Роберт Бернс «Чесна бідність»



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Роберт Бернс «Чесна бідність»



Хай бідні ми, хай злидні ми,

Не маємо нічого,

А будьмо чесними людьми

Й не біймося нікого.

Нічого, нічого,

Що ми звання простого!

Звання — лиш карб, людина — скарб,

Цінніший від усього.

 

Хоч ми їмо черстві шматки,

Вдягаємось убого,

А в багача булки й шовки —

Ми людяніш од нього.

Нічого, нічого,

Що ми живем убого,

А чесним бути в бідності —

Найвище од усього.

 

Бундючиться вельможний лорд,

Що сотні слуг у нього;

Дурний, як пень, лихий, як чорт,

А строїть з себе Бога.

Нічого, нічого,

Що стрічка й хрест у нього,

Бо хто розумний чоловік, —

Сміється з того всього.

 

Король зведе в дворянський стан

Лакейчука двірського,

Людини ж праведної сан

Не дасться ні від кого.

Що з того пустого

Дворянства гербового?

Шляхетний дух, шляхетний ум

Шляхетніш того всього.

 

Молись же всяк, щоб стало так —

А йдеться вже до того! —

Щоб ум і честь, де тільки єсть,

Пробили скрізь дорогу.

Нічого, нічого,

Діждем ладу нового,

Торжествуватиме весь світ

Братерства перемогу!

 

Ш. Бодлер «Альбатрос»

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

 

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа.

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

 

Крилатий мандрівник - який незграбний в рухах,

В польоті буйнокрил - каліка на ногах!

Ще й дражняться - той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

 

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкоджають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

 

Вправа 142.Прочитайте уривки. Проаналізуйте паралельні синтаксичні конструкції.

За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк.А в татарському броді глухо бухикають весла: похилі, пеначо давнина, діди лодь-лодь снують на човнах-душогубках, і не знати, що вони виловлюють — рибу чи далеку минувшину, бо тут, над берегом, і соняшники, немов щити, бо тут, над водою, і комар дзвенить, як ординська стріла, бо тут і досі хвиля вимиває зотлілий посів зотлілого часу: чиїсь таляри, чиїсь щерблені стріли і щерблені кості.

...

Якогось синього-синього вересневого вечора він поспішав до неї з робітфаку. Ось і його річка, що має чотири броди, ось і принишкле село з корогвами тополь, ось і його могутні ясени над стемнілим тином, і старенькі вдовині ворітця, що кигикають, мов чайка, і під солом'яною шапкою хатина, що тримає у віконцях сповійпість місяця.

Як страшно людині, коли їй нема кому відчинити дверей. І все одно він і досі, вертаючись пізно додому, стукає в це віконце з місячним маревом чи клубками темені і прислухається до хати, до материної ходи. Коли б він міг повернути її кроки, її руки, що іноді шорстко і м'яко лягали йому на голову, її тихий, заспокійливий голос, що струмком бринів біля його сну і струмками видобував зі сну.

(М. Стельмах)

 

Вправа 144.Прочитайте поезію. Проаналізуйте контекстуальне вираження просторової локалізації.

У лукоморья дуб зелёный

Из поэмы "Руслан и Людмила"

 

У лукоморья дуб зеленый;
Златая цепь на дубе том:
И днем и ночью кот ученый
Всё ходит по цепи кругом;
Идет направо — песнь заводит,
Налево — сказку говорит.
Там чудеса: там леший бродит,
Русалка на ветвях сидит;
Там на неведомых дорожках
Следы невиданных зверей;
Избушка там на курьих ножках
Стоит без окон, без дверей;
Там лес и дол видений полны;
Там о заре прихлынут волны
На брег песчаный и пустой,
И тридцать витязей прекрасных
Чредой из вод выходят ясных,
И с ними дядька их морской;
Там королевич мимоходом
Пленяет грозного царя;
Там в облаках перед народом
Через леса, через моря
Колдун несет богатыря;
В темнице там царевна тужит,
А бурый волк ей верно служит;
Там ступа с Бабою Ягой
Идет, бредет сама собой;
Там царь Кащей над златом чахнет;
Там русской дух… там Русью пахнет!
И там я был, и мед я пил;
У моря видел дуб зеленый;
Под ним сидел, и кот ученый
Свои мне сказки говорил.

(А. Пушкин)

Вправа 146.Прочитайте уривки. Проаналізуйте конструкції розгорненого пояснення в контексті.

Ми за той тиждень, що її виглядали, сказать, нажилися. Шлють, то біжимо-летимо... Весело зочити степ, поля красні!. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волі дихнути!
Квіток, було, назриваєм та позаквітчуємось, як молоді, та до самого двору тими вінками величаємось. А вступаючи в двір, схопимо з себе, позакидаємо, - та так було жалко тих вінків кидати, так жалко!

...

Та й справді перхнуло до нас гостей, - як на погориджу. Одні з двора, а другі у двір. Нема нам ні сну, ні спочивку: бігаємо, вслугуємо, клопочемось з ранку до вечора. Часом така юрма їх ужене, що дивуємось, яких-то вже між ними панів нема! Все теє регочеться, танцює, їсть, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене! Інша добродійка у двері не втовпиться. А паничів що то в нас перевернулось! Аж роєм коло нашої панночки звиваються, -так, як ті джмелі, гудуть. Обійшла либонь вона їх усіх, - кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось Їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посім'янина. Бідахи розкохались, аж зовсім подуріли, з лиця спали, схнуть. День у день наїздять до нас, одно одного попереджаючи та зизим оком накриваючи. Чи так вона всім до душі прийшла, чи не було їм тоді чого іншого розважитись, тільки так комахою й налазять і налазять. Бо, бач, чим їм у світі розважитись? Як свій молодий вік собі скрасити?.. Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити, - а більше що?
(М. Вовчко)

 

Вправа 148.Прочитайте уривок. Проаналізуйте конструкції з контекстуальним завершенням, висновками, узагальненням.

Була в їх дочка Катря... Ся не в матір зародилася - палка, прудка дівчина - трудно їй було батеньку коритись. Було, як здвигне старий брови, стисне уста тонкі та блисконе оком своїм чорним - ми вже з паніматкою ледве дишемо, -одна Катря не боїться нічого: питає його, та розпитує, та суперечить, поки аж батько не покрикне: "годі!" - таким голосом, що й найсміліше у світі стихне... Після того ще довго у Катрі личко горить і слізки викочуються з очиць...
Хороша була та Катря. Було, отеє, як убереться - єдиначка, то вже нічого гіе жалували для неї, - плахта на їй шовкова, хустка з золотими квітами, з золотою габою- зав'яже, а з правого боку квіточка. Корсет зелений з байки або з сукна. Коса в неї була така, що було й рукою не ссягне, - і кісників не носила, тільки стрічка вплетена червона або голуба. Намисто добре; на намисті дукач з камінням дорогим; черевички на корочках високеньких; сорочка тонесенька, вишивана до самих чохол... Увійде було вона де гостей людно, - всі помовкнуть і на неї дивляться-задивляються, а вона і всміхнеться, і засоромиться.
Що то за весела! Що то за шамка була! Родичів у нас багато: той ожениться, той заміж іде, - то між своїм родом нагуляєшся.
На весілля чи на вечорниці - як-то було Катря весело поспішається! І хто її перетанцює, хто переспіває?..
А весною?!. Скоро отеє скресла крига, потанув сніг, із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися; сонечко гріє з-за весняних хмарок; вітрець дрімливий та теплий якийсь паше, - вже Катря веснянки заспівала. Іде слободою й спіізає, і дівчат на вулицю викликає.
Всіма, було, вона дівчатами верховодить. І дівчата її слухали, і дуже її любили; вона ж, було, з ними скільки раз па день і попосміється, і посвариться кілька раз, і обійметься...

(М. Вовчок)

 

Вправа 150. Прочитайте речення. Визначте функціональний різновид номінативних речень.

а) Номінативні речення описового контексту.

б) Номінативний вступ.

в) Номінативні речення для вираження масовості зображуваного.

г) Номінативні речення з посиленим емоціональним забарвленням.

1. І тривога, і труби грози Проростуть із іржавого серця глухого Бетховена! Але очі сухі. Ні сльози. Тільки так. Ні сльози (Л. Первомайський). 2. Україно! Сьогодні звірів-ворогів Ти грудьми вогняними зустріла (М. Бажан).

3. О златоглавий мій! Не раз голота Татарська пила твою чисту кров... (Є. Плужник). 4. Злети і падіння. Віра і голод. Життя і острах. Біль і перемога! Конче – перемога (А. Любченко). 5. Закон! Судили! Що значить сказати одне маленьке слово те: ізгой! Невинне слово! (І. Франко). 6. Пекучий біль… І вона, самітна, В цвіті вся, як в думах голова (І. Драч). 7. А тюрм! А люду!.. Що й лічить! (Т. Шевченко); Триста років. Хіба жарт, – заплакала бабуся (О. Довженко). 8. За плугами в полі – сонця! Блиску! (А. Малишко). 9. З гір на воду городи бучні розвелись. Там-то зілля, овощу! Там-то цвіту! (Марко Вовчок). 10. Кохана! Чом серце твоє не таке? (П. Тичина). 11. Надвечір’я. Бронзолиця Через поле молодиця Йде із сином на руці (В. Сосюра). 12. Зловісна тиша. Холодно і млосно(В. Симоненко). 13. А всякого зілля, квіток! (Марко Вовчок). 14. Стільки вигод! Стільки трунків! Стільки розкошів!.. (І. Багряний). 15. Ото хіба тільки як не похопишся в двері. Народу-таки (А. Тесленко). 16. Наше буття! Наше чудесне, прекрасне, запашне, чи як там його ще називають, буття! (А. Любченко). 17.Кладовище в Севільї. Пишні мавзолеї, білі постаті смутку, мармур між кипарисами, багато квітів тропічних, яскравих (Леся Українка). 18. Побачив би ти тільки, яку він має фалангу кореспондентів у найрізноманітніших околицях краю! І яких кореспондентів! (І. Франко).

 

Вправа 151. Прочитайте уривки. Знайдіть номінативні речення. Визначте їх функціональний різновид.

 

1. Як раптом вибухнуло серце!.. І на нім
Дніпрові хвилі всесвіт застелили,
І я позбувся мужності і сили —
Стою хлопчиськом в мареві яснім…

Шляхи і степ… вітри і вітряки…
Озимина, шипшина і тополі…
І спокій повнить груди і думки…
Мовчи, любові Мовчіть, буремні долі!

(М. Вінграновський)

 

2. Буковинські Карпати.

Гора біля гори стоять разом в німій величі, одяг­нені в смерекові ліси.

Різно сформовані, вганяються під небеса, стоять так нерухомо тисячі літ; кепкують собі з кожної змі­ни, що перед їх очима відбувається, розкошують у власній красі, свідомі своєї довічної тривкості,..

Багато пасем гір Кімполунзького повіту є ще вкри­ті пралісами. Темно-синьою зеленню миготять з дале­чини, а оглядані з сусідніх вершин, здаються в сиваво-синіх мряках недоступними.

В околиці Руської Молдавиці1 зійшлися два пасма рівнобіжних гір так близько з собою, що долина, яка їх ділила від себе, могла бути вигідним місцем ігри хіба лиш для бутного потоку. Де та долина ширшала або ставала ще вужчою, де губилась цілком,— не знав ніхто докладно. Не було тут видно ніякої дороги, ні­якої стежки, ніякого найменшого сліду людського життя. Долина тягнулася закрутами, розпираючи го­ри, і, бережена направо й наліво залісненими вер­шинами, губилася враз із весело біжучим потоком поміж стінами гір, що неначе їй наперекір десь-не-десь майже доторкалися себе.

(О.Кобилянська)

 

3. Богатирі тут виростали, сильних духом людей виховував цей край, живлющий дух цієї природи.

І зараз є на кого подивитись воєнкомові, коли проходять перед ним на медоглядах юнаки робітничих передмість, виплекані Дніпром, з розвинутими легенями, дужі, з залізними м'язами металурги. Рідко якого забракує комісія, а то один в один, як перемиті. Сини краю козацького. Міць! Надія! І є, мабуть, частка заслуги Скарбного, плавнів та Дніпра в тому, що, незважаючи на задимленість цієї зони, такі високорослі вигоняться, здоров'ям міцні. Є з ким Батьківщину захищати!

(О.Гончар)

 

4. Небо. Кручі. Провалля. Вода.

Сонце. Чайки. Високі хвилі

поглинає загусла даль.

Ми — рибалки спочилі.

Шебершать однокрилі сосни.

Морок лагідно землю обліг,

як джерельця, струміли коси,

поміж пальців окляклих моїх.

Гострі плечі. Червоно-чорна

ковдра вечора на ногах.

Пароплав заніміло прочохкав,

в баранці загортаючи гамір.

Потім — Господи, не доведи! —

небокрай закушпелило виблий,

видавалось: росли з води

лячні ноги, як білі риби.

(В. Стус)

 

5. Раптом над вухом:

‐ Доброго ранку! Заснули?!

‐ Здрастуйте! Невже заснув?!

‐ А вже й сніданок на столі! Ходімте!

‐ Ходімо.

‐ А де ж ваша рушниця?

‐ Нема …Дивись.

Сюди-туди – нема рушниці.

‐ Та то так! Тут у нас не зівай! Підслідили, значить, і хапнули. Ну,

нічого: може десь випливе…

‐ Неприємно! Не кажіть хоч нікому!

(О. Вишня)

 

6. – Дай мені адресу якої-небудь учительки або агрономші.

‐ Для чого?

‐ Напишу їй листа. Виллю душу.

Це в Сагайди манія. Він пише багато, куди попало і кому попало, з єдиною метою – одержати фотографію. Якщо ж він досягає свого, то кілька днів ходить, розмахуючи карткою, показує кожному свою дівчину, якої ніколи не бачив і, напевне, ніколи не побачить.

‐ Але я знаю, це вона не свою вислала.

‐ Чому не свою?

‐ Бо сама вона – ряба!

‐ Ти ж її не бачив.

‐ Все одно – ряба!!!

(О. Гончар).

 

Завдання для самостійної роботи:

Вправа 143.Завершіть речення, доповнивши його паралельними конструкціями.

Вони часто мріяли про своє майбутнє, що збуджувало їх уяву своєю недосяжністю, що...

Вправа 149.Підберіть уривок з художньої літератури, що містить конструкції з контекстуальним завершенням, висновками, узагальненням.

Вправа 135.Складіть по одному реченню, щоб проілюструвати кожен тип конструкцій за характером стилістичного призначення та експресивності.

Вправа 152. Розгляньте картину Олександра Горіна «Зимовий ліс». Визначте, що на ній зображено. Яким настроєм вона перейнята? Складіть за картиною опис, використовуючи називні речення.

Рекомендована література:

1.Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч. посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.

2.Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови : навч. посібник / Г.Й. Волкотруб. — Тернопіль : Видавництво «Підручники і посібники», 2008. —256 с.

3.Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко; Ін-т укр. мови НАН України. - К. : Довіра, 1999. - 431 c.

4.Зарицкий М.С. Стилістика сучасної української мови: Навч. посібник / М. С. Зарицький. – К. : Парламентське видавництво, 2001. – 156 с.

5.Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста / А.О. Капелюшний. — Львів : ПАІС, 2002. — 576 с.

6.Климова К.Я., Романюк П.Ф. Практична стилістика сучасної української мови: Навч. посібник для студентів ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації та викладачів-словесників закладів освіти/ К. Я. Климова. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. – 144 с.

7.Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови/ А. П. Коваль. — К.: Вид-во КДУ, 1978. – 258 с.

8.Мацько Л. I. Стилістика української мови/ Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. — К. : Вища школа, 2003. – 464 с.

9.Пилинський М. М. Мовна норма і стиль/ М. М. Пилинський. — К.: Наукова думка, 1976. – 286 с.

10.Цимбал Н.А. Норма і стилі сучасної української літературної мови: Навчальний посібник. - Умань, ФОП Жовтий О.О.,2014. – 220с.

11.Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів українська мови: Монографія/ В. А. Чабаненко. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 351 с.

12.Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної україн­ської мови/ І. Г. Чередниченко. — К.: Радянська школа, 1962. – 494 с.

 

 

Практичне заняття № 15. Стилістичні властивості української мови в її синтаксичній будові

План.

1. Пряма мова та інші способи індивідуалізації мови в контексті:

а) пряма мова та її стилістичні функції;

б) авторський контекст при прямій мові;

в) невласне-пряма мова;

г) здогадна пряма мова;

д) підрядно-підпорядкована пряма мова.

2. Непряма мова складнопідрядної будови та інші близькі до неї конструкції

3. Деякі стилістичні явища в структурі складного речення:

а) присубстантивна підрядність речень та її відношення до семантично-паралельних конструкцій іншоїсинтаксичної будови;

б) засоби підрядно-присубстантивного підпорядкування та їх стилістичні функції.

Вправа 153. Прочитайте уривки і визначте стилістичні функції прямої мови в них.

а) обмін думками між літературними персонажами, боротьба поглядів, думок, ідей і под.

б) думки, настрої, почуття мас, групи осіб.

в) різні життьові, соціальні відносини і стосунки між літературними персонажами, їх почуття, характери.

г) в поєднанні з авторським контекстом, виражаються внутрішні почуття, переживання літературних персонажів.

д) зовнішні умови її життя, її соціальне оточення, особливості місцевої живої діалектної мови.

 

1. Увійшла бабуся старесенька-старесенька, - аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Увійшла, тихенько ступаючи, вклонилась панії та й питає:
- А що вам треба, пане?
Пані аж з місця зірвалась, що стара така сміла.
- Де се ти, бабо, була? Я тебе вже сам мусив гукати, - каже пан.
- Коло печі була, паночку: Ганні помагала, щоб добра вам вечеронька була.
Пан бачить, що вже жінка важким духом дише, а все не важиться він бабусю налаяти; лупа очима та кашляє, та ходить, - не знає, що вже йому й робити. Пані од його одвертається. Бабуся стоїть од порога.
- Що ж, вечеря готова? - питає пан уже хмурніше.
- Готова, паночку, - тихо і спокійненько одказує бабуся.
- Серце (до панії), може б ми повечеряли?
- Я не хочу вечеряти! - одказала пані, вибігла і дверима грюкнула.
- То й я не буду вечеряти, бабусю, - каже пан смутненько вже.
- То я собі піду. На добраніч вам, паночку!
- Іди. Та треба глядіти, стара, щоб я не бігав за тобою сам! -загомонів був на неї, та зараз і вгамувавсь, як бабуся йому на те звичайненько одмовила:
- Добре, паночку!
Вклонилась і пішла собі.

(М. Вовчок)

2. Іван зловив її коло ріки, шарпнув за пазуху і роздер. Звідти впали на землю нові кісники, а дівчинка з криком кинулась їх захищати. Але він видер і кинув у воду. Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
-- Нічьо... В мене є другі... май ліпші.
Вона наче його потішала.
Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав.
-- Мені неня купила нову запаску... і постоли... і мережані капчурі... і...
Він все ще не знав, що сказати.
-- Я си обую файно та й буду дівка...
Тоді йому заздрісне стало.
-- А я вже вмію грати в денцівку.
-- Наш Федір зробив си таку файну флояру... та й як зайграє...
Іван надувся.
-- Я вже щезника бачив.
Вона неймовірно подивилась на нього.
-- А наш о ж ти б'єш си?
-- А ти нашо коло воза стояла?
Вона подумала трохи, не знаючи, що одповісти, і почала шукать щось за пазухою.
Витягла врешті довгий цукерок.
-- Ади!
Половину вкусила, а другу поважним, повним довір'я рухом подала йому.
-- На!
Він завагався, але узяв.
Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки й сердитий шум річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб'єта (вівці), що якась Марцинова -- сліпа на одно око -- покрала у них муку... і таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле, а погляд її чорних матових очей м'яко поринав у Іваново серце...

(М. Коцюбинський)

3. В шинку було кілька чоловіків. За столом сидів його кум з лисиною на всю голову. Кайдаш сів з ними за стіл і почав балакати, випивши чарку горілки.

— Оце, куме, так натомився, аж спина болить,— промовив Кайдаш. — Що ж ти таке важке робив? — спитав його кум.

— Та все лагоджу вози та підробляю осі. Ота мені каторжна гора потрощила не одного воза! А вже скільки я осів поламав через ту іродову гору, то й полічити не можна.

Дорога в село йшла коло самого Кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.

— То застав синів трохи розкопати шлях,— сказав кум.

— А хіба ж я один возитиму тудою снопи? Адже ж і ти возиш. Чом би пак і тобі не розкопати,— сказав Кайдаш, випиваючи другу чарку.

— Нема, бач, мені діла. Ніби я сиджу, згорнувши руки,— обізвався чоловік,— а воно було б дуже добре розкопать возвіз, та ще так трошки навскоси.

— Авжеж навскоси, щоб, бач, було не так круто: так, приміром, од того чагаря та до мого тину,— сказав Кайдаш, ще й пальцем махнув навскоси.

— Або хоч і так, приміром, навскоси од твого тину, де стоїть стара груша, та до чагарника,— сказав кум і махнув пальцем навскоси на другий бік.— От і вози були б цілі.

— Так було б ще лучче. та ще якби взяти заступом поза тим сучим горбом попід самим тином,— сказав Кайдаш, випивши чарку і запаливши люльку,—Та вже й посадило той горб, неначе оту ґулю на твоїй лисині, куме! Вже той каторжний горб сидить мені отут у печінках.

— Коли б ти знав, то я вже через його підірвався: мене вже поруха взяла. Коли не їдь, то все підпирай воза спиною,— сказав кум,— всю спину поколов ік бісовому батькові.

— Та, здається, куме, і ти сам котився з тієї гори з своєю Ганною, вертаючись з хрестин? — обізвався з кутка чоловік.

— І як ті люди їздили з такої гори і не розкопали, одколи Семигори стоять,— говорив Кайдаш, наливаючи чарку з кварти.

(І. Нечуй-Левицький)

 

4. Зосталися на цвинтарі одні генералові. Довго вони ґвалтували, кричали, що от зараз же таки все покидають та й підуть. Генерал давай їх утішати, що тепер вони йому не потрібні, що він їх не буде насильною роботою морити — на панщину ганяти.

— Ви мені давайте отого й того, по скільки там, та платіть чинш за землю, а там — живіть собі, як самі знаєте! Мені з вами не жити: моє місце у столиці. Що слід, оддавайте Лейбі: він у мене на хазяйстві зостанеться.

— Служилем ясновельможному пану, — увернув Лейба, перегинаючись, — з малих лят і бенде служіць до конця мжго жіця.

— Вєм, Лейбо, вєм! ти єстесь шляхетни жид, — одказав генерал.

— Так пристаєте? — обернувся знову до громади.

— Щоб ми платили за свою землю?. Щоб ми давали?. За віщо?? Ні зроду-віку! — закричала громада.

— Як знаєте. Коли не хочете платити, я вас пожену на панщину. Даю вам день — подумати: що для вас зручніше. Чуєте? Післязавтрього щоб я знав!

Та й поїхав собі. На цвинтарі піднявся ґвалт ще більший. Усі викрикували, що покидають. З тим і розійшлися.

(П. Мирний)

 

5. З оселі вийшла мати, глянула.

— Це ти?

— Це я, мамо,— він підходить до неї, охоплює її загрубілі руки, що відмиваються тільки взимку.

— Ой Богданочку,— вона припадає головою до його грудей і починає схлипувати.

— Чого ви? — і пригортає матір.

— Хіба ж я знаю? — вона витирає очі краєчками хустини, крізь сльози заглядає йому в очі.

— Богданчику, ти знаєш, хто ти мені? Ти щастя моє, і надія моя, і все, чим я живу, бо що ж я без тебе?

— Я пам’ятатиму це, мамо.

— Богданчику, дитино, а ти… не звихнувся тепер?

— Як це?..— злякано поточився назад, не розуміючи її.

— Прийшли до мене, сину, чужі листи. Пишуть, що ти звих­нувся… запроданцем став. Я вірю тобі! — шелестять її слова, шелестять її сльози.

— Вірте, мамо. Хоч би що трапилось зі мною, вірте, бо я ваш син і ніколи не стану безбатченком, ніколи! То тільки страшні жорсткосердці могли таке написати вам. Якби навіть усе золото, усі скарби світу кинули мені під самі ноги, то й тоді я не став би чиїмось послугачем, бо ж своєю землею живу, за це ладен і вмерти. Чуєте, мамо? (За М. Стельмахом).

Вправа 155. Прочитайте речення. Визначте різновиди супровідного контексту за його функціональними і структурно-граматичними ознаками.

а) Препозитивно-супровідний контекст з опущенням присудка, з яким логічно пов’язується зміст прямої мови.

б) Супровідний контекст, у якому після прямої мови (іноді й перед нею) вживається присудок, що визначає характер говоріння.

в) Супровідний контекст з іменником голос та іншими іменниками, що означають процес говоріння описово-метафорично.

г) Супровідний контекст із визначенням попутної дії — пози, руху тощо. Такі конструкції сприяють особливій образності у зображенні мовлення, що зливається з іншими діями того, хто говорить, у зображенні руху, зовнішнього виду, манер, виявлення почуттів персонажа, якому належить пряма мова.

д) Супровідний контекст невисловлюваної прямої мови. Такий контекст відзначає, що пряма мова лишається тільки в думці розповідача. Приклади:

е) Супровідний контекст з визначенням настрою, переживань того, кому належить пряма мова. Такий контекст є засобом емоціонального забарвлення висловлення з прямою мовою.

є) Супровідний контекст з характеристикою мовлення з погляду взаємовідносин між учасниками діалогічної мови.

ж) Супровідний контекст з відтінком мимовільності, необдуманості, несподіваності, раптовості того висловлювання, що передається прямою мовою.

з) Супровідний контекст, в якому виражаються вольові спонуки до висловлювання того, що є змістом прямої мови.

и) Супровідний контекст з вираженням мети, призначення висловлювання.

і) Супровідний контекст з різними поясненнями і додатками до прямої мови.

ї) Супровідний контекст, що вказує на сприйняття прямої мови іншою, сторонньою особою, що не бере участі в розмові.

й) Супровідний контекст, що підкреслює заперечення, визначене в прямій мові.

к) Супровідний контекст з описом або характеристикою особи, якій належить пряма мова.

л) Супровідний контекст, що вказує на невизначеність особи, якій належить пряма мова.

 

1. — Даньку! Милий! — очі її сяяли до нього віддано, щиро, зазивно! (О. Гончар).

2. Де він живе? — грізно, одрубуючи кожне слово, запитав Чіпка, а в його очах засвітило щось страшне. — Не знаю (П. Мирний).

3. — Яке славненьке! — порушив тишу голосний вигук Жабі. — Диви, маленьке, жовтявенько-зелене, лузає щось... Вивірка! (О. Досвітній).

4. — Е ні, так не вийде, — одразу нахмурився Терентій. — То забагато для тебе. — А тобі не багато? — так припирає Терептія, що той уже не може викрутитися (М. Стельмах).

5. — На базар же. Продавати он її. — жартував Кирило, мотнувши головою на Христю.

— Її? — спитала, граючи очима.

— Атож! — одказав Кирило.

— Ви ж глядіть, дядьку, не продешевіться. За таку молоду та хорошу дівчину правте добру ціну! — жартувала Мар'я (П. Мирний).

6. Поговір ми переживемо, — бадьоро відповів я. — А от Ковальця мало не втратили. Якоїсь півгодини, і хлопця не було-б. (Ю. Збанацький).

7. — А сам подумав: «Здалеку заходить. Приміряється» (І. Цюпа).

8. — В кузні був, — Данько помахав, подзенькав у повітрі зв'язкою запасних підків. — Все ще куєте? — Той кує, а той перековує (О. Гончар).

9. Не плач.., — сказав [Павлик], розумуючи, і позіхнув. І це розумування хоч трохи, а полегшило материнський біль: таки і в неї росте господар...(М. Стельмах).

10. Заскиглив журавель, пролилася вода на землю, і обізвався молодий радісний голос: — Спасибі Маруяні, що таку славну криницю викопала (М. Стельмах).

11. Тс! Тс! Ти чуєш? — З землі почулося шкряботіння (О. Іваненко).

12. Стара засовалася на місці, мов її що вкусило, і, уставши, напрямилася З хати.

— Куди се ти, Явдохо? — спитався Кирило.

Явдоха мовчала, не озивалася; тільки засопла, проходячи побіля Мар'ї.

— Чого се вона така сердита? — спитався Кирило, як Явдоха скрилася в сінях.

Мар'я мотнула головою.

— Вона завжди така! Хіба в нас буває коли, як у людей? Наче у тому пеклі — так і кипить! (П. Мирний).

13. Перший раз побачив мене — і здивувався. — А , кухарочка! — сказав весело (І. Франко).

14. — От-то здулася глина, неначе худобина обпившись, — думала вона ( М. Коцюбинський).

15. Я раптом холону й кажу до себе: — Нащо говориш неправду? Ти її зовсім не любиш (М. Коцюбинський).

16. — Дайте людям докурити, — озвався Олекса (І. Цюпа).

17. Ні, ми розіп'ємо за столом, — заперечив він. — Це дуже приємно: сидіти удвох за чаєм (О. Гуреїв).

18. — Ну й сміється ж заразливо! — мимоволі спинялись парубки, переморгуючись. — Аж під жижки лоскоче! (Я. Баш).

19. — В підслідчу камеру! — наказує Геллефорт. Тамара виходить з вартовим (А. Хижняк).

20. Таке собі отець Кабанович прибрав місце та й заверещав на все горло так, аби аж до хати голос дійшов:
— Чому ви на роботу не йдете? Пияки, злодії! Я вас у кримінал віддам!(Лесь-Мартинович).

21. — Що продаєш чи купуєш? — питав чорнобородий (О. Донченко).

22. — Ух, ти, холеро, — насторожено дивувався Ларіон і знов пильно цілився на клямку (М.Стельма).

23. Він потер долонею ретельно виголену голову і схриплим голосом звелів: — Ви вільні, старший лейтенант, можете іти (Н. Рибак).

24. — Іноді тут водиться риба.. — Ага, — кивнув головою Юрко, — ми малими ловили її кошиками, наперед скаламутивши ногами воду (М. Томчаній).

25. В очах сина, як завше.., смішинки. — Шкилюєш із батька? — насупився старий (Літературна Україна).

26. От візьму я просте діло — образи. Яка Марійка не завзята баба, та в світлиці вже нема ні одної, ні одної ікони. Правда, — очі в Кушніра бризнули сміхом, — тут і я допоміг Івану Тимофійовичу... (М. Стельмах).

27. Він уп'явся в неї колючими зеленими очима, аж подався наперед: — Запам'ятайте! — підняв руку і рубнув нею в повітрі. — Все, що тут робили, писали, говорили — забудьте!.. Нікому ні слова... (А. Хижняк).

28. — Невже?! — вирвалось у поета, — він міг забути вас? (Л. Українка).

29. О-о-й! Ой! — пролунало вслід за пострілом, і важкий град куль із скоропала залящав навкруги очеретів (Іван Ле).

30. Ні, ми розіп'ємо за столом, — заперечив він. — Це дуже приємно: сидіти удвох за чаєм (О. Гуреїв).

 

Вправа 156. Доберіть по одному прикладу різновидів супровідного контексту за його функціональними і структурно-граматичними ознаками, які були відсутні у попередній вправі.

Вправа 157. Прочитайте уривки. Проаналізуйте стилістичні особливості невласне прямої мови.

1. Махно цікавий слухати такі історії. Не густо зустрінеш у житті таких Яворницьких! Затятий, видно, дід! Воскрешає славу минулих віків, задля неї живе, всьому світові поклав розповісти про лицарів козацької республіки. Цілі томи про ту козаччину понаписував, всі перекази про запорозьких чаклунів-характерників позбирав, і сам став як характерник. Нічого, кажуть, не боїться… І самою поставою, кремезністю, вусами — живий запорожець!

І на Махна в сумовитім роздумі дививсь [Яворницький]. Ти людина-легенда, чому ж діла твої чорні? Чому жадоба руйнацтва така дужа, така могутня в тобі? Чи світ іде до того? До того, що на сцену виступають тільки двоє — Руйнач і Будівник… Але знати б тобі: зайнятий руйнуванням неминуче деградує… ( О. Гончар).

2. О ні! Батога вам треба? Страху? Добре. Буде вам батіг! Буде страх!
Але який? Холод? Вони, як птиці, на зиму переходитимуть у теплі краї. Нудьга? Вони розважатимуться коханням, облизуванням дітей і здобуванням трави. І будуть щасливі.
Доктор Рудольф стомлено сідає в фотель і спирає голову на руки.
Щасливі! Хм! А чому ні? Що є щастя? Сотні ж «дуріїв людства», сотні отих бідних пророків, філософів, мудреців усіх віків і народів вусуненні страждань бачили ідеал щастя. Вони кликали до найбільшого обмеження своїх бажань, до відмови від влади, слави, багатства, розкошів, утіх, насолод. Людино, скоротись, зіщулься, зберись у грудочку найпростіших своїх елементів, не вір зрадливим радощам — вони скороминущі, нереальні, єдине реальне в житті — страждання і його уникай. Тоді матимеш щастя (атараксію, нірвану, царство небесне і т. ін.).
Тепер бажань нема, страждання уникнено — чого ж більше треба? Хіба це не є щастя? (В. Винниченко).

3. Десять років тривав похід. Світ було пройдено. Мільйони людей упали до ніг Александрові, але... щораз тяжче ставало на душі Діогена. Він знав багато, він бачив багато, але те, що він бачив, не викликало вже радості в нього. З одного і по другий край світу народи гнулись у тяжкім ярмі рабства. Мінялись царі, одних сатрапів заступали інші, але доля народу від цього не кращала.

Це були живі мудрі істини, і Діоген поринув у думи. Причиною загибелі всіх царств і його батьківщини Греції було рабство. Лише вільна людина може любити й захищати свою батьківщину. Воля збільшує сили народів (І. Сенченко).

Вправа 158. Розгляньте репродукцію картини «Діоген і Олександр Македонський» (Копія невідомого художника з картини Дж.Б. Тьєполо). Пригадайте легенду про Діогена й Александра Македонського, а також вислів філософа: «Відійди, не застій мені сонце». Передайте зміст легенди, використовуючи речення з невласне прямою мовою. Проаналізуйте стилістичні особливості непрямої мови.

Вправа 159. Прочитайте речення. Проаналізуйте здогадну пряму мову.

1. Хома тим часом яодив по возах, вергав важкі ящики, вичитував за лібералізм їздовим, які, мовляв, приймають на схорону різний мотлох (О. Гончар). 2. Від нього, мовляв, нічого не залежить, будівля старенька, устаткування спрацювалося (О. Бойченко). 3. Післанець [посланець] здвигав раменами — не знаю, мовляв, наше діло збоку (Г. Хоткевич). 4. Мовляв, сам наварив каші, сам і їж (Д. Ткач). 5. — Ну, це ви вже секретно якось почали говорити! — сказав Роман і навіть звівся з-за столу — мовляв, говоріть собі вільно, не буду заважати (А. Головко). 6. Вона, гей, пильно зараз приглядається до нас та приміряється... Що це, мовляв, за солдати зі Сходу прийшли, що воно за люди... (О. Гончар). 7. Хлопці довго спостерігали лісових пустунок [білочок], тільки переглядалися та захоплено головами крутили, от, мовляв, штукарки, от спортсменки (Ю. Збанацький). 8. Вони збиралися заплатити йому лише по два крейцари: на більше, мовляв, житнівки й не випили (Гашек). 9. Лабораторний працівник з нього, мовляв, непоганий, але ж він перш за все — мрійник, фантазер (Ю. Шовкопляс). 10. Досі він не почував ніякісінького каяття, бо, мовляв, панським добром, що вони його самі не заробили, покористуватися не гріх (А. Кримський). 11. Сказився, мовляв, старий, переплутав праведне з грішним. Замість дробозиком бекасів по болоті ганяти, почав угодників глушити в хаті (О. Ковінька). 12. Виломила не прута, а цілу коляку, та тільки роззявила рота, щоб з лайкою зразу накинутися, як Василь замотав рукою, — мовляв, ц-с-с... Це одразу спинило стару (Г. Хоткевич).

Вправа 160. Доберіть 6 речень, які містять здогадну пряму мову із часткою мов.

Вправа 161.Поясніть, що спільне, а що відмінне у здогадної прямої мови та підрядно- підпорядкованої прямої мови. Наведіть власні приклади.

Вправа 162.Прочитайте речення. Проаналізуйте непряму мову складнопідрядної будови.

1. Хома заявив, що він цього вирішити сам не може, бо має командира, старшого за себе (О. Гончар). 2. Він сказав, що не надає ніякого значення її вчинку. То була облуда юності, самовтіха, самообман (С. Голованівський). 3. Він перечитав листа при мені, помугикав-помугикав і сказав, що приїде (І. Микитенко). 4. Давид сказав, що аби глиною не обляпала [Марія І книжок (А. Головко). 5. Катюша сказала, що приїхала організувати нас [дітей], і це лякало всіх незвичністю і новизною (М. Чабанівський). 6. Учитель [італійської мови] сказав, що нехай директор «ловить».. математика, а він на урок не прийде, бо й сам хоче в суботу гуляти (Л. Українка). 7. Одного разу вночі Савка перебрався до Палія і повідомив його, що військо Браницького перепилося і спить покотом (Українські народні казки). 8. Цар сказав, що відпустить [Мишка], але тоді, як йому приведе від другого царя золотогривого коня (А. Калин). 9. Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги (Т. Шевченко). 10. Один хлопчик сказав, що чорногузика в живому кутк



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.04 с.)