Роль діяльності у психічному розвитку дитини.

О. М. Леонтьев розробив теорію діяльності. У психології навіть існує діяльнісний підхід до вирішення багатьох психолого-педагогічних проблем. У центрі уваги діяльнісного підходу знахо­диться принцип єдності діяльності та свідомості. Суть цього принципу полягає в тому, що діяльність розглядається:

1) як умова виникнення, чинник формування і об'єкт засто­сування свідомості;

2) як форма активності свідомості;

3) як регулятор поведінки і дій людини.

У вивченні розвитку психіки дитини необхідно виходити з аналізу розвитку її діяльності. У свою чергу розвиток діяльності за­лежить від наявних життєвих умов. О. М. Леонтьєв розкриває зна­чення і механізми впливу діяльності на дитячий розвиток. Він вва­жає, що варто говорити про залежність розвитку психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності. Кожна стадія психічно­го розвитку характеризується певним, провідним на даному етапі ти­пом діяльності. Провідний тип діяльності не виключає ролі інших видів. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна провідного типу діяльності. О. М. Леонтьєв вважає, що дитина не тільки змінює своє місце в системі суспільних відносин, а й усвідомлює їх. Це впли­ває на зміну мотивації - виникає новий вид діяльності.

Провідна діяльність -це діяльність, розвиток якої і зумовлює основні зміни в психічних процесах і психічних особли­востях особистості дитини на певній стадії її розвитку. Провідна діяльність має такі ознаки:

1) у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності;

2) у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси;

3) від неї залежать основні психологічні зміни особистості і дитини в певний період часу.

Є дві сторони існування діяльності:

1) предметна (практична і пізнавальна) діяльність, у про­цесі якої дитина засвоює знання;

2) діяльність, спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, в процесі якої людина віддає час­тинку свого "Я".

Ці сторони діяльності формують різні новоутворення. Так, діяльність системи "дитина - суспільний предмет" формує інтелектуальну активність людини та дає орієнтацію в предметному світі. Діяльність системи "дитина - суспільний дорослий" спря­мована на розвиток мотиваційної сфери особистості, на форму­вання її соціальної активності.

Є шість типів провідної діяльності: безпосередньо емоційне спілкування, предметно-маніпулятивна діяльність, рольова гра, навчальна діяльність, інтимно-особистісне спілкування, навчально-професійна діяльність.

Б.Г.Ананьев вважає, що є лише два види діяльності - пізнання і спілкування, які мають велике значення для розвитку людини на всіх етапах онтогенезу. Всі форми гри є тими або інши­ми інтеграціями елементів пізнання і спілкування.

Рушійні сили розвитку психіки.

Діалектико-матеріалістична теорія розвитку розглядає про­цес становлення особистості як "саморух", що визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови - умо­ви природного й суспільного середовища. Зовнішнє, об'єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб'єктивним його над­банням. Зовнішні та внутрішні умови розвитку - це протилеж­ності, що не тільки взаємопов'язані, а й переходять одна в одну.

У зарубіжній психології є спроби вбачати рушійну силу он­тогенезу психіки в урівноважуванні взаємовідносин індивіда з на­вколишнім середовищем (Ж. Піаже).

Г. С. Костюк вважає, що у психічному розвитку внутрішні суперечності, що виникають у житті особистості, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності дола­ються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій. Отже, внутрішні суперечності - рушійні сили розвитку.

Г. С. Костюк виділяє такі основні суперечності:

— розходження між новими потребами, цілями, прагнення­ми особистості та досягнутим нею рівнем оволодіння за­собами, необхідними для їх задоволення;

— розходження між новими пізнавальними цілями і наяв­ними в учнів способами дій;

— розходження між досягнутим рівнем розвитку індивіда і способом його життя;

— розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і те­перішнім.

Навчання і виховання сприяють не тільки переборенню внутрішніх суперечностей, що виникають у житті особистості, а й їх виникненню.

Проблеми вікової періодизації.

Л. С. Виготський зазначає, що від правильного вирішення проблеми вікової періодизації залежить стратегія побудови систе­ми виховання і навчання підростаючого покоління. Поняття віку має відносне значення. Вік - якісно особливий етап психічного розвитку, який характеризується значною кількістю змін, які становлять у сукупності своєрідність структури особистості на даному етапі її розвитку.

Існують різні підходи до проблеми вікової періодизації.

За В. Штерном, процес індивідуального розвитку дитини будується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства (перші місяці - стадія ссавців, друге півріччя - стадія мавпи, потім - розвиток первісних народів, вступ до школи - засвоєння людської культури в дусі античності тощо).

За Ране Заззо, етапи дитинства збігаються зі ступенями си­стеми виховання і навчання дітей (раннє дитинство, дошкільний вік, початкова освіта, стадія навчання в середній школі тощо).

За П. П. Блонським, основним критерієм вікової періоди­зації є поява і зміна зубів (беззубе дитинство, дитинство молоч­них зубів, дитинство постійних зубів).

Для підходу, на якому базуватиметься наш розгляд вікової періодизації, характерне виділення періодів психічного розвитку дитини на основі істотних особливостей цьо­го розвитку (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін). Автори викорис­товують три основні критерії вікової періодизації:

1) соціальну ситуацію розвитку;

2) провідну діяльність;

3) центральне вікове утворення.

Перше запитання, на яке варто дати відповідь, вивчаючи динаміку будь-якого віку, - зазначає Л.С.Виготський, - це запитан­им про суть соціальної ситуації розвитку. Соціальна ситуація роз­витку - своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишньою дійсністю, насамперед за все соціальною.

Новоутворення - це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її внутрішньо­го і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку - центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов'язані з основним, назива­ються центральними лініями розвитку в певний вік.

Перебудова соціальної ситуації розвитку під впливом ново­утворень, що виникають у свідомості дитини, - суть і зміст кри­тичних періодів.

Д. Б. Ельконін виділяє основні принципи побудови вікової періодизації (Додаток №1). Розвиток - це внутрішньо детермінований, діалектично суперечливий цілеспря­мований процес, де "плавні" еволюційні періоди змінюються "стрибками". Відповідно вікова періодизація повинна базуватися па конкретно-історичному розумінні розвитку людства. Виявлення переломних критичних точок, пошук внутрішніх протиріч, врахування особливостей чергування критичних періодів і стабільних - усе це важливо для побудови вікової періодизації. Межами віку є кризи. В психічному розвитку можна виділити епохи, стадії, фази.

Кожен вік має специфічну, єдину структуру. Динаміка розвитку - су­купність законів, які визначають період виникнення, зміни струк­турних новоутворень.

Стадії не просто йдуть одна за одною. Досягнення поперед­ньої стадії включаються в наступну і використовуються в нових функціональних ансамблях, складніших взаємовідносинах особи­стості із суспільним середовищем.

 

Раннє дитинство

План

1. Психіка новонародженої дитини.

2. Розвиток немовляти.

3. Розвиток дитини раннього віку.

Основні поняття

Криза новонародженого, харчове, слухове та зорове зосередження, комплекс пожвавлення, акт хапання, предметні дії, лепет, маніпулювання предметами, наочно-дійове мислення, мовне спілкування, емоційне спілкування, криза трьох років, рольова гра, наочно-образне мислення, підпорядковані мотиви по­ведінки і діяльності.