Октавіан Август та становлення системи принципату.

Римська імперія існувала протягом 5 століть: з 30/27 р. до н.е. – до 476 р. н.е. В історичній науці прийнято поділяти її історію на два періоди:

І– доба ранньої Імперії (30/27 рр. до н.е. – кінець ІІІ ст. н.е.) – доба принципату;

ІІ – період пізньої Імперії (4-5 ст. н.е.) – доба домінату.

 

Подолавши опір своїх політичних ворогів – Антонія та Клеопатри, Октавіан не лише приєднав Єгипет до Римської держави, але й залишився єдиним претендентом на владу. У 27 р. до н.е. вдячні сенатори дарували Октавіану титули „Август” („священний”, „шляхетний”) та „Принцепс” („перший серед рівних”). Відповідно його правління та правління всіх його наступників до кінця 2 ст. н.е. прийнято називати добою принципату.

Пам’ятаючи трагічну долю свого родича – Юлія Цезаря – та реально відчуваючи настрої, які на той час домінували у римському суспільстві, Октавіан Август, маючи всі можливості, концентруючи у своїх руках весь обсяг влади, не спромігся проголосити себе одноосібним правителем величезної держави. Октавіан проголосив, що його головною метою буде збереження республіканського устрою та давніх римських традицій. Зрозуміло, що „республіка” Октавіана Августа не наслідувала всіх республіканських інститутів та ідеології. За влучним висловом філософа Сенеки: „Государ сховався в одяг Республіки”.

Октавіан не ризикнув розпустити Сенат, відмінити виборність магістратур. Єдине, що свідчило про нову форму правління – це концентрація в одних руках правителя всіх посад та їх повноважень. Октавіан займав безперервно посаду консула з 31 по 23 рр. до н.е., пожиттєво володів посадою народного трибуна, що надавало йому право накладати „вето” на законопроекти, які приймалися у народних зборах чи сенаті. Кілька разів Октавіан займав посаду цензора, що дозволило йому неодноразово проводити чистку сенату, поповнюючи ряди тих, хто вибув, своїми людьми. Октавіан володів титулами імператора та проконсула, що надавало йому можливість контролювати армію та зовнішню політику. Під його особистим контролем перебував цілий ряд провінцій – Галлія, Іллірія, Македонія, Сирія, куди він призначав в якості намісників вірних йому людей. Крім цього, імператор мав приватне володіння – величезна територія Єгипту, яка безперервно постачала прибутки в особисту скарбницю імператора, яка існувала паралельно з державною скарбницею – ерраріумом. Октавіан отримав посаду верховного понтифіка, що дало йому можливість контролювати релігійне життя імперії.

Маючи неосяжний обсяг влади, тим не менш, Октавіан поводив себе досить пристойно. Здавалося він просто побоюється такої влади. Він просто одягався, не використовував прикрас, дуже рідко виступав з промовами та майже не влаштовував бенкетів для своїх прибічників.

Октавіан Август започаткував першу в пост республіканську добу династію (Юліїв), оскільки всі його наступники були родичами. Запровадження такої форми передачі влади нанесло відчутний удар по республіканським традиціям. Однак, слід зауважити, що навіть у передачі влади своєму спадкоємцю, переважна більшість римських імператорів (включно з Октавіаном Августом) воліла передати владу не синові (що стало традицією доби середньовіччя), а усиновленим членам родини.

Для нас є досить цікавими особистісні характеристики Октавіана Августа. Він проявляв певні здібності свого характеру та таланту ще під час боротьби за владу. Він був справжнім політиком та психологом. Очевидно Октавіан тверезо оцінював свої здібності, оскільки, враховуючи відсутність військового хисту, він з радістю передавав командування тим, хто на цьому добра знається.

Мабуть Октавіан володів таким явищем як харизма – спроможністю привертати увагу навколишніх та пригортати їх до себе. Октавіан був явно популярним політиком та правителем, досить скритим та обережним. Всі його позитивні якості стають зрозумілішими якщо врахувати фактично бездарне правління його наступників.

Єдиною небезпечною силою, яку Октавіану доводилося досить довгий час приборкувати, була римська армія. Імператор докладав максимум зусиль для того, щоб відтіснити армію та командуючих легіонами від втручання у життя держави. Для цього Октавіан проголосив розпуск старих легіонів (ветерани отримали компенсацію у вигляді землі та грошей) і набір нових. Відтепер у римську армію йшли виключно добровольці, які повинні були відслужити 20 років. Єдине виключення становили преторіанці – особиста охорона імператора, які служили 16 років. Преторіанці були самою привілейованою частиною римської армії. Вони мали свій табір в межах міста, що також порушувало стару республіканську традицію. До служби у римському війську залучалися виключно громадяни.

Перебудовуючи величезну державу на свій власний розсуд (перетворюючи її на справжню Імперію), Октавіан вдався до реформування бюрократичного апарату. Багато посад в цей час отримали родичі та друзі імператора.

Не зважаючи на велич своєї влади, Октавіан Август змушений був миритися із існуванням та впливом Сенату. Цей старий республіканський орган влади теж зазнав деякої трансформації. Ми знаємо, що до складу Сенату потрапляли вихідці з елітних верств населення згідно із майновим цензом. Октавіан збільшив цей ценз з 800 тис. до 1 млн. сестерціїв.

Не забував імператор і про плебс – величезна маса населення, яка мала римське громадянство. Однак за його правлінні переважна більшість представників плебсу перетворилася на паразитуючий прошарок населення, яке жило під гаслом: „Хліба та видовищ” – „Panem et circenses”. Імператор проводив політику загравання із плебсом: збільшення кількості дармового або безкоштовного хліба, влаштування грандіозних видовищ, гладіаторських боїв тощо.

Август виступав у ролі своєрідного „лікаря” римської моралі, яка помітно послабилася. Розбещеність, оргії, зловживання вином, підступність, зрада та інші пороки суспільства досягли небувалих висот і охопили всі верстви населення. З метою подолання цих „ганебних явищ” Август провів кілька законопроектів, спрямованих на відродження певних елементів моралі та давньоримських чеснот.

Октавіан розумів, що лише міцна, традиційна римська родина спроможна виростити нове покоління римлян. Він стимулював багатодітність. Особисте життя імператора повинно було слугувати прикладом високоморальної поведінки. Август був одружений на аристократці Лівії, яка слугувала взірцем порядності та цілими днями пряла вовну (як подобає римській матроні). Лівія вже була один раз заміжньою і від першого чоловіка мала сина – Тиберія, який був усиновлений Октавіаном. У спільному шлюбі у подружжя народилася донька – Юлія, яку планували виховати як взірець нових методів виховання. Однак чи то батьки переборщили, чи то на Юлію впливало навколишнє оточення в палаці, яке не відрізнялося високою моральністю, з цілком порядної та скромної дівчинки виросло справжнє стерво, яке підривало авторитет своїх батьків. На жінку навіть не вплинуло заміжжя – вона вийшла заміж за Тиберія. У подружжя народилося кілька дітей, але вони всі померли у малому віці. В якості прикладу для своїх підданих, Октавіан наказав відіслати розбещену Юлію у заслання, де вона, в традиційному для неї стилі, прожила наступні 16 років. Ображений на таке рішення, Тиберій виїхав на о.Родос.

Всі названі дії імператора були спрямовані на підтримку його популярності серед різних верст населення, яке буквально боготворили цього правителя. На честь імператора будували храми, запроваджували свята, ототожнювали його з богом. Не відставали у цьому плані й діячі культури, зокрема, літератури. Перед ними було поставлене конкретне завдання: у літературній формі прославити самого імператора, його діяльність та велич Римської імперії. Варто відзначити, що поети Вергілій, Горацій та Овідій та ін. досить швидко з цим впоралися.

Єдиним суттєвим недоліком правління Октавіана Августа була його зовнішня політика. Звичайно, Римська держава продовжувала залишатися могутнім військовим механізмом, з яким ніхто не міг зрівнятися на полі битви. Римські війська захопили землі вздовж Дунаю, де були утворені провінції Паннонія та Мезія, вони остаточно підкорили іберів і кілька разів вторгалися на землі германців. Якщо з іберами вдалося справитися досить швидко, то з германцями це виявилося просто не можливим. У 9 р. н.е. германці вщент розгромили римські легіони у Тевтобурзькому лісі. Загинула колосальна кількість військових та цивільного римського населення. Після цієї поразки римляни зупинили свою експансію на землі германців. Встановилися природні кордони по Рейну та Дунаю.

Октавіан Август завершував своє правління. Він багато досяг, що взагалі унікально для людини, яка вперше стала імператором. У 14 р. н.е. Октавіан Август вмер. Лівія доклала максимум зусиль для того, щоб звістка про смерть імператора якомога швидше дісталася Тиберія, який став наступником Октавіана Августа.