Криміногенні чинники, які детермінують

О —V жіночу злочинність

Кримінологічна характеристика жіночої злочинності, її помітні істотні відміни від чоловічої свідчать про вплив на цю відмінність явищ біологічного характеру. Щодо ролі біо­логічних чинників у формуванні особи людини, у тому числі особи злочинця, висловлюються різні погляди. Тому при­родною е постановка проблеми біологічної відмінності жіночої злочинності від чоловічої. Ще у XIX столітті пред­ставники соціологічної школи у кримінології пояснювали менші злочинні прояви у жінок як їх фізичною слабкістю, так і відчуженням від громадського життя, замкненістю у колі сімейних обов'язків. Ясна річ, фізичні можливості для реалізації наміру вчинення, наприклад, насильницького зло-

чину у жінки, як правило, більш обмежені у порівнянні з чоловіком. В ході сімейно-побутових чи іншої природи су­перечностей жінка звичайно не може завдати чоловікові істотної шкоди. Але в той же час не слід забувати про те, що для жінок типовим є вчинення злочинів із заздалегідь обду­маним наміром (згідно з деякими даними, до 60 % навмис­них вбивств). У чоловіків відповідний показник складає понад 40 %. Давно було зазначено, що заздалегідь обдума­не вбивство припускає відсутність боротьби з боку жертви і тому воно більш легке для слабкішої фізично статі. Що стосується вчинення корисливих злочинів жінками, то тут фізичні можливості суттєвої ролі не відіграють.

Певне відокремлення жінки від інтенсивного соціаль­ного життя, без сумніву, стимулює зростання жіночої зло­чинності. Але тенденція подальшої емансипації жінки, більш активна її участь у матеріальному і духовному про­цесі життєдіяльності, різні соціальні мікрогрупи, в тому числі з антисуспільною спрямованістю, ведуть до соціаль­ного «перероблення» жіночої природи, деформації і демо­ралізації особи. Жінка стає більш схильною вирішувати життєві проблеми з допомогою злочину.

Прихильники антропологічної школи у кримінології наполягали на тому, цю різниця кримінологічних показників жіночої і чоловічої злочинності обумовлена генетичною природою жінки, певною мірою «біологічним її недорозви­ненням». Зараз, мабуть, ніхто не заперечує проти того, що біологічні і психічні властивості жінки відіграють певну роль у формуванні її особистості. Більшість сучасних дос­лідників схильні стверджувати, що особистість — це со­ціально-біологічний продукт епохи. Особистість людини постійно формується (удосконалюється або деградує) під впливом біологічних, психологічних і соціальних обста­вин. Суспільство, щоправда, контролює головним чином соціальні реагування людини на зовнішні подразники і віддає пріоритет у причинному комплексі жіночої злочин­ності соціальним факторам. Дійсно, злочинна поведінка жінки, як і її правомірна поведінка, обумовлена зрештою не її біологічною статтю, а соціальними умовами. Наше життя

зовсім недоскйнале і сприяє не тільки законослухняній по­ведінці. Як показують численні приклади, жінка все більше засвоює ті форми суспільної поведінки, котрі раніше були пре­рогативою чоловіків. Негативні стандарти поведінки, харак­терні для злочинців-чоловіків (зловживання спиртними напо­ями, наркотиками, паразитизм, аморальність, бездуховність тощо), стають все більше притаманні і жінці-злочинниці.

Таким чином, біологічні особливості жінок (порівняно з чоловіками), визначаючи або у деяких випадках і обмежу­ючи кількісно-якісні показники окремих видів злочинів, самі по собі не виступають як причина їх вчинення. Розгля­дати феномен жіночої злочинності, як і її малорозповсюд-ження, тільки через призму її біологічної обумовленості навряд чи правильно. Це мало що дає для її розуміння і для організації боротьби з цим негативним явищем.

Що стосується природжених або придбаних з часом — різних за природою—тілесних і духовних пороків, спадкових аномалій і хвороб, деяких акцентуацій особистості, то вони, зрозуміло, обтяжують формування і пристосування до життя особи взагалі і жінки зокрема. Але й вони у більшості само­стійно теж не можуть бути «володарями» вибору варіантів її поведінки. Поєднані з несприятливими соціальними умовами виховання й існування, ці аномалії сприяють формуванню та­ких сталих рис і уявлень особи, які у конкретній ситуації виз­начають вибір злочинного шляху задоволення потреб і досяг­нення життєвої мети. Походження жінок-садисток, жорстоких вбивць, особливо небезпечних рецидивісток, свідомість яких перебуває десь на межі неосудності, є все ж рідкісним явищем, хоча випадки такі трапляються. Але це винятки.

У кримінологічній літературі (Ю. М. Антонян, М. М. Го-лоднюк, Ю. М. Крупка, В. О. Серебрякова, Т. М. Явчуновсь-ка та ін.) відзначається, що головними чинниками, з якими пов'язана жіноча злочинність та її різновиди, є:

— зростання напруженості у суспільстві, конфліктів і ворожнечі між людьми;

— поширення таких явищ, як п'янство, алкоголізм, аморальність, наркоманія, психопатія, проституція, бродяж­ ництво, жебрацтво тощо;

— істотне послаблення основних соціальних інститутів і у першу чергу сім'ї;

— більш інтенсивна участь жінок у суспільному вироб­ ництві.

Несприятлива соціально-економічна обстановка в Ук­раїні спричинила погіршення морально-психологічного ста­ну суспільства. Зазнає змін соціальна структура населення, відбувається розшарування людей за майновим станом, збільшується кількість людей, які не мають соціального за­хисту, і серед них багато жінок. Усе це різко знецінило пра­цю, чесність, життя й здоров'я, призводить до напруженості і підвищеної конфліктності у суспільстві. Жінки набагато вразливіші до цих змін, які безпосередньо негативно впли­вають на виробничу і сімейно-побутову сфери. Джерелом більшості злочинів у цих сферах є погіршення матеріально­го становища і конфліктність, яка виникає з повсякденних міжособистісних стосунків. На порозі — безробіття, яке може мати масовий характер. Апатія, глобальна недовіра, нігілізм, цинізм, втрата віри у майбутнє превалюють у свідо­мості більшості людей, сприяють наростанню ворожнечі, конфліктності, обману, користолюбству, виникненню гос­трих криміногенних ситуацій. Буття і свідомість співвідно­сяться тут у діалектичній єдності.

Споживацтво, інфантилізм, насильство, алкоголізм, наркоманія, аморалізм, проституція, бродяжництво, жебрац­тво, психічні і соматичні захворювання та інші негативні явища, на жаль, все більше уражають жінку. Багато жінок-злочинниць вчинили злочини у стані алкогольного або нар­котичного сп'яніння. В країні зафіксований факт зростання розповсюдження наркотиків та збільшення кількості їх спо­живачів. Наркоманки без певних занять створюють велику криміногенну небезпеку, оскільки для задоволення своїх по­треб вони не мають інших засобів, крім проституції і злочи­ну. Близько 60 % — це особи, які не працюють і не вчаться.

Кримінлогічні дослідження свідчать про те, що по­єднання негативних соціальних рис характеру з нервово-психічними захворюваннями (у межах осудності) утрудню­ють позитивну соціальну адаптацію і можуть сприяти вчи-

ненню злочинів. Психічними захворюваннями в Україні страждають близько 1,2 млн. громадян, а це чимало. Серед виявлених психічних аномалій і захворювань, найбільш роз­повсюджених і серед жінок-злочинниць, є: хронічний ал­коголізм, наркоманія, психопатія та деякі інші хвороби.

Важливою стороною діяльності людей є сімейно-побу­това сфера, яка складається з трьох основних різновидів: внутрішньосімейний (відносини між подружжям, батьками і дітьми); особисто-побутовий (відносини у побутових мікрогрупах поза сім'єю); суспільно-побутовий (суспільний побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування у гро­мадських місцях тощо). Сім'я, сімейно-шлюбні, сімейно-побутові відносини займають важливе місце у житті жінок. Сім'я глибоко впливає на формування особистості жінки, її як позитивної, так і негативної поведінки. У злочинниць чітко простежується зв'язок між сімейним неблагополуччям і ан-тисуспільними проявами. Сімейне неблагополуччя виявляєть­ся, перш за все, у сполученні таких обставин, як деформація сімейних зв'язків і стосунків; низький культурний, загально­освітній і професійний рівень; примітивне коло інтересів, які нерідко стають домінуючими і переходять у антисуспільні; викривлення моральних і правових поглядів тощо. Деякі дос­лідження свідчать про високу спадковість антисоціальних властивостей. Існує причинна залежність між сімейним не­благополуччям і характеристикою особи майбутніх правопо­рушниць і злочинниць: 70 % дівчат-злочинниць — з небла-гополучних сімей, 5 % — круглі сироти, 80 % — до засуджен­ня ніде не працювали і не вчились. Деякі в 16-17 років мають тільки кілька класів освіти або лише в колонії навчилися чи­тати. У ряді регіонів України кожний десятий злочин — на рахунку дівчат. Отже, коріння жіночої злочинності криють­ся у неблагополучних сім'ях і злочинності саме дівчат.

Насилля у сім'ї притаманне не лише низьким соціаль­ним верствам населення. Воно має місце і у так званих бла­гополучних сім'ях. Страх перед самітністю, економічна незахищеність — причини того, що сімейне насильство за­лишається латентним, безкарним довгий час і спонукає жінку до насильницької дії.

Міцність і стабільність сімейно-побутової сфери є чин­ником впливу позитивного характеру на напрям думок і поведінки жінки. Порушення у цій сфері, послаблення кон­тролю, втрата нею регулюючих функцій, сімейний диском­форт негативно впливають на жінку і ведуть до зміни її ролі і обов'язків у сім'ї. Сьогодні в Україні кожна десята жінка не має сім'ї і живе самотньою; розлучено — 15 % жінок, 5 % — удів. Майже половина неодружених жінок, які жи­вуть окремо від родичів, мають вік до ЗО років. Третина са­мотніх жінок мають вік 30-49 років. Такі порушення демог­рафічної структури складу жінок неминуче відбиваються на багатьох інших соціальних явищах, у тому числі і на жіночій злочинності. Кримінологами давно вже помічено, що зло­чинна діяльність жінки обумовлюється її найближчим ото­ченням, особливо близькими їй чоловіками. У бізнесі жінки дуже залежать від інших.

Розпад сім'ї, особливо після засудження жінки до поз­бавлення волі, — це особиста трагедія, яка часто веде її до десоціалізації і деградації. Психічні стереотипи, соціальні зв'язки жінок руйнуються швидше і глибше, ніж у чоловіків. Втрата життєвих стимулів, невіра у краще майбутнє, спра­ведливість, добро призводять до продовження злочинної діяльності. У місцях позбавлення волі нерідко формують­ся або професіоналки, або ядро майбутніх банд.

Емансипація, поступове втілення у життя демократич­них принципів та деякі інші соціальні обставини потягли за собою більш активну участь жінок у виробництві і гро­мадському житті. Як вже відмічалось, у багатьох галузях народного господарства, науки, охорони здоров'я, мистец­тва, культури, освіти тощо жінки складають більшість пра­цюючих. Немало жінок обіймають різні керівні посади, зай­маються підприємництвом і бізнесом.

Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлен­ня про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і пору­шенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою

зіштовхнулась сучасна жінка, покладені гроші, особиста ви­года, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкра­дання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-еконо­мічних і психологічних умовах виникає безліч криміноген­них ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстич­но-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, моти­ви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-на­сильницької і насильницької злочинності.

Разом з тим багато жінок виконують тяжку і малоквалі-фіковану роботу. Непрестижність праці, відсутність належ­ної освіти і кваліфікації, недостатній інтелектуальний рівень, соціальна безперспективність, сімейно-побутові негаразди тощо негативно впливають на фізичний і психічний стан жінок. За даними деяких кримінологічних досліджень більша частин жінок-бродяг раніше була зайнята на тяжких, мало-кваліфікованих роботах, а п'ята частина жінок, засуджених до позбавлення волі, не мала взагалі будь-якої кваліфікації.

Малозабезпеченість і незабезпеченість сімей, члени яких і самі часто є безробітними, стають провокуючим при­водом до вчинення злочинів. Високий рівень поінформова­ності про наявність престижних речей і коштовностей вхо­дить у протиріччя з можливістю їх законного придбання. Вирішується протиріччя нерідко шляхом корисливих зло­чинів (крадіжки, розкрадання, шахрайство тощо).

Треба підкреслити: не сама по собі історично обумов­лена тенденція більш активної участі жінок у суспільному житті породжує і сприяє зростанню жіночої злочинності. Визначальним при вчиненні злочинів виступають соціальні протиріччя і поєднані з ними негативні явища й процеси.

Злочинність жінок детермінується також недоліками роботи суб'єктів боротьби зі злочинністю, пропагандою у засобах масової інформації культу грошей, багатства, на­сильства, жорстокості, сексуальної свободи, романтизації

злочинного світу. За статистичними даними, частина зло­чинів вчиняється саме під таким негативним впливом.

Не треба виключати й свідому злочинну діяльність злісних рецидивісток і злочинниць-професіоналок з їх ко­рисливо-паразитичною психологією, які поділяють принци­пи злочинної субкультури і для яких вчинення злочинів — звичайне і необхідне заняття.

о ^Г-^\ Попередження жіночої

• ' ЗЛОЧИННОСТІ

Попередження жіночої злочинності — невід'ємна ча­стина системи попередження злочинності взагалі. Вона та­кож здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Очевидно, що головну роль у попередженні жіночої злочинності відіграють соціально-економічні, політичні, ідеологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, правові та інші заходи, які є основою для оптимального вирішення проблем поєднання громадських, виробничих і сімейно-побутових інтересів жінок і сім'ї. Стратегічні на­прями державної політики щодо становища жінки, як кон­ституційне рівноправного з чоловіками члена суспільства, передбачені перш за все в Конституції України. У статті 24 проголошено: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечуєть­ся: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; пра­вовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою ма­теринства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».

У постанові Верховної Ради України від 5 березня 1999 року «Про Декларацію про загальні принципи державної політики відносно сім'ї і жінок» визначені такі головні на­прями державної політики у цій сфері: розробка і вдоско-

налення законодавства щодо питань становища сім ї І жінок відповідно до норм міжнародного права; створення право­вих, суспільно-політичних і соціально-економічних умов для поліпшення становища сім'ї і жінок; підвищення ролі жінок у суспільстві; більш повне розкриття інтелектуальних і творчих можливостей жінок; організація сприятливих умов для повноцінного розвитку і виховання дітей у сім'ї; під­тримка заходів щодо підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім'ї і кожного її члена та ін.

Національні програми боротьби зі злочинністю, інші законодавчі акти України містять конкретні пропозиції за-гальносоціального характеру, спрямовані на створення сприятливих умов життєдіяльності жінок, їх соціальної за­хищеності, усунення сімейного неблагополуччя тощо.

Отже, загальносоціальне попередження жіночої злочин­ності — це завдання соціально-економічної системи країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкрет­них, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у на­шому суспільстві.

Спеціально-кримінологічне попередження жіночої зло­чинності складається з заходів кримінологічної профілакти­ки, запобігання злочинам та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному зменшенні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінува­ти або детермінують злочинність жінок. Профілактика ви­передження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, лікування хворих на алкоголізм, наркоманію, психопатії та ін.); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-гігієнічних, які перешкоджають виникненню, розповсюдженню і реци-|диву криміногенних явищ зовнішнього середовища, де

відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народ­жуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (скажімо, рання діагно­стика та виправлення різних психічних аномалій, психо-патій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Треба зазначити, що здійснення кримінологічної профілак­тики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.

Ще багато негативних суспільних явищ у сучасному житті не можуть бути усунуті тими заходами, які є зараз у розпорядженні суспільства. Це реальний факт і на нього необхідно зважувати. Єдино можливий засіб профілактич­ного впливу на такі явища — обмеження їхнього криміно­генного впливу. Обмеження криміногенного сімейного не-благополуччя, віктимності, кримінальної субкультури, пи­яцтва, наркоманії, бездоглядності дітей, бродяжництва, жебрацтва — шлях до скорочення злочинності жінок.

У сучасних умовах важливого значення набувають пи­тання усунення детермінант злочинної поведінки жінок. До речі, суспільство не може похвалитися успішним знищен­ням найбільш поширених негативних явищ, що супровод­жують людство. Навпаки, все більше жінок уражається цими антисуспільними явищами (аморалізм, п'янство, ал­коголізм, наркоманія, злочинність).

Криміногенні явища, які детермінують жіночу зло­чинність, як відомо, розрізняються залежно від соціально­го рівня суспільних відносин: від недоліків, пов'язаних з порушеннями у сімейно-побутовій сфері конкретних осіб чи груп населення до криміногенних явищ і процесів, що охоп­люють значний прошарок населення.

Отже, компетентні органи повинні максимально конк­ретизувати заходи по профілактиці криміногенних явищ у певні строки. Невдачі у проведенні профілактики злочинів, які вчиняють жінки, можуть свідчити як про неадекватність використання засобів, так і про неналежний для цього час. Подати допомогу жінкам, які відбувають строк позбавлен-

ня волі, або тим, що вже відбули покарання, або конкретним неблагополучним сім'ям набагато легше, ніж, скажімо, підвищити соціальний контроль за виконанням жінками їх сімейних ролей чи усунути серед них п'янство, наркоманію, проституцію тощо. Тому напрями попередження злочин­ності взагалі потребують розробки цільових програм щодо попередження саме жіночої злочинності.

Певне профілактичне значення має захист матеріальних об'єктів та особи від злочинних посягань з боку жінок. Профілактика захисту ставить за мету створення достатнь­ого захисту і безпеки матеріальних цінностей і особи, а та­кож зовнішні перешкоди для такого посягання (наприклад, введення особливого порядку придбання і реалізації цінно­стей, усунення віктимного стану певних осіб, негайне реа­гування на насильство в сім'ї тощо).

Запобігання злочинам. Головне завдання запобігання злочинам полягає в тому, щоб не допустити їх вчинення з боку певних осіб чи груп, у яких виник чи є вже сталим намір на вчинення злочину, або їх поведінка свідчить про можливість такого розвитку подій. Це стосується, перш за все, тих жінок, у яких склалася несприятлива конкретна життєва ситуація в сім'ї чи на виробництві, або вони ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоя­ми, наркотиками тощо. Крім того, ефект запобігання злочи­нам може дати важка, але необхідна робота з жінками-ре-цидивістками, бродягами, повіями та ін. Індивідуальна ро­бота по запобіганню злочинам з боку жінок по суті не відрізняється від такої ж діяльності серед чоловіків — по­тенційних злочинців, але й тут є своя специфіка. Робота по запобіганню жіночій злочинності повинна охоплювати ті сфери життєдіяльності жінок, які формують їх негативні риси і найчастіше викликають намір вчинити злочин. Це — сім'я, побут, виробництво. Заходи протидії злочинній моти­вації складаються з заходів переорієнтації антисуспільної настанови, тобто створення й підтримки на належному рівні спеціальних економічних і соціально-психологічних про­грам, які розраховані таким чином, щоб жінка у соціальній групі отримувала б більш-менш повне задоволення необхі-

дних для нормальної життєдіяльності потреб, і заходів ак­тивної протидії. Мета останніх — активно протидіяти кри­міногенній обстановці, ситуаціям, створення таких умов, які б усували або обмежували розповсюдження тієї чи іншої злочинної мотивації. До заходів індивідуального запобіган­ня злочинам можна віднести заходи переконання, примусу, застереження, допомоги. Ці заходи досить різноманітні і для їх здійснення повинні залучатися різні суб'єкти попереджен­ня злочинності.

Припинення злочинів. Особливості попереджувальної роботи на стадіях підготовки до злочину і замах на злочин залежать від різного обсягу виконаної підготовчої злочин­ної діяльності (завершена чи не завершена підготовка, невда­ла підготовка і замах, закінчений чи не закінчений замах та ін.). Іноді з урахуванням характеру підготовки цієї діяль­ності, її обсягу, а також якостей винної особи недоцільно притягати її до кримінальної відповідальності. В інших ви­падках слід вжити заходів, які виключали б продовження злочинної діяльності, шляхом зміни раніш сприятливої для вчинення злочину обстановки. Нерідко слід активно втру­титися у злочинну діяльність, негайно припинити її, оскіль­ки такі заходи є єдиним виходом з криміногенної ситуації (наприклад, припинення тяжкого злочину у сім'ї).

Для попередження незакінчених злочинів можуть вико­ристовуватись заходи спонукання, обережності або актив­ного втручання. Заходи спонукання здійснюються з метою досягнення добровільної відмови від продовження злочин­ної діяльності (своєчасне виявлення початої злочинної діяльності, спонукання винних до добровільної відмови, проведення органами внутрішніх справ різних оперативних заходів по виявленню антигромадських елементів, пропа­ганда законодавства про добровільну відмову, усунення умов, які безпосередньо сприяють учиненню злочину, та ін.) Заходи обережності застосовуються для того, щоб створи­ти умови, які виключають саму можливість чи перешкоджа­ють продовженню початої злочинної діяльності (наприклад, посилення патрулювання громадських місць, зміна режиму роботи особи, виклик до міліції з поясненням причин анти-

громадської поведінки, вирішення міжособистісних сто­сунків мирним шляхом тощо). Заходи активного втручання — це оперативна робота відповідних державних органів і громадських організацій щодо припинення початого злочи­ну, який не встигли попередити (затримання під час учинен­ня незаконних дій, притягнення жінок до кримінальної відповідальності за інші закінчені посягання, арешт та ін.). Зрозуміло, що ефективність заходів припинення зло­чинів, які учиняють жінки, потребують наявності добротної оперативної інформації, технічної озброєності і професіо­налізму співробітників правоохоронних органів і громадсь­ких формувань.

ЛІТЕРАТУРА

Голіна В. В. Жіноча злочинність в Україні: характеристика і попередження // Проблеми законності. X., 1998. Вип. 33.

Денисова Т. Жіноча злочинність очами практика // В пошуках альтернатив тюремному покаранню. Матеріали міжнародного сим­позіуму 15-16 січня 1997 року. К., 1997.

Криминология / Под ред. А. Й. Долговой. М., 1997.

Кулик А. Г., Бобьірь А. Й. Общая тенденция преступности в Украине в 1972-1993 гг. й прогноз на ближайшее будущее / Бюле­тень законодавства і юридичної практики України. 1994. № 2.

Предупреждение семейно-бьітовьіх правонарушений / Под ред. проф. Лопушанского. М., 1989.

РОЗДІЛ 11

РЕЦИДИВНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА Ті ПОПЕРЕДЖЕННЯ