Загальна характеристика кризи.

Життєва криза - це феномен внутрішнього світу людини, який проявляється у різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху.

Криза - це ситуація емоційного і розумового стресу, що потребує від людини значних змін у її уявленнях про себе саму і світ за короткий проміжок часу. Переважно подібний перегляд уявлень обумовлює зміни в структурі особистості, які можуть мати як позитивний, так і негативний характер.

Особистість, що знаходиться в стані кризи, не може залишатися колишньою; іншими словами, їй не вдасться осмислити свій актуальний психотравмуючий досвід, оперуючи знайомими, шаблонними категоріями чи використовуючи звичні моделі пристосування.

Криза у перекладі з китайської мови визначається як „сповнений небезпеки шанс", як можливість росту людської особистості, яку індивід здобуває, долаючи стан кризи і переживаючи різні спротиви.

Розрізняють кризи вікові й ситуаційні. Вікові кризи є нормативними, кожна стадія життєвого циклу нав 'язує певну кризу, яка виникає внаслідок радикальної зміни перспектив світобачення. Ситуаційні кризипов'язані з особливими обставинами, в яких опиняється дана особа (наприклад смерть, хвороба). Більш загально можна сказати, що кожна ситуація, яка має досить серйозне значення для життя людини, може стати суттєвим кризогенним фактором.

Події, що можуть призвести до кризи: смерть відокремлення від родичів, близьких, друзів, смерть близьких людей, зміна зовнішності, зміна соціального оточення, одруження, різкі зміни соціального статусу, пограбування на вулиці, квартири, втрата власності, великої суми грошей, прилюдне приниження, зґвалтування, зрада коханої людини, неочікувано низька оцінка на екзамені, вимушена розлука з близькими людьми, розлучення, вимушена зміна місця проживання, дорожня катастрофа, фізичне каліцтво, хвороба, старіння, різке погіршення матеріального становища, втрата роботи, участь у бойових діях. Ці події можуть призвести до розгортання життєвої кризи.

Чинники, які визначають виникнення кризи:

1. Суб'єктивна важливість проблеми чи подій для людини, яка впадає в стан кризи. Потенційно все, що може становити фізичну чи психічну загрозу, спроможне призвести до виникнення кризи. Поганий приклад віруючих у однієї людини створить проблеми з вірою, а для іншої буде байдужим фактом чи спонукатиме до більшої ретельності в релігійних обов'язках.

2.Рівень самооцінки й віри в себе. Чим менша віра в свої можливості й у зв'язку з цим нижча загальна самооцінка, тим більша ймовірність переживання різних криз. Занижена самооцінка й брак віри в можливість знаходження виходу з релігійних труднощів спричиняє також агресію до всього, що нагадує релігію.

3.Попередній перебіг життя, а особливо пережиті невдачі. Відомо, що давніші переживання людини визначають її сприйняття майбутнього. Особливо гіркий досвід пережитих невдач призводять до посиленого відчуття власної бездарності й непот-рібності. У такій ситуації навіть невелика загроза викликає невпевненість, позбавляє рівноваги й веде до глибоких психічних порушень.

4.Тип особистості Відомо, що деякі особи володіють сильною психікою, інші ж є більш слабкими. Виникненню кризових станів сприяє погана адаптивність до суспільства, слабкість Я, нестабільність.

5.Невідповідність середовища. Середовищем є дім, родина, школа, університет, робота, сусіди, загальний клімат суспільства, який на сьогодні є достатньо про вокативним щодо виникнення криз.

Поведінка людини в ситуації життєвої кризи характеризується сміхом, плачем, зібраністю, концентрацією, бездіяльністю, замкнутістю, хаотичністю, дезорієнтацією в діяльності, помстою чи пошуком допомоги, насильницькою поведінкою та звинувачуванням всіх. Характерними емоційними переживаннями в кризових ситуаціях є розпач, невизначеність, гнів, апатія, депресія, відчай, пригнічення, бажання плакати, байдужість, втома, розгубленість, почуття ненависті, неповноцінності, власної провини та безсилля.

Криза характеризується своєрідною динамікою й інтенсивністю, може розвиватися повільно або бурхливо. Але все ж у її розвитку неважко виявити три основні фази:

1. задіяння захисних механізмів внаслідок спрацювання кризогенного збудника, що викликає стан напруження. Входження в стан кризи проявляється через почуття невдоволення, загрози, неспокою, апатії;

2. подальше зростання внутрішньої напруги, виразні ознаки зниження ефективності дій. Симптоми цього етапу подібні до симптомів неврозу;

3. мобілізація всіх сил людини у зв'язку з подальшим зростанням напруження Психіка задіює всі резерви, оскільки наближається переломний момент. У цій фазі настає вихід у позитивному або негативному напрямі. Позитивний вихід з кризи веде до відновлення цілісності людини й стійкості у складних обставинах, а негативний вихід з кризи призводить до деструктивних змін у психіці.

 

Сутність релігійної кризи

Релігійна криза - це важкий емоційний стан внутрішнього напруження, який безпосередньо викликаний розладом релігійного життя. Релігійна криза пов'язана з проблемою цінностей і, як правило, буває довготривала. Трапляються випадки, коли боротьба між новим і старим у людині та формування в ній релігійних цінностей може тривати роками.

Як правило, релігійна кризи не виникає сама по собі, вона морже бути частиною реакції людини на життєву кризу в цілому. При цьому ця криза повинна бути досить глибокою, охоплювати важливі сфери та цінності життя людини. Таку кризу можна назвати кризою життєтворчості, яка може мати такі прояви:

- втрата змісту, цілі життя за умови послаблення або зникнення ідентифікації з людиною, сенс життя якої ми прийняли в ситуації наслідування як свій;

- розчарування в авторитеті - еталоні наслідування;

- розчарування в собі, втрата самоповаги, зниження самооцінки внаслідок розототожнення з ідеалом;

- тривога за спроможність успішно здійснювати свій життєвий проект „без допомоги" авторитету (без його наслідування тощо);

- відчуття, що життя скінчилося, що все гарне вжитті минуло і т.п.;

- відчуття, що мене як особистості нема, я — „ніщо" і „ніхто";

- відчуття неможливості обрати собі подальший шлях, стан „не знаю, чого хочу в житті";

- неможливість знайти авторитет, який би міг „допомогти" вирішити проблемну ситуацію;

- відчуття абсолютної самотності, покинутості, безпомічності і некомпетентності.

Ці прояви можуть з'являтися поодиноко, однак частіше - в комбінації з іншими переживаннями.

Також часто до релігійної кризи призводить якась серйозна втрата - втрата людини, важливої орієнтації, чи невдача. Іноді достатньо передбачення негативних подій.

Релігійні кризи як правило торкаються різних аспектів релігійного життя, зокрема найголовніші правд віри - постулатів та релігійних тлумачень (в першу чергу образу Бога), релігійних обрядів, моральності, ставлення до священства та ієрархії.

Враховуючи причини, перебіг, суть і способи подолання, о. Ф. Глуд виділив чотири типи релігійних криз (А, В, С, D)

Кризи типу А найчастіше вражають молодих людей. Характеризуються швидким наростанням та інтенсивністю. Основні вияви цих криз — це занедбання релігійних обов'язків і догматичні сумніви. Як і в будь-якому іншому типі криз, тут відбувається погіршення настрою. Причинами криз типу А звичайно бувають: вплив оточення, невиконання релігійних обов'язків і зневіра в людях. Молитви найчастіше зовсім закинуті або ж відмовляються лише механічно. У них криється багато претензій і бунту. Найкращий спосіб подолання кризи типу А — роздуми, розмови зі священиком, контакти з віруючими.

Криза типу В характеризується зниженням ретельності у виконанні релі-гійних обов'язків. Виникає і зникає така криза повільно, має малу інтенсивність. Головною причиною її виникнення є драматичні життєві ситуації. Молитва позбавляється виразного змісту або ж містить лише прохання. Однак саме молитва й виконання релігійних обов'язків та обрядів є найкра-щим засобом для виходу з криз цього тйпу.

Криза типу С характеризується падінням інтенсивності виконання релігійних обов'язків та участі в обрядах, а також ослабленням емоційного зв'язку з Богом, від якого людина сильно віддаляється. Ця криза розвивається повільно, має низьку інтенсивність і швидко згасає. Обумовлюється ця криза драматичними подіями, та недбалим ставленням до виконання релігійних обов'язків. Найкращим способом подолання цієї кризи є молитва й підтримка друзів.

Для кризи типу D характерне поєднання догматичних сумнівів, занедбання обов'язків, зменшення емоційного зв'язку з Богом і негативне ставлення до Церкви та духовенства. Ця криза виникає і відходить повільно, але відзначається сильною інтенсивністю. Серед головних факторів, які призводять до її виникнення, виділяють: надмірне захоплення світ-ським життям і зміну середовища. Після переживання кризи цього типу формуються крайні релігійні позиції й принципи.