Характеристика основних криз дитинства і їх специфіка




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика основних криз дитинства і їх специфіка




У психологічній літературі, дякуючи працям Л..С. Виготського та його послідовників, ґрунтовно описані кризи дитинства (1, 3, 7, 13, 17 років). Як показують дослідження і практичний досвід, найболючішими є криза трьох років і підліткова криза, важливою є криза семи років, оскільки вона тісно зв'язана з психологічною готовністю дитини до навчання у школі. Розглянемо їх:

а) Криза трьох років

Криза трьох років є межею між раннім і дошкільним віком. Це руйнування, перегляд старої системи соціальних взаємин, криза виділення свого Я (Д.Б. Ельконін). Зміна позиції дитини, зростання її самостійності і активності вимагають від близьких дорослих своєчасної переорієнтації. Якщо нові взаємини .з дитиною не налагоджуються, ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, то у дитини виникають кризові явища, які проявляються у взаєминах з дорослими (іноді і з ровесниками).

Л.С. Виготський слідом за Ельзою Келер описав сім симптомів кризи трьох років:

1. Негативізм. Це негативна реакція, зв'язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих.

2. Впертість. Це реакція на своє власне рішення. Наполягання на своїй вимозі, на своєму рішенні. Її не слід плутати з наполегливістю.

3. Строптивість. Дуже близька до негативізму і впертості, але має специфічні особливості. Вона є безосібною. Це протест проти порядків, які існують вдома.

4. Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина сама хоче щось робити, прагне до самостійності. Правда, можливості її відстають.

5. Знецінювання дорослих.Дитина може близьким їй людям (бабусі, мамі) сказати “Ти дурна”, “Ти свиня” тощо.

6. Протест — бунт. Постійні сварки з батьками, ситуація “війни” з оточуючими, конфлікти з ними.

7. Деспотизм. Дитина проявляє деспотичну владу по відношенню до всього оточуючого, відшуковуючи для цього найрізноманітніші способи.

При правильному вихованні, коли дорослі своєчасно підмічають можливості дитини, що зросли, а також задовольняють потребу; у нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності безумовно скорочується. Криза трьох років - тимчасове явище, проте новоутворення, які з нею зв'язані, — відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими людьми — є важливим кроком у психічному розвитку.

б) Криза семи років

Під кінець дошкільного віку виникає особистісна самосвідомість як усвідомлення свого місця, в системі суспільних взаємин: у 3 роки - зовнішнє “Я сам”, а в 6 років особистісна самосвідомість. Якщо запитати дитину 3 років: “Ти який?”, вона відповість: “Я великий”. На це ж запитання дитина шести чи семи років відповість: ”Я маленький”. Отже зовнішнє перетворюється у внутрішнє.

На основі виникнення особистісної свідомості виникає криза семи років. Основними симптомами кризи є:

1. Втрата безпосередності. Між бажаннями і дією дитини вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини;

2. Манірність, кривляння, капризування; дитина щось із себе вдає, щось приховує (вже душа закрита);

3. Симптом “гіркої цукерки”: дитині погано, але вона старається цього не показати. Виникають труднощі у вихованні: дитина починає замикатися і стає некерованою.

В основі всіх цих симптомів, як стверджує Л.С. Виготський, лежить узагальнення переживань. У дитини виникає внутрішнє життя, життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на зовнішнє життя. Тепер орієнтація поведінки буде здійснюватися всередині цього внутрішнього життя. Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації, вимагає нового змісту взаємин. У наших умовах це виявляється у прагненні якомога скоріше піти до школи. Разом з тим між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — орієнтація у тому, що принесе дитині здійснення тієї чи іншої діяльності. Це внутрішня орієнтація: який смисл, що саме — задоволення чи незадоволення від місця, що займе дитина у взаєминах з дорослими, принесе їй виконання даної діяльності.

Д.Б. Ельконін справедливо зауважує: “Там, і тоді, де і коли з'являється орієнтація на смисл вчинку, там і тоді дитина переходить у новий вік. Діагностика цього переходу – одна з найбільш актуальних проблем сучасної вікової психології.

Результати найновіших досліджень даної проблеми переконливо свідчать, що прояви кризи у шести, семирічних дітей поєднуються з високим рівнем їх готовності до навчання у школі.

в) Криза підліткового віку

Підлітковий вік (11-15 років) зв'язаний з перебудовою організму дитини — статевим дозріванням і якісно новим етапом особистісного розвитку. І хоча лінії психічного і фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, проте межі цього періоду є досить невизначеними. Одні діти вступають у підлітковий вік раніше, інші — пізніше, криза може виникати і в 11 і в 13 років. Починається підлітковий вік з кризи, і, як правило, весь період протікає складно і для дитини, і для близьких їй дорослих. Л.І. Божович зазначає, що криза підліткового віку значно відрізняється від криз попередніх періодів, вона є найбільш гострою і тривалою. Тому цей період часто називають суцільною кризою.

Більшість зарубіжних психологів зв'язують кризу даного віку з біологічним фактором (С. Холл, Ш. Бюллер, 3. Фрейд та ін). Не можна заперечувати ролі цього фактора, проте, й не слід перебільшувати його значення. Звичайна перебудова організму, у тому числі і прискорені соматичні зміни, не є другорядними. Дослідження показують, що фізіологічні процеси, які відбуваються у даний період, підвищують емоційну збудливість підлітка, його імпульсивність, неврівноваженість, іноді провокують агресивність, різкість, а швидке змужніння підсилює відчуття своєї “дорослості” з усіма її наслідками. Крім цього, у цей період вперше виникає і стає предметом свідомості і переживання підліткова нова і дуже могутня біологічна потреба – статевий потяг. Звичайно, деривація цього потягу може призвести до фрустрації і, відповідно, саме цим можна пояснити деякі особливості його самопочуття і поведінки.

Разом з цим слід пам'ятати, що статевий потяг, як і всі біологічні потреби людини, набувають у процесі розвитку якісно нового, опосередкованого характеру. Виникаючи у пубертатний період, він входить у структуру вже існуючих у підлітка психологічних новоутворень (різноманітних інтересів, моральних і естетичних почуттів, поглядів і оцінок) і формує разом з ними нове ставлення до протилежної статі (любов), в якому статевий потяг не відіграє, як правило, домінуючої ролі.

Криза підліткового віку зв'язана з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якої є поява у підлітка здібності пізнати себе як особистість з властивими лише їй якостями.

Це породжує у свою чергу прагнення до самоутвердження, самовираження, самовиховання. Депривація цих потреб (на думку вітчизняних психологів) і складає основу ризи цього віку.

Виключно важливу роль у полегшенні протікання підліткової кризи відіграють відносно стійкі особистісні інтереси та інші стійкі мотиви поведінки. Про роль перспективних цілей писав ще К. Левін. А Л.С. Виготський зазначав, що підлітка характеризує не слабкість волі, а слабкість цілей. Цілеспрямованість, самостійність, та інші риси особистості можуть виникнути на основі різноманітних змістовних дієвих пізнавальних інтересів, а також у зв'язку з мотивами суспільно-трудової діяльності, або з необхідністю *** сім'ю, кого-небудь з близьких людей тощо. Тобто будь-які усвідомлені і відомі мотиви змінюють весь внутрішній світ підлітка. Вони стають домінуючими в структурі мотиваційної сфери і підпорядковують собі всі інші потреби і потяги. Це, в свою чергу, ліквідує постійні конфлікти, характерні для цього віку, і робить підлітка внутрішньо більш гармонійним. Про це свідчить і сформованість центрального новоутворення віку — почуття дорослості як особливої форми самосвідомості, соціальної за своїм змістом. Про складність його формування і велику індивідуальну варіативність пише В. Драгунова. Існує, на думку психолога, ряд труднощів:

1. У дорослих (учителів, батьків) відсутня готовність до розширення прав підлітка, оскільки він залишається учнем і матеріально залежним від батьків.

2. Спрацьовує інерція попереднього досвіду дорослих у формі звички поправляти і контролювати. Щоб розширити межі самостійності підлітка, дорослий повинен свої права звузити, а це важко, навіть при усвідомленні необхідності змін;

3. Відсутність у самих підлітків, особливо на початку даного періоду, уміння діяти самостійно, що часто призводить до того, що претензії перевищують можливості, і тому об’єктивно виникає потреба у керівництві з боку дорослих.

Разом з тим, аналіз різних варіантів розвитку підлітків показав, що, не дивлячись на перелічені труднощі, старий тип взаємин витісняється новим. Труднощі і конфлікти можуть бути зведені до мінімуму, якщо дорослий перешкоджає виникненню суперечності, а не поглиблює її. Тобто існує принципова можливість керувати цим процесом і уникнути труднощів, коли ініціатором у зміні типу взаємин є дорослий. Він починає бачити в підлітку не дитину, а більше дорослого і, відповідно, змінює ставлення до нього. Конфлікт поступово зменшується і може зникнути взагалі.

Дорослим (учителям, батькам, соціальним працівникам) не треба чекати, коли ініціатором змін може стати підліток, а з самого початку змінювати своє ставлення до нього, ***, де саме і як можна і треба розширювати його самостійність і права, підвищити вимоги до підлітка, збільшити його відповідальність тощо.

Крім налагодження нового типу взаємин між дитиною і дорослим, важливу роль відіграє провідний тип діяльності, в середині якого, як стверджує О.М. Леонтьєв, дитина не лише оволодіває тими навичками, які необхідні їй на даному віковому етапі, але і створюються внутрішні передумови для переходу на нову стадію розвитку...

Критичні переломні моменти дитячого розвитку можна пояснити тим, що в цей час закономірно виникають невідповідності, “ножиці” між рівнями розвитку двох груп діяльності: першої групи, в рамках якої відбувається переважно розвиток мотиваційно-потребнісної сфери і другої групи діяльностей, всередині яких відбувається засвоєння суспільне вироблених способів дій з предметами. Ці внутрішні суперечності і необхідність їх розв'язку виступають рушійною силою психічного розвитку в дитинстві (Д.Б. Ельконін).

Б.С. Братусь, В.Ф. Моргун та інші стверджують, що описаний механізм є прерогативою не лише дитячого розвитку, але й “дорослої” людини .

Кризи дорослого віку і їх особливості

Набагато складніше в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів дослідити кризи розвитку дорослого життя. Разом з тим, дослідження, які проведені під керівництвом Б.Г. Ананьєва, Б.С. Братуся, В.І. Слободчикова та інших, дозволяють стверджувати, що за межами дитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризове. Проте критичні періоди не такі різкі, це було, наприклад, у підлітковому віці, не є такими прив'язаними до вікових рамок. Як правило, вони проходять більш гладко, інтеріоризовано, і менш драматично, ніж кризи дитинства.

Разом з тим, на думку Б.С. Братуся, В.Ф. Моргуна, особистісні зрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28-34 роки, 40-45 років, 50-55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризи дорослості, оскільки в інтервалах між ними розвиток як правило проходить більш рівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляються під час кризи.

Необхідно особливо підкреслити, що вказані вікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших криз можуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двох основних умов протікання психічних процесів: фізіологічних умов (наприклад, тривала, тяжка хвороба, гормональні зрушення тощо) і — що найбільш важливо — зовнішніх соціальних умов (зміна зовнішніх вимог, соціальних очікувань тощо). Вказані терміни, на думку Б.С. Братуся, можна розглядати лише як нормативні, тобто достатньо типові для нормального, не переобтяженого хворобами чи особливими соціальними потрясіннями ходу розвитку особистості. Е. Еріксон справедливо стверджує, що слід розрізняти нормативні кризи, які необхідні і закономірні для поступового, нормального розвитку особистості, і кризи травматичного чи невротичного характеру.

Кожному з виділених періодів властива своя феноменологія. Ось як описує один з критичних періодів дорослої людини П.М. Зінов’єв: “Періодом, коли душевному спокою загрожує небезпека, є вік за 40 років. Організм слабшає і починає помітно здавати ... Наступає підведення підсумків : старість, про яку раніше не думалося, хоч і не наступило, проте заставляє людину відчувати своє дихання, - мимоволі з’являються думки про те, що кращий, найбільш працездатний період життя вже позаду, а зроблено так мало. Спливають у пам’яті мрії і очікування юності, починається їх порівняння з досягненнями і, звичайно, не на користь останніх ... Іноді з’являється смуток, похмурі думки : життя пройшло даремно, нічого не здобуто”. Аналогічно описують цю кризу і зарубіжні психологи (Р. Гаулд, Д. Левінсон, Д.Вейлант), визначаючи вік 40 – 42 роки, як вибух всередині життя, коли виникає враження, що життя проходить даром, наступає усвідомлення втрати молодості. Зрозуміло, що всі деталі описаної картини зовсім не є обов’язковими для людини, що переступила дані вікові життя.

З віком 50 – 55 зв’язана чергова психологічна нормативна криза. Після 50 років, коли нагромаджений досвід дозволяє реалістично оцінити співвідношення очікуваного і досягнутого, людина починає підводити підсумки своєї попередньої діяльності і того, що вона зробила, задумуватись про смисл і цінність зробленого. Відтепер, заглядаючи у майбутнє, людина змушена переглядати свої цілі з урахуванням свого професійного статусу, фізичного стану і стану справ у сім’ї. На думку Р. Гаулда, Д. Левінсона, Д.Вейланта, домінуючим джерелом життєвого задоволення після 50 років стають успіхи дітей.

Підсумовуючи, слід сказати, що мова йде лише про тенденції, які в різних конкретних переломленнях і іпостасях (зв’язаних з освітою, темпераментом, місцем проживання тощо) є нормативним, тобто достатньо типовими для даного віку.

Першими ознаками кризи є зміна ставлення до того, що раніше здавалося важливим, значимим, цікавим, відштовхуючим. Це сигнал протікання глибокої внутрішньої роботи. Наступний етап – усвідомлення в тій чи іншій мірі того, що відбулося, визначення його людиною для себе. І, нарешті, останній етап – вкорінення нового у світогляді, тобто появи нових вимог до себе і до інших, нових повсякденних дій і звичок.

Особливо слід підкреслити, що переломи і зрушення в розвитку дорослої людини виникають тоді, коли яскраво виражена невідповідність між наявними можливостями, областю знань і умінь та системою смислових зв’язків зі світом. У періоди значного розходження цих сторін діяльності і відбувається, нажаль, ще недостатньо вивченні на сьогоднішній день нормативні кризи зрілості. Загалом вони виникають рідше, ніж у дитинстві, з великим часовим інтервалом (7-10 років) і більш тісно залежать від “соціальної ситуації розвитку” (Л.С. Виготський). Як вже наголошувалося, кризи зрілості проходять достатньо усвідомлено і більш приховано, у внутрішньому плані, не демонстративно. Хоча близькі люди можуть помітити підвищену тривожність, критичність стосовно власних зовнішніх і внутрішніх досягнень, не стійкість поведінки, симптоми розчарування тощо.

Сказане вище до певної міри пояснює недостатнє вивчення даної проблеми в науковій психології.

Важливо підкреслити, що нормальна особистість, як зазначає Л.І. Анциферова – це не особистість, яка позбавлена внутрішніх суперечностей і труднощів. Це особистість, яка здатна внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати ці суперечності, здатна самостійно і продуктивно розв’язувати їх у відповідності зі своїми найбільш загальними цілями і моральними ідеалами, що веде до все нових і нових стадій, ступенів розвитку.

Знання і врахування у роботі з різними віковими категоріями закономірностей особистісно розвитку людини в різні вікові періоди все частіше усвідомлюється суспільством при розв’язанні багатьох проблем у різних сферах життєдіяльності.

Наприклад, ці знання допомагають не лише діагностувати наявність стабільних і критичних періодів в житті людини, але й долати труднощі, які зв’язані з нормативними кризами розвитку; у процесі профорієнтації врахування індивідуально-вікових особливостей може сприяти знаходженню адекватних цим особливостям способів і засобів вираження людиною своєї індивідуальності, а також успішному професійному становленню тощо.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.185.97 (0.008 с.)