Кримінального процесуального кодексу України

У зв’язку з набранням 20 листопада 2012 року чинності Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК), прийнятим Верховною Радою України 13 квітня 2012 року, з метою недопущення неоднакового застосування та неправильного тлумачення його положень Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу суддів судів першої та апеляційної інстанцій на наступне.

1. Для вирішення питання, за яким процесуальним законом має здійснюватись кримінальне судочинство, визначальною є дата надходження до суду скарг, клопотань, подань, матеріалів кримінальної справиз обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також дата набуття КПК чинності.

Датою надходження таких матеріалів до суду є не дата передачі (надходження) їх у провадження конкретного судді, а дата, зазначена на реєстраційному штампі суду, проставленому відповідно до пункту 2.2 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68, поряд із реєстраційним номером на правому нижньому чи іншому вільному від тексту місці супровідного листа до кримінальної справи (матеріалу), що проставляється у день його надходження до суду працівником апарату суду, на якого покладено обов’язки щодо приймання судових справ і кореспонденції.

2. Для недопущення помилок при здійсненні кримінального судочинства, чіткого розмежування сфери дії процесуального закону вважаємо за доцільне зазначення судами у процесуальних документах при вказівці на норму закону скороченої його назви – «КПК», «КПК 1960 року».

3. Відповідно доположень п. 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, запобіжні заходи, що були обрані до 19 листопада включно, продовжують свою дію до моменту їх припинення і можуть бути змінені або скасовані, лише в порядку, передбаченому КПК 1960 року.

Згідно з п. 10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, кримінальні справи які на день набрання чинності КПК не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються згідно з положеннями КПК. У зв’язку з цим, якщо до суду першої інстанції 20 листопада 2012 року або пізніше (згідно з реєстраційним штампом) надійшло подання про обрання запобіжного заходу або про продовження строків тримання під вартою згідно з положеннями КПК 1960 року, суд приймає постанову про відмову в розгляді такого подання та роз’яснює, що питання обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою підлягає розгляду слідчим суддею за відповідним клопотанням, поданим в порядку, передбаченому положеннями КПК.

4. Якщо до суду першої інстанції 19 листопада 2012 року чи раніше (згідно з реєстраційним штампом) надійшла скарга на рішення чи дії слідчого або прокурора, які згідно з положеннями КПК 1960 року не підлягали самостійному оскарженню до суду під час дізнання чи досудового слідства, або на бездіяльність слідчого чи прокурора, суд, з огляду на положення п. 10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, приймає постанову про відмову в розгляді такої скарги у зв’язку з тим, що вона не є предметом розгляду суду та роз’яснює особі, що у разі наявності підстав, передбачених § 1 глави 26 КПК, вона має право звернутися з відповідною скаргою до слідчого судді.

5. Якщо до суду першої інстанції 19 листопада 2012 року чи раніше (згідно з реєстраційним штампом) надійшла скарга на постанову про порушення кримінальної справи, відмову в її порушенні чи закриття кримінальної справи, суд, з огляду на положення п. 7 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, має розглянути відповідну скаргу, керуючись положеннями КПК 1960 року. У такому ж порядку розглядаються скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи чи на постанову про закриття кримінальної справи, які надійшли до суду 20 листопада 2012 року або пізніше, якщо вони подані з дотриманням строку оскарження, передбаченого КПК 1960 року, а також скарги на постанову про порушення кримінальної справи, які надійшли до суду 20 листопада 2012 року або пізніше, однак згідно штампу відділення поштового зв’язку були подані до 19 листопада 2012 року включно.

Якщо до суду першої інстанції 20 листопада 2012 року чи пізніше (згідно з реєстраційним штампом) надійшла скарга на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи чи на постанову про закриття кримінальної справи, якщо вони подані з порушенням строку оскарження, передбаченого КПК 1960 року, суд приймає постанову про відмову в розгляді відповідної скарги.

Якщо до суду першої інстанції 20 листопада 2012 року або пізніше (згідно з реєстраційним штампом) надійшла скарга на постанову про порушення кримінальної справи, за винятком скарги, яка згідно штампу відділення поштового зв’язку була подана до 19 листопада 2012 року включно, суд приймає постанову про відмову в розгляді такої скарги, оскільки згідно з п. 10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК розслідування злочину продовжує здійснюватися згідно з КПК, положення якого не передбачають стадії порушення кримінальної справи та процедури оскарження відповідної постанови.

6. Кримінальні справи, які згідно з реєстраційним штампом надійшли до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до дня набрання чинності КПК, тобто до 19 листопада
2012 року включно, розглядаються судами першої інстанції відповідно до п. 11 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК лише в порядку та у строки, визначені КПК 1960 року, без будь-яких обмежень і винятків (у тому числі стосовно складу суду, фіксування судового провадження тощо).

У судовому провадженні, яке здійснюється відповідно до КПК 1960 року, при надходженні від учасників процесу клопотань, зокрема щодо зміни або скасування запобіжного заходу, арешту майна чи відсторонення від посади, суд має керуватися положеннями КПК 1960 року. Якщо ж у такому провадженні надійшли клопотання стосовно проведення процесуальних дій, прийняття рішень відповідно до КПК (наприклад, щодо зміни обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту, затвердження угоди, проведення судового розгляду судом присяжних тощо), суд першої інстанції, керуючись положеннями п. 11 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, а суди апеляційної та касаційної інстанцій – пунктами 11, 15 цього розділу, мають відмовити у їх задоволенні.

У разі оскарження судових рішень у таких справах суди апеляційної та касаційної інстанцій і Верховний Суд України розглядають їх у порядку, встановленому КПК 1960 року. У такому ж порядку продовжується розгляд кримінальної справи й у разі скасування судового рішення судом апеляційної (касаційної) інстанції та повернення її на новий судовий (апеляційний) розгляд.

Судові рішення суду першої інстанції, які на день набуття чинності КПК не набрали законної сили, оскаржуються до суду апеляційної інстанції в порядку та у строки, передбачені КПК 1960 року.

Апеляційні й касаційні скарги, а також заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах Верховним Судом України, які до набуття чинності КПК були розглянуті судом першої/апеляційної інстанції, або розгляд яких в суді продовжується, а також у справах, які надійшли до суду першої інстанції до 19 листопада 2012 року включно, подаються та розглядаються відповідними судами у порядку, встановленому КПК 1960 року.

7. Клопотання (заяви) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані відповідним прокурорам до дня набрання чинності КПК (до 19 листопада 2012 року включно), розглядаються, подаються ними до суду, а також розглядаються судом за правилами передбаченими КПК 1960 року. В такому ж порядку розглядаються заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані до суду згідно із реєстраційним штампом останнього, до набрання чинності КПК, тобто до 19 листопада 2012 року включно. Разом із тим, заяви (клопотання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, подані учасниками процесу (судового провадження) безпосередньо до суду 20 листопада 2012 року або пізніше, розглядаються судом у порядку, визначеному главою 34 КПК.

8. У разі якщо за результатами розгляду кримінальної справи відповідно до КПК 1960 року суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції постановив рішення про її повернення прокурору для проведення додаткового (нового) розслідування, таке розслідування відповідно до п. 12 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК має проводитися в порядку та у строки, визначені КПК, і, відповідно, надалі судове провадження цієї справи здійснюватиметься в порядку та у строки, встановлені КПК.

9. Кримінальні справи, які на момент набрання чинності новим процесуальним законом, тобто до 19 листопада 2012 року включно, не надійшли з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про звільнення від кримінальної відповідальності до суду згідно із реєстраційним штампом останнього, розслідуються, направляються до суду та, відповідно, розглядаються судом першої інстанції, а в подальшому – судами апеляційної, касаційної інстанцій та Верховним Судом України згідно з положеннями КПК.

Якщо ж до суду першої інстанції 20 листопада 2012 року чи пізніше надійшла кримінальна справа з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про звільнення від кримінальної відповідальності, а не з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або про звільнення від кримінальної відповідальності, суд, керуючись п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК має постановити ухвалу про повернення зазначених матеріалів як таких, що не відповідають вимогам КПК, зокрема статтям 291, 292, 287 КПК.

Під час здійснення судового провадження у порядку, передбаченому новим процесуальним законом, слід мати на увазі, що:

– допустимість доказів, отриманих до набуття чинності КПК, визначається у порядку КПК 1960 року. Наведене випливає також із положень ч. 2 ст. 5 КПК. Крім того, за змістом положень п. 7 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК в одній справі (кримінальному провадженні) можуть бути докази, отримані внаслідок здійснення оперативно-розшукових, слідчих та процесуальних дій як у порядку КПК 1960 року (до набрання чинності КПК), так і в порядку КПК (після набуття ним чинності), а тому суд, розглядаючи таку справу (кримінальне провадження), має визначати допустимість доказів (доказу) згідно з тим процесуальним законом, відповідно до якого вони були отримані. Слідчий суддя, приймаючи процесуальні рішення, має визначати допустимість доказів (фактичних даних), якими органи досудового розслідування обґрунтовують заявлені ними клопотання та на підставі яких він встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, виходячи з того, у порядку якого процесуального закону вони були отримані;

– запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності КПК, продовжують свою дію у порядку КПК 1960 року. Зміна, скасування чи припинення (окрім продовження) таких запобіжних заходів, арешту майна, відсторонення від посади, незважаючи на набуття чинності новим процесуальним законом (тобто 20 листопада 2012 року чи пізніше), відбувається згідно з п. 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК у порядку, передбаченому КПК 1960 року;

– якщо до набрання чинності КПК у кримінальному провадженні в якості захисника брала участь особа, яка не мала статусу адвоката, вона продовжує здійснювати повноваження захисника у такому кримінальному провадженні під час досудового розслідування, судового провадження у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій та у Верховному Суді України. Якщо ж обвинувачений, засуджений чи виправданий під час здійснення судового провадження відмовиться від послуг такого захисника або виявить бажання замінити його іншим, захисником у такому випадку має бути особа, яка відповідає вимогам, встановленим ст. 45 КПК.

10. Під час розгляду клопотань про зміну чи скасування запобіжного заходу в порядку КПК 1960 року, судам необхідно враховувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, а також загальну спрямованість реформи кримінального судочинства на гуманізацію та підвищення гарантій захисту прав особи, згідно з якими тримання особи під вартою має бути винятковим запобіжним заходом. У зв'язку з цим, при надходженні клопотань про зміну чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судам необхідно перевірити доцільність подальшого тримання особи під вартою та задовольнити клопотання, якщо досягнення мети застосування запобіжного заходу можливе при обранні іншого більш м'якого запобіжного заходу.