Загальна характеристика навчальної діяльності та її структури.

Етапи засвоєння знань

1. Мотивація.

2. Сприймання. Якість сприймання підвищується, якщо учням наперед повідомляється мета і завдання роботи, коли вчитель створює проблемні ситуації та використовує попередній досвід дітей.

3. Осмислення. В ході сприймання важливо навчити учнів порівнювати, аналізувати сприймане. Чим швидше вчитель доб’ється цього, тим точніше, глибше буде сприймання.

4. Закріплення і запам’ятання матеріалу - первинне закріплення матеріалу, його частин в ході пояснення; узагальнююче повторення - шляхом використання різних методів (для посилення інтересу), оперування фактами, робота з наочністю. Вчитель має забезпечити активну робота з матеріалом, установку на час, точність, самостійність відтворення навчального матеріалу.

5. Застосування на практиці.

Д. Б. Ельконін вказує на соціальний характер навчальної діяльності:

— за змістом вона спрямована на засвоєння здобутих людст­вом досягнень культури і науки;

— за суттю - суспільно значуща і соціально оцінювана;

— за формою відповідає суспільно виробленим нормам спілкування і здійснюється в спеціальних громадських закладах.

Є такі специфічні особливості навчальної діяльності:

1) спрямованість на оволодіння навчальним матеріалом та розв'язання навчальних завдань;

2) сприяння засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв'язанню завдань;

3) зумовлення зміни психічних властивостей і поведінки людини.

Процес формування навчальної діяльності проходить три стадії:

1) засвоєння окремих навчальних дій. Навчальна діяльність можлива лише при взаємодії з учителем;

2) навчальні дії об'єднуються в цілісні акти діяльності, підпорядковані досягненню більш віддаленої мети; пізна­вальний інтерес набуває стійкого характеру, починаючи виконувати функцію смислоутворюючого мотиву; фор­мується дія контролю і оцінки;

3) об'єднання окремих актів навчальної діяльності в цілісні системи; пізнавальний інтерес характеризується узагаль­неністю, стійкістю і вибірковістю, починає виконувати функцію спонукального мотиву діяльності.

Навчальна діяльність має складну пси­хологічну структуру. Вона включає мету (завдання), об'єкти (дані практично, наочно або вербально), мо­тиви, способи дій, за допомогою яких перетворюються об'єкти, та їх результати (такими є прогресивні психічні зміни в учнів як суб'єктів цієї діяльності). Навчальна діяльність також охоплює спілкування учнів з учителем і між собою, ставить свої вимоги до уважності, свідомої вольової регуляції дій, наполегливості у пере­боренні труднощів.

Структура навчальної діяльності.

1. Спонукальна складова (потреби, мотиви, смисли учіння ). Особливості мотивації навчальної діяль­ності істотно впливають на якість її освітніх і виховних резуль­татів. Специфічною потребою і мотивом навчальної діяльності школяра є теоретичне ставлення до дійсності та відповідні йому способи орієнтації. Для розгортання повноцінної навчальної діяльності, яка має адекватну навчальним завданням структуру, учень повинен мати навчально-пізнавальний мотив, повну орієнтацію в завданнях і певну операційну базу. Дуже важливо, щоб у мотивації навчальної діяльності школярів завжди був смислоутворюючий мотив, для чого потрібна наявність внутрішнього мотиву діяльності (пізнавального або навчально-пізнавального), і щоб цілі дій учнів у процесі навчальної діяльності відповідали саме цьому мотиву.

Мотиви учіння залежать від змісту матеріалу, розуміння корисності його у житті, характеру викладання, озброєння учнів раціональними прийомами навчання. Що є позитивні моменти, можна судити по уважності на уроці, постійному інтересі до засвоєння знань.

Виділяють два ос­новні види мотивів. До першого виду були віднесені пізнавальні мо­тиви - це пізнавальні інтереси дітей; мотиви, пов'язані з потребами школярів у інтелектуальній активності та оволодінні новими знан­нями, уміннями та навичками; до другого - мотиви, пов'язані з по­требами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їх оцінці та схва­ленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йо­му суспільних відносин (вони дістали назву широких соціальних мотивів). Отже, обидва види мотивів - пізнавальні та широкі соціальні - органічно взаємопов'язані в системі спонукань школяра до навчальної діяльності.

Серед пізнавальних мо­тивів виділяють широкі навчальні (спрямовані на засвоєння нових знань), навчально-пізнавальні (спрямовані на оволодіння способа­ми здобування знань), а також мотиви самоосвіти (спрямовані на вдосконалення способів набуття знань). Серед соціальних мотивів розрізняють такі: широкі соціальні (прагнення отримати знання, щоб бути корисним суспільству); позиційні (прагнення зайняти певне місце у взаєминах з оточуючими і отримати їх схвалення); мо­тиви співробітництва з іншими людьми під час учіння. Є позитивні та негативні сторони мотивації учіння молодшого школяра. Позитивні якості полягають у тому, що молодший школяр має позитивне ставлення до школи, широкі інтереси, що стосуються багатьох явищ довколишнього середовища, допитливість, що є проявом широкої розумової активності молодших школярів.

До негативних характеристик мотивації учіння належать недоліки інтересів, зокрема недостатня їх дійовість, нестійкість, малоусвідомленість, слабка узагальненість, орієнтація на результат. Ці недоліки зумовлюють виникнення у школяра поверхневого, формального ставлення до школи.

2. Програмовано-цільова складова (цілі, завдання). Істотною характеристикою навчальних завдань є оволодіння узагальненим способом вирішення певного класу конкретних завдань. Навчальні завдання - це навчання навичкам виконання певної дії (правильно писати, орієнтуватися за картою); потребують уміння відрізняти правильне виконання дії від неправильного та визначати і пояснюва­ти, обґрунтовувати істотні ознаки правильного виконання дій.

3. Дієво-операційна складова (навчальні дії, операції, прийоми).

Навчальні дії - активність особистості, спрямована на вирішення навчальних завдань.

Форми дій: матеріальні - реальне перетворення об'єкта для встановлення його властивостей; мовні - повідомлення чогось іншим або собі; перцептивні - ідеальне перетворення реальних або знаково-символічних об'єктів у плані сприймання; розумові - дії у внутрішньому плані без опори на зовнішні засоби (узагаль­нення, конкретизація).

Види навчальних дій: орієнтовні (намітити цілі тощо); вико­навчі; оцінні (знайти помилки, звірити зі зразком, оцінити резуль­тати). Вони здійснюються на різних етапах засвоєння знань.

Рівні виконання дій: репродуктивний (прочитати, перепи­сати), продуктивний (створити щось нове).

Операція - це спосіб здійснення дій. Операції залежать від функцій: пасивного сприймання (наслідування, повторення, тре­нування), активного пошуку (вибір запитань, експериментуван­ня, творча діяльність).

Прийоми - це сукупність операцій, що складаються із дій, об'єднаних у систему. Виділяють три типи прийомів: ті, що входять у зміст (правила правопису); в організацію самого процесу (плану­вання); безпосередньо розумову активність (запам'ятовування).

Дії та операції в учінні виступають не тільки як засіб набування знань, а і як його мета. Цілі учіння, в єдності зі змістом, стають не тільки завданнями, а й навчальними завданнями. Дії та операції в навчальній діяльності дифе­ренціюються за конкретними пізнавальними цілями, на досягнен­ня яких вони спрямовані. Спочатку дії бувають зовнішніми, а потім стають внутрішніми. У разі потреби вони знову стають зовнішніми.

4. Результати - зміна самого суб'єкта навчальної діяльності, розширення можливостей у розвитку його здібностей, засвоєння нових способів дій з науковими поняттями.

Важливою складовою процесу учіння є його саморегулю­вання (самодіагностика, самооцінювання, самопрогнозування, са­моконтроль, самокорекція). Розвиток самостійності - це перехід від системи зовнішнього управління до самоуправління. Змісто­вна оцінка буває зовнішньою, коли її здійснює вчитель або інші учні, і внутрішньою, коли себе оцінює сам учень. У процесі на­вчання дуже важливим є готовність школяра через призму вимог, які пред’являються до роботи, виконаної іншим, критично пере­дивитися власну роботу.

Існують різні способи організації зовнішньої оцінки (колек­тивна оцінка, взаємна оцінка однокласників, метод взаємного ре­цензування тощо). Такі форми повинні базуватися на довірі до учня, повазі до його особистості, вірі в його сили; формувати в нього зацікавлене ставлення до критики, зміцнювати почуття своєї значущості.

Учні, що здійснюють саморегулювання, вбачають основний сенс учіння в здобуванні необхідних знань і професійних умінь. Вони контролюють і оцінюють свою діяльність при виконанні кожного типу завдань.

Критерії успішності учіння не зводяться до отримання оцінки, хоча вимоги до неї високі.

Важливо формувати в школярів уміння вчитися. В широ­кому розумінні уміння вчитися включає в себе: знання (що знає учень) і як він уміє вчитися зараз (сформованість навчальної діяльності). В уміння вчитися входить і те, як учень може вчити­ся в найближчому майбутньому (научуваність). Досліджуючи сформованість навчальної діяльності, вчителю важливо дослідити мотивацію школярів, види навчальних дій, результати діяльності.