Стародавній Китай: державність, суспільство, культура.

Основні періоди (епохи) в історії Древнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:

1. Шан (або Інь) — XVI — XI ст. до н. е. 2. Чжоу і Чжаньго — XI — III ст. до н. е. 3. Цинь — 221 — 207 рр. до н. е. 4. Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е.

Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, в долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке називало себе Шан (сусіди дали йому ім'я Інь), змогло ближче до середини II тис. до н. е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи давньокитайської культури. Було винайдене прядіння, бронзове лиття, ієрогліфічна писемність, зародилися основи містобудування.

Правителі держави — вани (князі)— одночасно вважалися верховними жрецями. При їх дворі працювали вчені, які вели літопис, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця в 29,5 днів і сонячного року в 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць ділився на декади — повний складався з 30 днів, неповний — з 29. Інська писемність з'являється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV–XI ст. до н. е. Існувало більш як 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися й до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, що сполучаються потім шнурком або ременем. Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тис. до н. е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному колі. В епоху Інь розповсюджуються бронзові предмети. Частіше за все зустрічаються бронзові судини для жертвоприносин з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин. Значну роль в житті шанського суспільства грала релігія. У всіх явищах природи древні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ і т. д. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке представляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді квадрата, в центрі якого вміщували свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством.

У XI ст. до н. е. держава Шан була завойована племенами Чжоу, з чого почалася нова епоха в історії Древнього Китаю. Але процвітання його було недовгим, пішов період роздробленості і міжусобних воїн — епоха Царств, що Борються або Чжаньго (V — III сс. до н. е.). Безперервні війни приводять до накопичення військового досвіду і появи перших трактатів по цій тематиці. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його «Трактат про військове мистецтво», що складається з 13 розділів, став каноном військової науки свого часу і досі по праву вважається класикою військово-стратегічної думки. В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З'явилися нові прилади для визначення координат небесних світил — армілярні сфери. За 600 років до н. е. був введений сонячно-місячний календар. До 350 р. до н. е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року — 365,25 діб, а місячного — 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення «земних гілок» циклу в 600 років. У IV с. до н. е. вченим Ши Шенем був складений перший в світовій історії зоряний каталог, той, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р.до н. е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої нині як комета Галлея. Значні досягнення древньокитайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності і в наш час: голковколювання, пульсова діагностика, припікання тощо. У періоди Чжоу і Чжаньго йде формування китайської філософії. Складаються матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п'ять першоелементів («стихій») природи: воду, вогонь, метал, дерево, землю. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємопов'язані сили інь і ян, дія яких розглядалася як причина рушення і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в древнішому літературному пам'ятнику Китаю — «Книзі змін» (XII —VI ст. до н. е.).

Недовгий період правління династії Цинь ознаменувався припиненням міжусобних воїн і об'єднанням Китаю. При імператорові Цинь Ши-Хуанді розгорнулося грандіозне будівництво: були прокладені нові дороги, прориті канали, столиця імперії Сяньян була обнесена могутньою кріпосною стіною. Але найголовніше будівництво розвернулося на півночі, де Китаю постійно докучали кочові племена. Щоб обмежити їх проникнення на територію Циньської імперії, почалося зведення знаменитої Великої Китайської стіни. Роботи велися протягом 10 років, не пририваючись ні вдень, ні вночі. Усього на споруді стіни працювало біля 2 млн людей. Загальна довжина її становила майже 4 тис. км, через кожні 60-100 метрів над стіною підносяться вежі. Висота стіни досягала 10 метрів, а ширина була така, що по ній вільно могли проїхати 5-6 вершників. З розмахом будувалася і гробниця Цинь Ши-Хуанді. Вона була оточена двома рядами високих стін, створюючих в плані квадрат (символ землі). Саркофаг з тілом імператора оточувало безліч дорогоцінних предметів. На відстані півтора кілометра від гробниці були прориті одинадцять підземних тунелів, де розташовувалося «військо», виліплене з глини. Кожний воїн був виконаний в натуральну величину і наділений індивідуальними рисами.

Новий розквіт культури і мистецтва Китаю починається із затвердженням династії Хань. Масштабні гідротехнічні роботи, будівництво палаців, храмів, гробниць вимагали значних математичних знань. У I ст. н. е. був створений трактат «Математика в десяти розділах», що підсумував знання в цій області за декілька віків. Тут уперше зустрічаються негативні числа і даються правила операцій над ними. Новий крок уперед робить астрономія. У 27 р. до н. е. був зроблений перший запис про спостереження сонячних плям. Найбільший астроном старовини Чжан Хен (78-139 рр.) зумів нарахувати 2 млн. 500 тис. зірок, розташованих в 124 сузір'ях. Він створив перший у світі небесний глобус, що відтворює рушення небесних тіл, винайшов перший у світі сейсмограф. У ханьський час також з'явився компас, що мав вигляд ложки, що покоїться на металевій пластині і ручкою, що вказувала на південь. Поширення отримують зубчате колесо і водяний млин. Період Хань відмічений і прогресом письменості. Замість загостреної палички, що служила для письма лаком на бамбукових і дерев'яних планках, ввели в побут волосяний пензель. На рубежі нашої ери в Китаї була винайдена туш, а потім стали користуватися графітом. Нарешті, в І ст. китайці винайшли папір. Традиція приписує честь її винаходу євнуху імператорського палацу Цай Луню. З II ст. папір набуває широкого поширення, остаточно витісняючи бамбукові і шовкові планки.

У Китаї у XII—VIII ст. до н. е. було винайдене примітивне ідеографіч­не письмо, що вдосконалювалося і згодом перетворилося на завершену за формою ієрогліфічну каліграфію, а також в основному було складено місяч­ний календар.

Особливого розквіту своєрідна китайська культура досягла з часу перетворення Китаю наприкінці III ст. до н. е. в єдину могутню імпе­рію спочатку династії Цінь, а у подальшому — династії Хань. Протягом ранньої історії імператорської епохи Стародавній Китай зба­гатив світову культуру такими важливими винаходами, як компас та спідо­метр, сейсмограф, порцеляна, книгодрукування та порох. Саме у Китаї впер­ше у світі винайшли морехідні пристрої — румпель і багатоярусні вітрила, у галузі писемності та книгодрукування — папір і рухомий шрифт, у військовій техніці — гармати й стремена. У VII — X ст. було винайдено механічний годинник, а у шовкоткацтві — приводний пас та ланцюгову передачу. У математиці видатними китайськими досягненнями було використан­ня десяткових дробів та пустої позиції для позначення нуля, обчислення відношення довжини кола до його діаметра (число "п"), відкриття методу розв'язання рівнянь з двома і трьома невідомими. Ще до початку XIV ст. так званий "трикутник Паскаля" у Китаї вважався старовинним способом розв'язання рівнянь. Давні китайці були досвідченими астрономами, вміли обчислювати дати затемнення Сонця, вели спостереження за плямами на ньому, склали один з перших у світі каталогів зірок. Пристрій, відомий сьогодні як підвіс Кардане (у Європі винайдено у XVI ст.), насправді повинен називатися підвісом Дін Хуаня (II ст.). При створенні повітродувних машин для металургії китайці першими застосували метод перетворення колового руху на поступальний, який пізніше використовували в Європі для роботи парових машин. У Китаї зародилася давня традиція біологічного захисту рослин — до IV ст. відно­сяться описи методів використання одних комах для боротьби з іншими. Високого рівня у Стародавньому Китаї досягли астрономія, знання ка­лендарних розрахунків та астрологічних передбачень, математика, фізика і гідротехніка. Важливою справою залишалося фортечне будівництво для охорони зовнішніх кордонів імперії від вторгнень войовничих кочівників. Китайські будівельники зажили слави грандіозними спорудами — Вели­ким китайським муром та Великим каналом, що з'єднав Пекін з Хан­чжоу. Зокрема спорудження каналу, що розпочалося ще у VI ст. до н. е., тривало впродовж двох тисяч років і було завершене лише у XIII ст. н. е. Ця складна гідротехнічна споруда довжиною понад 1800 км і шириною від 15 до 350 м з численними пристроями для перекачування та очищення води стала справжнім шедевром світового іригаційного мистецтва.

У Стародавньому Китаї вперше була написана "Фармакологія", прово­дилися хірургічні операції з застосуванням наркотичних засобів, використо­вувалися методи лікування голковколюванням, припеченням та масажем. Давній метод лікування з допомогою "кореня безсмертя" — женьшеню — надзвичайно популярний у світі донині.

Давньокитайські мислителі та лікарі розробили оригінальне вчення про "життєву енергію" ("енергію Всесвіту"), що, нібито, циркулюючи в організмі, є основою всієї його діяльності. На основі цього вчення було створено складну філософсько-оздоровчу систему "ушу", що дала початок однойменній лі­кувальній гімнастиці, а також мистецтву самооборони "кун-фу". Своєрідність духовної культури Стародавнього Китаю значною мірою зумовлена феноменом, відомим як "китайські церемонії": суворо фіксова­ними стереотипами етико-ритуальних норм поведінки та мислення, що склалися з дотриманням правил та приписів старовини. Специфіка духов­ного життя стародавніх китайців полягала саме у тому, що перебільшення в їхній свідомості етико-ритуальних цінностей зрештою і привело до за­міни ними релігійно-міфологічного сприйняття світу. Ця деміфологізація та певною мірою десакралізація етики і ритуалу сформували унікальність китайської культури. Місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних предків. Проте ті боги, культ вшанування яких зберігся, стали абстрактними божествами-символами без людських рис: Небо, Піднебіння, Дао. Небо — це вища безособово-натуралістична загальність, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао, всемогутній творець світу, — всеохоплюючий і все-загальний, безформний та безіменний Закон і Абсолют життя, недоступний органам чуття людини, небачений і нечуваний. Пізнати Дао як вищу істину, зрозуміти його своїм розумом, з єднавшись з ним, — ось ключові світо­глядні принципи та кінцева життєва мета стародавнього китайця. Найпов­ніше ця концепція пояснення світу втілена у філософсько-релігійній систе­мі даосизму (віровчення напівлегендарного мудреця Лао-цзи, який жив приблизно в VI—V ст. до н. е.). Особливо важливе місце у китайській духовній культурі посідає кон­фуціанство — етико-політичне вчення філософа-ідеаліста Конфуція. Його ідеалом є високоморальна людина, яка дотримується традицій мудрих та добропорядних предків, піклується про громадські інтереси. Вчення також обстоювало поділ суспільства на "вищих" і "нижчих", вимагало від кожної людини неухильного виконання покладених на неї обов'язків.

Конфуціанство стало державною ідеологією Китайської імперії. Воно залишило глибокий слід в усіх сферах життя суспільства, спра­вивши особливо помітний вплив на розвиток сімейних стосунків, розквіт культу сім'ї та сімейного клану. Сім'я вважалася серцевиною суспільства, її інтереси мали стояти понад інтересами окремої люди­ни, яка в усьому повинна була підкорятися волі старших членів сім'ї, а надто волі батьків. Підкорення старшим було однією з важливих основ соціального порядку в імператорському Китаї. "Книга історичних переказів", до якої входять промови та наста­нови, що, за переказом, належали стародавнім царям та їхнім радникам, під впливом конфуціанства перетворилася на збірку повчань та порад з моралізуюче-виховною тенденцією. Навіть для "Історичних записок" одного з найвідоміших давніх китайських істориків Сима Цяня, який жив у II—І ст. до н. е., ці мотиви є визначальними у висвітленні політичної та культурної історії Стародавнього Китаю. Самому Конфуцію приписується авторство книги "Весна і осінь", де найбільш яскраво відбилася його кон­цепція норм та правил суспільного устрою.

У II—III ст. у Китай проник буддизм, що вплинув на традиційну ки­тайську культуру. Це, зокрема, виявилося в літературі, образотворчому мистецтві та особливо в архітектурі (скельні комплекси на зразок храмів Еллори, витончені пагоди в індійському дусі, печерні храми Дуньхуана, що нагадували печерні храми Аджанти). Буддизм, проіснувавши в Китаї майже два тисячоліття, помітно змінив­ся під час пристосування до специфічної китайської цивілізації. Найсуттє­віше трансформація буддизму виявилась у своєрідному китайському мис­тецтві, що грунтувалося на оригінальних традиціях. Китайці так і не перей­няли індійського зображення Будди, створивши свій образ цього божества. Так само китайські пагоди дуже відрізняються від індійських.

Основну своєрідність китайського мистецтва становлять каліграфія, поезія та живопис, що створюють нерозривну триєдину систему. Саме ця ієрогліфічна кодова система з її лінгвістичними та живописними можливо­стями дає змогу, з погляду китайської естетики, за допомогою одного інстру­мента — пензля — об'єднати три різних види мистецтва і в сукупності досягти найбільш повної і точної передачі їх художніми засобами оточую­чої життєвої гармонії — "мистецтва життя".