Характеристика закладання передумов розвитку релігійності у немовлят та в період раннього дитинства. Особливості розвитку релігійності у дошкільний період.

Немовлята. Раніше вважалося, що цей віковий період є часом абсолютної безрелігійності. На сьогодні існує думка, що немовлята переживають два етапи становлення релігійності: арелігійну фазу і фазу квазірелігійної поведінки. У цій другій фазі, завдяки здатності розрізняти кольори, звуки, форми і дії, дитина вже може навчитися простих релігійних жестів, наприклад, вказування на ікони. Під кінець цього періоду вона в стані вимовляти окремі релігійні слова й поєднувати їх з жестами: складати долоні на слова «амінь» і «бог». У першому періоді життя поза материнським лоном для людини дуже суттєво зазнавати доброти від інших, особливо від матері, що зароджує в дитині так звану «прадовіру». Це дозволяє ій перемагати страх, несе виразну радість і відкритість до інших, що тим самим становить психологічну основу для розвитку релігійності, яка полягає в довірі до бога.

Період раннього дитинства. Тут розрізняють такі фази релігійності:

1) фаза релігійності «за матір’ю». Ця фаза охоплює другий рік життя після народження, під кінець її дитина вже може наслідувати найпростіші молитви. Може також розуміти відмінність релігійної ситуації від інших, які переживає. Іноді під час тематичних ігор може розігрувати елементарні релігійні сцени. Розвиток почуттів дозволяє дитині переживати деякі релігійні почуття. З огляду на непостійність дитини в цьому віці, треба бути дуже толерантним до вияву неохоти в релігійних заняттях.

2) початок індивідуальної релігійності. Значний розвиток мови у дітей на третьому році життя дозволяє їм вивчати такі конкретні релігійні поняття як «бог», «Ісус Христос» «Марія». У цьому віці дитина вміє назвати деякі місця і символи, пов’язані з релігією. Однак надалі можливе лише короткочасне зосередження дитини, під час якого вона спроможна молитися з конкретними намірами. У віці трьох років з’являється вже чимало питань метафізичного характеру. Очевидно, що ці питання ще досить прості, адресовані вони переважно найближчим особам. Релігійні поняття, часто веселі і конкретні, починають набувати містичних елементів. Ідея бога збуджує явну повагу, а деколи й острах. У вихованні малих дітей слід звернути увагу на те, щоб не посилювати страху, що його переживає дитина, й не переносити його на бога, щоб не деформувати його образ. Треба розуміти, що трьохлітня дитина має право на антропоморфізацію бога і сприйняття його в казковий спосіб.

Дошкільний період. Бурхливе пробудження уяви, образне сприйняття світу, як повного несподіванок і таємниць, справляє велике враження на дитину і схиляє її до прийняття вищої сили. Спостерігається сильний вплив на дітей християнської іконографії та біблійних оповідань. Певна кількість дітей ототожнює бога з іконою, але більшість дітей розуміють, що бог десь живе, але не таким життям, як на іконі. Уявлення про бога має відчуттєво-уявний характер. Оскільки дитина найбільше послуговується зором і слухом, то за аналогією обидва ці відчуття приписує богу й не може, наприклад, уявити, що бог чогось не чує. Часом плутає бога зі святим Миколаєм. Вважається, що антропоморфічне сприйняття бога зменшується після чотирьох років. Під кінець передшкілля діти вже сприймають бога як істоту нематеріальну, яка все може і лише частково подібна до людини. Стає менше конкретних уявлень про бога, а більше – рефлексивних. Діти в підготовчих передшкільних групах уже сприймають бога як всесильного творця. Істина про всемогутність для дітей ближча, ніж поняття про перебування бога в людських серцях. Зростає цікавість до релігійних актів та обрядів, у зв’язку з чим можна пропонувати молитву в різних місцях і обставинах.

 

16. Особливості розвитку релігійності в період молодшого шкільного віку. Особливості розвитку релігійності в підлітковому віці та в період ранньої юності.

Вчені вважають, що морально-етичні якості формуються протягом всього життя особистості, але їх основна частина закладається ще у дошкільному та молодшому шкільному віці. Діти молодшого шкільного віку вже мають деякі уявлення, зв'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорстокість, чесність-нечесність). Їм притаманні уявлення про національні цінності, про громадські, сімейні та цінності особистого життя. Проте, ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати, і, насамперед на рівні моральності батьків та вчителів.
Характерним для молодшого шкільного віку є перенесення рис свого батька, матері, священнослужителя на Бога. Дослідники стверджують, що у дітей, які мали суворих батьків, абсолютно переважає авторитарний образ Бога, а в уявленнях дітей, які виростали в атмосфері щирих та довірливих стосунків з батьками, образ Бога наділений гуманістичними якостями.Часто молодші школярі прагнуть до наслідування інших, особливо “сміливих” і “відважних” однолітків і старших, не розбираючись, що у їхній “сміливості” і “відважності” добре, а що погано. Молодші школярі піддаються навіюванню. Особливо учні І - II класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки.
Особливості становлення віри у підлітковому віці насамперед пов»язані з інтенсивним формуванням інтересів. Підліток активно шукає себе, свої перспективи у світі дорослих, шляхи ефективного входження в нього. Рушійною силою становлення інтресів підлітка є афекти-бажання, а провідним процесом, що формує його особистість – осмислення навколишнього світу і свого місця в ньому. У підлітковому віці дитяча гра, в якій дитина компенсує в уяві та відповідних імітуючих діях свої обмежені можливості, витісняється інтенсивним фантазуванням, що виконує цю саму компенсаційну функцію (це є психологічним коренем образності мислення). Такі психологічні особливості підліткового віку сприяют формуванню уявлень про Бога як про всемогутнього і водночас люблячого володаря-батька, на захист, піклування, турботу та підтримку якого щодо роз»язання усіх складних для підлітка проблем завжди можна розраховувати. Проте більшість підлітків, які вірять у Бога-захисника, турботливого батька, не сягають вищих, духовних сфер віри, а залишаються на ритуально-корисливому її рівні.
В юнацькому віці найбільш активно відбувається формування власної ідентичності. Саме в цей період хлопці і дівчата формують цілісний образ свого „Я”, віднаходять для себе пріоритетні цінності, визначають свою приналежність до тих чи інших релігійних течій, створюють певний образ Бога та ставлення до Нього, враховуючи Його абстрактність, одухотвореність та нематеріальність. Потреба реалізувати своє Я-ідеальне, свої задатки, потенції, домогтися успіху стає пріоритетною. Невдачі на цьому шляху можуть сприйматися молодоб людиною як криза власної ідентичності. Власні невдачі, проблеми, покарання за чужі провини породжують у молодої людини сумніви щодо безмежної доброти, турботи та піклування Бога, принамні стосовно неї. Проте нерідко ці емоційно насичені сумніви, розчарування, пошуки себе у ранній юності приводять до навернень, містичних відкриттів, до щирої віри на все життя.

 

Особливості розвитку релігійності в періоди ранньої дорослості. Особливості розвитку релігійності в періоди середньої та пізньої дорослості

Рання дорослість

У цей період сім'я, професійна діяльність і заробітчанство так поглинають людину, що ніби й не вистачає часу на релігійне життя. У цей час нерідко переживається смерть близьких людей (батьків, дідуся й бабусі), але швидко про це забувається, у чому, зрештою, виразно допомагає життєва сила й активність (часом надактивність).

Цей період життя людини називають часом релігійної стабілізації. Рання дорослість характеризується найменшою релігійною активністю. Певне відродження релігійності відбувається у батьків під впливом катехизації їхніх дітей та у зв’язку з деякими подіями свого жиггя. Це, найперше: переживання терпінь, гріха, зради чи криз, серед яких важливе місце посідає так звана криза середнього віку, що завершує зрілу молодість. Полягає вона в усвідомленні, що вже півжиття минуло, а людина відчуває себе ніби човном, що безцільно плаває на хвилях життя. До кризи середнього віку додається страх утратити те, що для особи цінне.Зрозумівши обмеженість своїх фізичних і психічних сил, легше осягнути істину, що бути людиною – це означає погоджуватися на власну несамодосконалість. Саме ця невистачальність відрізняє людину від Бога, який є безсмертний, всемогутній і всевідаючий. Зрозуміння факту власної обмеженості створює можливості для фундаментальної релігійної орієнтації, тобто довіряння себе Богу. І не є (або може бути) основним підсумком даного періоду життя людини.

Середня зрілість

У середньому віці виникає проблема перегляду й поглиблення релігійності. Зростає чисельність приватних молитов, зацікавлення релігією, а також і належна оцінка її значення. Люди в середньому віці по-новому відкривають релігійні символи й постулати. Також нерідко живуть із сумнівами, поєднуючи прийняття з критичним осмисленням. Але все-таки існує частина дорослих осіб, для яких характерна релігійна байдужість. Якщо вони іноді й приймають участь у певних обрядах, то їхня релігійність лише зовнішня.

Старість (пізня зрілість)

Це час підведення підсумків. Життя визнається або таким, що мало сенс, або абсурдним. У старості має відбутися схвалення власного життєвого циклу, тобто того, що мало здійснитися і чого не можна було в жоден спосіб замінити. Плодом цього стає мудрість, яка найперше полягає в сприйнятті неминучої смерті. Підтримкою тут є усвідомлення того, що смерть не переможе, але буде переможена.Особи, які в попередніх періодах дбали про віру, тепер роблять остаточний вибір на користь релігійних цінностей, особливо в час смерті. У зрілій релігійності старих людей спостерігається ніби об'єднання з цілим всесвітом, толерантність, урівноваженість, оскільки вони більше не залежать від пристрастей і не покладаються на земні надії.

Якщо ж людина в попередніх періодах не здобула виразної й глибокої релігійності, то в старості в неї спостерігаємо ряд ритуальних вчинків; часто це лише зовнішня релігійність, появляється заздрість до молодих і агресивність щодо них, похмуре або й панічне очікування близької смерті.В старості люди загалом звертаються до релігії й частіше моляться, вертаючись до улюблених молитов свого дитинства. Посилення релігійних виявів спонукається переживанням диспропорції між реальністю й потребами, прагненням повноцінного життя і страху смерті, закидами сумління. Однак зростання зацікавлень релігією в період старості найчастіше пов'язане з проблемою смерті й потойбічного життя. Адже релігія відіграє ключову роль у приготуванні до смерті, дозволяючи в процесі вмирання позбутися депресії, пов'язаної з почуттям вини, й допомагає безболісно прийняти наближення відходу й водночас єднання з вічністю.

18. Коротка історія розвитку знань з психології релігі ї