, заснованого на кримінальному посередництві. В усіх випадках хабарництва необхідно терміново застосовувати закони про відповідальність за цей злочин. Є нагальна потреба в моральному оздоровленні суспільства, підвищенні культури і правосвідомо сті. Одне з першочергових завдань протидії організованій злочинності — створення відповідної кримінально-правової бази. Це не означає, що у нас відсутні у чинному законі норми, що регламентують кримінальну відповідальність за злочини організованих груп. Але питання ставиться про її удосконалення, про те, щоб вона була оптимальною, цілеспрямованою, наступальною проти членів організованих кримінальних структур. Така мета може бути досягнута в процесі доопрацювання і прийняття нового КК України та інших законів кримінально-правового циклу. У статті 27 проекту нового КК поряд з існуючими формами співучасті передбачається ще дві нових їх форми: вчинення злочину організованою групою (п. З ст. 27) та вчинення злочину злочинною організацією (п. 4 ст. 27). Злочин визнається як вчинений організованою групою, якщо в ньому брали участь дві або більше особи, які попередньо об'єдналися в стійку групу для вчинення одного або кількох злочинів. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, утвореною для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією ж метою. Деякі науковці з приводу конструкції закону про організовану групу і злочинну організацію, яка наведена в проекті КК, висловлюють ряд зауважень: по-перше, нібито при цьому розривається єдине поняття організованої злочинності; по-друге, під групою, мовляв, слід з психологічної та етимологічної точок зору розуміти об'єднання трьох або більше осіб; по-третє, поняття злочинної організації необхідно сформулювати більш чітко. На нашу думку, перше зауваження не досить обґрунтоване, бо організовані кримінальні угруповання, як свідчить практика, розрізняються між собою ступенем суспільної небезпеки. Одні групи вчиняють будь-який злочин, інші створюються для вчинення тяжких або особливо тяжких суспільне небезпечних діянь, іноді об'єднавши декілька організованих груп з тією ж метою. В першому випадку мова йде про організовану групу, в другому — про злочинну організацію. Що ж до другого зауваження — відносно кількісного показника організованої групи, то вона може мати місце і при наявності тільки двох осіб, які об'єдналися за попередньою змовою для досягнення злочинної мети. В кримінальному законодавстві і теорії здавна визнається така кількість достатньою. Більше того, практика боротьби з організованою злочинністю знає безліч прикладів, коли тяжкі злочини вчиняються кримінальними угрупованнями в складі двох осіб (наприклад, деякі комп'ютерні, банківські, економічно-господарські злочини). Тобто з юридичної точки зору група з двох осіб цілком можливе явище. Третє зауваження, гадаємо, заслуговує на увагу. Злочинна організація однією з своїх ознак повинна мати додаткову вказівку на те, що її члени зорієнтовані на тривалу спільну злочинну діяльність. В зв'язку з цим п. 4 ст. 27 проекту КК можна викласти в такій редакції: «Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згуртованою організованою групою, яка утворена для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією ж метою, члени котрих зорієнтовані на тривалу спільну злочинну діяльність». Таке формулювання цієї норми включає в себе істотні відмінні риси, притаманні злочинним організаціям, а також містить явні ознаки для відмежування цієї форми співучасті від інших її форм. У проекті нового КК (п. 2 ст. 63) серед обставин, які обтяжують покарання, названо й вчинення злочину організованою групою або злочинною організацією. Вважаємо, що така вказівка в законі істотно сприятиме боротьбі з організованою злочинністю. Визнано за доцільне передбачити в Особливій частині нового КК кримінальну відповідальність за створення організованих злочинних угруповань, а так само керівництво ними і участь у них (ст. 230). Тут же застережено, що від кримінальної відповідальності за створення злочинних спільнот звільняються особи, які добровільно заявили про організацію злочинного угруповання і активно сприяли його викриттю. Відсутність такої кримінально-правової норми робить організаторів та керівників кримінальних угруповань невразливими. Маються на увазі ті лідери злочинних спільнот, які відокремлені від безпосередніх виконавців конкретних злочинів і займаються згуртуванням кримінального середовища, розробкою планів та створенням умов для спільної злочинної діяльності, інформаційним забезпеченням організованих злочинних угруповань, захистом їх безпеки. Це своєрідні «мозкові центри» організованої злочинності. Вони не знають конкретних виконавців злочину та усіх обставин вчинення суспільне небезпечних діянь. Як правило, вони діють через двох-трьох своїх підручних, які безпосередньо вершать справи у злочинному угрупованні. Заслуговує на увагу і вдосконалення кримінально-процесуальних заходів попередження організованої злочинності: підвищення якості розслідування справ про злочини організованих угруповань, використання при цьому повною мірою в межах закону оперативно-розшукових засобів, забезпечення безпеки свідків, слідчо-судових працівників, які беруть участь у досудовому та судовому процесі, тощо. Актуального значення набуває питання про координацію зусиль державних органів по протидії організованій злочинності. Зараз ці функції виконує Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який функціонує з 1993 року. Він змінював свою назву, персональний склад та керівників. Ним здійснена певна робота по боротьбі з організованою злочинністю. Однак з часом Координаційний комітет перетворився на суто дорадчий орган, йому став притаманний в основному формально-засідательський, неоперативний підхід до справи. Роботі комітету бракувало предметності і наступальності. Він часто тільки констатував наявність криміногенних явищ в окремих ланках, замість того, щоб забезпечувати до кінця кримінально-правове та кримінально-процесуальне реагування на організовані злочинні групи і корупціонерів. З огляду на це у 1996 році обговорювалася пропозиція про перетворення цього комітету на спеціалізований орган зі статусом особливої юридичної особи і більш широкими повноваженнями, з підпорядкуванням йому за вертикаллю регіональних координаційних комітетів, очолюваних незалежними від місцевих органів керівниками. Однак така пропозиція не знайшла підтримки з тієї підстави, що її реалізація потягла б за собою створення громіздкої і дорогої системи державних органів на рівні областей, районів і міст з чималими штатами працівників. Але необхідність реформувати Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю була очевидною. В 1998 році Президент України видав указ про створення Національного бюро розслідувань (НБР) — сильного центрального органу виконавчої влади зі своїми структурними органами на місцях. На НБР планувалося покласти обов'язки: провадити досудове слідство та оперативно-розшукові заходи по особливо небезпечних кримінальних справах, які становлять велику суспільну небезпеку (а такими, вважаємо, є злочини, що вчиняються організованими групами та злочинними організаціями); здійснювати інформаційно-аналітичну роботу з метою виявлення і усунення причин та умов корупції і організованої злочинності, прогнозування динаміки всієї злочинності в країні. Звичайно, потрібні були відповідні зміни та доповнення чинного законодавства, визначення основ процесуальної діяльності цього підрозділу, його повноважень, порядку формування, чіткої взаємодії з іншими правоохоронними органами. Безумовно, тільки після цього НБР стало б оперативним, ефективним державним центром боротьби з організованою злочинністю в сфері економіки, банківської, зовнішньоторговельної, підприємницької діяльності, приватизації, у посадовій діяльності (корупція, хабарництво у вищих ешелонах влади) та іншими організованими формами злочинності. Однак з початком в Україні адміністративної реформи згідно з Указом Президента Л. Д. Кучми "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року НБР та деякі інші відомчі центральні державні структури були ліквідовані. Запропоновано не створювати нових органів для координації зусиль з протидії злочинності, а підняти рівень роботи Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Президент у виступі на розширеному засіданні цього комітету 14 грудня 1999 року закликав докорінно переглянути зміст і стиль його роботи. Вона повинна бути адекватною масштабам корупції і злочинності в країні, їх змінам і тенденціям, сорієнтованою на цілеспрямовану діяльність по досягненню конкретних результатів у справі протидії злочинності з боку усіх правоохоронних і правозастосовних органів. Координувати боротьбу зі злочинністю необхідно не тільки "зверху", але й "знизу", на місцях. Координаційний комітет при Президентові України повинен активізувати діяльність регіональних комітетів, вивчати досвід їх роботи, надавати їм всіляку допомогу. Слід рекомендувати їм використовувати позитивний досвід "ударних груп", які діють у США на рівні штатів у боротьбі з організованою злочинністю. Такі групи створюються для вирішення завдань тактичного плану, спрямованих проти злочинної діяльності конкретних організованих злочинних груп, мафіозної "родини" або по конкретній справі. Період діяльності такої зведеної групи не регламентований, тобто вона може працювати до того часу, поки не вирішить поставленого перед нею завдання. Регіональні координаційні комітети повинні проводити свої засідання один раз на місяць. У засіданнях мають брати участь керівники відповідного рівня правоохоронних органів, представники окремих державних, господарських структур та громадських об'єднань. Контроль за виконанням рішень цих координаційних комітетів повинні здійснювати відповідні (обласні, міські, районні) прокурори. Така система кримінологічно-попереджувальної діяльності гарантує підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю і корупцією в державі, а також підвищення рівня правопорядку в цілому у країні. Організована злочинність стає все більш загрозливою. Вона виходить за національні кордони держав і набуває характеру транснаціональної організованої злочинності. А тому, звичайно, міжнародна спільнота не могла проігнорувати цей факт. За останні десять років на рівні ООН прийнято ряд документів, в яких були сформульовані стратегічні принципи боротьби з організованою злочинністю. Серед них слід назвати матеріали VIII Конгресу по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, 1990 р.), Міжнародного семінару у Суздалі (жовтень 1991 р.), Всесвітньої конференції ООН по проблемах транснаціональної організованої злочинності (Неаполь, 1994 р.) та ін. В них, зокрема, проаналізовано національне законодавство окремих країн по боротьбі з організованою злочинністю і сформульовано рекомендації по підвищенню їх ефективності. Було визнано за необхідне: — домовитись між державами про співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю, практикувати обмін інформацією між відповідними установами держав — сторін цих угод; надавати один одному правову допомогу; — зміцнювати технічне співробітництво в різноманіт них формах, розширювати консультативні послуги з метою обміну досвідом та новими досягненнями у боротьбі з організованою злочинністю; -- -.----• — посилити митний, паспортний та транспортний кон троль за незаконними міжнародними поставками товарів, які здійснюються організованими злочинними групами; — створити або розширити банк даних на учасників транснаціональних організованих злочинних груп; — закликати фінансуючі установи розширювати свою допомогу національним, регіональним і міжнародним про грамам з попередження організованої злочинності та бо ротьби з нею; ^ — надавати взаємну допомогу в галузі кримінального. правосуддя; _ — вважати необхідним криміналізувати злочинний «зговір» з наміром займатися організованою злочинною діяльністю, розглядаючи його (зговір) як «участь (членство) в організованому злочинному угрупованні»; — ввести рішучу боротьбу з «відмиванням» грошей, здобутих незаконним шляхом; — вжити заходів щодо обмеження банківської та ко мерційної таємниці, заохочувати в порядку, встановленому законом, виявлення підозрілих операцій і повідомлення про них, розширювати практику замороження або арешту ак тивів, прибутків від злочинів, вчинених за кордоном; — прийняти дійові закони по боротьбі з корупцією, яка значною мірою обумовлює діяльність організованих злочин них угруповань; — зміцнювати інші механізми міжнародного співро бітництва в протистоянні з організованою злочинністю. Експерти ООН вважають, що кінцева мета міжнародного співробітництва полягає в тому, щоб створення і діяльність транснаціональних злочинних організацій була завжди поєднана з підвищеним ризиком; щоб уряди, комерційні структури та система кримінального правосуддя були невразливі для корупції і насильства з боку національних і транснаціональних злочинних угруповань; щоб добиватися поступового згортання діяльності організованих злочинних угруповань. Значну роль у боротьбі з організованою злочинністю в Україні відіграє подальша взаємодія в цьому напрямку країн СНД. Необхідність такої взаємодії обумовлюється тим, що на території колишніх союзних республік зберігся «єдиний криміногенний простір» і що подолати поодинці організовану злочинність неспроможні країни співдружності. Виходячи з цього, Рада глав урядів СНД 18 березня 1993 року затвердила Програму спільних заходів по боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД. У зв'язку з Програмою було створено Бюро по координації зусиль у цій сфері у Москві. У лютому 1994 року у Ашгабаді по лінії міністерств внутрішніх справ була підписана угода про співробітництво згаданих міністерств у сфері боротьби з організованою злочинністю, а по лінії прокуратури у грудні 1995 року прийнято рішення про співробітництво прокуратур всіх країн — учасниць СНД. Відповідно до перелічених угод співробітництво країн СНД у боротьбі з організованою злочинністю проводиться в таких формах: обмін оперативно-розшуковою, довідковою, криміналістичною інформацією, яка становить взаємний інтерес, відносно вчинених або таких, що готуються, злочинів на території іншої держави в складі організованого злочинного угруповання; проведення на запит оперативно-розшуко-вих заходів та окремих процесуальних дій по справах, пов'язаних з організованою злочинністю; — обмін досвідом роботи, в тому числі шляхом про ведення нарад, конференцій і семінарів з питань боротьби з організованою злочинністю; — планування та проведення скоординованих заходів, направлених на попередження, виявлення та припинення злочинної діяльності організованих груп; — обмін законодавчими та іншими нормативними ак тами, методичними рекомендаціями з питань боротьби з організованою злочинністю; -— сприяння на договірній основі в підготовці і підвищенні кваліфікації кадрів — співробітників служб по боротьбі з організованою злочинністю; — проведення спільних наукових досліджень з проблем боротьби з організованою злочинністю. У квітні 1996 року Рада глав урядів СНД схвалила уточнену Міждержавну програму спільних заходів боротьби з організованою злочинністю на території держав — учасниць СНД на період до 2000 року, яка включає в себе заходи по зміцненню міжнародно-правової бази співробітництва, удосконаленню та гармонізації національних законодавств у галузі боротьби з організованою злочинністю. Безумовно, виконання цих рекомендацій міжнародного співтовариства та Міждержавної програми країн СНД з питань боротьби з організованою злочинністю дозволить завдати рішучого удару по цьому різновиду небезпечної злочинності. ЛІТЕРАТУРА Даньшин І. М. Організована злочинність (поняття, кримінологічна характеристика, чинники, шляхи протидії) // Вісник Академії правових наук України. 1998. №1 (12). Криминология. СПб., 1998. Организованная преступность. М., 1996. Устинов В. С. Понятие й криминологическая характеристика организованной преступности. Н. Новгород, 1993. о ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ і МОЛОДІ ТА ЇЇ ПОПЕРЕґрКЕННЯ Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх Злочинна поведінка неповнолітніх та молоді має свої особливості, які виявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, у причинах, умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певними рисами особи неповнолітніх і їх правовим статусом у суспільстві. Саме цим визначається і специфіка організації системи профілактики злочинної поведінки неповнолітніх та молоді. Організація надійної системи профілактики злочинних проявів неповнолітніх є одним з пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю практично у всіх країнах світу. Таке особливе ставлення до злочинної поведінки неповнолітніх з боку громадських організацій і державних служб обумовлено низкою обставин. 1. Йдеться про злочинну поведінку членів суспільства, які перебувають на стадії формування особистості, життє вої позиції, переходу від життя під опікою сім'ї і школи до самостійного життя, усвідомлення соціальних цінностей суспільства і виконання своїх особистих функцій у ньому. 2. Несформованість емоційної сфери і морально-пси хологічних настанов на різноманітні життєві ситуації обу мовлює неадекватну реакцію на'них. 3. Злочинність серед неповнолітніх є резервом дорос лої злочинності. Кримінологічні дослідження свідчать, що свій перший злочин рецидивісти вчиняють, як правило, у неповнолітньому віці. 4. Є певна специфіка у проявах злочинності непов нолітніх, особливостях дозлочинної поведінки, структурі, динаміці, причинах, умовах, мотивах, цілях злочинів і захо дах по їх попередженню. 5. Злочинні прояви неповнолітніх чутливіші до заходів протидії їм, тому неповнолітні злочинці більш піддаються профілактичному впливу, ніж дорослі злочинці. 6. Організація ефективної системи профілактики зло чинів серед неповнолітніх забезпечує зниження злочинності серед дорослих осіб у майбутньому і зміцнення правопоряд ку в суспільстві у цілому. Перелічені обставини і обумовлюють підвищену увагу суспільства до злочинності серед неповнолітніх. При проведенні кримінологічного аналізу злочинності неповнолітніх слід враховувати її особливості. Необхідно мати на увазі юридичну умовність встановлених законодавством вікових меж, які включають чотири вікові групи неповнолітніх: 14-15 років, 15-16років, 16-17 і 17-18 років. Однак багато чинників, що впливають на злочинність неповнолітніх перелічених груп, мають місце і серед підлітків молодшого віку (10-13 років), а також у осіб молодіжного віку (18-21 та 22-25 років), що важливо враховувати при розробці профілактичних заходів. Законодавство деяких країн, наприклад Великої Британії, Індії, деяких штатів США, встановлює верхню межу неповнолітнього віку до 21 року. Є розбіжності і при визначенні нижньої межі. Зазначене створює певні труднощі при аналізі процесів і обставин, що впливають на злочинну поведінку неповнолітніх, виявлення тенденцій і закономірностей цієї злочинності. Тому вивчення тенденцій у злочинності неповнолітніх, розробка заходів її профілактики повинні вестись з урахуванням даних про правопорушення серед дітей і підлітків (вікова група від 10 до 14 років) і осіб молодіжного віку (18-21 рік). Специфічні труднощі аналізу злочинності неповнолітніх пов'язані також з. відносно високим рівнем латентності злочинів, які найбільше поширені у їх середовищі, та значною кількістю кримінальних справ, що припиняються у процесі проведення дізнання чи попереднього слідства з різноманітних нереабілітуючих обставин. На практиці приблизно чотири з кожних п'яти вчинених підлітками злочинів не становлять значної суспільної небезпеки. Особливо це стосується крадіжок у друзів, в учбових закладах, відбирання невеликих грошових сум у молодших підлітків, хуліганських проявів, бійок між групами підлітків тощо. І, нарешті, слід враховувати, що на стан, рівень, структуру, динаміку злочинності неповнолітніх специфічно впливають соціально-економічні, демографічні, психолого-побутові характеристики регіонів їх життєдіяльності (наприклад, кількість неповнолітніх у регіоні, кількість неповних і неблагополучних сімей, число дітей у сім'ї, умови проведення дозвілля тощо). Характерною особливістю злочинності неповнолітніх в останні 25 років (1972-1998) є тенденція до її зростання при досить значному скороченні рівня народжуваності. В цілому процент приросту злочинності серед неповнолітніх в 3-4 рази перевищує процент приросту неповнолітнього населення України за цей період. Стійке зростання рівня злочинності неповнолітніх спостерігається не лише у великих містах, а й у цілому по країні. Так, якщо у 1972 році неповнолітніми та з їх участю було вчинено 10 066 злочинів, то у 1997 році кількість злочинів зросла до 40051, а у 1998 році склала 39076 злочинів. Кількість осіб неповнолітнього віку, що брали участь у злочинах, 1972 року склала 11 758 осіб, у 1997 році — 29 790, у 1998 — 28 270 осіб. Таким чином, за даними офіційної кримінальної статистики кількість лише зареєстрованих злочинів зросла за вказаний період у чотири рази, кількість неповнолітніх злочинців — майже у три рази. Аналіз динаміки цієї злочинності показує неухильну тенденцію до зростання при незначному зменшенні в окремі роки. Це підтверджується не тільки абсолютними показниками, а й середніми, розрахованими по п'ятирічках. Темпи зростання злочинності неповнолітніх майже втричі перевищували темпи зростання загальної злочинності. Можна виділити такі структурні характеристики злочинності неповнолітніх: 1) частка неповнолітніх у загальній злочинності від носно невелика і у більшості регіонів складає від 8 до 13 %, а у середньому по країні за вказаний період — 11 %; 2) злочинність неповнолітніх порівняно зі злочинністю дорослих відрізняється менш тяжким характером, однак загальна кількість злочинів неповнолітніх має тенденцію до зростання. Кожен п'ятий злочин, вчинений неповнолітніми, належить до категорії тяжких; 3) структура злочинності неповнолітніх по видах і гру пах злочинів мало чим відрізняється від структури всієї злочинності: крадіжки майна усіх форм власності, пограбу вання, розбої, угони автотранспорту, хуліганство, нанесен ня тілесних ушкоджень. Так, наприклад, за даними МВС України у загальній структурі злочинності 1996 року непов нолітніми було вчинено: крадіжок приватного майна — 20,0 %, крадіжок державного майна — 14,3 %, розбоїв і пограбувань — 22,8 %, злочинів проти особи — 7,0 %, хуліганств — 7,9 %, інших злочинів — 28 %. Таким чином, можна зробити висновок, що у структурі злочинності непов нолітніх переважають злочини корисливої і корисливо-на сильницької спрямованості, а коло цих діянь вужче, ніж у злочинності дорослих; 4) інтенсивність злочинності неповнолітніх у містах набагато більша, ніж у сільській місцевості, не лише за за гальною кількістю, а і за тяжкістю й складає відповідно 77 % і 23 %. Певні сезонні коливання пов'язані з процеса ми міграції у літній період; 5) за даними вибіркових досліджень близько 80 % зло чинів неповнолітніх вчинені за місцем проживання, навчан ня або роботи, більше половини — після 20 години; 6) злочини неповнолітніх мають переважно груповий характер. Якщо загальний статистичний показник групової злочинності дорівнює близько 25 %, то для неповнолітніх — більше 60 %. Однак ці групи невеликі за своїм складом (2-3 особи), не мають чіткої організаційної структури, не тривалим є і час їх існування (2-3 місяці); 7) рецидивна злочинність серед неповнолітніх складає 15-18 %, серед дорослих — 25-30 %. І хоча кількість непов- нолітніх у загальній структурі злочинності є значно меншою, цей показник слід визнати досить високим; 8) серед неповнолітніх досить високий відсоток осіб, які вчинили злочин у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. До 90 % насильницьких злочинів і до 70 % корис ливих злочинів, за даними вибіркових досліджень, було вчи нено у такому стані; 9) в останні роки відбулися суттєві зміни у мотивації злочинної поведінки неповнолітніх. Так, якщо раніше лише 25-30 % крадіжок вчинялося з корисливих мотивів, а в інших випадках це були мотиви солідарності з друзями, бажання самоствердження тощо, то зараз корислива мотивація є домінуючою фактично у всіх складах злочинів. Корислива мотивація виявляється в тому, що крадіжки, погра бування, розбійні напади вчиняються не для задоволення необхідних життєвих потреб, а для придбання престижних речей. Предметами посягання стають різноманітні цінні речі: хутряні, шкіряні вироби, аудіо-, відеотехніка, цінні папери і гроші, золото, зброя. Все частіше при цьому стала застосо вуватися вогнепальна та холодна зброя, наркотики, усипляючі речовини. Але відомі й випадки крадіжок з життєвої потре би. В минулі роки такі злочини були поодинокими; 10) для насильницької злочинності останнім часом характерні елементи жорстокості, знущання над жертвою, прояви цинізму, імпульсивність дій. Злочинна активність серед різних вікових груп неповнолітніх значно відрізняється. Найбільшу питому вагу складають підлітки віком 16-17 років. Питома вага осіб чоловічої статі складає 90-95 %, жіночої — 5-10 %, причому кількість осіб чоловічої статі у структурі населення країни значно менша, ніж жіночої. Питома вага осіб жіночої статі у злочинності неповнолітніх у 3—4 рази менша від цього показника дорослої злочинності. Злочини дівчат мають більш прихований характер, менш небезпечні. У них й інша видова структура. Найбільш часто вони вчиняють крадіжки грошей, цінностей, одягу, інших речей. Однак в останні роки спостерігається і зростання пограбувань. За соціальною приналежністю, як і у дорослих, передує група тих, хто не працює і не вчиться. Далі — група учнів ПТУ і різноманітних курсів, робітники, ті, хто навчається у технікумах, працює в агропромисловому комплексі. В останній час помітно зростання злочинності серед школярів, які можуть стати другою групою серед неповнолітніх злочинців. За сімейним станом серед неповнолітніх злочинців в 1,5-2 рази вищий рівень тих, хто виховувався у неповних або в неблагополучних сім'ях. Для всіх або майже всіх неповнолітніх злочинців вибір такого варіанту поведінки був пов'язаний з глибокими особистими деформаціями. Аналіз культурно-освітнього рівня неповнолітніх злочинців показує їх стійке відставання від однолітків на 1-2 роки, серед них багато осіб, які покинули школу, втратили інтерес до навчання, зневажливо ставилися до вимог навчальних закладів. Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Для них характерно: обмежене використання каналів культурної інформації та ставлення до неї лише як до одного із засобів заповнення вільного часу, а не як до джерела культурно значущої інформації. Причому найбільшу зацікавленість викликають низькосортні, порнографічні фільми, бойовики. Книжки читають не більше 10-20 % обстежених підлітків. Перевага віддається своїм каналам інформації, яка отримується при спілкуванні у групах з асоціальною спрямованістю. Вивчення морально-психологічної і емоційно-вольової сфери неповнолітніх злочинців свідчить, що для них характерне послаблене почуття сорому, бездушне ставлення до почуттів інших осіб, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Виражене послаблення вольових якостей зафіксоване у 15-25 % випадків. Тому чинники їх асоціальної поведінки не у слабовіллі, а у негативній вольовій спрямованості особи. Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно виражених фізичних або психічних дефектів. Однак порівняно з дорослою злочинністю осіб з психічними аномаліями серед неповнолітніх значно більше, ніж серед дорослих. Важливою є і та обставина, що психопатологічні риси неповнолітніх злочинців у більшості випадків не пов'язані зі спадковістю. У 80-85 % випадків вони отримані внаслідок несприятливих умов життя і виховання. Як соціальне обтяжуючі дефекти психофізіологічного та інтелектуального розвитку і стану неповнолітніх злочинців кримінологами зафіксовані: - — різні порушення психофізіологічного розвитку, які відбулися у період внутрішньоутробного розвитку, пологів у ранньому дитячому віці (зловживання матір'ю спиртними напоями, наркотиками в період вагітності; черепно-мозкові травми у дитинстві; загальносоматичні та інфекційні захво рювання); — явно виражені, починаючи з дитячого віку, нервово- патологічні риси характеру і патохарактерологічні реакції (крикливість, плаксивість, підвищена образливість, роз дратованість, афектність, імпульсивність тощо); — рання алкогольна неврастенія; — фізичний і соціальний інфантилізм; — виражене відставання у фізичному розвитку, вклю чаючи дефекти зовнішнього вигляду, які компенсуються агресивною поведінкою; — знижений рівень інтелектуального розвитку, що ус кладнює сприйняття соціальної інформації та створює труднощі у спілкуванні з однолітками. Однак за вибірковими даними лише 4 % засуджених підлітків мали явно виражені психічні відхилення, що співпадає із поширенням подібних порушень не лише серед підлітків, а й серед дорослих осіб. У переважній більшості випадків неповнолітні злочинці -— це особи з антисоціальною спрямованістю і схильністю до стійких стереотипів антисуспільної поведінки. Випадково вчиняють злочини лише одиниці з них. Для більшості неповнолітніх злочинців характерні такі риси: — демонстрація протягом тривалого періоду своєї зне ваги до морально-правових підвалин суспільства і до со- Ціально-позитивного оточення; — прояви вандалізму до матеріальних і культурних цінностей суспільства (написи на пам'ятниках, їх руйнуван ня, пошкодження державного і колективного майна тощо); — пристрасть до спиртних напоїв та наркотиків, азар тних ігор; — пропуски занять у школі, втечі з дому, навчально- виховних закладів, бродяжництво, жебракування, а то й вимагання; — потяг до ранніх статевих зв'язків і виявлення стате вої деморалізації; — прояв навіть у безконфліктних ситуаціях агресивної поведінки; — тероризування батьків та інших членів родини, про вокація конфліктних ситуацій і сварок у родині у разі обме ження їх антисуспільної поведінки; — прояв агресії щодо законослухняних неповнолітніх, участь у бійках з іншими групами неповнолітніх за «воло діння» територією свого місцепроживання; — потяг до задоволення матеріальних потреб шляхом вилучення матеріальних благ у більш слабких однолітків, які не здатні чинити належного опору. Всі ці особливості дозлочинної поведінки неповнолітніх повинні бути досконало з'ясовані у процесі дізнання, попереднього розслідування і судового розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх. Аналіз особливостей особи неповнолітніх злочинців дозволяє констатувати, що криміногенні властивості особи розвинуті не у всіх неповнолітніх правопорушників однаково, і тут можна говорити про чотири основних типи неповнолітніх злочинців: а) ті, що вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин і наперекір загальній позитивній спрямованості особи, — так звані випадкові злочинці; б) ті, що вчинили злочин, потрапивши у певну життєву ситуацію, яка викликала реалізацію нестійкої загальної спрямованості особи, — «ситуаційні злочинці»; в) ті, що вчинили злочин внаслідок домінуючої негатив ної спрямованості особи, — ті, хто раніше вчиняв різного роду правопорушення, перебував на обліку в органах і службах у справах неповнолітніх; г) ті, що вчинили злочин внаслідок сформованої стійкої антисуспільної спрямованості особи, яка обумовлює всю систему поведінки підлітка і є виявом його ставлення до соціальних цінностей. Така типологія дозволяє виділити не лише основні варіанти поведінки і спрямованості особи неповнолітніх злочинців, але і вирішувати питання їх покарання і проведення індивідуальної профілактичної роботи з урахуванням особистих характеристик. У цій класифікації можна виділити й інші категорії неповнолітніх правопорушників залежно від найрізноманітніших критеріїв, але головним критерієм з позицій кримінології та кримінальної юрисдикції є ступінь суспільної небезпеки особи. О ^)\ Криміногенні чинники, які детермінують ^_^} злочинність неповнолітніх При характеристиці причин і умов злочинності неповнолітніх на сучасному етапі розвитку нашого суспільства слід розглянути особливості дії загальних криміногенних процесів, явищ і ситуацій, що відбуваються у суспільстві, з урахуванням соціального статусу неповнолітніх та їх соціально-психологічної характеристики. І в цьому розумінні злочинність неповнолітніх на сучасному етапі є виявом не тільки вад виховання, але і певних особливостей соціально-економічного розвитку держави у перехідний період. Зараз держава практично повністю відвернулася від проблем неповнолітніх. Це стосується освіти, виховання, проблеми соціальної зайнятості, професійної підготовки, діяльності навчально-виховних закладів і закладів по організації дозвілля неповнолітніх. І в цих умовах лише родина є єдиним суб'єктом виховно-профілактичної роботи з підлітками. У цілому формування негативних соціально-психологічних властивостей особи неповнолітніх злочинців відбувається під впливом причин, головними з яких є: 1) недостатня увага, а то і безпосередня зневага з боку держави і громадськості до проблеми неповнолітніх взагалі і злочинності серед неповнолітніх зокрема; 2) вад<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 424; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.227.161.113 (0.015 с.) |