Попередження організованої злочинності

Наведений, хоча й не повний, перелік факторів, причин та умов, що визначають організовану злочинність, обумов­лює зміст і характер заходів щодо її попередження. Серед численних таких заходів розглянемо в рамках цього по­сібника лише окремі загальносоціальні, спеціально-правові та спеціально-організаційні заходи.

Загальносоціальні заходи включають радикальну пере­будову економічних відносин у країні, їх спрямування на істотний підйом виробництва, підвищення валового внут­рішнього продукту, вдосконалення податкового законодав­ства, упорядкування фінансово-банківської та зовнішньо­торговельної діяльності. Вони полягають також у наведенні порядку в сфері приватизації, рішучому подоланні безгос­подарності та безвідповідальності, у більш жорсткому кон­тролі за збереженням національного багатства, ліквідації

безробіття, розробці та реалізації ефективних соціальних програм.

Потрібно вжити заходів щодо легалізації та відкритості усіх форм бізнесу, корисних для країни, зупинення розши­рення «тіньового» сектора, включивши його в систему дер­жавного оподаткування. Тим самим можна зменшити згуб­ний вплив «тіньової» економіки і підірвати ту владу, яку вона зараз має. Повністю її знищити неможливо («тіньова» еко­номіка тією чи іншою мірою існує в економічних системах усіх країн), але обмежити до мінімуму необхідно і можли­во. І головне — слід перекрити шляхи для її лідерів, які рвуться до державної влади.

Потребує негайного вирішення проблема бартеру, зас­нованого на кримінальному посередництві. В усіх випадках хабарництва необхідно терміново застосовувати закони про відповідальність за цей злочин. Є нагальна потреба в мо­ральному оздоровленні суспільства, підвищенні культури і правосвідомо сті.

Одне з першочергових завдань протидії організованій злочинності — створення відповідної кримінально-право­вої бази. Це не означає, що у нас відсутні у чинному законі норми, що регламентують кримінальну відповідальність за злочини організованих груп. Але питання ставиться про її удосконалення, про те, щоб вона була оптимальною, ціле­спрямованою, наступальною проти членів організованих кримінальних структур. Така мета може бути досягнута в процесі доопрацювання і прийняття нового КК України та інших законів кримінально-правового циклу.

У статті 27 проекту нового КК поряд з існуючими фор­мами співучасті передбачається ще дві нових їх форми: вчи­нення злочину організованою групою (п. З ст. 27) та вчинен­ня злочину злочинною організацією (п. 4 ст. 27). Злочин визнається як вчинений організованою групою, якщо в ньо­му брали участь дві або більше особи, які попередньо об'­єдналися в стійку групу для вчинення одного або кількох злочинів. Злочин визнається вчиненим злочинною організа­цією, якщо він вчинений згуртованою організованою гру­пою, утвореною для вчинення тяжких або особливо тяжких

злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених з тією ж метою.

Деякі науковці з приводу конструкції закону про орга­нізовану групу і злочинну організацію, яка наведена в про­екті КК, висловлюють ряд зауважень: по-перше, нібито при цьому розривається єдине поняття організованої злочин­ності; по-друге, під групою, мовляв, слід з психологічної та етимологічної точок зору розуміти об'єднання трьох або більше осіб; по-третє, поняття злочинної організації необ­хідно сформулювати більш чітко.

На нашу думку, перше зауваження не досить обґрун­товане, бо організовані кримінальні угруповання, як свід­чить практика, розрізняються між собою ступенем суспіль­ної небезпеки. Одні групи вчиняють будь-який злочин, інші створюються для вчинення тяжких або особливо тяжких суспільне небезпечних діянь, іноді об'єднавши декілька організованих груп з тією ж метою. В першому випадку мова йде про організовану групу, в другому — про злочин­ну організацію.

Що ж до другого зауваження — відносно кількісного показника організованої групи, то вона може мати місце і при наявності тільки двох осіб, які об'єдналися за поперед­ньою змовою для досягнення злочинної мети. В криміналь­ному законодавстві і теорії здавна визнається така кількість достатньою. Більше того, практика боротьби з організова­ною злочинністю знає безліч прикладів, коли тяжкі злочи­ни вчиняються кримінальними угрупованнями в складі двох осіб (наприклад, деякі комп'ютерні, банківські, економічно-господарські злочини). Тобто з юридичної точки зору гру­па з двох осіб цілком можливе явище.

Третє зауваження, гадаємо, заслуговує на увагу. Злочин­на організація однією з своїх ознак повинна мати додатко­ву вказівку на те, що її члени зорієнтовані на тривалу спіль­ну злочинну діяльність. В зв'язку з цим п. 4 ст. 27 проекту КК можна викласти в такій редакції: «Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений згур­тованою організованою групою, яка утворена для вчинен­ня тяжких або особливо тяжких злочинів, або об'єднанням

організованих груп, утворених з тією ж метою, члени кот­рих зорієнтовані на тривалу спільну злочинну діяльність». Таке формулювання цієї норми включає в себе істотні відмінні риси, притаманні злочинним організаціям, а також містить явні ознаки для відмежування цієї форми співучасті від інших її форм.

У проекті нового КК (п. 2 ст. 63) серед обставин, які обтяжують покарання, названо й вчинення злочину органі­зованою групою або злочинною організацією. Вважаємо, що така вказівка в законі істотно сприятиме боротьбі з організованою злочинністю.

Визнано за доцільне передбачити в Особливій частині нового КК кримінальну відповідальність за створення орга­нізованих злочинних угруповань, а так само керівництво ними і участь у них (ст. 230). Тут же застережено, що від кримінальної відповідальності за створення злочинних спільнот звільняються особи, які добровільно заявили про організацію злочинного угруповання і активно сприяли його викриттю. Відсутність такої кримінально-правової норми робить організаторів та керівників кримінальних угрупо­вань невразливими. Маються на увазі ті лідери злочинних спільнот, які відокремлені від безпосередніх виконавців конкретних злочинів і займаються згуртуванням криміналь­ного середовища, розробкою планів та створенням умов для спільної злочинної діяльності, інформаційним забезпечен­ням організованих злочинних угруповань, захистом їх без­пеки. Це своєрідні «мозкові центри» організованої злочин­ності. Вони не знають конкретних виконавців злочину та усіх обставин вчинення суспільне небезпечних діянь. Як правило, вони діють через двох-трьох своїх підручних, які безпосередньо вершать справи у злочинному угрупованні.

Заслуговує на увагу і вдосконалення кримінально-про­цесуальних заходів попередження організованої злочин­ності: підвищення якості розслідування справ про злочини організованих угруповань, використання при цьому повною мірою в межах закону оперативно-розшукових засобів, за­безпечення безпеки свідків, слідчо-судових працівників, які беруть участь у досудовому та судовому процесі, тощо.

Актуального значення набуває питання про коор­динацію зусиль державних органів по протидії органі­зованій злочинності. Зараз ці функції виконує Коорди­наційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який функціонує з 1993 року. Він змінював свою назву, персональний склад та керівників. Ним здійснена певна робота по боротьбі з орга­нізованою злочинністю.

Однак з часом Координаційний комітет перетворився на суто дорадчий орган, йому став притаманний в основному формально-засідательський, неоперативний підхід до спра­ви. Роботі комітету бракувало предметності і наступаль­ності. Він часто тільки констатував наявність криміноген­них явищ в окремих ланках, замість того, щоб забезпечувати до кінця кримінально-правове та кримінально-процесуальне реагування на організовані злочинні групи і корупціонерів.

З огляду на це у 1996 році обговорювалася пропозиція про перетворення цього комітету на спеціалізований орган зі статусом особливої юридичної особи і більш широкими повноваженнями, з підпорядкуванням йому за вертикаллю регіональних координаційних комітетів, очолюваних неза­лежними від місцевих органів керівниками. Однак така про­позиція не знайшла підтримки з тієї підстави, що її реалі­зація потягла б за собою створення громіздкої і дорогої си­стеми державних органів на рівні областей, районів і міст з чималими штатами працівників.

Але необхідність реформувати Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю була очевидною. В 1998 році Президент України видав указ про створення Національного бюро розслідувань (НБР) — сильного цен­трального органу виконавчої влади зі своїми структурними органами на місцях. На НБР планувалося покласти обов'яз­ки: провадити досудове слідство та оперативно-розшукові заходи по особливо небезпечних кримінальних справах, які становлять велику суспільну небезпеку (а такими, вважає­мо, є злочини, що вчиняються організованими групами та злочинними організаціями); здійснювати інформаційно-ана­літичну роботу з метою виявлення і усунення причин та

умов корупції і організованої злочинності, прогнозування динаміки всієї злочинності в країні. Звичайно, потрібні були відповідні зміни та доповнення чинного законодавства, виз­начення основ процесуальної діяльності цього підрозділу, його повноважень, порядку формування, чіткої взаємодії з іншими правоохоронними органами. Безумовно, тільки після цього НБР стало б оперативним, ефективним держав­ним центром боротьби з організованою злочинністю в сфері економіки, банківської, зовнішньоторговельної, підприєм­ницької діяльності, приватизації, у посадовій діяльності (корупція, хабарництво у вищих ешелонах влади) та інши­ми організованими формами злочинності.

Однак з початком в Україні адміністративної реформи згідно з Указом Президента Л. Д. Кучми "Про зміни в струк­турі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року НБР та деякі інші відомчі центральні державні структури були ліквідовані. Запропоновано не створювати нових органів для координації зусиль з протидії злочин­ності, а підняти рівень роботи Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.

Президент у виступі на розширеному засіданні цього комітету 14 грудня 1999 року закликав докорінно перегляну­ти зміст і стиль його роботи. Вона повинна бути адекватною масштабам корупції і злочинності в країні, їх змінам і тенден­ціям, сорієнтованою на цілеспрямовану діяльність по досяг­ненню конкретних результатів у справі протидії злочинності з боку усіх правоохоронних і правозастосовних органів.

Координувати боротьбу зі злочинністю необхідно не тільки "зверху", але й "знизу", на місцях. Координаційний ко­мітет при Президентові України повинен активізувати діяльність регіональних комітетів, вивчати досвід їх роботи, надавати їм всіляку допомогу. Слід рекомендувати їм вико­ристовувати позитивний досвід "ударних груп", які діють у США на рівні штатів у боротьбі з організованою злочинні­стю. Такі групи створюються для вирішення завдань тактич­ного плану, спрямованих проти злочинної діяльності конкрет­них організованих злочинних груп, мафіозної "родини" або по конкретній справі. Період діяльності такої зведеної групи

не регламентований, тобто вона може працювати до того часу, поки не вирішить поставленого перед нею завдання.

Регіональні координаційні комітети повинні проводити свої засідання один раз на місяць. У засіданнях мають бра­ти участь керівники відповідного рівня правоохоронних органів, представники окремих державних, господарських структур та громадських об'єднань. Контроль за виконан­ням рішень цих координаційних комітетів повинні здійсню­вати відповідні (обласні, міські, районні) прокурори. Така система кримінологічно-попереджувальної діяльності га­рантує підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю і корупцією в державі, а також підвищення рівня правопорядку в цілому у країні.

Організована злочинність стає все більш загрозливою. Вона виходить за національні кордони держав і набуває ха­рактеру транснаціональної організованої злочинності. А тому, звичайно, міжнародна спільнота не могла проігнору­вати цей факт.

За останні десять років на рівні ООН прийнято ряд до­кументів, в яких були сформульовані стратегічні принципи боротьби з організованою злочинністю. Серед них слід на­звати матеріали VIII Конгресу по попередженню злочин­ності та поводженню з правопорушниками (Гавана, 1990 р.), Міжнародного семінару у Суздалі (жовтень 1991 р.), Все­світньої конференції ООН по проблемах транснаціональної організованої злочинності (Неаполь, 1994 р.) та ін. В них, зокрема, проаналізовано національне законодавство окре­мих країн по боротьбі з організованою злочинністю і сформульовано рекомендації по підвищенню їх ефектив­ності. Було визнано за необхідне:

— домовитись між державами про співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю, практикувати обмін інформацією між відповідними установами держав — сторін цих угод; надавати один одному правову допомогу;

— зміцнювати технічне співробітництво в різноманіт­ них формах, розширювати консультативні послуги з метою обміну досвідом та новими досягненнями у боротьбі з організованою злочинністю; -- -.----•

— посилити митний, паспортний та транспортний кон­ троль за незаконними міжнародними поставками товарів, які здійснюються організованими злочинними групами;

— створити або розширити банк даних на учасників транснаціональних організованих злочинних груп;

— закликати фінансуючі установи розширювати свою допомогу національним, регіональним і міжнародним про­ грамам з попередження організованої злочинності та бо­ ротьби з нею; ^

— надавати взаємну допомогу в галузі кримінального.

правосуддя; _

— вважати необхідним криміналізувати злочинний «зговір» з наміром займатися організованою злочинною діяльністю, розглядаючи його (зговір) як «участь (членство) в організованому злочинному угрупованні»;

— ввести рішучу боротьбу з «відмиванням» грошей, здобутих незаконним шляхом;

— вжити заходів щодо обмеження банківської та ко­ мерційної таємниці, заохочувати в порядку, встановленому законом, виявлення підозрілих операцій і повідомлення про них, розширювати практику замороження або арешту ак­ тивів, прибутків від злочинів, вчинених за кордоном;

— прийняти дійові закони по боротьбі з корупцією, яка значною мірою обумовлює діяльність організованих злочин­ них угруповань;

— зміцнювати інші механізми міжнародного співро­ бітництва в протистоянні з організованою злочинністю.

Експерти ООН вважають, що кінцева мета міжнародного співробітництва полягає в тому, щоб створення і діяльність транснаціональних злочинних організацій була завжди по­єднана з підвищеним ризиком; щоб уряди, комерційні струк­тури та система кримінального правосуддя були невразливі для корупції і насильства з боку національних і транснаціо­нальних злочинних угруповань; щоб добиватися поступово­го згортання діяльності організованих злочинних угруповань. Значну роль у боротьбі з організованою злочинністю в Україні відіграє подальша взаємодія в цьому напрямку країн СНД. Необхідність такої взаємодії обумовлюється тим, що

на території колишніх союзних республік зберігся «єдиний криміногенний простір» і що подолати поодинці організо­вану злочинність неспроможні країни співдружності.

Виходячи з цього, Рада глав урядів СНД 18 березня 1993 року затвердила Програму спільних заходів по боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними вида­ми злочинів на території СНД. У зв'язку з Програмою було створено Бюро по координації зусиль у цій сфері у Москві. У лютому 1994 року у Ашгабаді по лінії міністерств внут­рішніх справ була підписана угода про співробітництво зга­даних міністерств у сфері боротьби з організованою злочин­ністю, а по лінії прокуратури у грудні 1995 року прийнято рішення про співробітництво прокуратур всіх країн — учас­ниць СНД.

Відповідно до перелічених угод співробітництво країн СНД у боротьбі з організованою злочинністю проводиться в таких формах:

обмін оперативно-розшуковою, довідковою, криміна­лістичною інформацією, яка становить взаємний інтерес, відносно вчинених або таких, що готуються, злочинів на території іншої держави в складі організованого злочинно­го угруповання; проведення на запит оперативно-розшуко-вих заходів та окремих процесуальних дій по справах, по­в'язаних з організованою злочинністю;

— обмін досвідом роботи, в тому числі шляхом про­ ведення нарад, конференцій і семінарів з питань боротьби з організованою злочинністю;

— планування та проведення скоординованих заходів, направлених на попередження, виявлення та припинення злочинної діяльності організованих груп;

— обмін законодавчими та іншими нормативними ак­ тами, методичними рекомендаціями з питань боротьби з організованою злочинністю;

-— сприяння на договірній основі в підготовці і підви­щенні кваліфікації кадрів — співробітників служб по бо­ротьбі з організованою злочинністю;

— проведення спільних наукових досліджень з проблем боротьби з організованою злочинністю.

У квітні 1996 року Рада глав урядів СНД схвалила уточ­нену Міждержавну програму спільних заходів боротьби з організованою злочинністю на території держав — учас­ниць СНД на період до 2000 року, яка включає в себе захо­ди по зміцненню міжнародно-правової бази співробітниц­тва, удосконаленню та гармонізації національних законо­давств у галузі боротьби з організованою злочинністю.

Безумовно, виконання цих рекомендацій міжнародного співтовариства та Міждержавної програми країн СНД з питань боротьби з організованою злочинністю дозволить завдати рішучого удару по цьому різновиду небезпечної злочинності.

ЛІТЕРАТУРА

Даньшин І. М. Організована злочинність (поняття, криміноло­гічна характеристика, чинники, шляхи протидії) // Вісник Академії правових наук України. 1998. №1 (12).

Криминология. СПб., 1998.

Организованная преступность. М., 1996.

Устинов В. С. Понятие й криминологическая характеристика организованной преступности. Н. Новгород, 1993.

о

ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ і МОЛОДІ ТА ЇЇ ПОПЕРЕґрКЕННЯ

Кримінологічна характеристика злочин­ності неповнолітніх

Злочинна поведінка неповнолітніх та молоді має свої особливості, які виявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, у причинах, умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певними рисами особи непов­нолітніх і їх правовим статусом у суспільстві. Саме цим визначається і специфіка організації системи профілактики злочинної поведінки неповнолітніх та молоді. Організація надійної системи профілактики злочинних проявів непов­нолітніх є одним з пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю практично у всіх країнах світу. Таке особливе ставлення до злочинної поведінки неповнолітніх з боку гро­мадських організацій і державних служб обумовлено низ­кою обставин.

1. Йдеться про злочинну поведінку членів суспільства, які перебувають на стадії формування особистості, життє­ вої позиції, переходу від життя під опікою сім'ї і школи до самостійного життя, усвідомлення соціальних цінностей суспільства і виконання своїх особистих функцій у ньому.

2. Несформованість емоційної сфери і морально-пси­ хологічних настанов на різноманітні життєві ситуації обу­ мовлює неадекватну реакцію на'них.

3. Злочинність серед неповнолітніх є резервом дорос­ лої злочинності. Кримінологічні дослідження свідчать, що свій перший злочин рецидивісти вчиняють, як правило, у неповнолітньому віці.

4. Є певна специфіка у проявах злочинності непов­ нолітніх, особливостях дозлочинної поведінки, структурі, динаміці, причинах, умовах, мотивах, цілях злочинів і захо­ дах по їх попередженню.

5. Злочинні прояви неповнолітніх чутливіші до заходів протидії їм, тому неповнолітні злочинці більш піддаються профілактичному впливу, ніж дорослі злочинці.

6. Організація ефективної системи профілактики зло­ чинів серед неповнолітніх забезпечує зниження злочинності серед дорослих осіб у майбутньому і зміцнення правопоряд­ ку в суспільстві у цілому.

Перелічені обставини і обумовлюють підвищену увагу суспільства до злочинності серед неповнолітніх.

При проведенні кримінологічного аналізу злочинності неповнолітніх слід враховувати її особливості.

Необхідно мати на увазі юридичну умовність встановле­них законодавством вікових меж, які включають чотири вікові групи неповнолітніх: 14-15 років, 15-16років, 16-17 і 17-18 років. Однак багато чинників, що впливають на злочинність неповнолітніх перелічених груп, мають місце і серед підлітків молодшого віку (10-13 років), а також у осіб молодіжного віку (18-21 та 22-25 років), що важливо враховувати при розробці профілактичних заходів. Законодавство деяких країн, наприклад Великої Британії, Індії, деяких штатів США, встановлює верхню межу неповнолітнього віку до 21 року. Є розбіжності і при визначенні нижньої межі.

Зазначене створює певні труднощі при аналізі процесів і обставин, що впливають на злочинну поведінку непов­нолітніх, виявлення тенденцій і закономірностей цієї злочинності. Тому вивчення тенденцій у злочинності не­повнолітніх, розробка заходів її профілактики повинні ве­стись з урахуванням даних про правопорушення серед дітей і підлітків (вікова група від 10 до 14 років) і осіб молодіжного віку (18-21 рік).

Специфічні труднощі аналізу злочинності неповнолітніх пов'язані також з. відносно високим рівнем латентності злочинів, які найбільше поширені у їх середовищі, та знач­ною кількістю кримінальних справ, що припиняються у

процесі проведення дізнання чи попереднього слідства з різноманітних нереабілітуючих обставин. На практиці при­близно чотири з кожних п'яти вчинених підлітками злочинів не становлять значної суспільної небезпеки. Особливо це стосується крадіжок у друзів, в учбових закладах, від­бирання невеликих грошових сум у молодших підлітків, хуліганських проявів, бійок між групами підлітків тощо.

І, нарешті, слід враховувати, що на стан, рівень, струк­туру, динаміку злочинності неповнолітніх специфічно впли­вають соціально-економічні, демографічні, психолого-побутові характеристики регіонів їх життєдіяльності (на­приклад, кількість неповнолітніх у регіоні, кількість неповних і неблагополучних сімей, число дітей у сім'ї, умо­ви проведення дозвілля тощо).

Характерною особливістю злочинності неповнолітніх в останні 25 років (1972-1998) є тенденція до її зростання при досить значному скороченні рівня народжуваності. В цілому процент приросту злочинності серед неповнолітніх в 3-4 рази перевищує процент приросту неповнолітнього населення України за цей період. Стійке зростання рівня злочинності неповнолітніх спостерігається не лише у великих містах, а й у цілому по країні. Так, якщо у 1972 році неповнолітніми та з їх участю було вчинено 10 066 злочинів, то у 1997 році кількість злочинів зросла до 40051, а у 1998 році склала 39076 злочинів. Кількість осіб неповнолітнього віку, що брали участь у злочинах, 1972 року склала 11 758 осіб, у 1997 році — 29 790, у 1998 — 28 270 осіб. Таким чином, за даними офіційної кримінальної статистики кількість лише за­реєстрованих злочинів зросла за вказаний період у чотири рази, кількість неповнолітніх злочинців — майже у три рази.

Аналіз динаміки цієї злочинності показує неухильну тенденцію до зростання при незначному зменшенні в окремі роки. Це підтверджується не тільки абсолютними показни­ками, а й середніми, розрахованими по п'ятирічках. Темпи зростання злочинності неповнолітніх майже втричі переви­щували темпи зростання загальної злочинності.

Можна виділити такі структурні характеристики злочинності неповнолітніх:

1) частка неповнолітніх у загальній злочинності від­ носно невелика і у більшості регіонів складає від 8 до 13 %, а у середньому по країні за вказаний період — 11 %;

2) злочинність неповнолітніх порівняно зі злочинністю дорослих відрізняється менш тяжким характером, однак загальна кількість злочинів неповнолітніх має тенденцію до зростання. Кожен п'ятий злочин, вчинений неповнолітніми, належить до категорії тяжких;

3) структура злочинності неповнолітніх по видах і гру­ пах злочинів мало чим відрізняється від структури всієї злочинності: крадіжки майна усіх форм власності, пограбу­ вання, розбої, угони автотранспорту, хуліганство, нанесен­ ня тілесних ушкоджень. Так, наприклад, за даними МВС України у загальній структурі злочинності 1996 року непов­ нолітніми було вчинено: крадіжок приватного майна — 20,0 %, крадіжок державного майна — 14,3 %, розбоїв і пограбувань — 22,8 %, злочинів проти особи — 7,0 %, хуліганств — 7,9 %, інших злочинів — 28 %. Таким чином, можна зробити висновок, що у структурі злочинності непов­ нолітніх переважають злочини корисливої і корисливо-на­ сильницької спрямованості, а коло цих діянь вужче, ніж у злочинності дорослих;

4) інтенсивність злочинності неповнолітніх у містах набагато більша, ніж у сільській місцевості, не лише за за­ гальною кількістю, а і за тяжкістю й складає відповідно 77 % і 23 %. Певні сезонні коливання пов'язані з процеса­ ми міграції у літній період;

5) за даними вибіркових досліджень близько 80 % зло­ чинів неповнолітніх вчинені за місцем проживання, навчан­ ня або роботи, більше половини — після 20 години;

6) злочини неповнолітніх мають переважно груповий характер. Якщо загальний статистичний показник групової злочинності дорівнює близько 25 %, то для неповнолітніх — більше 60 %. Однак ці групи невеликі за своїм складом (2-3 особи), не мають чіткої організаційної структури, не­ тривалим є і час їх існування (2-3 місяці);

7) рецидивна злочинність серед неповнолітніх складає 15-18 %, серед дорослих — 25-30 %. І хоча кількість непов-

нолітніх у загальній структурі злочинності є значно мен­шою, цей показник слід визнати досить високим;

8) серед неповнолітніх досить високий відсоток осіб, які вчинили злочин у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. До 90 % насильницьких злочинів і до 70 % корис­ ливих злочинів, за даними вибіркових досліджень, було вчи­ нено у такому стані;

9) в останні роки відбулися суттєві зміни у мотивації злочинної поведінки неповнолітніх. Так, якщо раніше лише 25-30 % крадіжок вчинялося з корисливих мотивів, а в інших випадках це були мотиви солідарності з друзями, бажання самоствердження тощо, то зараз корислива мотивація є домінуючою фактично у всіх складах злочинів. Корислива мотивація виявляється в тому, що крадіжки, погра­ бування, розбійні напади вчиняються не для задоволення необхідних життєвих потреб, а для придбання престижних речей. Предметами посягання стають різноманітні цінні речі: хутряні, шкіряні вироби, аудіо-, відеотехніка, цінні папери і гроші, золото, зброя. Все частіше при цьому стала застосо­ вуватися вогнепальна та холодна зброя, наркотики, усипляючі речовини. Але відомі й випадки крадіжок з життєвої потре­ би. В минулі роки такі злочини були поодинокими;

10) для насильницької злочинності останнім часом характерні елементи жорстокості, знущання над жертвою, прояви цинізму, імпульсивність дій.

Злочинна активність серед різних вікових груп непов­нолітніх значно відрізняється. Найбільшу питому вагу скла­дають підлітки віком 16-17 років. Питома вага осіб чоловічої статі складає 90-95 %, жіночої — 5-10 %, причо­му кількість осіб чоловічої статі у структурі населення краї­ни значно менша, ніж жіночої. Питома вага осіб жіночої статі у злочинності неповнолітніх у 3—4 рази менша від цього показника дорослої злочинності. Злочини дівчат мають більш прихований характер, менш небезпечні. У них й інша видова структура. Найбільш часто вони вчиняють крадіжки грошей, цінностей, одягу, інших речей. Однак в останні роки спостерігається і зростання пограбувань. За соціаль­ною приналежністю, як і у дорослих, передує група тих, хто

не працює і не вчиться. Далі — група учнів ПТУ і різ­номанітних курсів, робітники, ті, хто навчається у тех­нікумах, працює в агропромисловому комплексі. В останній час помітно зростання злочинності серед школярів, які мо­жуть стати другою групою серед неповнолітніх злочинців. За сімейним станом серед неповнолітніх злочинців в 1,5-2 рази вищий рівень тих, хто виховувався у неповних або в неблагополучних сім'ях.

Для всіх або майже всіх неповнолітніх злочинців вибір такого варіанту поведінки був пов'язаний з глибокими осо­бистими деформаціями. Аналіз культурно-освітнього рівня неповнолітніх злочинців показує їх стійке відставання від однолітків на 1-2 роки, серед них багато осіб, які покину­ли школу, втратили інтерес до навчання, зневажливо стави­лися до вимог навчальних закладів.

Реальний культурно-освітній рівень більшості непов­нолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Для них характерно: обмежене використання каналів культур­ної інформації та ставлення до неї лише як до одного із засобів заповнення вільного часу, а не як до джерела культур­но значущої інформації. Причому найбільшу зацікавленість викликають низькосортні, порнографічні фільми, бойовики. Книжки читають не більше 10-20 % обстежених підлітків. Перевага віддається своїм каналам інформації, яка отримуєть­ся при спілкуванні у групах з асоціальною спрямованістю.

Вивчення морально-психологічної і емоційно-вольової сфери неповнолітніх злочинців свідчить, що для них харак­терне послаблене почуття сорому, бездушне ставлення до почуттів інших осіб, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Виражене послаблен­ня вольових якостей зафіксоване у 15-25 % випадків. Тому чинники їх асоціальної поведінки не у слабовіллі, а у нега­тивній вольовій спрямованості особи.

Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно виражених фізичних або психічних дефектів. Однак порівняно з дорослою злочинністю осіб з психічними ано­маліями серед неповнолітніх значно більше, ніж серед до­рослих. Важливою є і та обставина, що психопатологічні

риси неповнолітніх злочинців у більшості випадків не пов'язані зі спадковістю. У 80-85 % випадків вони отримані внаслідок несприятливих умов життя і виховання.

Як соціальне обтяжуючі дефекти психофізіологічного та інтелектуального розвитку і стану неповнолітніх зло­чинців кримінологами зафіксовані: -

— різні порушення психофізіологічного розвитку, які відбулися у період внутрішньоутробного розвитку, пологів у ранньому дитячому віці (зловживання матір'ю спиртними напоями, наркотиками в період вагітності; черепно-мозкові травми у дитинстві; загальносоматичні та інфекційні захво­ рювання);

— явно виражені, починаючи з дитячого віку, нервово- патологічні риси характеру і патохарактерологічні реакції (крикливість, плаксивість, підвищена образливість, роз­ дратованість, афектність, імпульсивність тощо);

— рання алкогольна неврастенія;

— фізичний і соціальний інфантилізм;

— виражене відставання у фізичному розвитку, вклю­ чаючи дефекти зовнішнього вигляду, які компенсуються агресивною поведінкою;

— знижений рівень інтелектуального розвитку, що ус­ кладнює сприйняття соціальної інформації та створює труднощі у спілкуванні з однолітками.

Однак за вибірковими даними лише 4 % засуджених підлітків мали явно виражені психічні відхилення, що співпадає із поширенням подібних порушень не лише серед підлітків, а й серед дорослих осіб.

У переважній більшості випадків неповнолітні злочинці -— це особи з антисоціальною спрямованістю і схильністю до стійких стереотипів антисуспільної поведінки. Випадко­во вчиняють злочини лише одиниці з них.

Для більшості неповнолітніх злочинців характерні такі риси:

— демонстрація протягом тривалого періоду своєї зне­ ваги до морально-правових підвалин суспільства і до со- Ціально-позитивного оточення;

— прояви вандалізму до матеріальних і культурних цінностей суспільства (написи на пам'ятниках, їх руйнуван­ ня, пошкодження державного і колективного майна тощо);

— пристрасть до спиртних напоїв та наркотиків, азар­ тних ігор;

— пропуски занять у школі, втечі з дому, навчально- виховних закладів, бродяжництво, жебракування, а то й

вимагання;

— потяг до ранніх статевих зв'язків і виявлення стате­ вої деморалізації;

— прояв навіть у безконфліктних ситуаціях агресивної

поведінки;

— тероризування батьків та інших членів родини, про­ вокація конфліктних ситуацій і сварок у родині у разі обме­ ження їх антисуспільної поведінки;

— прояв агресії щодо законослухняних неповнолітніх, участь у бійках з іншими групами неповнолітніх за «воло­ діння» територією свого місцепроживання;

— потяг до задоволення матеріальних потреб шляхом вилучення матеріальних благ у більш слабких однолітків, які не здатні чинити належного опору.

Всі ці особливості дозлочинної поведінки неповно­літніх повинні бути досконало з'ясовані у процесі дізнання, попереднього розслідування і судового розгляду кримі­нальних справ про злочини неповнолітніх.

Аналіз особливостей особи неповнолітніх злочинців дозволяє констатувати, що криміногенні властивості особи розвинуті не у всіх неповнолітніх правопорушників однако­во, і тут можна говорити про чотири основних типи непов­нолітніх злочинців:

а) ті, що вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин і наперекір загальній позитивній спрямованості особи, — так звані випадкові злочинці;

б) ті, що вчинили злочин, потрапивши у певну життєву ситуацію, яка викликала реалізацію нестійкої загальної спрямованості особи, — «ситуаційні злочинці»;

в) ті, що вчинили злочин внаслідок домінуючої негатив­ ної спрямованості особи, — ті, хто раніше вчиняв різного

роду правопорушення, перебував на обліку в органах і служ­бах у справах неповнолітніх;

г) ті, що вчинили злочин внаслідок сформованої стійкої антисуспільної спрямованості особи, яка обумовлює всю систему поведінки підлітка і є виявом його ставлення до соціальних цінностей.

Така типологія дозволяє виділити не лише основні варіанти поведінки і спрямованості особи неповнолітніх злочинців, але і вирішувати питання їх покарання і прове­дення індивідуальної профілактичної роботи з урахуванням особистих характеристик.

У цій класифікації можна виділити й інші категорії неповнолітніх правопорушників залежно від найрізноманіт­ніших критеріїв, але головним критерієм з позицій кримі­нології та кримінальної юрисдикції є ступінь суспільної небезпеки особи.

О ^)\ Криміногенні чинники, які детермінують ^_^} злочинність неповнолітніх

При характеристиці причин і умов злочинності непов­нолітніх на сучасному етапі розвитку нашого суспільства слід розглянути особливості дії загальних криміногенних процесів, явищ і ситуацій, що відбуваються у суспільстві, з урахуванням соціального статусу неповнолітніх та їх соціально-психологічної характеристики. І в цьому ро­зумінні злочинність неповнолітніх на сучасному етапі є ви­явом не тільки вад виховання, але і певних особливостей соціально-економічного розвитку держави у перехідний період. Зараз держава практично повністю відвернулася від проблем неповнолітніх. Це стосується освіти, виховання, проблеми соціальної зайнятості, професійної підготовки, діяльності навчально-виховних закладів і закладів по орга­нізації дозвілля неповнолітніх. І в цих умовах лише родина є єдиним суб'єктом виховно-профілактичної роботи з під­літками. У цілому формування негативних соціально-пси­хологічних властивостей особи неповнолітніх злочинців відбувається під впливом причин, головними з яких є:

1) недостатня увага, а то і безпосередня зневага з боку держави і громадськості до проблеми неповнолітніх взагалі і злочинності серед неповнолітніх зокрема;