Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стародавній Єгипет: державність, суспільство, культура.

Поиск

Питання державного іспиту 2013-2014 н.р.

Блок: історія стародавнього світу

 

1. Стародавній Єгипет: державність, суспільство, культура.

2. Стародавня Месопотамія та Мала Азія: державність, суспільство, культура.

3. Світова Перська держава у VI–V ст. до н.е.

4. Стародавня Індія: державність, суспільство, культура.

5. Стародавній Китай: державність, суспільство, культура.

6. Крито-мікенська цивілізація.

7. Становлення і розвиток демократичної (на прикладі Афін) та олігархічної (на прикладі Спарти) полісних систем у стародавній Греції.

8. Культура стародавньої Греції класичного періоду.

9. Греко-македонська експансія на Схід: передумови, хід, наслідки.

10. Утворення Середземноморської Римської держави: етапи, наслідки, ідеологія.

11. Октавіан Август та становлення системи принципату.

12. Діоклетіан та Костянтин Великий. Становлення системи домінанту.

13. Культура імператорського Риму.

 


 

Становлення і розвиток демократичної (на прикладі Афін) та

Питання державного іспиту 2013-2014 н.р.

Блок: історія стародавнього світу

 

1. Стародавній Єгипет: державність, суспільство, культура.

2. Стародавня Месопотамія та Мала Азія: державність, суспільство, культура.

3. Світова Перська держава у VI–V ст. до н.е.

4. Стародавня Індія: державність, суспільство, культура.

5. Стародавній Китай: державність, суспільство, культура.

6. Крито-мікенська цивілізація.

7. Становлення і розвиток демократичної (на прикладі Афін) та олігархічної (на прикладі Спарти) полісних систем у стародавній Греції.

8. Культура стародавньої Греції класичного періоду.

9. Греко-македонська експансія на Схід: передумови, хід, наслідки.

10. Утворення Середземноморської Римської держави: етапи, наслідки, ідеологія.

11. Октавіан Август та становлення системи принципату.

12. Діоклетіан та Костянтин Великий. Становлення системи домінанту.

13. Культура імператорського Риму.

 


 

Стародавній Єгипет: державність, суспільство, культура.

Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, тери­торія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р. Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200 км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З точки зору природно-кліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки. Державність в Єгипті виникла у другій половині IV тис. до н. е. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на Раннє Царство (3100— 2160 до н. е.), Стародавнє Царство (бл. 2700—2160), Середнє Царство (2134—1786), Нове Царство (1575—1087) і Пізнє Царство (XI—IV ст.).

За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів — адміністративно-територіальних одиниць, що були автономними господар­ськими та адміністративними організмами. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством. Ім'я єгипетського царя було сповнене магічної сили і тому його навіть не вимовляли. Культ царя-фараона в Єгипті був надзвичайно розвинутим, про що свідчать велетен­ські гробниці-піраміди, в яких ховали фараонів і які мали показати їхню велич і владу. Фараон управляв державою, спираючись на адміністративний апарат, що здійснював фіскальні, судові та поліцейські функції, контролював еко­номічне життя країни. Повновладними володарями на місцях були номар­хи, які керували численними чиновниками. Крім розвитку власної економіки фараони Стародавнього Царства особливої уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території.

Проте сильна централізована влада лише певний час влаштовувала місцеву адміністрацію, яка збагачувалася і почала поводитися так, ніби фа­раона взагалі не існувало. Номархи перетворилися на суверенних царків, а фараон — на звичайного номарха. Близько 2050 р. до н. е. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єд­наного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив своїй владі весь Єгипет. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. Вона не могла протистояти проникненню в Дельту кочівників гіксосів, але розпалася не на окремі номи, а на дві незалежні дер­жави зі столицями у Фівах та Ксоїсі. Остаточно від гіксосів країну звільнив Яхмос І, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської істо­рії — Нове царство. Воєнні походи Яхмоса І і наступних фараонів значно розширили межі Єгипту. Особливого успіху в територіальних завою­ваннях добився Тутмос ПІ, якого називають "Наполеоном Стародав­нього Єгипту". Він майже втричі збільшив територію країни, підпо­рядкувавши нубійські, лівійські та східно-середземноморські території. Йому надсилали подарунки сусідні царі, з ним рахувалися тодішні передньоазіатські держави. Його зусиллями Єгипет перетворився в могутню світову державу. Наступні фараони повинні були лише підтримувати міжнародний авто­ритет своєї держави, насамперед дипломатичними засобами. До того ж вони налагодили досконалу систему управління завойованими територія­ми, на яких довірені люди фараона здійснювали суворий контроль над місце­вими намісниками. Одним із реформаторів релігійно-політичного життя Єгипту став Аменхотеп IV, який був одружений з Нефертіті. Він скасував дуже популярний в Єгипті культ Озіріса, єдиним божеством проголосив сонячний диск Атон, а себе — Атоновим сином і первосвящеником. Тільки він мав право молитися Атону, а всі інші — йому. Його реформа не мала жаданих наслідків у зміцненні політичного режиму фараона і піднесенні міжнародного авторитету Єгип­ту, а бездіяльність на міжнародній арені мала катастрофічні наслідки, бо послабленням Єгипту скористалися сусіди.

Невдовзі у Східному Середземномор'ї господарювали вже хети. Єги­петська імперія знову занепала. І хоча за Рамзеса II міжнародний авторитет Єгипетської держави значно зріс, розширились її торговельно-економічні та культурні зв'язки з іншими країнами, повернути колишні могутність і авторитет було важко. Поступово реальна влада перейшла до жерців, у державі процвітали корупція та злочинність, грабували навіть гробниці. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту. Близько 1085 р. до н. е. розпочався остан­ній період історії Єгипту. Сепаратизм номів, вторгнення сусідів (ассирійців, персів, кушитів, вавилонян) призвели до нового занепаду Єгипетської дер­жави. Після завоювання у 332 р. до н. е. Єгипту Александром Македон­ським Єгипет став частиною елліністичного світу.

Стародавня Єгипетська держава пройшла складний шлях розвитку. Економіка найвищого розквіту досягла в епоху Нового Царства. Основою економічного життя стародавніх єгиптян було сільськогосподарське ви­робництво. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, льон, часник, огірки тощо. Добре розвинута басейнова система іригації забезпечувала високу ефек­тивність землеробства. Нільський мул, який піднімався разом з водою під час повені через канали на поля, не тільки удобрював землю, а й тривалий час зберігав вологу. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало рівень економічного розвитку, а й великою мірою визначало соціальний устрій та політичну систему. Адже кожен басейн був частиною єдиної іригаційної системи, що потребувало централізованого керівництва, об'єднувало єгип­тян у монолітний трудовий колектив. Високого рівня розвитку в Єгипті набуло ремесло, зокрема каменярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Цьому сприяла наявність багатих покладів корисних копалин. У період Середнього Царства єгиптяни почали освоювати бронзу, виготовляти скло, обробляти золото. Проте економіка країни залишалася натуральною, на ринок вивози­лися лише надлишки продукції. Наприкінці Нового Царства почав формуватися загальноєгипетський ринок. Становище змінилося, коли почали складатися товарно-грошові відносини. Це сталося у зв'язку з тим, що Єгипет був змушений купувати мідь, олово, залізо, деревину, що раніше завозилися із завойованих тери­торій. Активізувався і внутрішній ринок, до якого найбільший інтерес ви­являли землевласники, храми, що також мали чимало земель, малоазійські та грецькі купці.

Соціальна структура єгипетського суспільства була надзвичайно своє­рідною. В епоху Стародавнього царства соціальну еліту становили фараон, царедворці, номархи, жрецька верхівка. У часи Середнього царства посилилася воєнна політика фараонів, по­глибилося майнове та соціальне розшарування суспільства. Адже воєнна здобич діставалася переважно знаті. Фараони пригонили до Єгипту багато військовополонених, які в соціальній структурі займали місце між трудо­вим і нерабським залежним населенням.

В епоху Нового Царства дуже строкатим був ремісничий люд, який об'єднувався в окремі групи, працював під наглядом майстрів, колективно відповідав за виконану роботу. Окремим прошарком були воїни-професіонали, основна маса яких одер­жувала зброю з царського арсеналу, найзаможніші воїни були спроможні купувати собі бойові колісниці. У війську, де існувала жорстка палична дисципліна, перебувала значна частина іноземних найманців.

Історія культури Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів. Раннє Царство було часом виник­нення ранньорабовласницького суспільства та деспотичної держави, впро­довж якого сформувались характерні для давніх єгиптян релігійні віруван­ня: культ природи і предків, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх форм.

У Стародавньому та Середньому Царствах зміцнилася централізація бюрократичного управління, посилилася могутність Єгипту, його прагнення поширити межі свого впливу на сусідні народи. У цей час були спорудже­ні вражаючі за своїми розмірами велетенські гробниці фараонів: піраміди Хеопса, Хефрената Мікерина, унікальні пам'ятки образотворчого мис­тецтва: сфінкси фараона Хефрена у Гізі та фараона Аменемхета III, ство­рені портретний дерев'яний рельєф "Будівничий Хесіра", численні художні скарби з гробниць Хенену та Хені, статуї Кемеса — останнього фараона Середнього Царства. Про грандіозність найбільшої з єгипетських пірамід — піраміди Хеопса, яка мала колосальні розміри: 146 му висоту, довжина основи кожної з чотирьох граней — 230 м.

Нове царство було останнім періодом зовнішньої активності Єгипту, коли він вів тривалі завойовницькі війни у Передній Азії та Північній Африці. У цей час особливо розквітла архітектура храмів, найвідомішими з яких є прикрашені великою кількістю різноманітних колон храми Амона-Ра у Луксорі та Карнаці. Серед вершин художньої творчості цього періо­ду — неперевершений своєю натхненною красою образ цариці Нефертіті, чудова золота маска фараона Тутанхамона, розписи гробниць у Долині царів поблизу Фів. Вони продовжували характерну для Стародавнього Сходу традицію зображення голови і ніг фігури у профіль, а торсу — у фас. Ця традиція зникла лише в завершальний період занепаду Єгипту, коли його, як і Вавилон, завоювала Персія. З цього часу нащадкам залишились такі шедеври, створені за іншими естетичними принципами, як рельєф з Мемфіса "Плакальники" та фаюмські портрети.

Художні досягнення Стародавнього Єгипту є матеріальним втіленням особливого світогляду єгиптян, для мислення яких був характерний дуа­лізм у розумінні світу як цілого, створеного з єдності та боротьби двох начал. Він відбився і у поділі всього сущого на чоловіче й жіноче начала життя, протиставленні чорної землі долини Нілу та білого піску оточуючих її пустель, Верхнього і Нижнього Єгипту, у двоїстому характері влади фа­раонів. У межах світогляду єгиптян формувалася релігійно-міфологічна систе­ма уявлень про світобудову та свою країну. Давньоєгипетське суспільство оспівувало у своїх релігійних гімнах єдність твореннясвіту, однак було вкрай політеїстичним. Лише поступово у розгалуженому пантеоні богів було встановлено певну божественну ієрар­хію, в якій культ бога Сонця Ра злився з іншими культами, як у випадку зі старовинним державним богом Гором, що зображався у вигляді сонячного сокола чи сонячного диску з пташиними крилами. З допомогою цих ниж­чих за Ра місцевих богів єгиптяни й сподівалися наблизитися до вищого Божества. Реформа фараона Ехнатона, який спробував запровадити культ єдиного верховного бога Сонця Атона, не мала успіху через політеїзм давньоєгипетського суспільства. Єгиптяни вважали, що як нащадок творця і володаря світу фараон має владу не лише над своєю країною, а й над усім Всесвітом. Саме цей аспект двоїстої влади фараонів монументально втілений ще в період Давнього царства у піраміді воскрес і, торжествуючи над смертю, став володарем царства мертвих. А його син Хефрена з її фараоном в образі сфінкса.

Єгиптяни цінували радощі сімейного життя, що відобразилося в літе­ратурі, малюнках та написах на стінах гробниць. Характерним для життя єгиптян був гедонізм (етика насолоди). Земні радощі настільки цінували­ся у Стародавньому Єгипті, що "переносились" навіть у потойбічне без­смертне життя, яке, як уявлялося, дарує вічну насолоду. Тому "Книга мерт­вих" — найбільша збірка релігійно-магічних текстів, записаних на згортках папірусів, де зібрані міфи про життя у загробному світі ("царстві мерт­вих"), — містить чимало гедоністичних мотивів. Віра в індивідуальне безсмертя породила і такий феномен у культурі давніх єгиптян, як прагнення залишити по собі пам'ять у віках, будуючи поховальні пам'ятки — гробниці та піраміди. Якщо в епоху Стародавньо­го Царства лише фараони могли "увійти до царства мертвих", побудувавши собі піраміду, то з часу Середнього Царства кожний дістав право досягти цього "блаженства", спорудивши гробницю для себе. Саме завдяки вірі в індивідуальне безсмертя єгиптяни, яких суспільство позбавляло можли­вості самовираження в земному житті, намагалися увічнити свої душу і тіло у потойбічному світі, де кожний отримає втіху, ставши рівним богам і фараонам. З цим пов'язана поширена у давньоєгипетській цивілізації тра­диція бальзамування та муміфікації тіл померлих.

У духовному житті Стародавнього Єгипту визрівало і прагнення до раціонального пізнання, позбавленого містики. Саме тут уперше у світі виникла практична медицина, певного розвитку досягла десяткова система лічби в арифметиці. Про високий рівень геометрії свідчать досконалість форм єгипетських монументальних споруд — пірамід, палаців, храмів. Давні єгиптяни володіли також деякими елементарними знаннями з алгебри, роз­в'язували рівняння з одним та двома невідомими.

В Єгипті існував своєрідний інтелектуальний центр — "Будинок жит­тя", в якому створювали священні гімни та пісні, редагували богословсько-філософські трактати, видавали так звані магічні книги — збірки з різно­манітних галузей знань — магічних ритуалів, експериментальне перевіре­них рецептів лікування хвороб.

Винайдення ієрогліфічного єгипетського письма сприяло розвитку та­ких жанрів словесності, як міфи, казки, байки, молитви, гімни, плачі, епітафії, дидактичні твори, повісті, любовна лірика і навіть філософські діалоги та політичні трактати з теорії державної влади. Згодом виникли релігійна драма, світський театр.

Фараони та вищі чиновники оточували себе не лише мислителями, мудрецями-порадниками, а й митцями-архітекторами, скульпторами, співа­ками, танцюристами, музикантами.

Завдяки розвитку мистецтва у давньоєгипетському суспільстві вперше в історії світової культури зародилася така риса, як гуманізм. Хоча давні єгиптяни і вірили у безсмертя, в їхньому духовному житті існувала й антитеза цій ідеї, відображена, зокрема, у збірці текстів епохи Середнього та Нового царств, відомій під назвою "Пісня арфіста", її пронизує думка, що все на Землі минуче, приречене на зникнення. Адже ніхто з померлих не з'явився з потойбічного світу, щоб розповісти людям про долю, яка чекає їх у загробному житті. Тому слід насолоджуватися земними благами.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 749; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.225.195.153 (0.012 с.)