Психологічний вік. стабільність та кризи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психологічний вік. стабільність та кризи



В психології розрізняють хронологічний вік - кількість прожитих людиною років від її народження, та психологічний вік - рівень розвитку психіки і світосприймання.

Оскільки психічний розвиток є дискретним, то постає питан­ня розподілу онтогенезу людини на певні вікові відрізки - ство­рення вікової періодизації психічного розвитку.

Це питання є дуже давнім за своїм походжен­ням, так як перші спроби укладання періоди­зації життя людини за психологічними озна­ками були здійснені ще в періоді античності, коли психологія розвивалась у складі філософії. Впродовж становлення психології продовжува­лось розв'язання цієї проблеми, проте соціальні зміни та динаміка наукових парадигм породжу­вали появу нових критеріїв для розподілу онто­генетичного розвитку психіки людини.

На сучасному етапі наука в цьому питан­ні має справу з двома аспектами проблеми здійснення вікової періодизації психічного розвитку:

• різні критерії здійснення - різні науковці брали і тепер беруть до уваги альтернативні критерії (наприклад, показники фізичного зростання, соціальні зміни тощо; практикується й використання декількох критеріїв одночасно),

• вплив національних та етнічних особливостей країни на визначення вікових періодів - приміром, у США фігурує вік тінейджерів (з 13 по 19 років), в українській періодизації він охоплює частину підліткового та юнацького періодів; молодший шкільний вік починається з 6-річного періоду дитинства згідно вітчизняної вікової періодизації, в аме­риканській психології це лише частина періоду середнього дитинства.

Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку має умовний характер, так як психічне життя конкретного інди­віда, підкоряючись загальним законам, все-таки розгортається своєрідно, що особливо яскраво демонструється змінами психіки людини впродовж її дорослості - у 40 років одні особистості вже займаються вихованням внуків, а інші лише народжують першу дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки. Тому в сучасній віковій психології все більш розповсюдженою є думка про складність, а то й неможливість визначення точних меж періодів психічного розвитку дорослих.

Науково обґрунтована вікова періодизація має як теоре­тичне значення, слугуючи основою для впорядкування та систематизації напрацьованих фактів онтогенетичного розвитку психіки людини, так і прикладне призначення. Знання змісту вікової періодизації стає основою для вивчення всієї вікової психології і є необхідним для будь-якої освіченої особистості, а для майбутнього вчителя - базовим елементом професійної компетентності.

При здійсненні вікової періодизації психічного розвитку людини користуються такими одиницями поділу онтогенезу:

а) епоха, впродовж якої відбувається ради­кальна перебудова всіх систем організму, в тому числі психіки, таких одиниць в людському онтоге­незі фігурує всього три - дитинство, дорослішання і до­рослість,

б) період, для якого характерні істотні зміни всієї психіки, саме ця одиниця є ключовою при вивченні вікової психо­логії людини,

в) фаза, якій властива зміна певної сфе­ри психіки. Дана одиниця не є такою по­стійною і послідовною, як згадані вище, оскільки використовується науковцями для акцентування якихось суттєвих психічних змін парціального характеру. Так, у періоді немовляти вченими було виокремлено фазу новонародженості, тривалість якої сягає близько одного-двох місяців життя дитини після народження, однак важливість цієї фази зумовлюється тими потужними психічними змінами і надбаннями, які розгортаються у автономному житті малюка.

 

Існують різні погляди щодо самої природи виникнення і перебігу життєвої кризи. Одні вчені вважають, що життєва криза виникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію, коли виникають суттєві перешкоди у процесі досягнення життєво важливих цілей, котрі неможливо подолати звичним способом (Ліндеман, Каплан). Криза, на думку інших вчених, може виникнути і в умовах, котрі зовні_ виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей. До таких науковці відносять: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя кожної людини, визначаються як кризи розвитку, на відміну від так званих випадкових криз: безробіття, стихійного лиха, інвалідності, еміграції тощо Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.

На думку психологів наслідки криз можуть бути різними, як негативні, так і позитивні. Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту.

Загалом життєва криза — це складний феномен індивідуального життя людини, як має ряд особливостей, серед яких найважливішими, на наш погляд, є наступні:

- у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє ситуацію, де панують емоції);

- влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості.

У процесі проходження всіх критичних життєвих ситуацій можна виділити: рівень захисту, рівень адаптації до ситуації; рівень оволодіння ситуацією. |

Найбільший внесок у дослідженні критичних періодів у дитячому віці зробив відомий вітчизняний психолог Л.С. Виготський .

Л.С. Виготський вводить поняття про два типи вікових періодів (віку) — критичний стабільний. У відносно стабільному періоді дитина розвивається в основному в результаті мікроскопічних змін її особистості, які нагромаджуються до певного рівня, а потім в результаті стрибка з'являється певне вікове новоутворення,

Стабільні періоди вивчені значно повніше, ніж критичні. У період кризи розвиток набирає стрімкого, іноді катастрофічного характеру, який Виготський порівнює з революційними змінами. Стабільний період характеризується гармонією між середовищем і ставленням дитини до нього, критичний — дисгармонією, суперечністю. Розвиток у стабільний період сприяє розвитку нової структури особистості — новоутворення. Це порушує гармонію між дитиною і оточуючим середовищем. Виникає суперечність, яка свідчить, що підростаюча особистість переростає спосіб свого існування. Вона прагне перейти на наступну вікову сходинку, а соціальні умови утримують її на попередній стадії. Виникає криза.

Він вважав, що переломні, критичні періоди в житті дитини (він їх також називав кризами) обумовлені внутрішньою логікою самого процесу розвитку. Вчений виділив п’ять таких періодів:

- криза новонародженості відокремлює ембріональний період розвитку дитини від періоду немовляти;

- криза одного року відокремлює період немовляти від раннього віку; _

- криза трьох років є перехідним періодом від раннього до дошкільного віку;

- криза семи років є з'єднуючою ланкою між, дошкільним і шкільним віком;

- криза тринадцяти років співпадає з переломом розвитку при переході від шкільного до пубертатного віку.

За Л.С, Виготським, у критичні періоди виникають такі новоутворення, які не зберігаються у наступному віці, а лише беруть участь у розвитку, що^ приводить у стабільні періоди до більш стійких новоутворень.

Розвиток у критичних періодах часто супроводжується більш або менш гострими конфліктами дитини з оточуючими. Дитина стає відносно важковиховуваною, тобто, іншою по відношенні до самої себе попередньої. Останнє означає, що особливості поведінки не можуть виступати ознакою кризи. Лише при виявленні змін у поведінці (як правило в сторону її погіршення) можна ставити, і то лише як гіпотезу, діагноз — криза. Криза не є одномоментним актом. Л.С. Виготський ввів поділ критичного віку на передкритичну, власне критичну і посткритичну фази. У першій фазі виникає суперечність, у другій — суперечність загострюється і досягає кульмінації, а в третій фазі відбувається розв'язання суперечності через виникнення нової соціальної ситуації розвитку, тобто через налагодження нової гармонії між дитиною і середовищем.

Слід підкреслити, що змістом кризи психічного розвитку є суб'єктивація новоутворення стабільного періоду. Тобто виникнення новоутворення проходить два етапи: формування (в стабільний період) і суб'єктивація (в критичний період). Під об'єктивацією розуміють перетворення новоутворення в здібність самого діючого суб'єкта. Описуючи кризові періоди розвитку, Л.С. Виготський підкреслює, що зовні вони характеризуються рисами, протилежними до стабільних періодів. А саме:

- межі, які відокремлюють початок і кінець криз від суміжних періодів, вкрай нечіткі. Криза виникає непомітно, її початок і кінець важко діагностувати;

- як правило в середині критичного періоду спостерігається його кульмінація, наявність якої відрізняє даний період від інших;

- у поведінці дитини відбуваються різкі зміни, вона стає важковиховуваною. Дитина ніби випадає з системи педагогічного впливу, знижуються шкільна успішність, інтерес до занять. Можливі гострі конфлікти з оточуючими.

Конфлікт розглядається як необхідна умова розвитку дитини в період кризи. Він дозволяє дитині і оточуючим її дорослим максимально оголити власні позиції. Позитивний смисл конфлікту полягає в першу чергу у тому, що дитина на цьому етапі сама розкриває свої власні можливості, розуміє неможливість прямого втілення ідеальної (ідеалізованої) форми в реальне життя (М.Г. Єлагіна, Т.В. Гуськова). Підростаюча особистість повинна відчути межу своїх можливостей, зокрема у формі міри своїх свобод.

Більш ґрунтовний аналіз дозволив виявити глибинні особливості у поведінці дітей в період кризи, а саме;

- розвиток, на відміну від стабільних періодів, здійснює скоріше руйнівну, ніж прогресивну роботу;

- прогресивний розвиток особистості у цей період гасне, тимчасово призупиняється; на ширший план виходять процеси згортання, розпаду і розкладу того, що утворилося в попередньому (стабільному) періоді;

- дитина не стільки здобуває, скільки губить, втрачає з одержаного раніше; форми зовнішніх інтересів, що сформувалися раніше, розпадаються. Всі ці особливості пояснюють той факт, що кризи описуються, як правило, з негативної сторони. Разом з тим, на думку Л.С. Виготського криза е єдністю процесів створення і руйнування, безперпервності і перервності.

Слід зауважити, що ряд науковців не у всьому погоджуються з Л.С. Виготським. Зокрема, О.М. Леонтьєв вважав, що криза є болючим, гострим періодом у розвитку і не є обов’язковим симптомом переходу від одного стабільного періоду до іншого, що неминучими є не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку. Криза, за О.М. Леонтьєвим, є свідченням того, що перелом не відбувся своєчасно.

Важливе місце у психології вікових криз займають праці Л.І. Божович, Т.В. Драгунової, Д.Б. Ельконіна, К.М. Поливанової.

Загалом існують дві принципові позиції у розумінні критичного періоду:

визнання критичних періодів необхідним моментом розвитку (позиція Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна). За Л.С. Виготським криза – це природній і закономірний етап розвитку, в ході якого відбувається кардинальна і бурхлива перебудова соціальної ситуації розвитку, що склалася, і формування центрального новоутворення віку. Вчений робить акцент на психологічних механізмах розвитку.


Визнання необхідності якісних змін у розвитку, переходу до нової системи взаємин. При цьому акцент робиться на зовнішніх, соціальних умовах, а не психологічних механізмах розвитку (позиція О.М. Леонтьєва, Л.І. Божович та ін.).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 244; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.92.28.52 (0.007 с.)