Узагальнений показник благополуччя сім'ї

 

№	Показники сім'ї	Бали
1.	Склад сім'ї
	Мати, батько, дідусь, бабуся
	Тільки мати і батько
	Мати і вітчим, батько і мачуха
	Одна мати, один батько
	Нема батьків: бабуся, дідусь, інші родичі
2.	Санітарно-житлові умови в сім'ї
	Упорядкована окрема квартира
	Квартира з батьками чоловіка (дружини)
	Більше однієї кімнати в комунальній квартирі із зручностями
	Кімната в комунальній квартирі, гуртожитку зі зручностями
	Кімната в гуртожитку, в бараці без зручностей
3.	Прибуток сім'ї
	Можуть практично ні в чому собі не відмовляти
	Грошей в основному вистачає, але для покупки товарів тривалого користування беруть в кредит чи в борг
	На повсякденні витрати грошей вистачає, але покупка одягу викликає труднощі
	Живуть від зарплати до зарплати
	Грошей до зарплати не вистачає
4.	Педагогічний стиль сім'ї
	Постійна підтримка, розумна вимогливість до дітей, демократизм взаємин, атмосфера довіри
	Сліпа любов, гіперопіка, емоційна нав'язливість

Продовження таблиці 16.2

 

№	Показники сім'ї	Бали
	Первинна орієнтація батьків на власне життя при збереженні доброзичливого, дружелюбного ставлення до дітей
	Байдужість, відсутність турботи про дітей, бездоглядність, діти як додатковий тягар, додаткова проблема життя
	Напружено-конфліктні взаємини батьків з дітьми, різноманітні форми насильства, що застосовуються до дітей
5.	Рівень соціального здоров'я сім'ї
	Атмосфера взаємної підтримки, доброзичливості, любові
	Здоровий спосіб життя без особливого емоційного забарвлення: без суперечок і без великої прив'язаності, живуть "за звичкою"
	У сім'ї лайки, скандали, один член подружжя схильний до випивки
	Судимість батьків, пияцтво, рукоприкладство, виражена форма відсталості одного чи обох членів подружжя
	Перебувають на обліку з діагнозом алкоголізм, наркоманія, асоціальна поведінка
6.	Цінність дітей в сім'ї
	Діти - головна цінність в сім'ї
	Діти - рівнозначна цінність поряд з подружнім життям
	Діти доповнюють подружні взаємини
	Діти - елемент соціального статусу: "як у всіх"
	Діти - тягар, завдають багато додаткових турбот
7.	Відносини між сім'єю та школою
	Висока включеність в життя школи, посильна допомога школі, висока інформованість про шкільні справи дитини
	Звернення до педагогів за порадами з питань виховання, визнання їх авторитету, регулярна участь у батьківських зборах
	Інтерес до шкільного життя дитини односторонній: тільки у матері
	Критика педагогічних методів школи, ухилення від відвідування батьківських зборів
	Відсутність інтересу до шкільних справ дитини, свідоме обмеження відвідувань дитиною школи (з метою експлуатації її праці, з інших причин)

Інструкція по визначенню узагальненого показника рівня соц­іального благополуччя сім'ї як інституту виховання

Загальна сума балів - 105.

При аналізі конкретної сім'ї сума балів:

¨ нижче 21 бала характеризує сім'ю групи підвищеного ри­зику (чим менше балів, тим вищий ризик);

¨ від 22 до 30 балів характеризує сім'ю у межах допустимої норми;

¨ понад 31 бал характеризує благополучні сім'ї (чим більше балів, тим стійкіше благополуччя).

3. Проаналізуйте ефективність розробленої технології робо­ти з сім'єю.

Положення про центр сім'ї "Родинний дім"

(Сарненський районний центр "Соціальна служба для молоді")

 

1. Центр сім'ї "Родинний дім" (далі - Центр сім'ї) є спеціалі­зованою службою сім'ї, яка створюється при районному центрі "Соціальна служба для молоді" для реалізації комплексної соц­іальної програми "Соціальна підтримка сім'ї".

2. Діяльність Центру сім'ї передбачає створення умов для успішної соціальної адаптації молодих сімей в суспільстві, здійснення соціального захисту окремих категорій сімей, реалізації їхніх прав, створення можливостей для самореалізації, самовизначення, самовдосконалення різних категорій сімей в цілому, а також кожного з її членів, відтворення творчої актив­ності, духовного потенціалу членів сімей, розвиток її родинно-побутової культури та сімейних традицій.

3. Центр сім'ї створюється згідно з наказом директора Центру.

4. Центр сім'ї в своїй діяльності керується нормативно-пра­вовою базою діяльності ЦССМ та цим Положенням.

5. Центр сім'ї в своїй діяльності взаємодіє з іншими спеціа­лізованими формуваннями ЦССМ.

6. Центр сім'ї не є юридичною особою, не має гербової пе­чатки та рахунків в установах банків.

7. Метою діяльності Центру сім'ї є створення системи надання комплексних соціальних, психолого-педагогічних, соціально-медичних, юридичних, соціально-економічних та інформаційних послуг різним категоріям сімей та кожному їхньому члену окремо.

8. Основними завданнями Центру є:

¨ організація соціальної роботи з сім'єю як окремою системою;

¨ надання соціальної підтримки сім'ї як соціальному інсти­туту, а також окремим членам для соціальної адаптації, са­мовизначення і самореалізації як необхідних умов удос­коналення життєдіяльності сім'ї та її розвитку;

¨ забезпечення підготовленості молоді до сімейного життя;

¨ здійснення цілеспрямованої роботи із стабілізації сімей­них взаємостосунків, надання системної підтримки бать­кам у вихованні дітей.

9. Об'єктами діяльності Центру сім'ї є:

¨ молоді подружні пари, які подали заяву до РАГСу про одруження, в тому числі молоді, з дітьми або без них, які потребують соціальної підтримки в певних сферах своєї життєдіяльності;

¨ неблагополучні сім'ї (неповні, конфліктні,, де батьки зло­вживають алкогольними та наркотичними речовинами, ВІЛ-інфіковані, ведуть аморальний спосіб життя);

¨ багатодітні сім'ї;

¨ сім'ї, де батьки - інваліди або виховують дитину-інваліда;

¨ материнські сім'ї, сім'ї, де батьки - неповнолітні або мати неповнолітня;

¨ прийомні сім'ї.

10. Центр сім'ї відповідно до покладених на нього завдань:

¨ надає допомогу різним категоріям сімей в подоланні жит­тєвих труднощів, виконанні окремих функцій, підтримці сімейних стосунків, безпосередньому спілкуванні;

¨ здійснює роботу щодо роз’яснення прав сім'ї та окремих членів, пільг, які надаються різним категоріям сімей, з питань формування правосвідомості, відповідального та усвідомленого батьківства;

¨ проводить роботу з молодими подружжями щодо запобі­гання сімейним негараздам, конфліктам, стресовим станам, розлученням, помилкам у системі сімейного виховання;

¨ організовує роботу з молоддю, яка бере шлюб, щодо раціонального вирішення сімейних проблем, профілакти­ки протиправної поведінки членів сім'ї, алкоголізації, нар­котизації та СНІДу;

¨ здійснює реабілітаційну роботу з дітьми, які постраждали від різних видів сімейного неблагополуччя.

11. Фінансування роботи Центру сім'ї здійснюється в межах бюджетних асигнувань, позабюджетних коштів, інших джерел, що не заборонені чинним законодавством.

12. Порядок та умови фінансування Центру сім'ї визначає ЦССМ, що його створив.

13. Центр сім'ї користується приміщеннями ЦССМ чи інши­ми приміщеннями, отриманими на умовах оренди, а також інвентарем, засобами зв'язку, оргтехнікою, обладнанням, транс­портними засобами, іншими матеріально-технічними цінностя­ми, які належать ЦССМ.

14. Керівник Центру сім'ї за посадою є працівником ЦССМ, за функціональними обов'язками - відповідальним за соціаль­ну роботу з сім'єю.

15. Керівник Центру сім'ї здійснює загальне керівництво Центром сім'ї, планує його роботу, несе персональну відпові­дальність за виконання покладених на Центр сім'ї завдань і функцій.

16. Штат Центру сім'ї складається з фахівців різних галузей знань, що працюють за угодами або на волонтерських засадах.

Література

1. Запобігання і протидія насильству в сім'ї: Методичні рекомендації для соц­іальних працівників. - К.: ДЦССМ, 2004.

2. З досвіду роботи Сарненської райдержадміністрації Рівненської області по реалізації державної політики стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей: Мето­дичні матеріали. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2002.

3. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений / Б.Н. Алмазов, М.А. Беляева, Н.Н. Бессонова и др. Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. - М.: Издат.центр "Академия", 2002.

4. Олиференко Л.Я., Шульга Т.И., Дементьева И.Ф. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска. - М.: Издат.центр "Академия", 2002.

5. Психология социальной работы: Уч. пособие / О.В. Александрова, О.Н. Бого­любова, НЛ. Васильева и др. Под общ.ред. М.А. Гулиной. - Спб.: Питер, 2004.

6. Сім'яв умовах становлення незалежної України (1991-2003 роки): Держав­на доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2003 року. - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2004.

7. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

8. Шакурова M.B. Методика и технология работы социального педагога: Уч. посо­бие для студентов высш. пед. уч. заведений. - М.: Изд.центр "Академия", 2002.

9. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога: Уч. пособие для студ.высш.пед. уч.заведений / Под ред.В.А. Сластенина. - М.: Издат. центр "Академия", 2001.
Тема 17. Технології соціальної роботи з жінками

 

1. Специфіка соціальних проблем жінок.

2. Соціальна робота з жінками у західних країнах.

3. Технології соціальної роботи з жінками в умовах сучас­ної України.

1. Однією з характерних ознак розвитку світового співто­вариства в останні десятиліття є посилення уваги до жіночих проблем. Про це, зокрема, свідчать визнання прав жінок як винятково важливої складової частини прав людини, розробка та прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм диск­римінації жінок (1979), проголошення ООН Міжнародного року жінки (1975), Десятиліття жінки (1976-1985), проведення міжнародних та всесвітніх конференцій, присвячених розгля­ду питань становища жінок у суспільстві.

Основною причиною виділення жінок в особливу соціаль­но-демографічну групу і специфічну категорію клієнтів соціаль­ної роботи є виконання ними генеративної функції, тобто на­явність у них здатності до дітонародження, що є біологічною передумовою цілого переліку культурних і соціальних наслідків.

Ця здатність, з однієї сторони, з перших етапів існування людства забезпечувала продовжуваність роду, а з іншої сторо­ни, була великою небезпекою для нестійкої, крихкої системи життєзабезпечення традиційних суспільств (громад) минулого, в яких добування засобів прожиття завжди було пов'язане з великими труднощами, а наявність "зайвого, рота" могла при­звести до недоїдання і голоду.

Тому в патріархальних суспільствах склалась (і дожила прак­тично до нашого часу) своєрідна фемінофобія - страх перед жінками і недоброзичливе до них ставлення.

Крім того, підпорядкована роль жінок у статеворольовому поділі праці, неможливість для переважної більшості жінок само­стійно забезпечувати себе і дітей засобами до існування сприяли укоріненню уявлень про їхню неповноцінність, необхідність керівної ролі чоловіка, обмеження життєдіяльності жінок виключно сімейним колом, "природним біологічним призначенням" жінки.

Не дивлячись на масштабні демократичні зміни, що відбу­лися в XX ст. і суттєво змінили як становище жінки, так і ставлення до неї зі сторони суспільства, головна проблема жінок - поєднання сімейних і позасімейних, материнських і трудових обов'язків - продовжує зберігати актуальність.

Індустріальна і постіндустріальна епохи, поява нових сфер зайнятості, що вимагає від працівників не наявності фізичної сили, а спритності, уваги, навченості, з однієї сторони, створили потребу у жіночій, порівняно дешевій робочій силі, а з іншої -вперше надали жінкам можливість самостійно забезпечувати себе і своїх дітей засобами до існування, використовуючи соціально схвалювані способи.

На жаль, зворотною стороною подібного об'єктивного і, безумов­но, прогресивного процесу стала "подвійна зайнятість" жінки - на роботі і дома, бо відповідно до традиційного поділу домашніх обо­в'язків жінка несе основне навантаження у веденні домашніх справ. Тільки в найбільш демократично розвинутих суспільствах спостерігаються зміни подібної традиції на користь жінок.

У зв'язку з посиленням жіночого руху в 60-х pp. XX ст. в органах державного управління країн Заходу з'являються структури, на які покладається обов'язок захищати права жінок, розпочинається розробка та реалізація національних жіночих про­грам, зростає кількість жіночих неурядових організацій, об'єднань, наукових центрів, що досліджують жіночі проблеми. Водночас створюються додаткові робочі місця, розгалужена система соц­іальних служб для жінок.

На відміну від Заходу в колишньому СРСР вважалося, що соціалізм гарантує рівноправність чоловіків і жінок уже самим фактом свого існування. Жінці відводилися дві основні ролі -"трудівниці" та "матері". їх виконання призводило до подвійного навантаження в умовах відсутності належних умов побуту, сфе­ри обслуговування та соціальної допомога. Задекларована рівноп­равність на практиці оберталася витискуванням жінок на перифе­рію політичного та економічного життя, "фемінізацією" окремих галузей з низькою оплатою праці, погіршенням стану здоров'я жінок та їх психологічного самопочуття, зростанням масштабів соціальних проблем, багато з яких були "закритими" (наприклад, аборти, раннє материнство, жіноча злочинність, проституція, насиль­ство). Наявність цих проблем не визнавалася, вони не досліджува­лись і не знаходили свого розв'язання на державному рівні.

Протягом останніх років у соціально-політичному, економіч­ному, культурному житті України відбулися суттєві зміни (усві­домлення та визнання у суспільстві актуальності жіночих прав та проблем, створення державних структур та заснування ціло­го ряду неурядових організацій, спрямованих на поліпшення становища жінок). Роль українського жіноцтва в усіх суспільних процесах об'єктивно зростає. Жінки становлять більшість населен­ня України. За даними останнього перепису населення (2001 p.), їх на три з половиною мільйони більше, ніж чоловіків. їх рівень освіти в середньому вищий, ніж у чоловіків, вагома частина жінок зайнята у народному господарстві України.

Однак, незважаючи на певні досягнення, жінки й сьогодні залишаються незахищеними, їхнє життя сповнене багатьох проблем. Особливої гостроти набула суперечність між:

¨ декларуванням рівноправності жінок і чоловіків, проголо­шеної у міжнародних документах, які ратифіковані Украї­ною, і реальною тенденцією до обмеження можливостей участі жінок у керівництві державою, у досягненні висо­кого соціального статусу, економічної незалежності;

¨ визнанням важливості реалізації творчого потенціалу жінок як рушійної сили забезпечення сталого розвитку світового співтовариства і реальним "вимиванням" жінок, у тому числі й жіночої молоді, на периферію суспільно-політичного та економічного життя;

¨ спробами органів державної влади та управління створи­ти цілісну концепцію соціальної підтримки жінок й відсут­ністю системи та механізмів її реалізації; недостатніми темпами розвитку соціальних служб для жінок, наукових структур, котрі досліджували б жіночі проблеми і розроб­ляли обґрунтовані рекомендації щодо їх розв'язання;

¨ необхідністю відмови від стереотипних патріархальних уяв­лень про жінок, систему їхніх життєвих цінностей та прак­тикою зображення жінок у спотвореному, принизливому вигляді у засобах масової інформації. Це негативно позна­чається на становищі жінок, знижує їхню самооцінку, бло­кує готовність до самореалізації й погіршує психологічне самопочуття, породжує невдоволення своєю статтю.

Високий ступінь залучення жінок у трудову сферу зумов­лює серйозну загрозу безробіття. Особливо уразливою кате­горією на ринку праці є жінки, слабо захищені в соціальному плані: особи, котрі мають малолітніх дітей, дітей-інвалідів, оди­нокі матері, жінки, які недавно закінчили навчальні заклади або, навпаки, мають перед пенсійний вік, жінки військовослуж­бовців, які втратили кваліфікацію через часту зміну роботи.

Можна говорити про процес загальної деінтелектуалізації жіночої праці, тому що ринок зайнятості пропонує жінкам роботу в основному у сфері обслуговування, а сфера прий­няття рішення будь-якого рівня все більше вважається пре­рогативою чоловіків.

Заробітна плата жінок складає близько 70% заробітної плати чоловіків. Середній розмір пенсій жінок відстає від середнього розміру пенсій чоловіків. Робочий тиждень жінок, які працюють в народному господарстві, довший, ніж у чоловіків, за рахунок праці вдома. Останню ж ніде і ніколи не вважають виробничою працею, хоча вона забезпечує життєздатність переважної більшості українських сімей. Жінки, які мають у середньому більш високий рівень освіти, ніж чоловіки, займають менш пре­стижні та оплачувані посади; серед управлінців вони складають меншість, а на вищому рівні майже не репрезентовані взагалі.

Відсоток жінок у Верховній Раді України невисокий, хоча у радах місцевого рівня він значно вищий. У більшості жінки в Україні є сторонніми спостерігачами, вони знаходяться на узбіччі політичного життя і дуже часто страждають від невиважених рішень, що приймаються більшістю чоловіків.

У багатьох країнах світу популярним є секс-бізнес (до якого все більше втягуються українські жінки) у його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні прибутки по­рівняно з іншими сферами. За даними експертів ООН, торгів­ля людьми зметою сексуальної експлуатації за рівнем прибут­ковості стоїть після торгівлі наркотиками та зброєю.

Зниження соціального статусу і рівня життя жінок призво­дять до погіршення їхнього здоров'я, в тому числі вагітних жінок і матерів, які годують немовлят, до несприятливих наслідків у здоров'ї дітей. Загальна нестабільність і невпев­неність у завтрашньому дні негативно впливають на моральний і психосоматичний стан наших співвітчизниць.

Прикрим є факт латентної дискримінації, коріння якої - у громадській свідомості, стереотипних уявленнях про ролі чо­ловіків та жінок у суспільстві.

Така ситуація у сфері соціостатевих відносин отримала у соціологів визначення "тендерна асиметрія".

Сприйняття жінок як вразливої групи населення та надан­ня їм соціальної допомоги, включаючи медичні, освітні та просвітні послуги і створення додаткових можливостей для участі у прийнятті рішень на рівні місцевих громад, держави, суспільства в цілому та зменшення тендерної нерівності, стають складовими забезпечення сталого суспільного розвитку. Гасло "демократія мінус жінка - не демократія" є актуальним для сучасного розвитку українського суспільства.

2. Зважаючи на те, що зарубіжний досвід організації соціаль­ної роботи з жінками значно довший за часом, багатший за свої­ми здобутками, ніж український, звернемося до його аналізу.

У західній практиці набули поширення такі моделі соціаль­них служб для жінок.

Притулки для жінок (чи так звані "Будинки для жінок"). Притулок - це місце, де жінка сама або разом із дітьми може тимчасово перебувати, якщо вона зазнала насильства або існує його загроза, у разі відсутності житла, засобів для існу­вання, іншої небезпеки для її життя. Мета діяльності при­тулків полягає в тому, щоб забезпечити найнеобхіднішою швидкою допомогою та здійснити (повністю чи частково) на подальшому етапі соціальну реадаптацію жінок. У притулках жінок забезпечують не тільки житлом, харчуванням, а й соц­іальними послугами, у перелік яких входять консультації юриста, лікаря, психолога, професійне навчання, надання необхідної інформації, конкретна допомога у налагодженні стосунків з державними структурами для вирішення про­блемних життєвих ситуацій. Як правило, адреса притулку, відомості про його клієнтів не афішуються.

У притулку одночасно можуть перебувати до декількох де­сятків осіб упродовж певного терміну. Після першого етапу адаптації соціальні працівники шляхом консультацій, індивіду­альної та групової роботи, що спрямована на розробку плану дій на майбутнє, намагаються допомогти жінкам. При цьому точка зору спеціалістів не нав'язується.

Притулки можуть фінансуватися за рахунок державного чи місцевого бюджету, благодійної допомоги. Але є випадки, коли за перебування в притулку жінка має платити. Проте платня досить низька.

Іноді притулки мають спеціалізований характер, наприклад, існують такі притулки, де надають допомогу неповнолітнім матерям чи здійснюють соціальну реадаптацію жінок - жертв сексуального насильства тощо.

Центри інформації для жінок. Надають інформацію щодо прав жінок в усіх галузях життя (консультації з сімейного пра­ва, забезпечення права на працю, соціальну допомогу та ін.). У Центрі можна довідатись про служби професійної підготовки, різні громадські організації, форми організації дозвілля, ознай­омитись з літературою, періодичними виданнями для жінок.

Інформаційні Центри можуть бути комплексними (дають відповіді на різноманітні питання з багатьох аспектів) та спеціалізованими (наприклад, допомагають інформацією та консульта­ціями з проблем виховання чи здоров'я, наркоманії чи СНІДу). Багатопрофільні жіночі центри, що пропонують комплекс послуг клієнткам, функціонують у багатьох зарубіжних країнах. Вони відрізняються за обсягом послуг, що надаються, кількістю клієнток, механізмами фінансування. Наприклад, у США працює мережа центрів "Жіночий будинок". У межах "Жіночих будинків" реалізовуються численні тренінгові програми, діють об'єднання за інтересами (гуртки співів, дизайну, вивчення іно­земних мов і ін.), проводяться консультації спеціалістів, працю­ють спортивні та інші секції, надаються сервісні послуги. У центрі працюють психотерапевти, психологи-консультанти, сек­сологи, соціальні працівники, волонтери.

Центри допомоги молодим матерям мають на меті надання допомоги перш за все неповнолітнім матерям, які опинилися у складній життєвій ситуації після народження дитини. Як і при­тулки, центри вирішують проблеми житла, харчування для не­повнолітніх мам, які не мають достойних умов для догляду за дитиною. Центр бере на себе забезпечення медичного догляду за станом здоров'я молодої матері та її дитини, здійснення на­вчальних та просвітницьких програм. Жінка має можливість пе­ребувати в центрі тривалий час, наприклад, до досягнення ди­тиною 1,5-2-х років. За цей час багато мам встигають пройти курси професійної підготовки.

В окремих навчальних закладах (наприклад, в існуючих у ряді західних країн жіночих коледжах) впроваджено спеціальні програ­ми, мета яких - створити умови для здобуття освіти жінками, що опинилися в скрутних ситуаціях, у тому числі й неповнолітніми мамами та матерями, що самостійно виховують дітей.

Спеціалізовані служби, що займаються розв'язанням проблем жіночого безробіття. Служби, що займаються розв'язанням проблем жіночого безробіття, мають інформаційний банк даних про наявність робочих місць і центри, які здійснюють професій­ну підготовку, перепідготовку, стажування, у тому числі спеціальні програми з професійної підготовки жінок.

Важливою складовою кожної програми з професійної підго­товки є психологічні тренінги, курси, які допомагають жінці подолати комплекс неповноцінності, повірити в свої сили. У західній практиці приділяється велика увага підготовці жінок до підприємницької діяльності.

Бізнес-інкубатор одночасно виступає як підприємство, соціаль­на служба і навчальний центр. Адміністрація бізнес-інкубатора ре­алізує навчальні програми, організовує консультації спеціалістів (юристів, психологів). Також використовується принцип взаємо­допомоги, здійснюється обмін досвідом і контактами, проводять­ся тренінгові курси для майбутніх жінок-підприємців.

Соціальні та освітні програми для жінок, які скоїли злочин, спрямовані на корекцію поведінки, підготовку до гідного життя після повернення на волю, профілактику правопорушень. Головним завданням соціальної та виховної роботи стає збереження почуття людської гідності, особистісний розвиток. У жіночій тюрмі штату Індіанополіс (США) жінки за час відбут­тя покарання мають можливість підвищити свій освітній рівень, виконати навчальні програми шкіл, коледжів, університетів, скласти відповідні іспити й отримати дипломи. Фонди бібліо­теки тюремного навчального центру становлять близько 6 ти­сяч книг, з них майже 2 тисячі - це різна юридична література.

Цей перелік моделей західного досвіду поки що залишаєть­ся перспективою для практики соціальної роботи в Україні.

3. Політика стосовно жінок - це правові, політичні, еко­номічні, соціальні заходи та дії, які спрямовані на жінок як соціально-демографічну групу у суспільстві. Не можна ототож­нювати два принципово різних напрямки політики - політику стосовно жінок та політику стосовно сім'ї. Сім'я - дуже важли­ва сфера реалізації жіночої особистості. Але зведення всіх про­блем жінок до проблем сім'ї є некоректним. Жінки мають ве­лику кількість проблем й поза сім'єю, і тому політику щодо жінок не можна обмежувати лише сімейною сферою.

Основні завдання державної політики в Україні стосовно жінок полягають у тому, щоб узгодити позиції документів дер­жавної нормативно-правової бази щодо становища жінок з вимогами міжнародного законодавства для забезпечення дотриман­ня прав жінок в єдності з правами та основними свободами людини; створити правові норми, необхідні для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав та рівних мож­ливостей; забезпечити умови для повноправної участі жінок у прийнятті рішень на всіх рівнях управлінської діяльності; відрод­жувати і розвивати історичні, культурні, духовні традиції став­лення до жінки в суспільстві; формувати громадську думку щодо державної політики стосовно жінок; сприяти забезпеченню та контролю за дотриманням рівних прав на ринку праці; забезпе­чити охорону здоров'я жінок та безпечне материнство; відпра­цювати нормативні акти та механізми їх втілення для запобіган­ня насильству стосовно жінок; підвищувати правову грамотність жінок стосовно їх власних юридичних прав; забезпечити коор­динацію дій та заходів державної політики щодо жінок на націо­нальному, регіональному та міжнародному рівнях.

Новий етап у роботі з жінками розпочався у 1996 p., коли в Україні було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді - вищий орган державного управління, покликаний формувати політику щодо жінок. У 1999 р. Верховна Рада Ук­раїни схвалила Декларацію про загальні засади державної пол­ітики України стосовно сім'ї та жінок. Напрями політики сто­совно жінок відображено на схемі 17.1.

 

 

Державне управління, формування державного механізму пол­іпшення становища жінок передбачає необхідність утворення, крім центральних органів влади, відповідних структур на місцях. У всіх обласних та міських державних адміністраціях створено управлі­ння (відділи) у справах сім'ї та молоді. Вони забезпечують реалі­зацію на відповідній території державної політики з питань стату­су жінок і підвищення їхньої ролі в суспільстві, рівних можливостей для участі жінок і чоловіків у всіх сферах життя.

Говорячи про тендерні напрями соціальної роботи в Ук­раїні, можна виділити три типи завдань у галузі надання допомоги жінкам: порятунок їх життя і здоров'я; підтримка соціаль­ного функціонування і соціальний розвиток (схема 17.2.).

Для порятунку життя і здоров'я жінок і дітей можуть викори­стовуватися притулки-стаціонари, кризові центри, захистки з ком­плексом соціальних послуг (психологічна і медична реабілітація, юридичне консультування і правовий захист, допомога в отри­манні чи відновленні документів тощо). Звичайно, надання допо­моги в надзвичайних умовах не вирішує соціальних проблем як таких, але здатне іноді врятувати життя жінок чи їхніх дітей.

 

Підтримка соціального функціонування носить більш дов­гостроковий характер і потреба в ній визначається складнішою сукупністю причин. Відповідно і технології, що застосовують­ся при цьому, різноманітніші: всі адекватні види соціально-пси­хологічної, соціально-економічної, медичної реабілітації і підтримки жінок у складній життєвій ситуації. Найважливішим засобом соціальної і трудової реабілітації слід вважати пере­підготовку чи перенавчання жінок більш потрібним професіям.

Консультації чи інша правова допомога можуть сприяти захи­сту прав жінок у випадку сімейних конфліктів чи майнових суперечок, у будь-якій ситуації, коли через недосконалість нормативної бази чи особливості свого соціального статусу жінки знаходяться у вразливому становищі.

Соціальний розвиток може забезпечуватися через інформу­вання жінок, навчання їх прогресивним особистісним вмінням і соціальним технологіям, включаючи технології самозайнятості і самозабезпечення, малого бізнесу. Важливе значення має підтримка груп самодопомоги і взаємодопомоги, асоціацій за­хисту громадянських, соціальних і інших прав різноманітних страт жіночого населення.

Всі ці три типи завдань, як правило, виконуються соціаль­ними працівниками разом із співробітниками різних сфер соц­іального комплексу - правоохоронними органами, службами зайнятості, медичними і освітніми закладами.

Зупинимось на конкретних технологіях роботи з жінками в Україні.

У соціальній роботі з жіночою молоддю науковці наголошу­ють на пріоритетності її освітнього компоненту. Історичний і сучасний зарубіжний досвід свідчить про те, що жіноча освіта відігравала і відіграє роль найвпливовішого інституту соціалі­зації. Рівень жіночої освіти корелює з рівнем дитячої та мате­ринської смертності, репродуктивного здоров'я та загальним рівнем задоволення життям. Першим проектом соціально-пе­дагогічної роботи з дівчатами стала Вечірня жіноча гімназія, що була створена у Києві наприкінці 1990 р. Вечірню жіночу гімна­зію було зорієнтовано на: створення умов для формування осо­бистості з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних відмінностей статі; розвиток у дівчат готовності брати участь у благодійній діяльності; здійснення орієнтації на вибір професії соціального працівника; використання нових можливостей для співробітництва з міжнародними та національними жіночими організаціями, асоціаціями, благодійними фондами та ін. Резуль­татом діяльності вечірньої жіночої гімназії стала підготовка лідерів національної жіночої молодіжної організації – Асоціації Гайдів України. У 1996 р. вечірні жіночі гімназії діяли вже у 12 областях України.

Починаючи з 1998 p., успішно працює Київський міський центр по роботі з жінками, створений Київською міською дер­жавною адміністрацією як перша вітчизняна модель державно­го багатопрофільного жіночого центру. У структурі цього цен­тру розпочав свою діяльність й притулок для жінок. Притулок є соціально-адаптаційною установою, що призначена для тим­часового перебування жінок, які зазнали насильства в сім'ї.

При Харківській міській жіночій громадській організації "Надія" з 2000 р. також діє притулок для жінок. Притулок розраховано на 26 місць. Під час перебування в притулку жінки забезпечуються продуктами харчування першої необхідності, тимчасовим житлом терміном на 1-3 місяці (кожна справа розглядається індивідуаль­но), проходять реабілітаційний курс, отримують безкоштовні кон­сультації та допомогу психолога, юриста, інших фахівців у кризо­вому центрі при ХМЖГО "Надія", соціальну, гуманітарну допомогу та допомогу в працевлаштуванні. Усі послуги надаються безкош­товно. Жінки, що перебувають у притулку, мають можливість відвідувати навчальний заклад, працювати тощо. Жінки не мають права розголошувати інформацію про місцезнаходження притул­ку та запрошувати відвідувачів. За час існування мешканцями при­тулку вже стало 158 осіб: жінки та їхні діти. Середня кількість меш­канців притулку на місяць - 10-15 осіб.

Останніми роками набули поширення різноманітні програми з попередження різних форм насильства над жінками, сексуаль­ної експлуатації й торгівлі жінками. Зроблені перші кроки щодо створення коаліцій "Сім'я без насильства", котрі функціонують у Львівській, Житомирській, Херсонській, Одеській та інших областях і сприяють профілактиці насильства в сім'ї.

Значна роль у розв'язанні порушеної проблеми належить Міжнародному жіночому правозахисному центру "Ла Страда -Україна", діяльність якого спрямована на боротьбу з торгівлею жінками та допомогу потерпілим. У 1997 р. "Ла Страда" ініцію­вала появу телефонної "гарячої лінії", що створило можливості для безпосередніх контактів з жінками - жертвами торгівлі людьми, а також з потенційними жертвами (дівчатами та жінками), які збираються їхати на роботу або навчання за кордон.

Починаючи з 2000 р., за ініціативою "Ла Стради" Україна приєдналася до участі у Всесвітній кампанії "16 днів протидії тендерному насильству", що проводиться вже понад 20 років.

Однією з інновацій в Україні є проект "Соціальне партнер­ство неурядових організацій та державних служб для захисту прав жінок, які звільнені з місць ув'язнення". На сьогодні в Україні існує 13 виправних колоній для жінок вії регіонах. За останні 8 років в середньому кожного року звільняються близько 5 тисяч жінок. Більшість з них так і не знаходять сво­го місця в суспільстві - вони не мають ні житла, ні роботи, ні підтримки рідних. Для надання допомоги звільненим з місць ув'язнення жінкам планується задіяти благодійні та громадські організації України, у першу чергу - жіночі.

Важливим напрямом соціальної допомоги жінкам стають програми, спрямовані на професійну підготовку жінок до підприємництва. За сприяння Полтавського обласного управлі­ння праці та зайнятості населення в партнерстві з жіночим цен­тром "Порада" у 1998 р. відкрито громадський центр підтримки підприємництва "Полтавський бізнес-інкубатор". Зусиллями працівників центру організовуються семінари, інформаційно-консультативна робота з питань започаткування власної справи.

За фінансової підтримки міжнародного фонду "Відрод­ження" в 1998 р. створено бізнес-центр для жінок у Києві, а в 2000 р. - в Ужгороді.

Важливим напрямом соціальної роботи з жінками є спри­яння розвитку жіночого руху, співпраця з жіночими організа­ціями. В Україні динамічно розвивається процес