ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психосоціальний розвиток дорослих.



На думку З.Фройда, щастя людини у дорослому житті визначається її здатністю кохати і працювати.

Психосоціальний розвиток дорослої людини можна розглядати в трьох аспектах: Я - як індивідум, Я - як член сім’ї, Я - як працівник.

Важливим завданням в період ранньої дорослості (20-40 років) є встановлення своєї ідентичності в близьких стосунках з іншими людьми і в трудовій діяльності. Формування ідентичності - процес, який ніколи не припиняється. В міру того, як змінюється внутрішній і зовнішній світ дорослого, відбувається переструктурування особистісної, професійної і сімейної ідентичності.

Е. Еріксон вважав, що з формуванням ідентичності пов’язаний розвиток близькості з товаришами, а далі з чоловіком і дружиною. Близькість є вирішальним фактором у встановленні любовних стосунків. Близькість є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, які не змогли сформувати близькі стосунки в ранній дорослості, надалі можуть страждати від почуття самотності, мати труднощі в соціальній адаптації.

Головним досягненням дорослості є генеративність. Під генеративністю він розуміє намагання кожної людини увічнити себе, внести свій значущий внесок у розвиток суспільства. Одні люди намагаються досягти генеративності у своїй сім’ї, виховуючи дітей, інші - шляхом високої продуктивності на роботі. Людина у віці ранньої дорослості відкрита для спілкування, заводить нові знайомства, дружні зв’язки, закохується, створює сім’ю.

Кохання має три складові: інтимність, або почуття близькості, яке проявляється в любовних стосунках. Пристрасть або стан збудженості, що пов’язаний з фізичним потягом і сексуальною поведінкою. Третьою складовою є рішення-зобов’язання любити людину і зберігати тривалі стосунки з нею.

Створення сім’ї в період ранньої дорослості є важливим кроком для молодих людей, у них з’являються нові ролі чоловіка і дружини (згодом батьків), іншого значення набувають обов’язки, спілкування. Молоде подружжя повинно пристосовуватися до потреб, один одного, розумно розподілити між собою обов’язки, навчитися поважати індивідуальність кожного, знаходити вихід із конфліктних ситуацій.

Нового соціального статусу набувають чоловік і жінка, коли у них народжується дитина. Поява третього члена сім’ї вимагає з боку матері і батька нових ролей і обов’язків, підвищує їх відповідальність, змінює їх поведінку, дисциплінує їх. Збільшується фізичне і емоційне навантаження подружжя. Поява дитини змінює спілкування і зв’язок між чоловіком і жінкою, дитина стає центром уваги батьків.

Провідною діяльністю періоду ранньої дорослості є професійне навчання, або ж трудова діяльність. Деякі молоді люди поєднують навчання та працю. Рання дорослість є сприятливим періодом для засвоєння ділових норм і стосунків між людьми, оволодіння професійно-трудовими навичками.

Класична модель професійного циклу передбачає, що молодий працівник повинен адаптуватися до вимог своєї професії і поступово просуватися вгору по службі. Досягнувши певного рангу, він зберігає своє досягнення і займає міцне професійне становище. Але є молоді люди, які змінюють свою роботу декілька разів і не досягають високого професійного рівня.

Професійне становлення чоловіків і жінок має певні відмінності. Жінки більше орієнтовані на сім’ю і виховання дітей і тому починають свою професійну кар’єру пізніше і досягають високого статусу уже у віці середньої дорослості. Але більшість молодих жінок поєднують роботу і сімейні обов’язки, це звичайно проблематично і вимагає великих фізичних і моральних затрат, та професійне становлення у них відбувається швидше.

Середня дорослість (від 40 до 60 років) має свої специфічні психологічні особливості. Е. Еріксон визначив основне завдання цього періоду як вибір між генеративністю (цілеспрямованістю, продуктивністю) і захопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботу про молодше покоління, про світ, в якому це покоління буде жити. Більшість чоловіків і жінок продовжують виконувати свої професійні ролі, вони вдало зробили свій професійний вибір і повинні його реалізувати. Лише незначна частина людей середнього віку змінюють свою професійну кар’єру, це відбувається в тому випадку, коли дорослі люди не реалізують себе, або змінюють свої цінності і цілі. Д. Левінсон пояснює зміну професійної діяльності поверненням юнацької мрії - прагнень, ідеалів, цілей молодості - і називає цей період переходом середини життя. Зміни у професійному житті у людей середнього віку можуть викликати надмірну тривогу, навіть стрес, якщо роботу доводиться змінювати примусово, або якщо кар’єра розвивається не так, як передбачалось. Втрата роботи у цьому віці супроводжується переживаннями і великим горем, коли людина взагалі не може знайти іншу роботу. Але є категорія людей середнього віку, які тільки віддані роботі, про них ще кажуть, що вони “згорають” на роботі.

Люди середнього віку частіш за все є зв’язуючою ланкою між молодшим і старшим поколінням, тобто між своїми вже дорослими дітьми і старенькими батьками. Так як старі батьки стають більш залежними від своїх дітей, то і влада (вирішення сімейних проблем, фінансових справ) поступово переходить до них. Старше покоління потребує піклування і розуміння, це і повинні робити дорослі діти, підтримувати сімейні традиції, контакти з членами родини, творити історію сім’ї.

В свою чергу у людей віку середньої дорослості змінюються стосунки зі своїми дітьми, які виросли і повинні поступово піти у самостійне життя, а середньому поколінню треба навчитися жити окремо. Деякі сім’ї з розумінням і тактом ставляться до надання свободи дорослим дітям і більше довіряють їм, але є сім’ї, для яких прагнення дітей до самостійності порушує звичний спосіб життя, несе тривогу та стає трагедією. Між дорослими дітьми і батьками (людьми середнього віку) виникають стосунки, які можна назвати взаємною рівністю. Такі стосунки не виникають раптово, а розвиваються стрибкоподібно протягом багатьох років.

Дорослі діти бажають віддалитися від батьків, чи хоча б від їх настанов і опіки, а батькам може здаватися, що їх недооцінюють, з ними не радяться. В одних сім’ях процес створення стосунків взаємної рівності триває десятиліттями, а в інших ці стосунки з’являються, як тільки діти виходять із юнацького віку.

Багато людей середнього віку виконують роль бабусі або дідуся. Ця роль приносить їм найбільше задоволення. Присутність бабусь і дідусів є запорукою стабільності для онуків та їх батьків. Інколи ця присутність переходить в активне піклування про онуків. Деякі бабусі і дідусі бачать свою роль в улагодженні конфліктів, які виникають між дітьми і онуками, так як вони мають великий життєвий досвід і дивляться на конфлікт збоку.

Люди середнього віку в ролі бабусь і дідусів передають онукам сімейні традиції, свій життєвий досвід, елементи професійних навичок і вмінь.

В період пізньої дорослості (60 років і більше) відбувається ряд змін у житті кожної людини. В першу чергу змінюється статус людини похилого віку. Після 60 років більшість людей завершує свій професійний шлях і виходить на пенсію. Для одних людей це означає появу вільного часу, можливість зайнятися улюбленою справою, вихованням онуків, а для інших - це різка зміна життя, відмова від усього важливого, цінного, продуктивного, відчуття непотрібності тільки через те, що уже немає можливості виконувати професійну роль, з якою себе ідентифікував,./

Змінюється економічний стан людей похилого віку. їм потрібно пристосуватися до нового способу життя, якщо діти не допомагають, або не можуть допомагати їм. Деякі люди віку пізньої дорослості продовжують працювати не за своєю основною професією, таким чином підтримуючи економічний стан сім’ї.

Більшість людей у віці пізньої дорослості, що зберегли шлюб, разом виростили дітей, часто говорять про те, що шлюб став займати важливе місце в їх емоційному житті, як ніколи вони відчувають підтримку і душевну близькість. Вони схильні підтримувати і допомагати один одному.

Зовсім по-іншому відчувають себе ті люди, які втратили чоловіка або жінку, така втрата є великим горем і супроводжується довгим періодом адаптації.

Ще одна проблема, яка може виникнути в період пізньої дорослості і внести значні корективи в життя людини - це погіршення здоров’я, або ж тривалі і тяжкі хвороби. Побутує думка, що старіння - це завжди проблеми, це згасання життя, це негативні емоційні переживання. Насправді це не так, бо більшість людей похилого віку процес старіння сприймають як пристосування до нових умов житгя.

Кризи віку дорослості.

Життя дорослої людини неминуче без криз. Розрізняють нормальну або нормативну, тобто вікову кризу, яка пов’язана із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду і анормальну, або ненормативну, кризу, що виникає в складних умовах житія і вимагає від людини дій, які перевершують її можливості, а в деяких випадках такі кризи змінюють долю людини.

Так, криза нереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєва програма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, які б впливали на сьогоднішнє і майбутнє життя.

Криза спустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв’язки, що ведуть від минулого через сьогодення до майбутнього. Людина може усвідомлювати важливі і значимі досягнення у своєму житті, але на майбутнє у неї “немає сил”, вона не має конкретної мети, яка б приваблювала її.

Криза безперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв’язків подій, проектів, планів на майбутнє. У людини є і активність, і досягнення, і цінні особистісні риси, але вона не може будувати нових життєвих програм, самовдосконалюватися, реалізовувати себе в різних ролях.

Кризи можуть виникати і тоді, коли змінюються життєві ролі людини. Життєві ролі (особистісні ролі) завжди пов’язані з важливими функціями людини у власному і суспільному житті. В одних людей зміна ролі проходить спокійно, без великих суперечностей продуктивно і завершується прийняттям людиною нової ролі - так протікає гармонійний розвиток. У інших, навпаки, - прийняття нової ролі викликає великі суперечності, небажання змиритися з новою роллю, відхилення у поведінці — це характерно для дисгармонійного розвитку.

За визначенням Т.М. Титаренко, “життєва криза - це перехідний період життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості... Життєва криза характеризується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненням з можливістю позбутися старої життєвої ролі”.

Вирізняють: кризи становлення особистості, їх ще називають віковими або нормативними, тобто такими кризами, які необхідні для розвитку особистості. Ці кризи характеризуються повними, якісними змінами, а саме змінами ролей, які виконує людина в грі, навчанні, спілкуванні, праці, тобто зміни ролей, які потребує провідна діяльність.

Кризи здоров я. Втрата здоров’я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани.

Термінальні кризи - визначені поняттям “термін” і пов’язані з “термінальними цінностями” людини. Наприклад, звістка про важку хворобу, що неминуче призведе до закінчення життя, може викликати кризу.

Кризи значущих стосунків. Для кожної людини дуже важливим є коло людей, з якими вона підтримує певні стосунки і грає певні міжособистісні ролі. Зміни у структурі цих стосунків призводять до кризового стану. Так, наприклад, смерть близької людини, розлучення, непорозуміння з дорослими дітьми, розлука супроводжуються кризами і змінами міжособистісних ролей.

Нові міжособистісні ролі батька і матері з появою у сім’ї немовляти також можуть призвести до кризи. До категорії криз значущих стосунків відносяться і кризи кохання.

Кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини. Це може бути втрата роботи, місця проживання, вихід на пенсію, банкрутство, будь-яка катастрофа.

Кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.

У психології виділяють наступні вікові або нормативні кризи віку дорослості.

У віці ранньої дорослості (приблизно у 23 роки) виникає перша нормативна криза віку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між “Я - реальним” і “Я - ідеальним” на користь першого. Фантазії, мрії юності відходять на другий план і поступаються місцем активній діяльності молодої людини, яка прагне, щоб у її житгі все було унікальне, неповторне і найкраще.

Наступна криза у віці ранньої дорослості виникає приблизно у 33 роки. На цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму, що кожна людина має певні можливості, що існує безліч перешкод та обмежень у досягненні мети. Відбувається корекція планів, які особистість на цей час не реалізувала. Виникає потреба почати життя спочатку, знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватися у професійному зростанні. У цьому віці людина краще розуміє себе і визнає неповторність і індивідуальність інших.

Перехід від ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37-40 років, яка має назву кризи середини життя. Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставленні їх з реальністю і коригуванні особистісних рис.

Життя постійно вносить свої корективи у плани людини, час невпинно йде вперед і людині інколи здається, що все заплановане, задумане їй не вдасться здійснити, тому вона прагне перебудуватись.

Об’єктивні причини протікання кризи середини життя і зумовлюють перебудову особистості з урахуванням зміни статусу людини у житті. Вже неадекватною вважатиметься надмірна емоційність, юнацький максималізм, жорсткість у поведінці, невміння пристосуватися у нових умовах життя. Чоловіки знижують свої фізичні можливості, жінки стають менш привабливими, хоч дехто з них може бути неготовим до такої перебудови. Тільки адекватна переоцінка цінностей призведе до оновлення особистості, до її генеративності при входженні у період середньої дорослості.

Перед людиною постає ряд суттєвих завдань, які пов’язані з її самоактуалізацією. Вона прагне стати кращим батьком для своїх дітей, реалізуватися в суспільно-громадському житті або досягти професійних висот, бути корисною для оточуючих, цікавою у спілкуванні. Такі прагнення потребують постійної роботи над собою, постійного удосконалення.

Якщо криза середини життя розвивається не конструктивно, спостерігається відхід на попередні вікові періоди.

Приблизно у 65 років у віці пізньої дорослості розпочинається криза, яку Е. Еріксон назвав кризою “Я - інтеграції”.

Криза завершується успішно, якщо людина, аналізуючи своє жиггя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є. Але якщо людина у віці пізньої дорослості вважає своє життя марною тратою сил та втрачених можливостей, інтеграція не відбувається. Стан такої людини можна назвати відчаєм, депресією, у неї спостерігається соціальна ізоляція, зростає тривожність, страх перед подальшим життям.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.208.73.179 (0.011 с.)