Психологічне і емоційне насильство

Позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі жінки, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоля­ція, заборона на спілкування (навіть з рідними).

Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що вклю­чає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров'я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.

Примус жінки силою чи погрозами до будь-якої поведінки чи дії, від яких жінка має право ухилитися; постійна поведінка, мета якої - зганьбити, дискредитувати чи принизити особисту гідність жінки, глузування над розумовими і фізичними дани­ми, висміювання і словесні образи, приниження жінки перед нею самою чи перед близькими.

Безпідставні обмеження можливості розпоряджатися спільним майном, нанесення шкоди домашнім тваринам.

Позбавлення можливості належним чином харчуватися і відпочивати.

Примусові чборти і примусові вагітності.

Сексуальне насильство

Ґвалтування чи сексуальне домагання (іноді в присутності дітей, інших людей).

Економічне насильство

Фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона зай­матися певним видом діяльності, заборона працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію.

Свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди осо­бистому майну людини, позбавлення можливості користувати­ся одягом чи майном. Позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги.

2. Розробити технологію роботи з конкретною категорією жінок.

Література

1. З досвіду роботи Сарненської райдержадміністрації Рівненської області по реалізації державної політики стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей: Мето­дичні матеріали. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2002.

2. Лактионова Г.М. Социально-педагогическая робота с женской молодёжью в крупном городе: теоретико-методические основы. - К.: Украин. Центр ду­ховной культуры, 1998.

3. Левченко К.Б. Тендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: Монографія. - Харків: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2003.

4. Предотвращение домашнего насилия и торговли людьми: Учебник по про­ведению тренингов. - К: ЗАТ "Нічлава", 2002.

5. Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін. За заг ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

6. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

7. Формуваннятендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції. - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді; Український ін-т соціальних досліджень, 2002.
Тема 18. Технології соціальної роботи з людьми літнього та старого віку

 

1. Люди літнього та старого віку як соціальна спільність.

2. Участь людей літнього віку в житті сучасного суспільства.

3. Соціальна робота з людьми літнього та старого віку.

4. Компетентність соціального працівника в роботі з людь­ми похилого віку.

1. В останнє десятиріччя в багатьох країнах велике значення надається вивченню проблем старіння і старості. Це пов'язано не лише з демографічними і культурно-історичними змінами, що відбуваються у світі. Значне збільшення частки людей літнього і старого віку в загальній структурі населення впливає на багато сфер життєдіяльності суспільства, торкаючись галузей політики, економіки, медицини, громадсько-соціальних інститутів.

За даними ООН, у 1950 р. у світі проживало приблизно 200 млн людей віком 60 років і старше, а в 1975 р. їх кількість зросла до 550 млн. За прогнозами, до 2025 р. чисельність людей старше 60 р. досягне 1 млрд 100 млн людей, тобто, порівняно з 1950 р. їх число зросте більше ніж в 5 раз, тоді як все населення плане­ти збільшиться лише в 3 рази.

Головними причинами постаріння населення є зниження народжуваності, збільшення тривалості життя осіб старших вікових груп завдяки прогресу медицини, підвищення рівня життя населення.

У літературі відсутнє чітке визначення того, кого можна віднести до понять "літня" і "стара людина". Значний відрізок пізнього життя, який може тривати 20 років і більше, погано диференційований і розпливчастий. Його можна умовно поділити на літній вік, старість і довголіття.

Відповідно до класифікації Європейського регіонального бюро ВОЗ літній вік у чоловіків триває з 61 до 74 років, у жінок - з 55 до 74 років, з 75 років наступає старість. Люди, старші за 90 років, вважаються довгожителями.

Багато хто з дослідників вказує на те, що приведена града­ція стосується суто біологічного віку. Тому більшість з них при­ходить до висновку, що сутність віку не зводиться лише до тривалості існування, яке вимірюється кількістю прожитих років. Кількісні показники віку досить приблизно фіксують фізіологічну і соціальну "якість" людини і її самопочуття.

Найбільш поширеною серед дослідників є думка про те, що єдиного критерію старості не існує. Група людей 60-75 років, для якої є характерними, більшою чи меншою мірою, втрата можливостей матеріального забезпечення і майже повне збере­ження здатності до самообслуговування, визначається як гру­па літніх людей. Інша група - люди віком 75-80 років і старші, з повною втратою працездатності, частковою чи повною втра­тою здатності до самообслуговування. Цю групу відносять до старих людей.

Важливу роль в організації соціальної роботи з людьми літнього віку відіграють теорії старіння. Вони інтерпретують і узагальнюють досвід, інформацію і результати спостережень.

У сучасній науці існують різноманітні точки зору на старість і на супутні з нею процеси і явища. Найбільш численними є біологічні теорії, що аналізують можливі вікові зміни на рівні генетично запрограмованого старіння окремих клітин, груп клітин, які стосуються окремих органів. У теоріях, що вивчають зміни на клітинному рівні, процес старіння самих клітин вва­жається визначальним. Такі "одновимірні" погляди враховують лише природно-біологічні закони старіння і не надають серй­озного значення постійній взаємодії генетичного потенціалу з факторами навколишнього середовища.

Серед соціальних моделей широкого поширення набула дефіцитарна модель. Вона оцінює старість наступним чином. Якщо уявити старіння людини як процес неухильного руйну­вання і розпаду, що призводить до втрат у її емоційних і інте­лектуальних здібностях, до труднощів у пристосуванні й вияв­ляється в прихильності до старого і звичного, у повній втраті активності, у зниженні та уповільненні реакцій, то, таким чи­ном, за цим періодом закріплюються ознаки занепалості і неповноцінності, які дозволяють розглядати старість як хворобу. Слід зазначити, що негативний стереотип старості, який ба­зується на цій теорії, не підтверджується науково. У своїй три­віальній формі дефіцитарна модель визначає ставлення сусп­ільства до старої людини, формуючи уявлення про те, що кволість, хвороби, втрата соціальних ролей, нездужання є при­родними ознаками старості і, як наслідок, вони не можуть ста­ти об'єктом терапевтичних зусиль.

Однією із найбільш відомих теорій старіння, яку можна віднести до дефіцитарної, є теорія відчуження (звільнення), яка виходить з того, що для продовження нормального функціо­нування і розвитку суспільства старі люди повинні поступо­во дистанціюватися від соціальних систем і знижувати свою взаємодію з іншими людьми. Таке звільнення від соціальних ролей і віддалення від міжособистісних контактів надає їм можливість підготуватися до наступного етапу - смерті. Відпо­відно до теорії звільнення процес відчуження людей старшо­го віку, у соціальному аспекті, є неминучим, оскільки посади, що вони займають, у певний момент повинні переходити до людей більш молодих, здатних працювати більш продуктив­но. Ряд критиків називають цю теорію найбільш нелюдською, інші ставлять питання: "Чи є "звільнення", "роз'єднання" уні­версальним і неминучим явищем?".

Передова ж наука значною мірою орієнтована на створен­ня нового соціального образу "торжествуючої (переможної) старості" і руйнування тих стійких забобонів, пов'язаних зі ста­рістю, які є наслідком недбалої чи некритичної інтерпретації демографічних та історичних даних. Концепція "торжествую­чої" чи благополучної старості протиставляється теорії відчу­ження. Вона опирається на принцип діяльності і активності, акцентує увагу на створенні в суспільстві і в самій людині та­ких умов, які б забезпечили оптимальне проходження процесу старіння як природного циклу життя людини. Старі люди ма­ють бути активними членами суспільства, намагаючись збері­гати потреби і бажання, стиль життя і цінності, що були влас­тиві для них протягом попередніх, середніх років життя.

У нинішній період набуває поширення теорія активності, прихильники якої стверджують, що старіючі люди, розлучаю­чись зі своїми ролями, відчувають свою непотрібність в суспільстві. Тому для підтримки морального духу і позитив­ної самосвідомості їм слід не відмовлятися від активного жит­тя, а, навпаки, зайнятися новою діяльністю. Продовжуючи ви­конувати активні, соціально значущі ролі і спілкуватись з оточуючими (наприклад, працювати неповний робочий день чи займатися добровільною громадською діяльністю), люди стар­шого віку можуть зберігати психологічний спокій. Науковці стверджують, що ступінь пристосування людей до старості значною мірою залежить від характеру їхньої діяльності на ранніх етапах життя. Люди, які мали емоційну і психологічну стійкість і активність у віці до 30-ти років, зберігають життєву енергію і після 70-ти років; якщо для людей у віці до 30-ти років характерними є страх і консерватизм, то вони виявляють три­вогу до кінця свого життя.

Між цими двома крайніми підходами (негативним та іде­алістичним) є й проміжні оцінки старості. Вони дають наступ­ну її соціокультурну характеристику. Старість - це слабкість, на відміну від сили молодості, але закон виживання сильного відходить у неї на другий план: у старого не забереш його "місце під сонцем". Старі люди повністю розпоряджаються собою і своїм дозвіллям, у них менше стресів, менше справ, відкладених на потім. Люди цього віку перестають виконува­ти суспільні функції, вони стають самі собою, набуваючи са-моідентичності. У старості поступово приходить усвідомлен­ня якості речей, їх значущості у власному житті, міцно утверджується цінність сьогоднішнього дня.

Вираженням цього підходу може бути теорія субкультуры. Вона відносить осіб старшого віку до певної субкультури ста­рості, яка визначається як сукупність своєрідних норм і цінно­стей, відмінних від тих, що панують у суспільстві. Причиною появи субкультури старості називають дискримінацію у став­ленні до осіб старшого віку і відчуття ними своєї спільності. Якщо старіючим людям вдається завести друзів і зберегти зв'язки, що вже склалися раніше, це допоможе зберегти їм почуття психологічної стабільності. На думку авторів вказаної теорії, збільшення числа поселень для пенсіонерів і інших подібних житлових комплексів, закладів сприяло б формуванню самобут­ньої субкультури старих людей.

Деякі спеціалісти вважають найбільш плодотворною теорію "вікової стратифікації", відповідно до якої кожне покоління людей унікальне і володіє лише йому властивим досвідом.