Психологічна характеристика новонародженості

Дитина, з'явившись на світ, сповіщає про це оточуючих своїм криком. Це перший критичний період розвитку дитини — період новонародженості. Психоаналітики говорять, що tie перша травма, яку переживає дитина, але вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми.

Не драматизуючи цю подію, все ж таки зазначимо, що процес народження — тяжкий, переломний, критичний момент у житті дитини.

Народжуючись, дитина фізично відокремлюється від матері. Вона потрапляє в зовсім інші умови: холод, яскрава освітленість, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування. Вступають в дію інші види фізіологічної регуляції поведінки, і багато фізіологічних систем починає функціонувати по-новому.

Криза новонародженості.— проміжний період між утробним (пренатальним) та позаутробним (постнатальним) способом життя. Коли б поруч з новонародженою дитиною не було дорослої людини, то через кілька годин вона б загинула. Перехід до нового способу існування забезпечується тільки дорослим.

У перші кілька днів постнатального життя вона ніби робить крок назад у своєму фізичному розвитку, втрачає у вазі. "Ніколи людина не стоїть так близько до смерті,— писав П.П. Блонський,— як у години народження".

Дитина народжується значно безпомічнішою, ніж діти більшості тварин. Вона не здатна не тільки захистити себе, а навіть тримати прямо голівку, не спроможна ще сприймати навколишні предмети, знаходити їжу, пересуватися. Однак, дитина, що спить 80% часу на добу і прокидається лише, щоб попоїсти, забезпечена всім необхідним для того, щоб жити в тих умовах, до яких вона біологічно підготовлена. Такими є специфічно людські умови її життя.

Новонароджена дитина має свої анатомо-фізіологічні ознаки. У неї відносно велика голівка і короткі ніжки. У тілі 70% становить вода. Вага — 3—3,5 кг, довжина тіла — 49— 51 см. М'язи та зв'язки ще дуже слабкі, кістки не зміцнілі, не сформовані нервові механізми, що забезпечують рухи рук і самостійне пересування дитини.

До моменту народження дитини нервова система морфологічно сформована.

Вага головного мозку становить близько 372—400 г. У корі великих півкуль є основні борозни і звивини, така сама кількість нервових клітин, що й у мозку дорослої людини. Проте нервові клітини майже не мають розгалужень, провідні шляхи не міємінізовані (утворення оболонки навколо нервових волокон) і знаходяться у прямій залежності від кількості і різноманітності подразників.

З перших днів життя у дитини функціонує система безумовних рефлексів: харчових, захисних та орієнтувальних.

Найважливішими з них є ті, що регулюють внутрішнє середовище організму — дихання, кровообіг, температуру тіла. Це також і рефлекс ссання. Його легко можна спостерігати: новонароджений починає робити рухи ссання як тільки який- небудь предмет потрапляє йому в рот. Спостерігаються у дитини і деякі вроджені рухи, які слугують для захисту від шкідливих зовнішніх дій — він кашляє, чхає і тим самим уникає перешкод для дихання, мигає, якщо в очі щось попадає, зажмурює очі від яскравого освітлення. Це захисні рефлекси. І все ж таки в більшості випадків новонароджений відповідає на різні різкі зовнішні подразники однаково — здригається, збуджено рухає ручками та ніжками, плаче.

Є у новонародженого і рефлекторні рухи, які показують, що його організм може впіймати не лише негативні впливи зовнішнього світу. Це повернення очей і голівки у бік джерела світла. У сонячний день в дитячих кімнатах пологових будинків можна спостерігати, як голівки дітей повернуті до вікон. А якщо повільно рухати перед обличчям новонародженого запалену свічку, його очі починають рухатися у той же бік.

До захисних механізмів належать і атавістичні рефлекси. Ці рефлекси, вважають вчені, не мають значення для подальшого розвитку організму, хоча саме їх прояви більше всього схожі на такі складні види дій як хапання, ходьба, плавання.

Саме до таких атавізмів належить і рефлекс чіпляння. У відповідь на тактильне подразнення долоні новонародженого пальцем або паличкою його пальчики стискаються так міцно, що дитина може повиснути на шнурку, схватитися за паличку двома руками і піднятися, утримуючи свою вагу. Цей рефлекс чіпляння ще називають рефлексом Робінзона. Якщо різко опустити дитину вниз, його напівзігнуті рученята автоматично зводяться вгору, розкриваються і притискаються, ніби намагаються вхопитись за щось при втраті рівноваги (рефлекс Моро).

Ще один рефлекс виражається в своєрідному "повзанні" новонародженого, відштовхуванні ніжками від опори. Якщо покласти дитину на стіл животом вниз і прикласти дощечку (або просто долоню) до підошви ніг, то вона буде відштовхуватися і рухатися вперед, поступово пересуваючи дощечку. Можна "змусити" новонародженого переповзти стіл. І, нарешті, потрапивши в воду, дитина починає робити рухи, що дозволяють їй "плавати".-

Був час, коли вчені вважали, що ці рефлекси лежать в основі хапання, ходьби, плавання. Та більш уважні спостереження показали помилковість цього передбачення. Як виявилось, рефлекси чіпляння та відштовхування ніжками від опори не переходять в хапання та ходьбу, а зникають повністю ще раніше, ніж дитина починає научатися цим діям.

Виникає питання: для чого тоді потрібні ці рефлекси дитині, яка щойно з'явилася на світ? Відповідь на це запитання дало вивчення рефлексів новонароджених тварин. Малюку майже одразу після народження необхідно Дуже міцно чіплятися за шерсть матері — так вона разом з нею перескакує з гілки на гілку дерев. Більшості малюків тварин необхідно самостійно пересуватися. А плавати всі тварини "вміють" від народження. Цьому їх не вчать.

Висновок полягає в тому, що рефлекси чіпляння, відштовхування, плавання — атавізми (залишки), які дістаються дитині в спадщину від предків, вони такі ж як копчик — залишок хвоста або апендикс — залишок колись необхідної частини шлунку. Більшість же безумовних рефлексів зберігається, забезпечуючи первинне пристосування дитини до нових умов життя після народження і стаючи основою для виникнення складніших форм взаємодії дитини із середовищем, а саме умовних рефлексів. Перші умовні рефлекси виробляються за допомогою дорослої людини. Одним з перших з'являється умовний рефлекс на положення при годуванні, який з'являється на четвертому тижні.

Ось як можна описати психічне життя новонародженого. Мозок продовжує розвиватися, він ще не сформувався, тому психічне життя зв'язане, головним чином, з підкорковими центрами, а також з недостатньо розвиненою корою. Відчуття новонародженого не диференційовані: нерозривно поєднані з емоціями, що дало можливість Л.С. Виготському говорити про "чувственные эмоциональные состояния или эмоционально подчеркнутые состояния ощущений".

Основним пізнавальним органом дитини у перші тижні її життя є рот. Пов'язані з харчуванням рухи (ссання, ковтання, випльовування, мімічні рухи) найбільш сформовані й енергійні. Якщо доторкнутися до губів новонародженого, він відкриває рота, повертає його до подразника, туди спрямовує свій погляд. Кожний дотик до щічок, лоба викликає і посилює рухи. Так створюється перша установка на об'єкт з наступним схопленням і утриманням його ротом. Ось чому природнє годування має важливе значення для дитини. У ньому бере участь широкий комплекс рефлексів: нюхових, смакових, температурних, тактильних, вестибулярних,— що позитивно впливає не лише на її швидкий фізичний, а й на психічний розвиток. В умовах природного годування раніше починає збільшуватись вага дитини, легше виробляються і закріплюються умовні рефлекси.

Важливою подією у психічному житті дитини є виникнення слухового і зорового зосередження. Слухове зосередження з'являється на 2—3-му тижні. Різкий звук, наприклад, грюкання дверей, викликає у дитини зупинку рухів, вона завмирає і замовкає. Пізніше, на 3—4-му тижні, така ж реакція виникає на голос людини. У цей час дитина не лише зосереджується на звук, а й повертає голову в бік його джерела.

Зорове зосередження з'являється на 3—5-му тижні, зовні прояви його подібні: дитина завмирає і затримує погляд (недовго) на яскравому предметі.

На основі зорового та слухового зосередження відбувається упорядкування рухової активності дитини, яка в перші тижні його життя має хаотичний характер. З появою зорового і слухового зосередження помітно збільшується час неспання, який заповнюється тепер своєрідною активністю, що стає для неї джерелом нових вражень. Отже, на базі безумовного орієнтувального рефлексу біологічної обережності вже на третьому тижні життя у дитини виникає елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою не в їжі, повітрі, теплі, а в нових враженнях (М.В. Вовчик-Блакитна).

Виникнення цього нового типу орієнтувальної активності, що має не органічний, імпульсивний характер, а являє собою рухові акти, спрямовані на зовнішню дійсність, означає першу власну поведінку дитини. Вона відділяється від матері не лише фізично, а й психічно, у неї, за словами Л.С. Виготського, починається "індивідуальне психічне життя".

Таким чином, відрізок часу, коли дитина відділена від матері фізично, але зв'язана з нею фізіологічно, і становить період новонародженості. Цей період характеризується катастрофічними змінами умов життя, помноженими на безпомічність дитини. Все це могло б привести до загибелі новонародженого, якби не склалася особлива, соціальна ситуація його розвитку. З самого початку виникає ситуація об'єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини зразу ж соціально опосередковані.

І все-таки соціальна ситуація розвитку ще повинна встановитися. Психологічна єдність дитини та матері ще повинна з'явитися. Та єдність, яка існує з перших днів життя, йде з боку матері, а з боку дитини її ще не існує.

Спостереження за новонародженим показали, що перші прояви емоцій виражаються криком, супроводжуються зморщенням, почервонінням, некоординованими рухами.

Стійке зорово-слухове зосередження на близько розміщених предметах, особливо при наданні тілу дитини вертикального, специфічно людського положення, викликає в неї перші позитивні емоції.

Перше її радісне збудження, жваві рухи ніжками та ручками, блискучі оченята, як правило, це реакція на людське обличчя та голос. Напевно, це відбувається тому, що цей подразник найчастіше знаходиться біля дитини в найважливіші моменти задоволення органічних потреб. Очі дитини, які вперше починають конвертувати на обличчя матері і поява посмішки на її обличчі — є показниками виділення об'єкту.

Основною формою життєдіяльності дитини стає ставлення її до матері, що годує (чи іншої особи). Активність маляти щодо матері спочатку виявляється тільки у виникненні смоктальних реакцій як умовного сигналу годування. Проте вже на першому місяці життя відбувається важлива зміна у характері реакцій дитини на матір, а потім і в усій структурі взаємин її з матір'ю. Десь наприкінці цього місяця дитя вперше ніби "визнає" матір: переставши смоктати, воно пильно і осмислено дивиться просто в очі матері, посміхається їй. З цього моменту погляд його все частіше затримується на обличчі матері, все частіше з'являється посмішка, що починає супроводжуватися радісними звуками, жвавими рухами. Такі реакції не мають відношення до процесу годування, ускладнюють, переривають його, вносять "антракти". Усталюючись, окремі емоційно-виразні реакції задоволення об'єднуються у своєрідну цілісну поведінку, яка й дістала назву "комплекс пожвавлення" (Н. Фігурін, М. Денисова).

Із реакції зосередження на обличчі матері виникає це важливе новоутворення періоду новонародженості — комплекс пожвавлення. Комплекс пожвавлення — це емоційно-позитивна реакція, яка виникає наприкінці другого місяця життя, коли мати нахиляється до маляти, у дитини з'являється весела міміка, блиск очей, посмішка, вона глибоко дихає, енергійно гуде, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. З часом це переноситься і на інших людей. У цій складній поведінці виявляється тенденція немовляти підтримувати і встановлювати контакт з дорослими. Така поведінка зумовлюється не органічною, а соціальною потребою. Це потреба у людині, у спілкуванні з нею. Комплекс пожвавлення — це не лише реакція, це спроба впливати на дорослого (Н.М. Шелованов, М.І. Лісіна, С.Ю. Мещерякова).

Комплекс пожвавлення знаменує собою кінець новонародженості і початок нової стадії розвитку — стадії немовляти.

Тому поява комплексу пожвавлення являє собою психологічний критерій кінця кризи новонародженості. Фізіологічним критерієм кінця новонародженості є поява зорового і слухового зосередження, можливості формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники. Медичним критерієм кінця періоду новонародженості є набуття дитиною початкової ваги, з якою вона народилася, і це свідчить про те, що фізіологічна система життєдіяльності функціонує нормально.