Джерела права інтелектуальної власності.

Джерела права інтелектуальної власності.

Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого “Право інтелектуальної власності” регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об’єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком.

До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, до-цільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері — міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стан-дарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях.

Вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності та їх види.

До другоїгрупи належать суб'єкти права інтелектуальноївласності, якісамінічого не створюють, але на підставі закону або договору набули у встановленому порядку майновихправ інтелектуальноївласності. Юридичний факт набуття права інтелектуальноївласностівториннимсуб'єктом права інтелектуальноївласностіпов'язується з моментом вступу в дію договору; виникнення умов, за якихдіє норма закону; вступу у спадщину.Вториннимсуб'єктом права інтелектуальноївласностіможе бути інша (не автор/творець) фізична особа (здебільше, зареєстрована як підприємець) та юридична особа, до яких на підставі договору або закону переходятьповністюабочастковомайнові права інтелектуальноївласності на результат творчоїдіяльності. Причомутакийперехідможематистроковімежі, а може таких меж не мати. Суб'єктами права інтелектуальноївласності, за певних умов, можуть бути такожспадкоємціщодофізичнихосіб та правонаступники — щодоюридичнихосіб (уразіліквідації, реорганізаціїтощо). Одним з видівправонаступництва є перехідмайнових прав інтелектуальноївласності до роботодавцяабозамовника (ст.ст. 429 і 430 ЦК України). Роботодавцям та замовникам належать майнові права інтелектуальноївласності в обсязі, щопередбачений договором або законом. Вториннісуб'єкти права інтелектуальноївласності є правонаступникамипервиннихсуб'єктів, якими як зазначалося, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, до яких на підставі договору, заповітуабо закону переходятьмайнові права на використанняоб'єктів права інтелектуальноївласності, та деякіособистінемайнові права (наприклад, право на захист авторства, недоторканостітворутощо). Прикладом набуття права інтелектуальноївласності на підставі закону може бути наданняпримусовоїліцензії на використаннявинаходуабокорисноїмоделі, абоперехідмайнових прав інтелектуальноївласності до іншихюридичнихосіб в разіреорганізаціїюридичної особи, яка булавласникомохоронного документа на об'єкт права інтелектуальноївласності. Прикладом набуття права інтелектуальноївласності за договором може бути укладеннявидавничого договору на виданнялітературноготворуабоукладенняліцензійнихдоговорів на використання таких об'єктів права інтелектуальноївласності, як винахід, корисна модель чипромисловийзразок.

Загальна характеристика первиннихсуб’єктів права інтелектуальної власності.

Згіднозі ст. 421 ЦКУсуб’єктами права інтелектуальноївласності є творець(творці) об’єкта права інтелектуальноївласності (автор, виконавець, винахідниктощо) та інші особи, яким належатьособистінемайновіабомайновіправа інтелектуальноївласності. Первиннісуб’єкти, якінабули право інтелектуальноївласності в результатістворенняоб’єктаінтелектуальноївласностіабодержавноїреєстрації прав на цейоб’єкт.До цієїгрупислід в першу чергувіднести автора (творця), оскількийогоінтелектуальний та творчийпотенціал є джереломстворенняоб’єктів права інтелектуальноївласності.Творець (автор) - цефізична особа, творчоюпрацеюякоїстворюєтьсяоб'єкт права інтелектуальноївласності. Результат інтелектуальної, творчоїдіяльностіможестворитилишефізична особа.Фізична особа визнаєтьсясуб'єктомавторського права з моменту створеннятвору. Суб'єктами права інтелектуальноївласності на винаходи, кориснімоделі й промисловізразки є винахідники (автори) винаходів, корисних моделей і промисловихзразків. Інші особи, якінабули право на зазначеніоб'єкти права інтелектуальноївласності за договором чи законом, відносяться до категоріївториннихсуб'єктів права інтелектуальноївласності.

Об’єкти права інтелектуальноївласності: поняття та види

Об'єктами права інтелектуальноївласності є результатитворчої, інтелектуальноїдіяльності. Цивільний кодекс України наводить їхперелік, однак у зв'язкуізрозвиткомтворчості та технічнимпрогресомвиникаютьновіоб'єктиінтелектуальноївласності, а тому данийперелік не можнавважативичерпним. Слідзазначити, щотакіоб'єкти як комерційнінайменування, торговельні марки, географічнізазначення, лишеприрівнюються до результатівінтелектуальної, творчоїдіяльності. Ч.1 ст.420 ЦКУ До об'єктів права інтелектуальноївласності, зокрема, належать:літературні та художнітвори;комп'ютерніпрограми;компіляціїданих (базиданих);виконання;фонограми, відеограми, передачі (програми) організаціймовлення;науковівідкриття;винаходи, кориснімоделі, промисловізразки;компонування (топографії) інтегральнихмікросхем;раціоналізаторськіпропозиції;сортирослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки длятоварів і послуг), географічнізазначення;комерційнітаємниці.На даний час прийнятовсіоб'єкти права інтелектуальноївласностіподіляти на три основнігрупи: 1. об'єктиавторського права і суміжних прав; 2. об'єкти права промисловоївласності; 3. засобиіндивідуалізації.

Співавторство

Твір науки, літератури і мистецтва може бути створений не одним автором, а кількома. Такий вид співучасті прийнято називати співавторством.

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на такий твір належить всім співавторам незалежно від того чи утворює такий твір нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення (ст.13 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Твір вважається створеним у співавторстві за наявністю певних умов, а саме:

1. Твір створений спільною творчою працею декількох осіб. Важливим є те, що твір є результатом спільної праці співавторів. Не визнаються співавторами особи, що здійснювали технічну допомогу (друкарки, консультанти) або фінансову, матеріальну підтримку.

2. Створений колективний твір, який є єдиним цілим, вилучення будь-якої частини з такого твору робить необхідними внести зміни в інші частини або неможливим його використання за призначенням.

3. Для визнання осіб співавторами твору необхідна наявність угоди про співавторство. Під цією угодою слід розуміти взаємне волевиявлення сторін, яке спрямоване на спільну творчу працю. Така угода може укладатися в будь-якій формі, на будь-якому етапі роботи над твором. Важливим є те, щоб вона не порушувала прав співавторів, які охороняються законом.

Авторське право на твір, створений спільною творчою працею, належить усім співавторам незалежно від вкладу кожного співавтора. Право на розпорядження твором належить усім співавторам, яке вони здійснюють спільно. Жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Питання про використання твору вирішуються одноголосно, а не більшістю голосів. Якщо співавтори не можуть самостійно вирішити суперечку, він передається до суду.

У юридичній літературі рекомендується укладати договір у письмовій формі, який і буде регулювати відносини між співавторами. Цим договором, як правило, визначається порядок і розмір винагороди, що належить кожному співавтору, порядок використання їх прізвищ та ін. Якщо такий договір відсутній, ніяких інших угод між співавторами не укладалось, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно (ст.436 ЦКУУ).

Законвиділяєдвавидиспівавторства:

1. Нероздільне співавторство – твір, створений двома або більше співавторами, є єдиним цілим, його частини не мають самостійного значення (напр. романи І.Ільфа та Є.Петрова). Авторські права належать усім співавторам і можуть здійснюватися тільки спільно. Співавторинеможутьрозпоряджатисятворомособисто.

2. Роздільнеспівавторство – твір є єдинимцілим, однакйогочастинимаютьсамостійнезначення і прицьомувідомо, кимзіспівавторівствореніцічастини (наприклад, підручник, монографія, в якихвказуютьсяавториокремихглав, розділів). Розпорядження таким твором як єдиним цілим здійснюється усіма співавторами спільно, однак кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його проводила (журналіст). Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка його дала.

Авторські права є первісними і виникають внаслідок створення самого твору.

Права усіх інших осіб є похідними, вони переходять від авторів.

 

Майнові права автора.

Майнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва визначаються ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст.440–448 ЦКУУ. Особливістю майнових прав є те, що вони можуть здійснюватися як самим автором, так і іншими особами, яким автор дозволяє використовувати свій твір.

До майнових прав автора належать:

1 Виключне право на використання твору, що дозволяє автору (чи іншій особі, яка має авторські права) використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

2 Виключне право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами. Це право дає автору (чи іншій особі, яка має авторські права) дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; 11) імпорт примірників творів.

Цейперелікне є вичерпним.

Виключніправаавторівнавикористаннятворівархітектури, містобудування, садово-парковогомистецтвапередбачають і правоїхучасті у реалізаціїпроектівцихтворів.

Автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Відповідно до закону допускається обмеження майнових прав, за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Майнові права авторів мають визначений законом строк.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Воно діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених законом.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, закон встановлює, що строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

 

Право слідування.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про авторське право та інші суміжні права» Автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті -спадкоємці впродовж встановленого статтею 28 цього Закону строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.

 

Джерела патентного права

Джерела патентного права — це юридичні акти органів держав- ної влади, які містять правові норми, що регулюють відносини, пов'язані зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків

Одним із перших кроків на шляху створення національної зако- нодавчої бази у сфері охорони об'єктів промислової власності стало затвердження у вересні 1992 р. Президентом України Тимча- сового Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій.

Положення надало можливість уже у жовтні 1992 р. розпочати прийом та експертизу заявок на винаходи, а у грудні того ж року видати перші патенти на винаходи. У грудні 1993 р. у Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», який із липня 1994 р. набрав чинності, прийшовши на зміну Тим- часовому положенню. За процедурою регулювання відносин прийнятий закон у цілому гармонізований із моделями законів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) і основ- ними принципами, на яких базуються міжнародні договори з питань інтелектуальної власності. Згідно з цим законом єдиною формою охорони винаходів і корис- них моделей став патент. На сьогодні в Україні діє більше десятка спеціальних законів із питань інтелектуальної власності. Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом права власності на ви- находи (корисні моделі) в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»1.

Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки»

Поряд із законами у всіх країнах діють підзаконні нормативно- правові акти, розроблені урядовими органами (головним чином міністерствами — торгівлі, промисловості, економіки) і патентними відомствами: декрети, ордонанси, правила, інструкції, регламенти тощо.

В Україні існує понад 80 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів або наказами відповідних централь- них органів виконавчої влади, зокрема Міністерством освіти і науки України, до системи якого входить Державний департамент інтелектуальної власності і, відповідно, Український інститут про- мислової власності (Укрпатент).

Помітне місце у патентному законодавстві багатьох країн посідає судова практика.

Слід зазначити, що в Україні судова практика із патентних спорів поступово накопичується, що сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин у сфері патентного права. Розглядаючи джерела патентного права в Україні, особливу увагу слід приділити міжнародним угодам, учасницею яких є або в найближчому майбутньому буде Україна. При цьому слід підкреслити, що Україна є учасницею найважливіших міжнародних угод і договорів у сфері охорони промисло- вої власності, у тому числі Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) (1967), Паризької конвенції з охорони промислової власності (1883), Договору про патентну кооперацію, відомого за абревіатурою РСТ (1970), Будапештського договору про міжнародне визнання депонування штамів мікроорганізмів з метою патентної процедури (1977), Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків тощо. Здійснюються заходи з імплементації Тимчасової угоди про торгівлю і питань, пов'язаних із торгівлею, між Україною і Європейським Союзом у частині взаємного забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

 

Правова природа патенту

За сучасних умов патент розглядають у двох аспектах. По-перше, під патентом розуміють надане державою право забороняти третім особам виготовлення, використання чи продаж винаходу.

По-друге, патент визначають як охоронний документ.

Характеристику патенту як права інтелектуальної власності можна знайти у матеріалах Всесвітньої організації інтелектуальної власності Так, патент визначається ВОІВ як право, надане державою винахіднику забороняти використання з комерційною метою винаходу протягом певного періоду часу в обмін на розкриття сутності винаходу, достатнього для отримання вигоди від нього іншими.

Щодо розуміння патенту як охоронного документу, зазначимо таке. Відповідно до ч. 1 ст. 462 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” визначає патент як охоронний документ, що

засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель).

ВОІВ також характеризує патент як документ, який видається за заявкою органом держави або регіональним органом, повноваження якого розповсюджуються на декілька держав, який розкриває сутність винаходу та створює правовий режим, у якому запатентований винахід, як правило, може використовувати (виготовляти, використовувати, продавати, імпортувати) лише патентовласником або за його згодою.

П.М. Цибульов визначає патент, як „вид інтелектуальної (промислової) власності, який використовуються як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій”

Також патент визначається як форма охорони об’єктів інтелектуальної власності. Енциклопедія зазначає, що патент необхідно розцінювати як визнання та підтвердження державою того, що подана пропозиція є винаходом, корисною моделлю тощо; надання інформації суспільству про наявність даних науково-технічних чи селекційних нововведень та їх охорону державою; визначення пріоритету і авторства його творців.

Деякі автори, наприклад, В. Коссак, окремо наголошують, що патент не є об’єктом права інтелектуальної власності, а є лише документом, що засвідчує право інтелектуальної власності на відповідний об’єкт.

Припинення дії свідоцтва

1. Власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

2. Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом шести останніх його місяців.

Збір за продовження дії свідоцтва може бути сплачено, а документ про його сплату - надійти до Установи протягом шести місяців після встановленого строку. У цьому разі розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків.

Дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено.

3. Дія свідоцтва припиняється за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати подання заявки.

4. Якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є:

обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством;

можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Джерела права інтелектуальної власності.

Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого “Право інтелектуальної власності” регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об’єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком.

До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, до-цільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері — міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стан-дарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях.