Інтерв'ю для друкованих та електронних ЗМІ

Основною метою розсилу прес-релізів про новини, що сто­суються вашої організації, є якомога ширше висвітлення про­блеми у ЗМІ і сподівання на можливість організації інтерв'ю. Таке інтерв'ю є для вас нагодою надати детальнішу інформацію і поглибити питання, пов'язані з вашим повідомленням.

ЗМІ деякі прес-релізи не вважають вартими увага як дже­рела новин через низку причин. Одна з них - прес-реліз надійшов до ЗМІ у "гарячий", "новинний" день, коли є багато інших новин і ваша новина просто поступилася у конкуренції з ними. Інша причина - ви подали прес-реліз на тему, яку ці ЗМІ не вважають "новиною". Однак часто це визначається суб'єктив­ним судженням - вашим і редакторів ЗМІ. Одні ЗМІ можуть цікавитися новинами певного типу з певного регіону, а інші - загальними новинами з вашої організації, незважаючи на тему самого інформаційного повідомлення чи події.

Якщо на основі вашого прес-релізу вам запропонували надати інтерв'ю кореспондентові, потурбуйтеся про дотримання багатьох умов.

Заздалегідь підготуйтеся до інтерв'ю, розробіть стратегію свого повідомлення. Випишіть на аркуші всі факти, якими ви збираєтесь оперувати. Репортери не чекають від вас знання всіх фактів і цифр напам'ять. Отже, тримайте їх напоготові і навіть зробіть з них копію, щоб репортер мав можливість заб­рати її з собою. Коротко ознайомте кореспондента з питанням, якому присвячено інтерв'ю, пам'ятаючи про основну ідею, яку ви збираєтесь викласти. При кожній нагоді ви повинні нада­вати більш детальну інформацію до свого повідомлення, щоб зробити його переконливішим.

Кореспондент не повинен змушувати вас відходити від заздалегідь погодженої теми інтерв'ю. Дотримуйтеся основних пунктів інтерв'ю.

Відповідайте стисло, крім тих тем, які ви хотіли б розви­нути, зосереджуйтесь на тому, що хочете донести до аудиторії, завжди підкреслюйте позитивне. Утримуйтесь від використан­ня складних мовних конструкцій і завжди пам'ятайте, що насправді ви спілкуєтесь із звичайним споживачем газети, радіо чи телепередачі.

Нарешті, чи не найважливіше, що ви можете зробити для своєї організації - це використовувати при кожній нагоді її назву. Якщо ви казатимете "я" або "ми" під час інтерв'ю, то ваша організація від цього не стане відомішою. Якщо ж ви скажете: "МГО реалізує цю програму з метою...", це матиме набагато більше позитивних наслідків для вашої організації, ніж "Ми реалізуємо цю програму з метою...".

Остання порада: ви завжди повинні ставитися до будь-якого кореспондента, якому надаєте інтерв'ю, з повагою і у жодному разі не показувати свого роздратування. Останнє слово завжди залишається за ЗМІ. Якщо вам ставлять нетактовні запитання або такі, що не відповідають інтересам вашої організації, просто припиніть інтерв'ю, використавши будь-який привід. Якщо ж ви упевнені, що кореспондент просто вишукує історію, яка могла б завдати шкоди вашій організації, уникайте таких інтерв'ю взагалі.

Прес-конференції

Одним із найефективніших способів донесення до широ­кого загалу ваших важливих новин чи заходів є проведення прес-конференції. Цей метод поширення новин простий, не­дорогий і дуже ефективний. Однак, перш ніж призначити та­кий захід, варто звернути увагу на деякі важливі моменти. Насамперед для призначення прес-конференції потрібно мати вельми вагомий інформаційний привід. Запрошення представників ЗМІ на прес-конференцію, яка виявиться для них неважливою, може призвести до того, що наступного разу вони не прийдуть, навіть якщо буде серйозний інформаційний привід. Найголовніше, щоб новина була цінною для ЗМІ і щоб її не можна було поширити у кращий спосіб. Важливо заздалегідь поінформувати ЗМІ.

Уперше потрібно повідомити ЗМІ приблизно за півто­ра тижні до призначеної дати прес-конференції. За три-чо-тири дні до прес-конференції добре було б нагадати або за­телефонувати ЗМІ і переконатися в тому, що вони знають про прес-конференцію і мають інформацію, надіслану вами раніше.

Прес-конференція має відбуватися у зарезервованому приміщенні, доволі великому, щоб вмістити всіх запрошених представників ЗМІ. Не слід замовляти зал на 500 осіб, якщо ви очікуєте не більше як 20. Вигляд приміщення також може відіграти важливу роль. Варто також переконатися, що воно має достатнє освітлення, стільці, трибуну, технічні засоби, необхідні для проведення цього заходу.

Якщо ви скликаєте прес-конференцію на другу полови­ну дня, це означає, що інформація про подію з'явиться у ЗМІ не раніше, ніж наступного дня. Прес-конференція, призначена на кінець тижня, означає, що інформація про вашу акцію з'явиться у вихідні або навіть пізніше - у понеділок. Найкращий час для проведення прес-конференції - початок тижня, як правило, не пізніше середи до 11 години ранку.

Матеріали прес-конференції

Для проведення прес-конференції потрібні два набори матеріалів. Перший - це "порадник" для преси, яким ЗМІ повідомляють про майбутню прес-конференцію і стисло інформують про те, яку саме новину їм буде повідомлено. Важ­ливо, щоб у ньому було правильно написано імена і посади ключових осіб, які візьмуть участь у прес-конференції, назви організацій, адреси, телефони. Ця інформація надсилається ЗМІ у вигляді прес-релізу. Другий набір матеріалів можна надіслати ЗМІ безпосередньо перед прес-конференцією або роздати на вході. Він може значною мірою повторювати перший і містити деяку додаткову інформацію. Мета таких матеріалів - уникнути повторення численних питань стосовно написання імен, посад, номерів телефонів та адрес.

Добре також підготувати до прес-конференції відповідні візуальні засоби - малюнки, плани, таблиці, зразки, відеоматеріали тощо, якими можна скористатися для рекла­ми події, що стала приводом для проведення прес-конференції. Ще один набір матеріалів, які ви можете розпов­сюдити під час прес-конференції, входить у так звану добірку "для преси". Це вся стандартна інформація про вашу організацію плюс розширена інформація, яку ЗМІ, можливо, захочуть зберегти на майбутнє.

Починайте вчасно

Надзвичайно важливо почати прес-конференцію точно у призначений час або, принаймні, не пізніше, ніж на 10-15 хви­лин. Якщо затримка триває довше, ви ризикуєте втратити ЗМІ, представники яких прийшли вчасно. Усі 3*МІ мають власні графіки роботи, і якщо у них є, на їхню думку, важливіші спра­ви, вони просто підуть геть. Розпочинайте конференцію корот­ким представленням ключових осіб, називаючи їх посади чи функції і стисло сформулюйте причину скликання прес-конференції. Вступне слово не має тривати більше як 10-15 хвилин. Після вступного слова переходьте до формату "запитання-відповідь".

Важливо призначити особу, яка виступатиме у ролі модера­тора й організовано вестиме прес-конференцію. Якщо надто ба­гато журналістів одночасно ставитимуть питання, вони тільки створять додатковий безлад, якого вистачає на кожній прес-конференції. Модератор може, принаймні, гарантувати, що кожен матиме нагоду по черзі одержати відповіді на свої запитання.

Завершення прес-конференції

Якщо питання ЗМІ починають виходити за рамки цієї прес-конференції, це означає, що ЗМІ одержали те, заради чого зби­ралися. Треба завершувати прес-конференцію, навіть якщо вона була короткою. Якщо під час "питань-відповідей" не були висвітлені певні важливі пункти, це може зробити ключовий учасник прес-конференції. Зазвичай прес-конференція триває не більше як 20-30 хвилин. Прес-конференція - це передусім нагода для журналістів записати персональні виступи та одержати додаткову інформацію, яка дає їм можливість детальніше висвітлити новину і застосувати у своїх цілях. Для цього мож­на виділити їм кілька хвилин додатково.

Кореспонденти радіо- і телекомпаній зазвичай використо­вують цей час, щоб записати короткі ексклюзивні "питання-відповіді" у затишному кутку залу, де проводиться прес-конфе­ренція. Як правило, репортери ставлять запитання ключовим учасникам прес-конференції, коли ті виходять із залу. Деякі представники ЗМІ можуть мати специфічні запитання, що потребують детальнішого роз'яснення. Проте не варто затягу­вати прес-конференцію довше, ніж на 30 хвилин, оскільки це може створити ризик небажаних питань і вимушених відповідей. Щойно мету прес-конференції досягнуто, ключові учасники повинні припинити її, встати і піти до виходу.

Планування програми

Організована ПР-програма має бути ретельно спланована в рамках чітко визначеного бюджету і кваліфіковано реалізована. Якщо налагодження стосунків зі ЗМІ і зусилля щодо висвітлення діяльності вашої організації здійснюються врядигоди, тільки в разі нагальної потреби, то вони не приносять довготривалої користі для будь-якої організації.

Якщо ви вирішили, що вашій компанії може піти на користь активна програма зв'язків з громадськістю, виділіть час і ресур­си на планування і реалізацію стратегій роботи зі ЗМІ. Розроб­ка медіа-стратегій і дій для вашої організації має здійснюватися. зусиллями всієї команди.

Перш ніж розпочати будь-яку спробу налагодження зв’язків із громадськістю, слід подумати, на яких питаннях має намір зосередитися ваша організація. Чітке визначення ваших цілей допоможе вам спрямувати свої зусилля на потрібну аудиторію, сформулювати чітке звернення, розробити корисні та ефек­тивні засоби і стратегії дії.

2.Розробіть технологію зв'язку з громадськістю конкретного закладу (організації) соціальної сфери.

 

Література

1. Моисеев В.Л. Паблик рилейшенз - средство социальной коммуникации (Те­ория и практика). - К.: Дакор, 2002.

2. Посібникдля молодіжних громадських організацій. - К.: Фонд підтримки молодіжних демократичних ініціатив, 2003.

3. Почепцов Г.Г. Паблік рилейшенз: Навч. посіб. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2004.

4. Стратегія і тактика комунікацій із громадськістю для організацій третього сектора: методичний посібник / За ред. В.Г. Королька. - К., 2003.

5. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.
Модуль ІІ. Міждисциплінарні технології і методики соціальної роботи. Конкретні технології соціальної роботи

 

Тема 12. Соціологічні технології в соціальній роботі

 

1. Взаємозв'язок соціології та соціальної роботи.

2. Технологія моніторингу системи соціального обслугову­вання.

3. Ознаки соціологічного мислення соціальних працівників.

 

1. У підготовці соціальних працівників соціологія займає одне із провідних місць. Соціологія вивчає суспільство саме під кутом зору, що має принципове значення для соціальної ро­боти. Дві головні особливості соціології, що пізнає світ і люди­ну, об'єктивно зближують її з соціальною роботою: 1) вивчення реального стану суспільства; 2) дослідження емпіричним шля­хом соціальних відносин.

Вивчаючи суспільство в цілому, всі види суспільних відно­син, соціологія покликана дослідити, насамперед, соціальні ас­пекти суспільних процесів, соціальні явища, соціальні відноси­ни як відносини, що визначаються життєдіяльністю, способом життя, соціальним становищем людини, груп, прошарків, класів у суспільстві.

Соціологія покликана допомагати соціальним працівникам орієнтуватися у тому, в якому соціальному середовищі здійснюється соціальна діяльність (тобто що собою являє кон­кретне суспільство, в якому живуть люди, його основні інсти­тути), якою є соціальна структура цього суспільства в цілому і що собою являють ті групи і прошарки, які вважаються не до сить соціально захищеними. Соціальна робота як наука порівняно з соціологією є переважно прикладною чи, можна сказати, більшою мірою прикладною, ніж соціологія (хоча рівень прикладної, емпіричної соціології також є достатньо вагомим у загальній системі соціологічного знання).

Говорячи про провідну роль соціології як методології соц­іальної роботи, слід також враховувати вагомий вплив знань соціальної роботи як науки на соціологію. Вони допомагають конкретизувати не лише зміст поняттєвого апарату соціології, поглиблюючи (опредмечуючи) філософсько-соціологічне трак­тування соціальних інститутів, соціальних явищ і процесів. Знання соціальної роботи як науки збагачують також розумі­ння соціальних закономірностей, досліджуваних соціологами, а також допомагають віднайти нові, ще не розкриті.

І соціологія, і соціальна робота вивчають соціальний кон­текст життя людей, їх соціальну взаємодію, способи його ко­рекції і удосконалення.

Мета соціальної роботи - як творення особистості, так і формування комфортної для людини соціосфери, соціально доцільного суспільства, що дозволяє індивіду оптимально реа­лізувати себе у всіх суспільних підсистемах (праці, власності, владі, сім'ї, культурі).

Загальна соціологічна теорія, галузеві і спеціальні соціологічні теорії виступають фундаментом, основою соціальної роботи як науки і навчальної дисципліни. Особливу роль відіграє емпірич­ний рівень соціологічного знання, емпіричні дослідження (роз­робка програми дослідження, його організації, методи і техніка збору і обробки отриманого інформаційного матеріалу). При цьому емпіричний рівень соціального знання виступає ніби зв'я­зуючою ланкою між теоретичною соціологією та соціальною ро­ботою як наукою і специфічним видом діяльності.

Все це говорить про тісний взаємозв'язок соціології та соціаль­ної роботи. Це, насамперед, стосується таких галузевих соціологі­чних теорій, як соціологія соціальної сфери, соціологія духов­ного життя, соціологія управління. Особливо тісним є взаємозв'язок між соціальною роботою, з однієї сторони, а з іншої - такими спеціальними соціологічними теоріями, як соц­іологія шлюбу і сім'ї, соціологія виховання, соціологія дозвілля, соціологія девіантної поведінки, соціологія особистості, соціо­логія молоді, соціологія способу життя, соціологія моралі, соц­іологія праці, та ін.

Як свідчить досвід, соціологічні методи і техніка вивчення проблем соціальної роботи виконують подвійну функцію. По-перше, це розширення і поглиблення соціологічної і соціальної освіти в цілому, по-друге - отримання важливої первинної соц­іальної інформації, без чого неможливий аналіз практичної соц­іальної роботи, неможливе нагромадження досвіду, його уза­гальнення і в цілому підвищення ефективності соціальної роботи не лише як специфічного виду практичної діяльності, а й як науки і навчальної дисципліни.

Основу теорії і практики соціальної роботи складають най­важливіші категорії соціології: "суспільство", "соціальна група", "особистість", "соціальний статус", "соціальна роль", "соціалізація", "соціальне самопочуття особистості", "аномія" та ін. Особливе місце серед категорій належить категорії соціальної захищеності.

Соціальний працівник повинен мати знання з основ усіх наук про людину і суспільство - адже навіть не досить значні прогалини в системі цих знань шкідливі й невиправдані. Соціо­логія - одна із найважливіших наук, знання якої необхідні соц­іальному працівникові.

2. Основу вивчення соціального обслуговування повинна складати така широка технологія, як моніторинг, тобто спос­тереження за станом параметрів всієї системи. Необхідним є соціологічний аналіз, який дозволив би мати загальноукраїнсь­кий банк таких даних:

- клієнт:

соціальний стан; вік; освіта (середня, вища, гуманітарна, технічна); стать; матеріальне становище; етнічна приналежність (компактне проживання, в іноетнічному середовищі); конфесій­на орієнтація; поселенська характеристика (регіон, місто, село); сімейне становище (шлюб, діти і т.ін.); зайнятість (сфера), не­зайнятість (статус); медична характеристика (стан здоров'я, доступ до джерел медичної допомоги); основні причини звернення в соціальну службу (матеріальні, психологічні, соціокультурні проблеми і т.ін.); вид клієнта (індивідуальний, група, спільність); добровільність чи примусовість звернення в соціальну службу; зміст роботи з клієнтом; результати роботи та ін.;

- соціальний працівник:

вік; стать; рівень і спеціалізація освіти; основна освіта; етніч­на і конфесійна приналежність; поселенська характеристика; сімейне становище; галузь, в якій працював раніше; стаж робо­ти в соціальній сфері; проблеми і труднощі в роботі з клієнта­ми (власне бачення і оцінка); самооцінка успішності (неуспіш­ності) роботи; ступінь задоволення напрямом соціальної політики, структурою соціальних органів; готовність (включеність) у нововведення, інноваційну діяльність; переважна орієнтація - на наукові розробки і самостійну творчість чи на виконавські функції; чинник впливу на вибір професії; само­відчуття професійно-психологічного комфорту (дискомфорту); оцінка ступеня успішності (невдачі) роботи з клієнтом; пере­вага певному видові клієнта (індивідуальний, група, спільність); оцінка рейтингу соціальної роботи в соціальних професіях;

- навчальний заклад:

вид вузу (класичний університет, медичний, юридичний, педагогічний вуз і т.ін.); розміщення (місто); відомча підпоряд­кованість; рік початку підготовки студентів з даної спеціаль­ності; форми навчання; набір на держбюджетні місця; кількість "комерційних" студентів; наявність замовлення на спеціалістів від адміністративних органів; соціальний склад студентів (вік, стать, освіта, сфера зайнятості, кваліфікація, посада на момент вступу у вуз та ін.); наявність багаторівневої системи підготов­ки; наявність структур, що надають другу вищу освіту; кількість випускників; кількість кафедр; соціально-професійна характе­ристика викладачів (вчені ступені, звання, стаж, стать, базова освіта); матеріально-технічне оснащення; забезпечення на­вчально-методичною і науковою літературою; наявність видав­ничої бази; наявність бази для виробничої практики студентів; ефективність наукової роботи (монографії, підручники, посібники, конференції та ін.); моделі навчальних програм, що взяті за основу; парадигма соціальної політики і соціальної роботи, якої притримуються викладачі; ступінь самостійності навчально-методичного процесу; мотивація підготовки вузами спеціалістів в галузі соціальної роботи (прагнення до засвоєння нових форм роботи; задоволення інтересу до нового соціального знання; усвідомлення суспільної значущості нової спеціальності; на­явність соціального замовлення; удосконалення вищої освіти через розширення переліку соціогуманітарних дисциплін; вплив західних освітніх систем; прагнення зміцнити позиції в системі вищої школи).

Соціологічний моніторинг всіх компонентів соціальної роботи забезпечить її надійність, здатність до саморозвитку.

3. Виходячи з того, що соціальний ракурс присутній у всіх сферах життєдіяльності особистості, групи, спільності, суспіль­ства, всім слід оволодіти соціологічним стилем мислення. При­родно, він є обов'язковим для соціологів, але він необхідний і для професіоналів, діяльність яких пов'язана з соціальною роботою.

Ознаками соціологічного мислення можуть бути:

¨ прагнення і готовність осмислювати процес перманентного (безперервного) ускладнення соціальної системи. Системність мислення не може поєднуватися із спрощеним сприйняттям проблем життя суспільства. Слід уникати категоричних аксіологічних суджень, заснованих на послідов­но-лінійних причинно-наслідкових показниках, а прагнути до усвідомлення багатоманітності і складності, суперечли­вості і неоднозначності, змінюваності суспільства;

¨ засноване на соціологічній ерудиції і інформаційній куль­турі усвідомлення способу існування і збереження суспіль­ної системи як сукупності цілеспрямованого регулюван­ня і самоуправління, саморегуляції, саморозвитку, котрі надають широкі можливості для творчої і активної участі особистості в управлінні;

¨ відсутність вияву монізму у вивченні соціального світу, розуміння того, що будь-яка окрема теорія спрощує соціальну реальність;

¨ наявність самостійних поглядів і оцінок у галузі пізнан­ня світу, нетабуйоване мислення - в іншому разі людина не застрахована від маніпулювання її волею і поведінкою;

¨ орієнтація на гуманістичні основи суспільства;

¨ вироблення самооцінки, що є адекватною особистісним вимогам і загальноприйнятим соціальним нормам;

¨ наявність трьохвимірного сприйняття соціального часу, що гармонійно поєднує минуле (ретроспективне), сьо­годнішнє (актуальне) і майбутнє;

¨ чітке самовизначення в своїй соціальній ролі, готовність до зміни ролей через вікові, мікро- і макросоціальні зміни;

¨ неконфліктність, толерантність, співробітництво, відсутність насильства як імперативи поведінки. Слід не просто пова­жати думку іншого (що досить складно), а хотіти його по­чути, щоб з ним рахуватися, ним збагачуватися;

¨ розуміння того, що неправильно вибраний соціальний засіб не може привести до позитивних соціальних наслідків.

Також невід'ємною рисою соціологічно мислячої людини є вольові зусилля в досягненні життєвого успіху, розрахунок насамперед на свої сили, знання.

Отже, значення соціології полягає в тому, що вона сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, по­яснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце в суспільстві, обрати життєвий шлях і з'ясувати життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусил­ля на вирішенні соціальних суперечностей.

Роль соціології особливо зросла в наші дні, після розпаду радянського блоку і утворення незалежних держав. Ми живе­мо в умовах велетенських соціальних трансформацій, коли здійснюється перехід від тоталітарного, авторитарного суспіль­ства до ліберально-демократичного суспільного устрою. Це час, коли зруйновано підвалини старого суспільного ладу й у важ­ких муках народжується новий. В Україні до цих кардиналь­них змін додаються процеси побудови держави й консолідації нації. Ситуацію ускладнює те, що і дотепер зберігаються залишки тоталітарної системи та відповідної їй ментальності "ра­дянської людини". Все це потрібно якнайшвидше перебороти для успішного становлення демократичного суспільства в Ук­раїні та її повноправного входження до світового співтовари­ства. Посильну роль в цих процесах повинні відіграти праців­ники соціальної сфери.

Питання для самоконтролю

1. У чому ви бачите зв'язок соціології та соціальної роботи?

2. Назвіть основні складові технології моніторингу системи соціального обслуговування.

3. Назвіть декілька найголовніших, на вашу думку, ознак соціологічного мислення соціального працівника.

4. Чому роль соціології в сучасний період суспільного роз­витку зростає?

Практичні завдання

1. Проаналізувати технологію (програму) дослідження на тему: "Формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя".

Актуальність дослідження.

Серед глобальних кризових явищ сучасності такі з них, як поширення захворювань людей, наркоманія, алкоголізм є найнебезпечнішими за своїми наслідками, оскільки становлять ре­альну загрозу існуванню людства й народу України зокрема.

Здоров'я населення - показник добробуту держави, тому його, збереження і зміцнення є справою державної ваги. Це відображено в основних правових документах: Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоро­в'я, Законі "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", Державній програмі "Освіта" (Украї­на XXI століття), національній програмі "Діти України" тощо.

Дані Міністерства охорони здоров'я свідчать про те, що на здоров'я населення впливає багато чинників: спадковість, еколо­гічна ситуація, соціально-економічні умови, рівень медичного

обслуговування тощо; але основним (50-55% впливу) є нездо­ровий індивідуальний спосіб життя. Тому постає необхідність усвідомлення молоддю цінності здоров'я, розуміння визначаль­ної ролі саме здорового способу життя для його збереження.

Особливої уваги потребує підлітковий вік як найбільш су­перечливий період становлення особистості, оскільки він харак­теризується такими біологічними та психологічними особливо­стями, які становлять певний ризик зловживання алкоголем, наркотиками та іншими психоактивними речовинами. Протя­гом останніх років небезпека цих явищ значно посилилась, тому що поширення відповідних захворювань в Україні набу­ло рис епідемічного процесу.

Проблемі збереження здоров'я, формування здорового спо­собу життя, попередження шкідливих звичок підлітків присвя­чені дослідження Т. Бойченко, Г. Власюк, О. Дубогай, М. Кобринського, В. Оржеховської, І. Петренка, С. Свириденко, А. Скоробагатова, А. Сологуба, Л. Турчака, Н. Хоменко та інших, в котрих одним із найбільш розроблених аспектів є фізкультурно-оздоровча робота з дітьми та молоддю.

Формування ціннісних орієнтацій та загальнолюдських цінностей у дітей та молоді досліджувались В. Дзюбою, Г. Жирською, Т. Коноваловою, Ж. Омельченко, Л. Рубашевською, О. Турянською та іншими вченими.

Однак у цих роботах спеціальним предметом дослідження не виступала проблема формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя. Як приклад щодо актуальності проблеми, її недостатнього теоретичного та практичного опрацю­вання можна подати дослідження: "Формування ціннісних орієн­тацій старших підлітків на здоровий спосіб життя".

Об'єкт дослідження - процес формування ціннісних орієн­тацій підлітків.

Предмет дослідження - соціально-педагогічні умови фор­мування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці соціально-педагогічних умов формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективне форму­вання ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя можливе за умов комплексного виховного впли­ву на потребнісно-мотиваційну сферу особистості засобами:

а) удосконалення змісту виховання, орієнтованого на усвідомлення підлітками єдності фізичного, психічного та духовного компонентів здорового способу життя;

б) впровадження технологій, що враховують психологічний механізм формування ціннісних орієнтацій особистості, вікові та індивідуальні особливості старших підлітків;

в) збільшення кількості суб'єктів виховного впливу, узгодженість їх дій і обумовлене цим розширення сфери виховуючого спілкування.

Відповідно до мети і гіпотези визначено завдання дослідження:

1. На основі аналізу філософської, соціологічної, медичної та психолого-педагогічної літератури уточнити зміст поняття "ціннісні орієнтації особистості на здоровий спосіб життя"; вивчити стан дослідження проблеми в соціально-педагогічній науці та практиці; визначити теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя.

2. Теоретично обґрунтувати та експериментально пере­вірити соціально-педагогічні умови ефективного формуван­ня ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя.

3. Розробити технології формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя.

4. Підготувати методичні рекомендації для педагогів, соц­іальних працівників стосовно реалізації комплексного вихов­ного впливу з метою формування здорового способу життя старших підлітків.

Методи: теоретичні - аналіз, синтез, порівняння, системати­зація, моделювання; емпіричні - узагальнення масового і пере­дового досвіду з проблеми формування здорового способу життя підлітків; анкетування, тестування, інтерв'ювання; діаг­ностичні бесіди, спостереження; експертне оцінювання; експе­римент; аналіз результатів експерименту з використанням ме­тодів математичної статистики.

Експериментальна база дослідження. Дослідження охоплює 400 підлітків, 50 педагогів, соціальних працівників, медичних працівників, представників громадських організацій, 120 батьків.

2. Розробити програму дослідження однієї з проблем соціальної роботи.

Література

1. Лапаєнко С.В. Формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здо­ровий спосіб життя. Автореф. дис.канд.пед.наук. - К., 2000.

2. Павленок П.Д. Теория, история и методика социальной работы: Учебное пособие. - М.: Изд.-торг. корпорация "Дашков и "К", 2004.

3. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М: ИНФРА-М, 2002.

4. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003.
Тема 13. Соціально-педагогічні технології в соціальній роботі

 

1. Соціально-педагогічна компетентність спеціаліста з соціальної роботи.

2. Соціально-педагогічна технологія.

3. Педагогічні методи і технології в соціальній роботі.

 

1. Формування особистості - це процес становлення людсь­кого індивіда під впливом як цілеспрямованої дії суспільства і сім'ї (виховання у власному розумінні цього слова), так і різноманіт­них, нерідко суперечливих впливів оточуючого середовища.

Соціальна педагогіка - особливий розділ педагогічного знання, який вивчає вплив соціального середовища на вихован­ня і формування особистості. Процес соціального виховання відбувається не тільки в дитинстві, а й протягом усього життя людини. Він здійснюється соціальними інститутами - як спеціаль­но призначеними для цього (сім'я, школа і т. ін.), так і такими, для яких виховання не є основною функцією (трудові, військові колективи, церква і т. ін.).

Предмет соціальної педагогіки - виховання людини в- соц­іумі, формування самостійної, морально-гармонійної особис­тості, яка відчуває відповідальність за вибір свого життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей, прагнень. Соціаль­на педагогіка покликана надавати освітньо-виховну допомогу соціальному становленню людини. Соціальний працівник по­винен знати основи соціальної педагогіки і вміти здійснювати соціально-педагогічний вплив. Науковці стверджують, що ефек­тивність соціальної роботи цілком залежить від позитивного ставлення до соціальної допомоги якщо не всіх, то хоча б більшості громадян країни, від їхньої людяності, активності у вдосконаленні суспільного життя. А формування цих рис та усвідомлення взаємодопомоги як соціально цінної поведінки ґрунтується на успіхах соціальної педагогіки, котра покликана науково забезпечувати та регулювати процес соціального ви­ховання. Вітчизняне соціальне виховання інформаційного пе­ріоду має гармонізувати ставлення індивіда до суспільного життя та держави до індивіда, створити умови, щоб індивід роз­винув відчуття того, що він є провідним соціальним суб'єктом і навчився діяти відповідно до цього статусу. Без соціального виховання, регульованого соціальною педагогікою, соціальна робота перетворюється на сизифову працю подолання наслідків, коли причини їх весь час посилюються.

Людина є надзвичайно складним соціальним організмом, а її взаємини з соціальним середовищем опосередковуються ба­гатоманітністю зв'язків, тому процес її соціальної адаптації, як правило, вимагає застосування цілого комплексу методик і тех­нологій (педагогічних, психологічних, економічних, медичних і т.ін.) Спеціальне виділення педагогічних методів і технік пев­ною мірою є умовним, бо ж в дійсності вони взаємопов'язані з усіма іншими. Крім того, враховуючи спрямованість впливу насамперед на психіку індивідів, соціально-педагогічні техно­логії знаходяться у тісній взаємодії з психологічними.

Слід підкреслити, що більшість педагогічних технологій, методик і процесів виховного впливу відображають певні сто­рони загальних технологій соціальної роботи - адаптації, реа­білітації і т.ін.

Під соціально-педагогічними технологіями можна розуміти способи створення умов для позитивного саморозвитку, соціаль­ної адаптації і соціального захисту клієнта шляхом виховного впливу на його особу та поведінку.

У розпорядженні соціальної педагогіки - цілий комплекс методів, які дозволяють соціальному працівнику створити умо­ви для позитивного саморозвитку клієнта, його соціальної адап­тації і захисту, тобто досягти цілей і завдань соціальної роботи.

При використанні цих методів слід виходити із таких принципів:

¨ принцип конкретно-історичного підходу, тобто виділен­ня провідних напрямків на основі ретельного вивчення і аналізу обстановки, наявних сил і можливостей;

¨ принципу гармонії просвіти і організації практичної діяль­ності клієнтів, тобто поєднання словесних і практичних методів;

¨ принципу колективної творчості, тобто зацікавлене вклю­чення в процес всіх його учасників (клієнтів, соціальних працівників, батьків, громадськості);

¨ принципу спадковості, тобто координація діяльності соціального працівника з різними соціальними заклада­ми, організаціями, службами, об'єднання їх зусиль, спільна робота, ліквідація дублювання і непродуктивного витра­чання сил;

¨ принципу комплексності, тобто забезпечення в кожному виді діяльності багатьох аспектів соціальної роботи.

Соціальне виховання, особливо дорослих людей - це, в пер­шу чергу, самовиховання, партнерське співробітництво соціаль­ного працівника з клієнтом. Повага до суверенітету особистості клієнта зумовлена не тільки етичним кодексом соціального працівника, а й прагматичними обставинами: без прагнення до самовиховання і перевиховання, за відсутності у клієнта актив­ної позиції будь-який виховний вплив буде неефективним.

2. Поняття "соціально-педагогічна технологія" в науковій літературі з'явилось лише у 90-х рр XX ст.

Біля джерел технологізації соціально-педагогічної діяльності стояв А. Макаренко, хоча сам термін "педагогічна технологія" в його публікаціях не зустрічається. Говорячи про "механізацію педагогічної справи", він підкреслював, що вона є "явищем позитивним і корисним, але вона повинна передбачати при­сутність вихователя як живого діяча". Чим більше розміркову­вав А. Макаренко про педагогічну діяльність, тим більше знаходив подібність між процесами виховання і процесами виробництва: "А я, що більше думав, тим більше схожості ви­являв між процесами виховування і звичайними процесами в матеріальному виробництві, і ніякої особливо страшної механіч­ності в цій схожості не було. Людська особа в моєму уявленні залишалась і далі людською особою з усією її складністю, багатством, красою, але мені здавалося, що саме тому до неї слід підходити з точнішими вимірниками, з більшою відповідаль­ністю і більш науково".

У його теоретичних роботах, художніх творах і практичній діяльності знайшли відображення різноманітні соціально-педа­гогічні технології роботи як з окремими особами, так і з колек­тивами. Зокрема, у виховній діяльності А. Макаренко звертав увагу на постановку мети, вибір відповідних методів і засобів, забезпечення якості їх реалізації, гнучку корекцію виховної діяльності, облік її результативності, а також урахування всіх факторів, що оптимізують процес виховної роботи.

Серед виховних технологій, що розроблені А. Макаренком, - формування і розвиток колективу; управління виховною рол­лю колективу; прогнозування перспектив формування і розвит­ку особистості вихованця і забезпечення найбільш оптималь­них умов для цього; прогнозування перспектив розвитку і виховання кожного члена колективу і управління процесом досягнення прогнозованого результату та ін.

Сучасні умови диктують необхідність пошуку нових підходів до визначення сутності соціально-педагогічної технології.

При цьому може бути виділено два основні підходи.

Відповідно до першого підходу, що спирається на трактуван­ня техно