Олігархічної (на прикладі Спарти) полісних систем у стародавній Греції.

Архаїчний період (8 – 6 ст. до н.е.) був часом виникнення унікального явища, якого не знав жодний давньосхідних народ. Це явище називалося «громадянська община» – «поліс». Назва «поліс» з грецької мови дослівно перекладається як «місто-держава». Однак це не місто у прямому розумінні цього слова (будинки, вулиці, площі), це значно ширше поняття, оскільки воно передбачало наявність колективу громадян, які заселяли певну територію, сповідували певну систему цінностей, без яких життя втрачало свій сенс. На території полісу могли проживати люди, які не мали громадянських прав – раби, чужоземці, переселенці, жінки. Вони усі були членами суспільства, але до складу полісу не входили.

Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін.

Афінська демократія вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золо­тим віком античної демократії став час від середини V до середини IV ст. до н. е. Формування системи органів афінської демократії було наслідком тривалого історичного періоду.

Будь-яка політична система, зокрема й афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Досягненням грецької політичної думки була розробка самого поняття "громадянин". У давньосхідних деспотіях такого поняття не існувало.Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.

Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших — право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других — обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.Головним органом влади в Афінах були Народні збори, на які збира­лися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни.

Демократія — форма політичної системи суспільства, побудованої на народовладді, активній участі громадян у житті країни, гарантії права обирати і бути обраним у найвищі органи влади.

укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їхні повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.

Діяльність зборів впродовж року була поділена на десять циклів, ко­жен з яких тривав 36 днів, а збори відбувалися один раз у дев'ять днів. Кожний громадянин мав право на виступ і на внесення законопроекту. Збори заслуховували звіти найвищих посадових осіб. Проте не всі грома­дяни могли засідати цілими днями. Із ЗО—40 тис. громадян Афін на засі­даннях були присутні 3—5 тис. чоловік.Робочим органом Народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і вико­нання їхніх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували платню. Поряд з Радою п'ятисот існував і ареопаг — орган влади, що здійсню­вав державний контроль, суд та інші функції — у складі 60—70 чоловік. Його члени кооптувалися на довічний термін із середовища афінських ари­стократів. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати арео­паг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.

Афіни були гегемоном союзу грецьких міст. Тому виникало чимало проблем з управлінням, що здійснювалося виборними магістратами, та органі­зацією адміністративного апарату. Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів. 10 архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову органі­зацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.

Серед органів афінського управління значне місце посідали чисельні колегії, що наглядали за ринковою торгівлею, дотриманням порядку і чис­тоти тощо. Існувала колегія з поліцейськими функціями. Ці колегії, до яких обирали лише на один рік, були не бюрократичними, а надзвичайно ділови­ми і працездатними органами.

Одним із важливих органів афінської демократії був громадський суд геліея. Він обирався в кількості 6 тис. громадян (з 30 років). Це був найвищий судовий орган, який розглядав як приватні, так і державні спра­ви, контролював діяльність найвищих посадових осіб, затверджував зако­ни, ухвалені на Народних зборах. Судовий процес відбувався за принци­пом змагання: обвинувач наводив докази вини, відповідач їх спростовував.

Крім судових справ на геліею було покладено відповідальність за охо­рону всієї системи афінської демократії. Ще одним засобом охорони де­мократичного устрою було існування системи постійної та суворої звітності практично всіх посадових осіб. Навіть знаменитий Перікл, перший стратег держави, ретельно готувався до звіту перед громадянами.

Демократичний устрій Афін передбачав участь в управлінні держа­вою всіх категорій афінських громадян. Проте, щоб забезпечити реальну участь у суспільному житті середніх і навіть нижчих верств афінського громадянства, було розроблено відповідну соціальну програму, якою перед­бачалися посадова плата, плата за участь у роботі Народних зборів, Раді п'ятисот, геліеї тощо.

Держава стежила за тим, щоб не скорочувалась чисельність землевлас­ників, наглядала за торгівлею, запобігала підвищенню цін і спекуляції.

Афінська держава піклувалася про освіту і виховання громадян, розви­ток мистецтва і театру.

Афінська демократія була великим завоюванням політичної думки і практики Стародавньої Греції. Проте її не слід ідеалізувати. Вона за­безпечувала політичну участь лише громадян, а їх в Афінах, налічува­лося 30—40 тис. із 250—300 тис. чоловік афінського населення. Не ко­ристувалися громадянськими правами жінки, а також особи неафінського походження. Насамперед, афінська демократія була демократією рабовласницькою. Велике досягнення в організації державної влади, вона, однак, залишилася обмеженою і замкнутою політичною системою.

 

З другої половини VII ст. до н. е. на перше місце серед держав Пело­поннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виник­ло в XI—X ст. до н. е. Впродовж IX — першої половини VIII ст. до н. е. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над всією Лаконією — областю на півдні Пелопоннесу, яку зрештою підпоряд­кували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була поневолена. Ті общини, які мешкали на малородючих землях і добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків. Вони вважалися особисто вільними і користувалися громадянськими правами в своїх общинах і полісах. У самій Спарті вони почувалися людьми "другого сорту". Таким чином, у Спарті існували три основні класи: повноправні громадяни — спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін "ілоти" означав — полонені) та вільні, але не повно­правні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою Спарти, що не змінювалися впродовж століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже об­меженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідає період так званих Мессенських війн. Причиною їх був "земельний голод". Спарта вирішу­вала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об'єктом спартан­ської експансії стала багата і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу — Мессенія.

Перша Мессенська війна тривала близько двадцяти років і завершила­ся перемогою спартанців, які поневолили її населення, зібравши велику данину. Проте поневолені мессенці повстали проти панування Спарти. Розпочалася друга війна і, незважаючи на героїзм мессенців, Спарта знову здобула перемогу.Найродючіші землі Лаконії та Мессенії були розподілені і роздані спар-тіатам разом із закріпленими за ними ілотами, які були зобов'язані працю­вати на володаря землі, сплачувати податок. Спартіати не мали право про­дати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.Праця ілотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняю­чи час для занять державними справами, вдосконалення військового мис­тецтва. Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат повинен був віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них виховувалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі. Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система захо­дів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдяки цьому Спарта вийшла перемож­ницею у третій Мессенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила собі практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись розширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, в економічному, політичному і культурному відно­шенні Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовлас­ницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збо­ри (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими збо­рами вони були значно обмежені у правах: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питан­ня, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові спра­ви. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з ЗО чоловік віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення Народних зборів. Вона фактично вирішу­вала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення цар­ської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кож­ний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими земле­власниками.

Величезна роль у державному управлінні належала військовим. Спар­танська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадян­ської та військової влад, в якому влада вузької спартанської олігархії урівноважувалась авторитетом військових командирів на чолі з царя­ми, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською апеллою. Союзне військо очолювалося спартанськими царями.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелепон-неського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V—IV ст. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.