Греко-македонська експансія на Схід: передумови, хід, наслідки.

Олександр Македонський (356 - 323 гг. до н. э.) - македонський цар з 336 до н. э. з династії Аргеадов полководець, творець світової держави, що розпалася після його смерті. Олександра з раннього дитинства готували до дипломатії, політики, війни. Під час весільних торжеств в 336 до н. э. Філіпп ІІ був убитий своїм охоронцем і македонське військо, що добре знало і бачило Олександра в битвах, проголосило його царем.

Навесні 334 р. до н.е., заливши своїм намісником в Македонії і Греції полководці Антипатра, Олександр рушив до проток на чолі 30 тис. піхотинців та 5 тис. вершників. Переправа через протоки відбулася без жодних перешкод з боку персів. Перша велика зупинка - біля Трої. До складу армії Олександра входили географи, поети, вчені, було створено відомство для управління завойованими територіями. Із самого початку війни перські сатрапи розкололися на дві частини при обранні тактики поведінки. Серед одних панувала ідея максимально пропустити армію Олександра в глибини Персії, перервати її постачання і оточити. Друга частина сатрапів пропонувала нанести удар десь на окраїнах імперії, тим самим уникаючи розорення областей. Саме і сатрапи і створили військо, яке у червні 334 р. до н.е. підійшло до р.Гранік. Битва, яка тут відбулася була виграна македонцями. Вирішальною силою виявилася македонська кіннота. Саме цим і пояснюється невелика кількість втрат серед піхотинців - 30 чоловік. Перемога відкрила шлях в глибини Малої Азії. Майже всі грецькі міста Малої Азії відкривали Олександру ворота. Виключення - Галікарнас та Мілет, які згодом були взяті штурмом. Фактично перси були відкинуті від узбережжя. На межі 334-333 рр. до н.е. македоняни вже перебували у Фригії, де у м.Гордії Олександр розрубав так званий «Гордіїв вузол», це означало за легендою, що він стане правителем світу. Наступ на схід тривав. У 333 р. до н.е. перси нарешті спромоглися виставити проти Олександра свою армію. Битва між ворогами відбулася біля м.Ісса. перси перебували в кращій ситуації, але під час битви Дарій несподівано втік з поля битви, що стало сигналом для персів відступати. Олександр отримав перемогу - його армія захопила величезний обоз, скарбницю перських царів, мати, дружину та доньок царя. Крім того, в якості полоненої особисто Олександру дісталася жінка на ім’я Барсина, з якою цар не розставався до одруження на Роксана. Всі сирійські та фінікійські міста відкрили перед Олександром ворота. З о.Кіпр прибули посланці з проханням прийняти острів під опіку македонського царя. Єдина перешкода - м.Тір, облога якого тривала майже півроку. Облога Тіру затримала темпи просування армії до Єгипту і коштувала величезних витрат (матеріальних та людських). Після здачі міста цар наказав жорстоко розправитися з його захисниками - 8 тис. було страчено, всю знать розіп’яли на хрестах, а 30 тис. продали в рабство.Дарій неодноразово пропонував укласти мир. Він погоджувався віддати македонському всю Азію до Євфрату і руку своєї доньки. Один з прибічників Олександра - Парменіон сказав «Якщо б я був Олександром, я б прийняв пропозиції Дарія», на що Олександр відповів - «Якби я був Парменіоном - я би теж їх прийняв». Однак у плани Олександра не входило припинення війни - його мета розгромити і панувати над персами. Всі пропозиції Дарія ІІІ залишалися без відповідей. Шлях на Єгипет був відкритий. Населення радо вітало македонців. Місцевий сатрап сам поклав на голову Олександру подвійну корону фараонів Єгипту, передав йому скарбницю. Олександр з повагою ставився до релігії та традицій єгиптян - він відвідав храм Амона, де вдячні жерці проголосили його божественне походження. З метою розширення торгівлі із Єгиптом у 332 р. до н.е. в західній частині дельти була виділена ділянка землі, на якій згодом було побудовано гавань - перша будова майбутньої Олександрії Єгипетської. У 331 р. до н.е. Олександр, залишивши частину армії та своїх людей в Єгипті, вирушив на Месопотамію

В цей час Дарій ІІІ провів реформу армії, зокрема, він наказав збільшити довжину мечів та списів, але навчити вояків воювати новою зброєю часу не вистачило. Перси відступали на схід. Від полонених Олександр дізнався про те, що перська армія концентрується біля містечка Гавгамели. Тут було за різними даними від кількох десятків тисяч до 1 млн. персів. Скоріше за все варто орієнтуватися на цифру у 80 тис. вояків різних національностей. В цей же час загальні сили Олександра не перевищували 47 тис. чоловік. 1 жовтня 331 р. до н.е. Олександр вивів свої війська на рівнину біля Гавгамел. Бій тривав з перемінним успіхом. Але знову зрадили нерви у перського царя - він сів на коня і втік з поля битви. Перси почали панічно тікати. Цікаво, що достеменних відомостей про втрати не має, а ті, що є, вражають відсутністю об’єктивності - македоняни втратили від 100 до 500 чол., а перси - більше 100 тис.Достеменно одне - битва остаточно деморалізувала перську армію. Дарій втік у Мідію із невеликим загоном охоронців. Вавилон та Сузи - найбільші міста Середнього Сходу надіслали своїх представників з пропозиціями про здачу міст. Скоріше за все, Олександр не розраховував на таку перемогу. Очевидно із вдячності за це він залишив управителем Вавілонії перса Мазея - це перший випадок, коли на такій відповідальній посаді була залишена людина немакедонського походження. У тому ж 331 р. до н.е. македонці увійшли до Персиди - вотчини перських царів, де захопили Персеполь і Пасагарди. Тут до рук Олександра потрапила величезна кількість здобичі, яка накопичувалася за століття існування Перської імперії. особливо багато було дорогоцінних металів - золота, срібла. Для того, щоб вивести скарби з Персеполя необхідно було навантажити 10 тис. пар мулів та 3 тис. верблюдів. Переважна більшість награбованої здобичі роздавалася воякам Олександра. Під час святкування перемоги було підпалено палац перського царя, загинуло багато витворів мистецтва та сама будівля - пам’ятка архітектури (можливо сам Олександр, можливо Таїс - гетера з Афін).

Падіння перських твердинь - це найвищий пік могутності Олександра. Основні вороги розгромлені. Здобич відправляється до Македонії і Греції, у зворотному напрямку майже безперервно надходить поповнення. Майже знищений цар персів Дарій ІІІ перебував в Мідії, де по трохи збирав армію. Наближені до царя захопили його в полон і вивезли до Бактрії, де вбили. Олександр наказав відшукати тіло царя і поховати його з усіма почестями у Персеполі. В царській гробниці. А тим часом сатрапи, які вбили Дарія ІІІ вважали, що вони зробили послугу Олександру. Після смерті царя переважна більшість перської знаті визнала Олександра Македонського своїм правителем. Це відкрило доступ до двору вихідців з перського та інших «варварських» середовищ, що дещо послабляло вплив на царя македонського оточення. Змінився і сам Олександр. Якщо раніше він проявляв певні елементи рівноправ’я, толерантності, то тепер все більше і більше в його характері проявляються риси деспотичності, нетерпимості до інакомислення. Дуже рідко хто з оточення міг виступити проти царя. Неугодні царю швидко усувалися. Наприклад, найбільш відомий опозиціонер - Парменіон - був висланий до Екбатан, де він очолив монетний двір.

В середовищі оточення зріло невдоволення. У 330 р. до н.е. була розкрита так звана «змова пажів» - змова кількох гомосексуалістів з метою фізичного усунення Олександра. Як результат розправи над змовниками - чистка рядів - вбивства всіх підозрюваних у цьому «злочині».

Після розправи над невдоволеними, Олександр вдався до останнього походу на Схід. Причиною походу було проголошено - пошук вбивць великого перського царя та розправа над ними. З усіх вбивць на той час найбільшу небезпеку являв собою сатрап Бактрії - Бесс. Переслідування Бесса затяглося майже на рік. Той здав Олександру без бою свою сатрапію і заглибився у піски Согдіани, намагаючись елементарно вимотувати армію Олександра. Місцева знать, побоюючись того, що її можуть зарахувати до тих, хто підтримує Бесса, захопила цього полководця і відіслала на розправу до Олександра. Той наказав обрізати Бессу вуха і ніс, а згодом четвертувати в Екбатанах в присутності перської та мідійської знаті - помста за Дарія ІІІ здійснена.

Але якщо із знаттю було легше домовитися, зрештою, залякати, заохотити до співпраці, купити, то з населенням розібратися було важко. В усіх містах та великих селищах були розташовані македонські гарнізони, які займалися здирством з місцевого населення. Македонянам було наказано вбивати всіх, хто викаже бодай найменшу загрозу. Невдоволенням населення скористалися окремі представники знаті. Наприклад, у 329 р. до н.е. согдійський вельможа Спітамен очолив повстання, на придушення якого Олександру довелося виділити кілька загонів своєї армії. Повстання було придушено у 328 р. до н.е.

З метою покращення ситуації, Олександр намагався запровадити нову лінію поведінки, яка нагадувала єгипетський варіант - він помилував 30 засуджених до смерті аристократів, одружився на Роксані - перською красунею. Весілля відбулося за перськими звичаями. Взагалі Олександр все більше і більше вдавався до копіювання перських звичаїв і традицій, що викликало невдоволення в македонському середовищі та серед друзів Олександра. Друзі вдавалися до відвертої критики, особливо під час банкетів, коли люди напивалися. За необережні слова та випади в бік Олександра багато його друзів розпрощалися із життям, причому окремі з них були вбиті самим Олександром.

Очевидно саме після согдійських подій і одруження Олександр почав замислюватися над створенням імперії - світової держави, яка б об’єднувала греко-македонський Захід і колишній перський Схід.

Ідея Імперії призвела до того, що в повсякденне життя македонського царя почали проникати зовнішні атрибути влади царя перського - Олександр одягав царську діадему, користувався царською печаткою. Він наблизив до себе величезну кількість перської знаті на фоні якої македонці розчинялися. Він ввів пишні церемонії і примушував македонців їх виконувати - особливе невдоволення викликала п р о с к і н е з а - колінопреклоніння з наступним поцілунком. Перси та інші східні народи звикли до подібних церемоній. Але для греків та македонян це було ознакою ідолопоклонства, дикунства. Вони звикли вважати свого царя першим серед рівних. Розуміючи, що він втрачає авторитет, Олександр змушений був відмовитися від цієї «образливої» церемонії.

Авторитет можна було підняти вдалою війною. На схід від володінь Македонського перебувала Індія, правителі якої - раджі - ворогували між собою за першість. Після підкорення Бактрії та Согдіани Олександр у травні 327 р. до н.е. розпочав похід до Індії. Більш-менш організований опір армії Олександра чинив цар Пор, який використовував слонів. Але і проти слонів македонці навчилися воювати. У битві під Гідаспом македонянам вдавалося перерізати сухожилки на ногах у слонів. Цар Пор згодом потрапив у полон, але Олександр, вражений зростом царя - 1,93 м. - залишив за ним його володіння. Для контролю над захопленими місцевостями Олександр заснував два міста - Нікея - на честь перемоги та Букефалію (на честь коня, який вмер).

Олександру так і не вдалося загітувати людей продовжувати похід. Енергії царя вистачило настільки, щоб наказати побудувати флот з 80 військових та 200 транспортних кораблів. Було прийнято рішення виводити війська. У листопаді 326 р. до н.е. флотилія на чолі з Неархом була відправлена вниз по Інду. За 9 місяців вона досягла гирла і вийшла в море. На своєму шляху флотилія підкоряла племена по обидва боки річки. Під час однієї сутички Олександр був поранений стрілою, яка пробила йому легені. На березі моря Олександр наказав розділит армію на дві частини - одна продовжувала повернення морським шляхом, інша - суходолом. Олександр повів сухопутну армію через піски Гедрозії. Перехід жахливий і тривав 60 днів - епідемії, відсутність води, змови, зради провідників. Але військо дісталося Перської затоки. Утворилася імперія Олександра Македонського.