Поняття Особливої частини кримінології, її значення і завдання

Кримінологія

Особлива частина

За редакцією

доктора юридичних наук,

професора І. М. Даньшина

Допущено Міністерством освіти України.

Навчальний посібник

для студентів юридичних

спеціальностей вищих

закладів освіти

 

Харків

«Право»

 

 

ББК 67.6 К82

Рецензенти: В. С. Зеленецький, доктор юридичних наук, професор (НДІ вивчення проблем злочин­ності АПрН України);

Л. М. Давиденко^ доктор юридичних наук, професор (ІПК працівників Генеральної прокуратури України)

Автори:

Даньшин ї, М. —розділи; 1, 3, 7,12; ГолінаВ. В. — розділи: 2, 6, 10, 11; Кальман О. Г. — розділи: 4, 5, 8, 9

К 82 Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /1. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За редакцією І. М. Даньшина. — Харків: Право, 1999.232с.

І5ВК 966-7146-30-8

У навчальному посібнику розкриваються поняття, предмет, значення і завдання Особливої частини кримінологічної науки; розглядаються кримінологічна характеристика найбільш поширених злочинів, причини та умови їх вчинення, а також проблеми попередження.

Для студентів І аспірантів юридичних вузів України, викладачів правових наук кримінального циклу, практичних працівників право­охоронних органів.

К

1203021100-017 99

ББК 67.6

 

І5ВН 966-7146-30-8

© Даньшин І. М., Голіна В. В.,

Кальман О. Г, 1999 © Видавництво «Право», 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАЮГЕРИО1ИКА СИСТЕМА. ОСОБІШОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНОЛОГІЇ

Зміст та система навчального посібника з Особливої частини кримінології

У даному навчальному посібнику дається криміно­логічна характеристика найбільш поширених злочинів, вис­вітлюються питання їх детермінації та попередження. Всі такі злочини зведені в окремі групи згідно з особливостями антисоціальної спрямованості злочинного посягання та ха­рактером криміногенної мотивації поведінки їх суб'єктів і з урахуванням особистості контингенту злочинців. Це такі групи злочинів:

1 група:

а) насильницька злочинність;

б) злочинність з хуліганських спонукань (мотивів);

в) злочини проти державної та колективної влас­ ності;

г) економічна злочинність;

ґ) пенітенціарна злочинність;

д) організована злочинність.

 

2 груш:

а) злочинність неповнолітніх та молоді;

б) посадові злочини;

в) жіноча злочинність;

г) рецидивна злочинність; ґ) професійна злочинність.

Кожна група злочинів розкривається в окремому роз­ділі, перший параграф якого присвячується кримінологічно­му поняттю відповідної групи злочинів та їх криміноло­гічній характеристиці; другий і третій — відповідно викла­денню матеріалу про причини і умови злочинів та їх попередження.

У розділах вказується рекомендована література.

---------------- ЛІТЕРАТУРА

Блуештейн Ю. Д., Зьірии М. Й., Ромшюв В. В. Профшактлка преступлений. Минск, 1986.

ДаньшинїІ.Н. Введение в кримінологи ческую науку. X., 1998.

Криминология / Под ред. А. II. ДолговоЙ. М., 1997.

Курс советской криминологии. Предулреждение лреступнос- ти. М., 1986,

РОЗДШ2

НАСИЛЬНИЦЬКА ЗЛОЧИННІСТЬ

ПРОТИ ЖИТТЯ 1 ЗДОРОВ'Я ОСОБИ ТА її ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Криміногенні явища і процеси,

Які детермінують насильницькі злочини

Кримінологічна характеристика посадових злочинів

Чинне кримінальне законодавство України до поса­дових злочинів відносить вісім складів злочинів: зловжи­вання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень, халатність, одержання хабара, посередництво у хабарництві, давання хабара, про­вокацію хабара, посадовий підлог (статті 165-172 КК). Але з використанням посадового становища можуть вчинятися і злочини, передбачені іншими главами КК України. Такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські зло­чини, військові злочини тощо. Тому поняття «посадова зло­чинність» розуміється і у широкому значенні, як уся су­купність злочинів, вчинених посадовими особами, і у вузь­кому, як сукупність злочинів, передбачених тільки главою VII КК України. У цьому розділі будемо дотримуватися вузького тлумачення цього терміну, оскільки вчинення посадовими особами інших видів злочинів розглядається у відповідних розділах навчального посібника.

Усі посадові злочини можуть бути класифіковані на: посадові злочини корисливої спрямованості (хабарництво, зловживання владою) і некорисливої (перевищення влади, халатність, посадовий підлог), хоча корисливі мотиви мо­жуть мати місце і при вчиненні цих видів злочинів. Серед них найбільшу суспільну небезпеку має хабарництво. Воно призводить до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Досить ча-

сто хабарництво поєднується із вчиненням різноманітних економічних злочинів. Ці та деякі інші обставини обумов­люють високий ступінь соціальної небезпеки цього злочи­ну і віднесення його до категорії тяжких.

Посадові злочини є одним з основних чинників, що створюють реальну загрозу національній безпеці та демок­ратичному розвиткові України. Вони роблять суттєвий не­гативний вплив на всі важливі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість, міжнародні відносини. Такі злочи­ни підривають авторитет держави, завдають шкоди утверд­женню демократичних основ управління суспільством, по­будові і функціонуванню державного апарату, порушують принципи верховенства закону і права, сприяють криміна-лізації економічних відносин, живлять організовану зло­чинність, нищать духовні та моральні цінності.

В останні роки, за наведеними даними кримінально-правової статистики, рівень посадових злочинів значно зріс. Так, якщо у 1990 році було зареєстровано 3 199 посадових злочинів, то у 1995 — 5760, у 1996 — 8 159, у 1997 — 11828. На жаль, кримінальна статистика не відбиває дійсних обсягів цих злочинів через високий рівень їх латентності, труд­нощі виявлення і низьку ефективність діяльності правоохорон­них органів. Тому, виходячи з офіційних статистичних даних, можемо зробити висновок лише про активність діяльності правоохоронної системи у цьому напрямі. Однак і ці дані свідчать про неухильну тенденцію до зростання посадових злочинів, що пов'язано із загальним зростанням злочинності.

За даними судової статистики, за вчинення посадових злочинів (статті 165-172 КК України) у 1996 році було за­суджено 1399 осіб, що у загальній структурі засуджених становить 0,6%, у 1997 році — 2273, що склало 1%. У 1992 році за одержання хабара було засуджено лише 72 особи, за посередництво у хабарництві — дві особи, за дачу хабара — 51 особа. У 1993 році ці показники склали відповідно 118, 9, 76 осіб. У 1995 році — відповідно 213, 8, 73 особи. У 1995 році — 234, 11, 62 особи. У 1996 році—306, 9, 123 особи, у першій половині 1997 року — 145, 10, 87 осіб.

Таблиця 1

Попередження посадових

Злочинів

Попередження посадових злочинів становить узгод­жену систему заходів політичного, економічного, соціаль­ного, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов таких злочинів, їх послаб­лення, нейтралізацію та усунення. Здійснення цих заходів повинно сприяти реалізації антикриміногенного потенціа­лу суспільства, його окремих інститутів. Головні з них пе­редбачені у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98. Тільки таким шляхом має бути закла­дено підґрунтя успішної роботи по зменшенню посадових злочинів до мінімального рівня.

Попереджувальні заходи політичного характеру зво­дяться до програмовано сті та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема, утвердженні у громадській свідомості розуміння, що посадова злочинність підриває авторитет і силу держа­ви, етичні основи суспільства; послідовності і активізації проведення антикорупційної політики щодо службовців, схильних до корупційних вчинків; створення громадських формувань, незалежних державних структур для участі на­селення у боротьбі з посадовими злочинами.

В економічній сфері заходи з попередження посадових злочинів включають:

— визначення чітких критеріїв державного фінансу­ вання економіки і відповідальності за нецільове викорис­ тання бюджетних коштів;

— встановлення реальних механізмів обмеження ле­ галізації «брудних» коштів;

— розроблення системи заходів щодо зменшення сфе­ ри і обсягу тіньової економіки, для чого, зокрема, створен­ ня умов для природної конкуренції та законної приватизації;

— створення сприятливих умов для внутрішнього інве­ стування легальної економіки;

— зменшення розмірів нарахувань на фонд заробітної плати;

— встановлення обов'язкового декларування майна і доходів фізичних осіб і запровадження ефективної системи контролю за доходами та видатками державних службовців та інших осіб через систему оподаткування;

— забезпечення поступового зменшення безготівкових розрахунків за участю громадян;

— запровадження загальнонаціонального інформа­ ційного комплексу, в рамках якого здійснення постійного моніторингу кредитно-фінансового становища та грошових операцій населення;

— удосконалення порядку реєстрації суб'єктів під­ приємницької діяльності і запровадження практики прода­ жу примусово вилученого майна, а також майна підпри­ ємств, оголошених банкрутами, шляхом публічних торгів;

— звуження переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню;

— організацію гласних та конкурентних систем дер­ жавного замовлення, приватизації, оренди державного майна;

— передбачення можливості повної чи часткової де- приватизації, якщо приватизація здійснена з порушенням передбачених законом умов та порядку її проведення.

У соціальній сфері попередження посадових злочинів передбачає доведення рівня оплати праці державних служ­бовців до рівня задоволення соціально-значущих потреб відповідно до їх соціального статусу; зміну системи соціаль­ного забезпечення населення через зменшення питомої ваги виплат на соціальні потреби у валовому національному про­дукті, що здійснюється через державний бюджет та загаль­нодержавні фонди; запровадження дійових механізмів задо­волення окремих потреб державних службовців через довгострокове, в тому числі й поточне кредитування; реорганізацію діючої системи соціального страхування.

Попередження посадових злочинів заходами правового характеру означає:

— запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів;

— проведення ревізій норм чинного законодавства на І предмет виявлення та вилучення положень, які сприяють ^! проявам корупції;

— здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства;

— закріплення у Кримінальному кодексі України за­ гальних правил кваліфікації злочинів з метою зменшення рівня деформації правозастосовної діяльності;

— законне обмеження повноважень працівників органів дізнання, слідства, прокуратури щодо можливості звільнен­ ня від кримінальної відповідальності за реабілітуючих об­ ставин осіб, стосовно яких порушено кримінальну справу;

— зменшення різниці між мінімумом та максимумом покарання (стягнення) у певно визначених санкціях.

У сфері державного управління з метою попередження покарання злочинів необхідно:

— запровадити систему підбору та розстановки кадрів, яка базувалася б на конкурсній основі, на точних і спеціаль­ них правилах (на основі тестування і професійних іспитів) і забезпечувала б прийняття на службу найбільш підготов­ леного кандидата;

— ввести обов'язкові спеціальні перевірки кандидатів на зайняття відповідальних посад в органах державної вла­ ди, а також осіб, які обіймають ці посади, та визначити по­ рядок їх призначення;

— удосконалити систему спеціальних обмежень, вста­ новлених для державних службовців, з метою уникнення конфлікту інтересів;

— запровадити практику обов'язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів;

— чітко регламентувати процедури прийняття управ­ лінських рішень;

— обов'язково розглядати на засіданнях колегій мініс­ терств і відомств питання про виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, державну, виконав­ чу та трудову дисципліну, розгляд звернень громадян;

— регламентувати умови і порядок правомірного от­ римання державними службовцями подарунків;

— розробити та прийняти Кодекс поведінки державного службовця, Кодекс працівника правоохоронних органів, Кодекс честі судді, а також відповідних дисциплінарних кодексів з визначенням у них видів і меж стягнень за конк­ ретні дисциплінарні правопорушення, порядку притягнен­ ня до дисциплінарної відповідальності;

— встановити дисциплінарну відповідальність посадо­ вих осіб органів державної влади та місцевого самовряду­ вання за ухилення від реагування, відповідно до закону, на критичні виступи засобів масової інформації щодо опри­ люднення ними фактів корупції, порушень прав і свобод громадян;

— законодавче врегулювати механізм обмеження по­ літичного і управлінського лобізму;

— локалізувати функціонування організованої злочин­ ності — витіснити її з тих сфер, де вона найбільше збли­ жується з діяльністю апарату державного управління.

Попри всю важливість заходів попередження через об'­єктивні та суб'єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Тому особливо гострою залишається проблема оптимізації шляхів виявлення, розслідування конкретних фактів посадових злочинів і притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Виявлення посадових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відпові­дальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспіль­не небезпечною.

У зв'язку з цим є нагальна потреба в підвищенні ефек­тивності діяльності спеціальних органів по виявленню кон­кретних фактів злочинної поведінки; проведення спеціальних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення злочинів; забезпечення цих заходів відповідними матеріально-техніч­ними, криміналістичними, науково-методичними засобами.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які здійснюють виявлення посадових злочинів, необхідно:

— переорієнтувати їх з виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів, а

також проявів у найбільш важливих сферах життя держави та у сферах, де ця злочинність набула найбільшого розпов­сюдження;

— розробити та запровадити в діяльність правоохорон­ них органів необхідні методики виявлення та збору інфор­ мації про факти корупції на різних рівнях державного уп­ равління, у тому числі на найвищих, у сферах розпоряджен­ ня державними коштами, приватизації, охорони здоров'я, освіти, інших сферах громадського і державного життя;

— чітко визначити порядок повної та своєчасної реє­ страції повідомлень про вчинені злочини та інші право­ порушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів;

— розв'язати колізію, що існує у чинному законодав­ стві, щодо порядку надання інформації правоохоронним органам відносно коштів та майна окремих юридичних та фізичних осіб; уніфікувати та конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови та порядок надання такої інфор­ мації правоохоронним та іншим органам.

Сучасний стан розслідування кримінальних справ та ад­міністративного провадження у справах про адміністративні правопорушення свідчить про те, що через низьку якість на­даних судам матеріалів кінцеві рішення у цих справах не зав­жди приймаються своєчасно. Таке становище є результатом певних недоліків чинного законодавства, а тому з метою вдос­коналення діяльності щодо притягнення до відповідальності винних у вчинені посадових злочинів, необхідно:

— запровадити оновлені методики розслідування кри­ мінальних справ та адміністративного провадження у спра­ вах про корупційні правопорушення;

— привести кримінально-процесуальне та адмініст­ ративно-процесуальне законодавство в частині доказування у відповідність із сучасними вимогами;

— забезпечити дійовий механізм захисту від посяган­ ня на життя, здоров'я, свободу та гідність свідків, потер­ пілих та інших учасників процесу.

Ефективна боротьба з посадовими злочинами не може |-бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій

І 165

будь-якого ступеня активності та суворості на будь-якому рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність повинна базуватися на поєднанні профілактичних і репресивних за­ходів. При цьому пріоритетна роль має надаватися про­філактичним заходам на загально соціальному і спеціально-кримінологічному рівні.

ЛІТЕРАТУРА

Закон України «Про боротьбу з корупцією» // Відомості Вер­ховної Ради України. 1995. №34.

Кальман О. Г. Взаємозв'язок організованої злочинності та ко­рупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук Украї­ни. 1997. №4(11).

Кальман О. Г. Стратегія і тактика боротьби з корупцією // Ви­користання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю. X., 1998. С. 160-163.

Шакун В. І. Влада і злочинність. К., 1997.

Міжнародні правові акти та законодавство країн про корупцію. К. 1999.

З

1 0

ЖІНОЧА ЗЛОЧИННІСТЬ її ПОПЕРЕДЖЕННЯ

О —V жіночу злочинність

Кримінологічна характеристика жіночої злочинності, її помітні істотні відміни від чоловічої свідчать про вплив на цю відмінність явищ біологічного характеру. Щодо ролі біо­логічних чинників у формуванні особи людини, у тому числі особи злочинця, висловлюються різні погляди. Тому при­родною е постановка проблеми біологічної відмінності жіночої злочинності від чоловічої. Ще у XIX столітті пред­ставники соціологічної школи у кримінології пояснювали менші злочинні прояви у жінок як їх фізичною слабкістю, так і відчуженням від громадського життя, замкненістю у колі сімейних обов'язків. Ясна річ, фізичні можливості для реалізації наміру вчинення, наприклад, насильницького зло-

чину у жінки, як правило, більш обмежені у порівнянні з чоловіком. В ході сімейно-побутових чи іншої природи су­перечностей жінка звичайно не може завдати чоловікові істотної шкоди. Але в той же час не слід забувати про те, що для жінок типовим є вчинення злочинів із заздалегідь обду­маним наміром (згідно з деякими даними, до 60 % навмис­них вбивств). У чоловіків відповідний показник складає понад 40 %. Давно було зазначено, що заздалегідь обдума­не вбивство припускає відсутність боротьби з боку жертви і тому воно більш легке для слабкішої фізично статі. Що стосується вчинення корисливих злочинів жінками, то тут фізичні можливості суттєвої ролі не відіграють.

Певне відокремлення жінки від інтенсивного соціаль­ного життя, без сумніву, стимулює зростання жіночої зло­чинності. Але тенденція подальшої емансипації жінки, більш активна її участь у матеріальному і духовному про­цесі життєдіяльності, різні соціальні мікрогрупи, в тому числі з антисуспільною спрямованістю, ведуть до соціаль­ного «перероблення» жіночої природи, деформації і демо­ралізації особи. Жінка стає більш схильною вирішувати життєві проблеми з допомогою злочину.

Прихильники антропологічної школи у кримінології наполягали на тому, цю різниця кримінологічних показників жіночої і чоловічої злочинності обумовлена генетичною природою жінки, певною мірою «біологічним її недорозви­ненням». Зараз, мабуть, ніхто не заперечує проти того, що біологічні і психічні властивості жінки відіграють певну роль у формуванні її особистості. Більшість сучасних дос­лідників схильні стверджувати, що особистість — це со­ціально-біологічний продукт епохи. Особистість людини постійно формується (удосконалюється або деградує) під впливом біологічних, психологічних і соціальних обста­вин. Суспільство, щоправда, контролює головним чином соціальні реагування людини на зовнішні подразники і віддає пріоритет у причинному комплексі жіночої злочин­ності соціальним факторам. Дійсно, злочинна поведінка жінки, як і її правомірна поведінка, обумовлена зрештою не її біологічною статтю, а соціальними умовами. Наше життя

зовсім недоскйнале і сприяє не тільки законослухняній по­ведінці. Як показують численні приклади, жінка все більше засвоює ті форми суспільної поведінки, котрі раніше були пре­рогативою чоловіків. Негативні стандарти поведінки, харак­терні для злочинців-чоловіків (зловживання спиртними напо­ями, наркотиками, паразитизм, аморальність, бездуховність тощо), стають все більше притаманні і жінці-злочинниці.

Таким чином, біологічні особливості жінок (порівняно з чоловіками), визначаючи або у деяких випадках і обмежу­ючи кількісно-якісні показники окремих видів злочинів, самі по собі не виступають як причина їх вчинення. Розгля­дати феномен жіночої злочинності, як і її малорозповсюд-ження, тільки через призму її біологічної обумовленості навряд чи правильно. Це мало що дає для її розуміння і для організації боротьби з цим негативним явищем.

Що стосується природжених або придбаних з часом — різних за природою—тілесних і духовних пороків, спадкових аномалій і хвороб, деяких акцентуацій особистості, то вони, зрозуміло, обтяжують формування і пристосування до життя особи взагалі і жінки зокрема. Але й вони у більшості само­стійно теж не можуть бути «володарями» вибору варіантів її поведінки. Поєднані з несприятливими соціальними умовами виховання й існування, ці аномалії сприяють формуванню та­ких сталих рис і уявлень особи, які у конкретній ситуації виз­начають вибір злочинного шляху задоволення потреб і досяг­нення життєвої мети. Походження жінок-садисток, жорстоких вбивць, особливо небезпечних рецидивісток, свідомість яких перебуває десь на межі неосудності, є все ж рідкісним явищем, хоча випадки такі трапляються. Але це винятки.

У кримінологічній літературі (Ю. М. Антонян, М. М. Го-лоднюк, Ю. М. Крупка, В. О. Серебрякова, Т. М. Явчуновсь-ка та ін.) відзначається, що головними чинниками, з якими пов'язана жіноча злочинність та її різновиди, є:

— зростання напруженості у суспільстві, конфліктів і ворожнечі між людьми;

— поширення таких явищ, як п'янство, алкоголізм, аморальність, наркоманія, психопатія, проституція, бродяж­ ництво, жебрацтво тощо;

— істотне послаблення основних соціальних інститутів і у першу чергу сім'ї;

— більш інтенсивна участь жінок у суспільному вироб­ ництві.

Несприятлива соціально-економічна обстановка в Ук­раїні спричинила погіршення морально-психологічного ста­ну суспільства. Зазнає змін соціальна структура населення, відбувається розшарування людей за майновим станом, збільшується кількість людей, які не мають соціального за­хисту, і серед них багато жінок. Усе це різко знецінило пра­цю, чесність, життя й здоров'я, призводить до напруженості і підвищеної конфліктності у суспільстві. Жінки набагато вразливіші до цих змін, які безпосередньо негативно впли­вають на виробничу і сімейно-побутову сфери. Джерелом більшості злочинів у цих сферах є погіршення матеріально­го становища і конфліктність, яка виникає з повсякденних міжособистісних стосунків. На порозі — безробіття, яке може мати масовий характер. Апатія, глобальна недовіра, нігілізм, цинізм, втрата віри у майбутнє превалюють у свідо­мості більшості людей, сприяють наростанню ворожнечі, конфліктності, обману, користолюбству, виникненню гос­трих криміногенних ситуацій. Буття і свідомість співвідно­сяться тут у діалектичній єдності.

Споживацтво, інфантилізм, насильство, алкоголізм, наркоманія, аморалізм, проституція, бродяжництво, жебрац­тво, психічні і соматичні захворювання та інші негативні явища, на жаль, все більше уражають жінку. Багато жінок-злочинниць вчинили злочини у стані алкогольного або нар­котичного сп'яніння. В країні зафіксований факт зростання розповсюдження наркотиків та збільшення кількості їх спо­живачів. Наркоманки без певних занять створюють велику криміногенну небезпеку, оскільки для задоволення своїх по­треб вони не мають інших засобів, крім проституції і злочи­ну. Близько 60 % — це особи, які не працюють і не вчаться.

Кримінлогічні дослідження свідчать про те, що по­єднання негативних соціальних рис характеру з нервово-психічними захворюваннями (у межах осудності) утрудню­ють позитивну соціальну адаптацію і можуть сприяти вчи-

ненню злочинів. Психічними захворюваннями в Україні страждають близько 1,2 млн. громадян, а це чимало. Серед виявлених психічних аномалій і захворювань, найбільш роз­повсюджених і серед жінок-злочинниць, є: хронічний ал­коголізм, наркоманія, психопатія та деякі інші хвороби.

Важливою стороною діяльності людей є сімейно-побу­това сфера, яка складається з трьох основних різновидів: внутрішньосімейний (відносини між подружжям, батьками і дітьми); особисто-побутовий (відносини у побутових мікрогрупах поза сім'єю); суспільно-побутовий (суспільний побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування у гро­мадських місцях тощо). Сім'я, сімейно-шлюбні, сімейно-побутові відносини займають важливе місце у житті жінок. Сім'я глибоко впливає на формування особистості жінки, її як позитивної, так і негативної поведінки. У злочинниць чітко простежується зв'язок між сімейним неблагополуччям і ан-тисуспільними проявами. Сімейне неблагополуччя виявляєть­ся, перш за все, у сполученні таких обставин, як деформація сімейних зв'язків і стосунків; низький культурний, загально­освітній і професійний рівень; примітивне коло інтересів, які нерідко стають домінуючими і переходять у антисуспільні; викривлення моральних і правових поглядів тощо. Деякі дос­лідження свідчать про високу спадковість антисоціальних властивостей. Існує причинна залежність між сімейним не­благополуччям і характеристикою особи майбутніх правопо­рушниць і злочинниць: 70 % дівчат-злочинниць — з небла-гополучних сімей, 5 % — круглі сироти, 80 % — до засуджен­ня ніде не працювали і не вчились. Деякі в 16-17 років мають тільки кілька класів освіти або лише в колонії навчилися чи­тати. У ряді регіонів України кожний десятий злочин — на рахунку дівчат. Отже, коріння жіночої злочинності криють­ся у неблагополучних сім'ях і злочинності саме дівчат.

Насилля у сім'ї притаманне не лише низьким соціаль­ним верствам населення. Воно має місце і у так званих бла­гополучних сім'ях. Страх перед самітністю, економічна незахищеність — причини того, що сімейне насильство за­лишається латентним, безкарним довгий час і спонукає жінку до насильницької дії.

Міцність і стабільність сімейно-побутової сфери є чин­ником впливу позитивного характеру на напрям думок і поведінки жінки. Порушення у цій сфері, послаблення кон­тролю, втрата нею регулюючих функцій, сімейний диском­форт негативно впливають на жінку і ведуть до зміни її ролі і обов'язків у сім'ї. Сьогодні в Україні кожна десята жінка не має сім'ї і живе самотньою; розлучено — 15 % жінок, 5 % — удів. Майже половина неодружених жінок, які жи­вуть окремо від родичів, мають вік до ЗО років. Третина са­мотніх жінок мають вік 30-49 років. Такі порушення демог­рафічної структури складу жінок неминуче відбиваються на багатьох інших соціальних явищах, у тому числі і на жіночій злочинності. Кримінологами давно вже помічено, що зло­чинна діяльність жінки обумовлюється її найближчим ото­ченням, особливо близькими їй чоловіками. У бізнесі жінки дуже залежать від інших.

Розпад сім'ї, особливо після засудження жінки до поз­бавлення волі, — це особиста трагедія, яка часто веде її до десоціалізації і деградації. Психічні стереотипи, соціальні зв'язки жінок руйнуються швидше і глибше, ніж у чоловіків. Втрата життєвих стимулів, невіра у краще майбутнє, спра­ведливість, добро призводять до продовження злочинної діяльності. У місцях позбавлення волі нерідко формують­ся або професіоналки, або ядро майбутніх банд.

Емансипація, поступове втілення у життя демократич­них принципів та деякі інші соціальні обставини потягли за собою більш активну участь жінок у виробництві і гро­мадському житті. Як вже відмічалось, у багатьох галузях народного господарства, науки, охорони здоров'я, мистец­тва, культури, освіти тощо жінки складають більшість пра­цюючих. Немало жінок обіймають різні керівні посади, зай­маються підприємництвом і бізнесом.

Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлен­ня про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і пору­шенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою

зіштовхнулась сучасна жінка, покладені гроші, особиста ви­года, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкра­дання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-еконо­мічних і психологічних умовах виникає безліч криміноген­них ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстич­но-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, моти­ви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-на­сильницької і насильницької злочинності.

Разом з тим багато жінок виконують тяжку і малоквалі-фіковану роботу. Непрестижність праці, відсутність належ­ної освіти і кваліфікації, недостатній інтелектуальний рівень, соціальна безперспективність, сімейно-побутові негаразди тощо негативно впливають на фізичний і психічний стан жінок. За даними деяких кримінологічних досліджень більша частин жінок-бродяг раніше була зайнята на тяжких, мало-кваліфікованих роботах, а п'ята частина жінок, засуджених до позбавлення волі, не мала взагалі будь-якої кваліфікації.

Малозабезпеченість і незабезпеченість сімей, члени яких і самі часто є безробітними, стають провокуючим при­водом до вчинення злочинів. Високий рівень поінформова­ності про наявність престижних речей і коштовностей вхо­дить у протиріччя з можливістю їх законного придбання. Вирішується протиріччя нерідко шляхом корисливих зло­чинів (крадіжки, розкрадання, шахрайство тощо).

Треба підкреслити: не сама по собі історично обумов­лена тенденція більш активної участі жінок у суспільному житті породжує і сприяє зростанню жіночої злочинності. Визначальним при вчиненні злочинів виступають соціальні протиріччя і поєднані з ними негативні явища й процеси.

Злочинність жінок детермінується також недоліками роботи суб'єктів боротьби зі злочинністю, пропагандою у засобах масової інформації культу грошей, багатства, на­сильства, жорстокості, сексуальної свободи, романтизації

злочинного світу. За статистичними даними, частина зло­чинів вчиняється саме під таким негативним впливом.

Не треба виключати й свідому злочинну діяльність злісних рецидивісток і злочинниць-професіоналок з їх ко­рисливо-паразитичною психологією, які поділяють принци­пи злочинної субкультури і для яких вчинення злочинів — звичайне і необхідне заняття.

о ^Г-^\ Попередження жіночої

• ' ЗЛОЧИННОСТІ

Попередження жіночої злочинності — невід'ємна ча­стина системи попередження злочинності взагалі. Вона та­кож здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Очевидно, що головну роль у попередженні жіночої злочинності відіграють соціально-економічні, політичні, ідеологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, правові та інші заходи, які є основою для оптимального вирішення проблем поєднання громадських, виробничих і сімейно-побутових інтересів жінок і сім'ї. Стратегічні на­прями державної політики щодо становища жінки, як кон­ституційне рівноправного з чоловіками члена суспільства, передбачені перш за все в Конституції України. У статті 24 проголошено: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечуєть­ся: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; пра­вовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою ма­теринства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».

У постанові Верховної Ради України від 5 березня 1999 року «Про Декларацію про загальні принципи державної політики відносно сім'ї і жінок» визначені такі головні на­прями державної політики у цій сфері: розробка і вдоско-

налення законодавства щодо питань становища сім ї І жінок відповідно до норм міжнародного права; створення право­вих, суспільно-політичних і соціально-економічних умов для поліпшення становища сім'ї і жінок; підвищення ролі жінок у суспільстві; більш повне розкриття інтелектуальних і творчих можливостей жінок; організація сприятливих умов для повноцінного розвитку і виховання дітей у сім'ї; під­тримка заходів щодо підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім'ї і кожного її члена та ін.

Національні програми боротьби зі злочинністю, інші законодавчі акти України містять конкретні пропозиції за-гальносоціального характеру, спрямовані на створення сприятливих умов життєдіяльності жінок, їх соціальної за­хищеності, усунення сімейного неблагополуччя тощо.

Отже, загальносоціальне попередження жіночої злочин­ності — це завдання соціально-економічної системи країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкрет­них, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у на­шому суспільстві.

Спеціально-кримінологічне попередження жіночої зло­чинності складається з заходів кримінологічної профілакти­ки, запобігання злочинам та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному зменшенні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінува­ти або детермінують злочинність жінок. Профілактика ви­передження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, лікування хворих на алкоголізм, наркоманію, психопатії та ін.); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-гігієнічних, які перешкоджають виникненню, розповсюдженню і реци-|диву криміногенних явищ зовнішнього середовища, де

відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народ­жуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (скажімо, рання діагно­стика та виправлення різних психічних аномалій, психо-патій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Треба зазначити, що здійснення кримінологічної профілак­тики випередження жіночої злочинності потреб