Практичне заняття № 14. Стилістичні властивості української мови в її синтаксичній будові

План.

1.Порівняння

2. Окличні і питальні конструкції риторичного характеру

3. Речення в контексті

4. Повтор в контексті

5. Контекстуальне протиставлення

6. Контекстуальне об’єднання паралельних синтаксичних конструкцій

7. Контекстуальне вираження просторової локалізації

8. Конструкції розгорненого пояснення в контексті

9. Конструкції з контекстуальним завершенням, висновками, узагальненням

10. Номінативні речення в контексті

 

Вправа 130. Прочитайте речення та визначте синтаксично-художню функцію порівнянь.

1) Функцію порівнянь часто виконують члени речення, що мають форму орудного відмінка іменника, який означає предмет порівняння. За синтаксично-художньою функцією їх можна поділити на два розряди:

а) Порівняльні форми орудного відмінка, які використовуються для словесно-художнього порівняльного зображення предмета, визначеного підметом;

б) Порівняльні форми орудного відмінка, які мають призначення порівняльно-образно характеризувати дію, виражену дієслівним членом (найчастіше — присудком) головного речення;

2) У функції розгорненого порівняння в складних реченнях виступають підрядні порівняльні речення, які приєднуються до головного речення сполучниками-частками як, наче, мо в, ніби та ін.

1. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, неначе збита крилами бджіл (М. Коцюбинський). 2. Але на печі майже зовсім темно, тільки по стелі над завіскою та комином хвильками просівається миготливе світло лампадки (В. Винниченко). 3. Світло лампадки золотом одблискує на рівненько подзьобаному краєчку копійки (В. Винниченко). 4. Буде легше в чужім полі. Сироті лежати — Буде над ним його мила. Квіткою стояти (Т. Шевченко). 5. Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече таплаче (Т. Шевченко). 6. Червонобоким яблуком доспілим скотився день… (М. Рильський). 7. Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою. Та випливи русалкою. Завтра серед ночі (Т. Шевченко). 8. Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (І. Нечуй-Левицький). 9. Неначе білі пави, пливуть хмарки у небі (М. Рильський). 10. Сія дівка не наймичка, Пригожая, як панночка, Молодая, як травиця, Рум'яная, як зірниця, Із далекої чужини, 3 козацької України... (М. Костомаров).

Вправа 131. Прочитайте речення. Визначте тип порівняння і характерні показники підрядності.

а) Підрядні порівняльно-причинові.

б) Підрядні порівняльно-цільові.

в) Підрядні утотожнення.

1. Скажи мені, сіроокий, які ви були?» начебто спитає тихенько вона (О. Довженко). 2. З височенного димаря, як бува в гамарнях, вивергався чорний дим (О. Ільченко). 3. Коли йому молодиці радили, щоб ще раз женився, він тілько рукою махав, немов хотів зовсім відігнати від себе сю думку (І. Франко). 4. Рили землю пестиво й уперто, немов хотіли задарити її ласкою, аби вона повернула хоч частину надій (П. Панч). 5. Загруз [голова] у своїх процентах, надоях, кормових одиницях, та наче й нічого вже не бачить, що в людей по хатах робиться? (В. Кучер). 6. Будівельні крани ожили, рухались, повільно водили своїми довжелезними хоботами, ніби винюхували, ніби пильно розшукували щось на землі (Ю. Збанацький). 7. Муркет [кіт] тигрячим кроком, весь напружений, поволі посувався, ніби збирався зробити стрибок (О. Копиленко). 8. Зеленіють по садочку Черешні та вишні; Як і перше виходила, Катерина вийшла. Вийшла, та вже не співає, Як перше співала (Т. Шевченко). 9. Заклинав [батько], щоб Петро ніколи не перевівся на ту громадську п'явку, як бувають здебільшого писарі (Дніпрова Чайка). 10. Подивись, як чисто.., Начебто долівку виметено в хаті (П. Усенко). 11. Наум Харитонович, хоч і хворів останній час, і часто лежав, прикований до ліжка, цікавився громадськими справами,як і раніш (А. Головко).

 

Вправа 132. Прочитайте речення. Визначте функціональні взаємовідношення між змістом головної і підрядної частини:

1. Безпричинна тривога стискала її серце, немов сталеві лещата. 2. Як тільки стемніло стоголосим співом зазвучав став, немов численний хор співав на всі лади: і альтами, й сопрано, й баритонами... 3. Нa другому кінці стояв тілько місяць, - блідий, похмурий; мов стaрий лисий злодюгa, він тупцювaвсь нa одному місці, боязко блимaючи своїми темними плямaми нa сонячне ясне обличчя і дедaлі все бліднів тa зникaв, мов розтaвaв від гaрячого лизaння довгих промінястих язиків…(П. Мирний). 4. Як сонце сяє у ясну годину, так промайнула радість у її очах. 5. Люди, як хвилі, носилися, мчaлксь, торгувaлись, кричaли. їх крик зливaвся в один довгий гук, котрий почaвся з світом, a кінчиться хібa пізньої ночі. (П. Мирний). 6. Повітря ні ворухнеться: стоїть і мліє; усюди тихо, німо, - здaється, немов світ, зaтaївши в собі дух, дожидa чогось (П. Мирний). 7. Літо майоріло безліччю квітів усіх можливих відтінків, мов палітра, яку наповнив вправний художник.

Вправа 133. Підберіть по одному виду порівняльно-підрядних членів та словосполучень за функціональними ознаками:

а) Порівняльно-підрядні члени у формі називного відмінка іменників з порівняльним словом, що вживаються відокремлено перед присудковим членом, з яким вони зближуються інтонаційно,— для художньої характеристики предикативної ознаки.

б) Порівняльно-підрядні словосполучення з формою називного відмінка, вживані перед підметом і присудком,— для художньо- порівняльного розкриття характерних рис зображуваного предмета в його діянні.

в) Порівняльно-підрядні члени, виражені різними формами при порівняльних словах, вживаються після присудка для художнього розкриття характерних рис або обставин виявлення вираженої ним дії.

г) Порівняльно-підрядні члени, виражені прикметниковими формами, в позиції після означального члена — для художньо-порівняльного посилення якісної характеристики зображуваного.

д) Порівняльно-підрядні члени, виражені формою називного відмінка іменника в позиції перед прикметниковими членами і після них,— для посилення художнього вираження якісної ознаки зображуваного.

е) Порівняльні члени, виражені різними формами, граматично паралельними до членів речення, які є предметом порівняльно- художньої характеристики.

Вправа 134. Прочитайте речення та визначте тип конструкцій за характером стилістичного призначення та експресивності.

o конструкції оклично-ліричних звертань;

o конструкції риторичних запитань використовуються також для загострення уваги, для збудження глибоких почуттів в емоціональній оцінці зображуваного;

o конструкції риторичних запитань можуть вживатися як прийом збудження уваги до наступних авторських відповідей;

o конструкції окличного наголошення назви предмета, що висувається на перший план в емоціонально насиченому висловлюванні;

o конструкції для вираження хвилювання, глибоких почуттів і переживань;

o питальні конструкції для вираження неможливості, сумніву, недоцільності чогось відносно зображуваного;

o конструкції питань-припущень, в яких питальні частки із запереченням є своєрідними відповідниками до модальних часток і слів без заперечення.

 

1. Весна і молодість! Ну що є краще в світі!

Такої, як у нас, нема ніде весни!

Рожевим цвітом радісно залиті

шумлять сади, і сонце п'ють лани. (Б. Сосюра)

 

2. Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив… (П. Тичина)

 

3.Земле рідна! Мозок мій світліє...

(В. Симоненко)

 

4. Обридло Жабам, як на гріх,
В болоті жити самостайно;
Ніхто їх не чіпав, дурних,
Жили та гралися звичайно…
Так ні, ще треба би не так,
І стали радить: — Квак та квак!

Чом короля у нас немає?
Усякий дурень теє знає:
Орел — у птиць, Лев — у звірей,
Є королі і у людей,—
Хіба вже ми й не люде?
І докіль так ще буде? —

(Л.Глібов)

 

5.Верни до мене, пам'яте моя!

................................................

Народе мій, коли тобі проститься

крик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах?

(В. Стус)

 

6. Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.

(Т. Шевченко)

 

7. Поспливалися докупочки усі, Полічила їх лебедочка — аж всі; Поховала попід крила, стала гріть; А сама схиляв голову — глядить, Чи не мріє де шульпіка угорі, Чи не зробе він пригоди дітворі?(Яків Щоголів).

 

8.Добрий ранок, моя одинокосте! (Л. Костенко).

 

9. Та куди тобі сховатися перед чотирма парами всевидющих дитячих очей! (І. Франко).

Вправа 136. Прочитайте уривки. Визначте тип зв ’ язку між реченнями. Прокоментуйте стилістичні особливості.

1) Контекстуальний зв’язок, що встановлюється внаслідок логічного розгортання, за допомогою самої інтонації.

2) Контекстуальний зв’язок між реченнями, здійснюваний за допомогою сурядних сполучників. Стилістичне забарвлення при такому зв’язку виникає при повторі сполучників, при вживанні їх на початку ряду речень.

а) Приєднувальний контекстуальний зв’язок.

б) Протиставний контекстуальний зв’язок.

в) Розділовий контекстуальний зв’язок.

3) Контекстуальний зв’язок між речення-ми з вживанням сполучників підрядності.

4) Речення, об’єднані у контексті спільним підметом, який вжито в початковому реченні і який відноситься також до присудків наступних речень.

5) Речення, контекстуально об’єднані вживанням особово-вказівних та присвійних займенників 3-ї особи, а також за допомогою вказівних займенників та займенникових прислівників.

6) Речення, контекстуально зв’язані спільними категоріями часу і виду в присудкових членах цих речень.

1. Нічого не сказав Шрам, тілько дививсь на Лесю. А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє… І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить(П. Куліш).

2. Любисток — житель гір півдня Європи — вже давно здобув права громадянства в Україні... У нас виник цілий ряд назв цієї рослини: усі вони пов 'язані з повір 'ям про те, що любисток — це зілля, яким можна причарувати когось, примусити себе любити. Через те в народі у нього є ще цілий рядок схожих назв: любчик, любця, люби мене, любист, приворотне зілля. Слово сягає корінням латинської мови — це лігустікум (лігурійська рослина). З латинської назви німці зробили любештекне, поляки — любістек; так само воно дійшло до нас, а потім переосмислилось, завдяки звуковій схожості зі словом любити. Так само, як калина або явір, любисток оспіваний у піснях про нещасливе кохання...» (А. Коваль).

3. Скільки сягає його пам’ять в час дитинства — усе не вбачає він себе щасливим, Вже на сьомому році почав він помагати батькові в господарстві. Далеко ще до світа, а вже батько будить вставати — худобу пасти чи в поле йти орати, за погонича. Господи, як не хочеться лишати нагрітого місця, як тяжко розлучатись з солодким ранішнім сном! Та суворе батькове слово мов водою холодною обіллє прожене сон… А в полі добре, як сухо та тепло. Але в дощ, у негоду, в осінній холод змокле було, що й ниточки сухої не знайдеш на спині, сяде десь під кущем та кланцає зубами з холоду, та мориться голодом, бо що то за їжа — хліб з цибулею! (М. Коцюбинський)

4. Широкою долиною між двомa рядкaми розложистих гір тихо тече по Вaсильківщині невеличкa річкa Рaстaвиця. Серед долин зеленіють розкішні густі тa високі верби, тaм ніби потонуло в вербaх село Вербівкa. Між вербaми дуже вирaзно й ясно блищить проти сонця білa церквa з трьомa бaнями, a коло неї невеличкa дзвіниця ненaче зaплутaлaсь в зеленому гіллі стaрих груш. Подекуди з-поміж верб тa сaдків виринaють білі хaти тa чорніють покрівлі високих клунь.

По обидвa береги Рaстaвиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи тa левaди, не одгороджені тинaми. Один город одділяється од другого тільки рядком верб aбо межaми. Понaд сaмим берегом в'ється в трaві стежкa через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бaчиш зелене-зелене море верб, сaдків, конопель, соняшників, кукурудзи тa густої осоки (І. Нечуй-Левицький).

5. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвячувала душу козацького роду спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог” (К. Мотрич)

 

6. Така її доля... О Боже мій милий!

За що ж ти караєш ЇЇ, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю — вона молоденька,

Бо люде чужії її засміють.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив? (Т. Шевченко)

7. Семенові стає моторошно. Чи він не хорий, буває? Що се йому верзеться, що се привиджується?. І він силкується оту нісенітну уяву розпорошити здоровими думками. Чи може так бути, як йому уявилося? Що земля поділяється на шматочки, що людей все більшає, а землі не прибуває, що вже й тепер чимало бурлаків, а далі й більше буде — це кожний бачить й знає. Далі. Голодний вовк серед дня, не боячись смерті, хапає вівцю з отари, а голодна людина не багато краща за вовка. І це очевидячки (М. Коцюбинський).

8. Соломія сливе несла Остапа, а проте їм доводилось часто зупинятися, бо слабий утомлювався і потребував спочинку… Та вони знов воліклись, одинокі, загублені серед безбережного моря очерету, що маяв над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням. Вони йшли так довго, не відаючи пори дня, бо над ними все висів клапоть олив’яноі хмари, а круг них усе їжився височенний, цупкий, жовтий комиш, немов сунувся разом із ними, як зачарований. Часом їм здавалося, що поміж очеретом щось шмигнуло, немов пес або вовк, інколи вони з огидженням обминали сонних, млявих од холоду гадюк, що купами лежали на купинах або ліниво пересувалися поміж очеретом.

Раз їм почувся згори шум, одмінний од шуму плавнів, і вони доміркувались, що то пролетіло над ними стадо якихсь птахів, може, диких гусей. Здавалось, плавням нема кінця-краю; навкруги було усе те саме та й те саме, немов вони стояли на місці. (М. Коцюбинський).

 

Вправа 137. Випишіть уривок із художнього твору. Вкажіть тип звязку між реченнями. Прокоментуйте стилістичні особливості.

Вправа 138. Прочитайте уривки. Визначте тип повтору. Охарактеризуйте стилістику.

1) Повтор синтаксично самостійного члена, вживаного при реченні.

2) Анафоричний початок частин тексту.

3) Повтор конструкцій однотипної синтаксичної будови.

а) Повтор окличних речень, що починаються окличною часткою та іменниковим членом у називному відмінку уявлення.

б) Повтор конструкцій, що складаються з однотипних членів, поширених порівняннями.

в) Повтор анафорично вживаної групи «що тобі, що»... з дальшим підрядним в оклично-питальному оформленні всього висловлювання.

г) Повтор конструкцій з присубстантивними підрядними реченнями, що сполучаються з пояснюваними іменниковими членами* головного речення за допомогою сполучного слова коли.

д) Повтор конструкцій з прийменником «про» при переліку великої кількості подій, які названо за допомогою групи однорідних додатків.

е) Повтор синонімічних одне до одного дієслів із запереченням у функції препозитивних присудків.

4) Повтор одного і того ж присудка на початку речень як членів контексту.

5) Повтор сполучників сурядності і підрядності виникає при розгортанні словесного зображення з багатьма деталями, що синтаксично передаються в конструкціях з однорідними членами або однорідними підрядними реченнями, а також у складносурядних реченнях багаточленної будови.

6) Повтор, побудований як період із заключним протиставленням або будь-яким висновком.

 

1.Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам бог витає над селом.
Село! Село! Веселі хати!
Веселі здалека палати,
Бодай ви терном поросли!
Щоб люди й сліду не найшли,
Щоб і не знали, де й шукати.

(Т. Шевченко)

 

2. Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні, як день!
Ой очі, очі, очі дівочі,
Де ж ви навчились зводить людей?

(Укр. нар. пісня)

 

3. Українська пісня!.. І Хто не був зачарований нею, І хто не згадує Ті, І як своє чисте, прозоре дитинство, І свою горду юність, І своє бажання бути красивим і ніжним, І сильним і хоробрим. І Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, І безмежною широтою і красою її барв, І її чарівною силою, І що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, І почуття, думки й прагнення всього, І що є кращого в людині, І що підносить її до вершин людської гідності, І до людяності, І до творчості!

Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень І над колискою дорогих дітей своїх!

Яка дівоча весна, не приносила кохання на її крилах!

(О. Довженко).

 

4. Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

...

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

(В. Сосюра)

 

5. Семенові стає моторошно. Чи він не хорий, буває? Що се йому верзеться, що се привиджується? І він силкується оту нісенітну уяву розпорошити здоровими думками. Чи може так бути, як йому уявилося? Що земля поділяється на шматочки? Що людей все більшає, а землі не прибуває? Що вже й тепер чимало бурлаків? (М. Коцюбинський).

 

6. Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко – в домовину
Сиротою ляже!

(Т. Шевченко)

 

7. Починається... — думав Хома. — Отеє він саме починається той час, коли не стає хліба, нема й заробітків, — час журби та горя, коли чоловік хотів би, як муха, зслизнути на зиму (М. Коцюбинський).

 

8. Та не тихне дума люта Про кайдани і про пута, Про сіпацтво і неволю, І про царську самоволю (Іван Франко).

 

9. Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

Хто золоту порве струну,

Коли у гуслях — дух Боянів,

Хто димний запах полину

Роздавить мороком туманів,

Хто чорну витеше труну

На красний Київ наш і Канів?

Ні! Сили на землі нема

І сили на землі не буде,

Щоб потягти нас до ярма,

Щоб потоптати наші груди...

(М. Рильський)

 

10. Митрик, бачачи, що двері у хату відчинені, поліз-поліз, переліз через поріг, доліз досеред хати (Квітка-Основ'яненко).

 

11. І беруть його під руки,

І ведуть його у хату,

І вітає Яриночка,

Мов рідного брата.

(Т. Шевченко)

Вправа 140. Прочитайте поезії. Проаналізуйте протиставлення.