Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Короткий словник вживаних філософських термінів.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Абсолют (від лат. абсолютус - безумовний необмежений) - філософська категорія, яка означає першоначало усього сущого, безумовну точку відліку для ціннісних суджень і орієнтацій. Може бути витлумачено релігійно і позарелігійно. Корелятивним щодо поняття А. є поняття "відносне". ' Абстракція (від лат. абстракціо - відокремлення) - поняття, яке означає загальне, умоглядне. Результат А. - образ дійсності, представлений в понятті, формулі, символі. Агностицизм (від. гр. а і гносіс - недосяжний пізнанню) - філософське вчення, за яким не може бути повністю вирішене питання про істинність пізнання людиною об'єкта пізнання. Історично відомі форми А.: скептицизм (в ант. філ. Піррон, Карнеад), юмізм (Д. Юм), кантіанство (І. Кант). В сучасній філілософії властивий неокантіанству, позитивізму та критичному реалізму. Адекватний (від лат. адекватус - рівний, тотожний) - катег. для позначення відповідного, вірного, точного відтворення у людському пізнанні об'єктивних властивостей та відносин. Аксіологія (грец. ахіоs — цінний) — вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, естетичне, релігійне та ін. Аналіз (від гр. аналіз – розкладання, розчленування) - загальний логічний метод пізнання, що включає мислене чи фактичне рзкладання цілого на складові частини (властивості, ознаки, відношення) з метою їх вивчення. Аналітична філософія — напрям у сучасній західній філософії, який зводить філософську діяльність до аналізу мови. Аналогія — умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. А. складає основу моделювання. Антропоцентризм (від гр. антропос і центрум - людина як центр) –філ. світоглядна орієнтація, за якою людина є центром та найвищою ціллю існування Всесвіту Найбільшого розвитку А. набув у поглядах Сократа, філ. Відродження, антропологічній філ. XX ст. Апріоризм - філософський принцип, відповідно до якого існує знання, що передує досвіду та не залежить від нього. (Протилежний принципу апостеріорності - відповідно до нього, знання отримується із досвіду). Артефакт - предмети, речі, ідеї тощо, що створені людиною. Архетип — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо. Атрибут - істотна властивість, без наявності якої предмет (чи об'єкт) не може існувати чи навіть мислитися. Буддизм — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, шо життя є Буття - філософська категорія, що виражає все те, що може якось (тобто реально, потенційно чи віртуально) існувати. Благо – поняття, вживане для позначення позитивної цінності для людини, тих чи інших предметів, процесів, явищ (життєві блага, соціальні блага, матеріальні і духовні блага). В загальному плані поняття блага співпадає з поняттям цінності, і тому виступає родовим щодо іншим аксіологічних понять. В цьому розумінні добро постає як моральне благо, що відшукується і здійснюється у процесі пізнання, користь – як практичне благо тощо. Верифікація — у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють істинності висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Відчуття — відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття. Віра — не обгрунтоване розумом прийняття існування чогось за істину та дії, що відповідають об’єктам. Герменевтика (від грец. «пояснюю, тлумачу») - мистецтво та теорія тлумачення текстів. Один з напрямків в сучасній філософії. Оснований на розумінні, входженні в смисл, в іншу індивідуальність. Предметом герменевтики виступає перш за все аспект вираження, а не змісту. Гіпотеза — форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення. Гносеологія - теорія пізнання в будь-якій філософській системі. Вона визначає відношення суб'єкта до об'єкта. Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке Гуманізм - течія суспільної думки та принцип філософського осмислення проблем антропології, соціальної реальності, культури, в основу якого ставиться співвідношення суспільного розвитку з цілями та задачами розвитку людини. Гуманізм підкреслює активність та відповідальність людини перед світом та іншими людьми. Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао. Деїзм (від лат. "Бог") - філософське вчення, відповідно якого Бог, що створив світ, більше не приймає участі в його розвитку та не втручається в закономірний хід подій. Детермінізм (від лат. «визначаю») - філософський принцип, що констатує наявність всезагального зв'язку матеріальних та духовних явищ. Діалектика - вчення та філософська дисципліна про протиріччя як джерело розвитку. В своєму вищому розвитку стверджує відповідність логіки пізнання закономірностям розвитку буття. Дуалізм - філософський принцип, відповідно до якого світ заснований двома началами: пасивним і активним. Веде початок від протиставлення Аристотелем пасивної матерії та активної форми. Дух - ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріальному началу. В людині розрізняють тіло Екзистенціалізм (лат. ехіstent/a— існування) — суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини. Емпіризм - філософська, гносеологічна концепція, відповідно до якої джерелом знань є досвід (тобто спостереження, вимір, Епістемологія (грец. epistomologia - теорія пізнання) - частина філософії, що вивчає загальні риси процесу Життя - філософське поняття, що виражає повноту буття людини. Закон - об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами. Зміст - категорія філософії; те, що підлягає «формуванню» - елементи (складові) певної системи (форми). В процесі пізнання відбувається формалізація змісту (переведення його в графіки, формули). Ідеалізм - принцип філософування, що стверджує первинність духу перед матерією. Починається з вчення Платона про ідеї. Ідеологія - сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. І. Подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах. Індетермінізм - принцип пояснення світу, протилежний детермінізму. Індетермінізм заперечує об'єктивність причинного зв'язку в дійсності, або пізнавальну цінність причинного пояснення в науці (наприклад, теорія локальних цивілізацій). Індукція (лат. inductio - наведення) - логічний умовивід від часткового, одиничного до загального. Інструменталізм - різновид прагматизму, прибічники якого вважають свідомість (за Дьюї, інтелект) одним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії - лише інструменти (звідси й назва), знаряддя, «ключі до ситуації», «плани дії». Інтеграція (лат. integratio - відновлення) - момент розвитку, який полягає в поєднанні розрізненого в ціле. Ірраціоналізм - принцип філософування, який обмежує можливості розуму адекватно пізнати оточуючу дійсність. Пов'язаний з критикою логічного пізнання, що мовби не дає знання про людську поведінку та соціальну реальність. Історичний релятивізм - принцип, що заперечує наявність Істина - адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей. Історизм — принцип пізнання, згідно з яким будь-яке явище слід розглядати в розвитку. Історія філософії - галузь філософських знань, предметом яких є закономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії. Конфуціанство – філософське вчення, яке у відношеннях людини і світу проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних понять. Космізм - вчення, відповідно до якого все, що відбувається на землі та з людиною закономірно пов'язане з розвитком та процесами в космосі. Креаціонізм - вчення про створення Богом світу із нічого. Прийшло в філософію із християнства. Культура — увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтворений і «репрезентований» (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе. Логіка - наука про закони та форми людського мислення. Арістотель відкрив основні її закони: закон тотожності; закон несуперечності; закон виключеного третього. Дотримання законів і правил Л. є запорукою істинного мислення. Логос - у давньогрецькій філософії - світовий розум, закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків - думка і слово Бога. Марксизм - ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм). Матеріалізм - філософський принцип, відповідно до якого матерія, природа, буття фізично первинні, а свідомість, мислення є властивостями матерії. Матерія - філософська категорія, що позначає об'єктивну реальність, яка в остаточному підсумку дається людині у відчуттях. Основні атрибути М. - рух, простір і час. Метод - сукупність правил, що визначають і направляють діяльність людини. Це поняття одержало глибокий розвиток і широке застосування в науці, виражаючи особливості наукової діяльності. Механіцизм - спрощений підхід до складних біологічних і соціальних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII - XVIII ст. Мислення - особлива діяльність свідомості зі створення, перетворення й оперування різного роду ідеальними (нематеріальними) об'єктами чи сутностями. Виражається М. у мові й у діях, поведінці людини. Міра - філософська категорія, що виражає єдність якісної і кількісної визначеності предмета чи явища, тобто це область, у межах якої кількісні зміни не спричиняють зміну якісної визначеності.. Монізм - спосіб розглядати розмаїття явищ світу під кутом зору визнання єдиної субстанції, єдиного начала. Так, матеріалістичний монізм заявляє, що єдність світу - в його матеріальності, тобто здатності бути самодостатнім та існувати незалежно від свідомості людини. Натурфілософія - форма виразу філософських поглядів, що торкаються як загальних проблем буття, так і питань, що спеціально присвячені дослідженню природи. Неоплатонізм - напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття. Номіналізм - філософське вчення, що стверджує реально існуючими лише одиничні речі, а поняття або універсали - лише в мисленні. Неопозитивізм - один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма позитивізму. Ноосфера - (від грец. «розум» і «куля») сфера взаємодії природи та суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає головним визначальним фактором розвитку. Онтологія - філософське вчення про буття, про світоустрій. Оцінка - ставлення людини (суспільства) до суспільних норм і цінностей, яке полягає в схваленні чи осуді їх, а також в субординації їх за важливістю. Пантеїзм - філософське вчення, що ототожнює Бога та світ, природу. Буває матеріалістичний П. (Природа і є Бог) та ідеалістичний П. (універсум розгортається із Бога). Парадигма - теорія або модель, що прийнята як зразок рішення задач. Патристика (лат. раter - батько) - сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II - VII ст. Персоналізм - релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону - людину, Бога (американське відгалуження Бо-ун. Хокінг, французьке - Муньє.Лакруа). Світ - сукупність духовних персон (на зразок монад Лейбніца). Підсвідоме - одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким позначають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим контролем. Проявляється в снах, обмовках та ін. Пізнання - процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльністю і зумовлене суспільним буттям людини. Плюралізм - принцип пояснення світу, відповідно до якого існує декілька або безліч незалежних та незвідних один до одного начал або видів буття. Позитивізм (франц. positivisme – умовний, позитивний, побудований на думці) – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує історичний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Поняття - думка, що відображує в узагальненій формі предмети та явища дійсності та зв'язки між ними за допомогою фіксації загальних та специфічних ознак. Основна одиниця логічного мислення. Постмодернізм - поняття, що визначає стан епохи кінця XX ст., ситуацію та процеси, що відбуваються в культурі. Прагматизм (грец. ргаgma - справа, дія) - філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності. Практика - цілеспрямована предметна діяльність людини щодо перетворення світу. Практична діяльність - спосіб існування людини. Прогрес - така спрямованість розвитку, яка характеризується рухом, що сходить від простого до складного, від менш досконалого до більш досконалого. Прогрес відносний, діє не на все явище в цілому, а різноспрямоване в його частинах, тому і містить в собі як необхідний момент регрес. Просвітництво - ідеологія молодої буржуазії XVIII ст., яка продовжувала гуманістичні традиції Відродження. Представники Локк, Вольтер, Монтеск'є, Дідро, Руссо та ін. Простір - одна з основних ознак матеріальності речей; форми існування матерії, що фіксує їх протяжність і порядок Психоаналіз - впливовий напрямок в філософії XX століття, що пояснює природу людини з позицій наявності в структурі особистості безсвідомого як головного мотиватора її поведінки. Раціоналізм - спосіб філософування, що визнає основою пізнання та поведінки розум. Абсолютизація цього принципу веде в кінці кінців до протиставлення матерії і духу. Реалізм - філософське вчення, протилежне номіналізму та стверджуюче реальність існування ідеальних об'єктів, понять. Регрес - сторона прогресу. Означає спадний розвиток. Редукція - термін, що означає дії або процедури, що спрямовані на спрощення структури об'єкту, або пояснення даних шляхом зведення до більш спрощених висхідних начал. Релігієзнавство - філософська наука, що об'єктивно розглядає релігію як соціокультурне явище. Релятивізм (лат. геlativus - відносний) - підхід, який абсолютизує мінливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам філософії (софісти, сенсуалісти-суб'єктивісти). Розсудок - початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Розум - вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання. Світогляд - система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Свобода - одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що вона може діяти з власної волі, не детермінуючись обставинами. С. є підставою моральності людини. В політичній сфері розширення Секуляризація - процес звільнення суспільної та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей та поглядів, соціальних відносин, діяльності та інститутів від релігійного санкціонування. Зворотній їй процес - сакралізація. Сенсуалізм - спосіб філософування, пов'язаний з утвердженням в теорії пізнання чуттєвого пізнання як головної форми достовірного знання. В протилежність раціоналізму, сенсуалізм намагається вивести весь зміст пізнання з діяльності органів почуттів. Скептицизм - спосіб філософування, що заснований на дослідженні всіх можливих шляхів пізнання як гіпотетичних. Соціалізація - процес «входження» індивіда в суспільство. Пов'язаний з вихованням та освітою, самовихованням, становленням людини як особистості та істинного суб'єкту соціальної дії. Сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів. Стоїцизм - напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя. Структура - закономірний зв'язок, усталене відношення між елементами системи (наприклад, відношення між словами в реченні). Структуралізм - напрям у сучасній (переважно французькій) філософії, який вважає структурно-функідіональний метод головним методом філософії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Представники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін. Суб'єктивізм - філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта. Субстанція - об'єктивна реальність, розглядувана з боку її Схоластика (лат. sholastikos – ученний, шкільний) - філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами. Сцієнтизм - світоглядна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як найвищої культурної цінності та достатній умові орієнтації людини в світі. Лише за наукою закріплюється право володіння істиною. Теїзм - релігійний світогляд, що виходить з розуміння існування надприродного абсолютного буття як безкінечної божественної особистості. Теорія (грец. theoria - спостереження, дослідження) - найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. Теоцентризм - принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого. Томізм - філософське богословське вчення Ф. Аквінського і його послідовників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм. Умовивід - форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження. Уявлення - узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз. Феноменологія (грец. phainomenon - те, що з'являється) - філософське вчення про феномен, який постає не чим іншим, як появою певної реальності, її самовияв і саморозкриття. Ф. не розкриває реальності, а засвідчує її такою, якою вона є. Філософія життя - напрям некласичної філософії кінця XIX - початку XX ст., представники якого оголосили життя (в біологічній чи психологічній формах) основним предметом філософії. Представники - Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд. Філософська антропологія - вчення про природу та сутність людини. Форма – філософська категорія, що виражає спосіб організації змісту. Формальний підхід - напрямок в соціальній філософії, що визнає спрямованість розвитку, який проходить одні й ті ж ступені розвитку, обумовлені єдиною системою детермінації. Харизма - виключна обдарованість, наявність у особистості, дії, інституту або символу особливих якостей виключності, надприродності. Цивілізація (лат. civilis - громадянський) - в широкому розумінні - те ж, що й культура; у вужчому певний рівень розвитку культури, який передбачає наявність державності, письма, техніки тощо. Цивілізаційний підхід - пов'язаний з розумінням круговороту в історичному розвитку. Заперечує єдину детермінацію. Визнає наявність відокремлених, самодостатніх цивілізацій. Ціле - інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній системі зв'язків. Цінність – значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінності мотивують поведінку людей. Явище – конкретна подія, властивість чи процес, що виражають зовнішні сторони дійсності і представляють форму прояву і виявлення деякої сутності. Тим самим «Я» і «сутність» - співвідносні, що взаємодоповнюють одна одну філософські категорії. Якість – філософська категорія, що виражає визначеність предмета (об’єкта) як даного, як предмета даного типу, класу (наприклад столу саме як столу, тобто меблів певного типу). Я. – це сукупність властивостей предмета, що виражають його цілісність, найбільш істотні його особливості. Гегель писав, що Я. є те в предметі, втрачаючи яке предмет перестає бути самим собою.
ЛІТЕРАТУРА
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 322; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.66.224 (0.01 с.) |