Поняття розвитку. Основні концепції розвитку.

У найширшому сенсі рух в застосуванні до матерії – це «зміна взагалі», воно включає всі зміни, що відбуваються в світі. Рух – атрибут, невід’ємна властивість матерії, вони тісно зв’язані і не існують один без одного. Рух - це не чиста континуальність, це – єдність мінливості й усталеності, неспокою й спокою. Спокій, таким чином, існує лише для характеристики руху в якісній його усталеній формі. Як би не змінювався предмет, але поки він існує, він зберігає свою визначеність. Абсолютний спокій неможливий, бо набути його – означало б перестати існувати. Спокій завжди має лише відносний характер: тіла можуть покоїтись лише по відношенню до якоїсь системи відліку, умовно прийняту за нерухому.

Спираючись на досягнення природничих наук і на філософське розуміння руху як способу існування матерії, ми маємо можливість класифікувати види руху матерії, виділяючи з їх багатоманітності ряд основних форм. Такими формами руху матерії є: механічна, фізична, хімічна, біологічна й соціальна. Ця класифікація зберігає своє значення й понині, хоч, зрозуміло, у зв’язку з досягненням сучасної науки вона істотно збагачується.

Форми руху матерії органічно пов’язані з певним рівнем її структурної організації, кожен з яких характеризується своєю системою закономірностей і своїми носіями.

Під «розвитком» ми повинні розуміти процес тривалих, необоротних накопичувальних якісних змін в бутті. В філософії сформувалось декілька основних концептуальних підходів до пояснення здійснення розвитку: діалектичний, метафізичний, синергетичний.

Структуру діалектики становлять комплекс принципів, категорій, законів.

Основні принципи діалектики:

- загальний взаємозв’язок всіх явищ;

- загальність руху і розвитку;

- джерело розвитку – становлення і вирішення протирічь;

- розвиток як заперечення; - суперечлива єдність загального і одиничного;

- сутності, суті та явища, форми та змісту, необхідності і випадковості, можливості й дійсності і т. д.

Основні категорії діалектики – матерія, свідомість, розвиток, якість, кількість, заперечення, суперечність, необхідність і випадковість, причина і наслідок, якість, міра, еволюція, революція, загальне, особливе, одиничне, структура, система, частина, ціле, елемент, причина, наслідок та інші.

Основні закони, що описують розвиток світу і процесу пізнання, - закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення.

Закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку (суперечність). Те, все що існує складається з протилежностей.

Протилежності – це такі сторони, моменти, предмети, які одночасно:

а) нерозривно зв’язані;

б) взаємовиключають одне одного;

в) їх боротьба – суперечлива взаємодія дає імпульс розвитку

Розвиток тому постає як процес виникнення, зростання, загострення та вирішення багатоманітних протиріч. Вони ж в свою чергу можуть бути:

а) внутрішніми і зовнішніми;

б) основними і неосновними;

в) сутнісними і несутнісними;

г) антагоністичними і неантагоністичними;

Ця специфіка суперечностей дає можливість судити про характер, який буде мати розвиток. Так, визначену роль відіграють внутрішні суперечності. Саме вони і виступають як вирішальне джерело, рушійна сила розвитку.

Якщо розвиток обумовлений основними суперечностями, - то результатом його буде зміна, що стосуватиметься буття всього цілого, а не лише окремих його елементів (як це відбувається на основі неосновних суперечностей).

Розвиток на основі сутнісних суперечностей (на відміну від не сутнісних) буде завжди носити довготривалий характер.

Антагоністичні суперечності (на відміну від неантагоністичних) обумовлять неминуче знищення в процесі розвитку попередньої форми та змісту буття і перехід до нових.

Закон переходу кількісних змін в якісні розкриває загальний механізм розвитку, те як відбувається останній. Суть закону полягає в наступному. Поступове накопичення кількісних змін (ступеня і темпів розвитку об’єктів, числа його елементів, просторових характеристик, температура, та ін.) в певний момент часу призводить до досягнення міри (межі, в рамках яких дана якість залишається сама собою, наприклад, для води – C), - далі відбувається якісний стрибок (перехід від одного якісного стану до іншого, наприклад, вода, досягаючи температури 0 гр., перетворюється в лід), в результаті виникає нова якість. В межах міри кількісних змін розвиток відбувається поступово, (носить еволюційний характер). При переході через міру кількісних змін розвиток відбувається стрибкоподібно (носить революційний характер).

Слід мати на увазі те, що залежність між кількісними і якісними змінами може носити як прямо пропорційний, так і обернено пропорційний характер. Звідси витікає можливість того, що розвиток може мати різну спрямованість: прогресивну і регресивну. Це визначається дією закону заперечення заперечення. Його суть: нове завжди заперечує старе і займає його місце, але поступово вже саме перетворюється на старе і заперечується все більш новим, і так далі. Найважливішою категорією цього закону є «заперечення» - відмова системи, що розвивається, від старої якості. Проте, заперечення це не просто знищення. Система повинна зберегти власну єдність і спадковість. Тому в діалектиці заперечення розуміється як відмова від попередньої стадії розвитку (старої якості) із збереженням найістотніших і кращих моментів на новому етапі. Тільки так можна забезпечити спадковість системи.

Синергетичне світосприйняття виступає методологічною підставою у сучасному когнітивному повороті. Таке мислення лягло в основу тотального перегляду світобудови, нового діалогу з природою, тощо. З’явилась можливість всебічного дослідження найскладніших систем буття, розвитку їх у відкритості і взаємодії з метою керування ними в інтересах людей.

Синергетичний підхід до пояснення розвитку на відміну від діалектичного та метафізичного базується на врахуванні:

а) нелінійності процесів в існуючих системах;

б) можливої самоорганізації систем;

в) неурівноваженості систем;

г) максимальної розгорнутості систем та готовності їх до зовнішнього впливу;

д) випадковості як конструктивного начала;

е) стихійності розвитку.

Поняття простору та часу.

Незважаючи на позірну очевидність понять простору та часу, вони належать до найскладніших характеристик матерії. Так, простір це найзагальніша форма буття матерії, яка характеризує протяжність, структуру, порядок існування та співіснування матеріальних об’єктів та їх взаємодію.

Час - це також найзагальніша форма буття матерії, що характеризує тривалість існування всіх об’єктів і послідовність зміни станів.

У історії філософії і науки склалися дві основні концепції простору і часу:

1. Субстанціальна концепція розглядає простір і час як особливу самостійну суть, яка існує наряду і незалежно від матеріальних об’єктів. Простір зводився до нескінченної порожнечі («ящика без стінок»), що вміщає всі тіла, час – до «чистої» тривалості. Ця ідея, в загальному вигляді сформульована ще Демокрітом, отримала своє логічне завершення в концепції абсолютного простору і часу Ньютона, який вважав, що їх властивості не залежать від характеру тих матеріальних процесів, що протікають в світі.

2. Друга концепція зародилась і була сформульована в надрах діалектики, а потім доведена теорією відносності Енштейна (звідси і назва реляційна від лат. Relativus - відносний). Філософський зміст реляційної концепції полягає в тому, що простір і час мисляться не як особливі, окремі від матерії сутності, а як форми існування матерії. З такого розуміння випливає, що простір і час, по-перше, - об’єктивні властивості матерії і як такі – вони загальні. Та поряд з загальними властивостями простору та часу, кожному з них притаманні й якісно специфічні властивості:

 

 

Час

- одновимірність - необоротність - асиметричність -єдність континуальності і дискретності

Простір

- тривимірність - симетричність - протяжність - структурність - оборотність -єдність перервності і неперервності

 

Визнана сучасною філософською наукою, реляційна концепція простору й часу виникла не одразу, а лише в міру нагромадження нових наукових фактів та ідей. Величезний вклад у розробку наукових уявлень про зв’язок простору й часу з матерією, що рухається вніс М. І. Лобачевський, який прийшов висновку, що властивості простору не є незмінними – вони змінюються залежно від найбільш загальних властивостей матерії. Ідеї Лобачевського знайшли своє підтвердження й конкретизацію в сучасній фізиці. Теорія відносності Енштейна виявила безпосередній зв’язок простору й часу з матерією, що рухається, та одного з одним. Фундаментальний внесок, який випливає з цієї теорії, такий: простір і час не існують без матерії, їх метричні властивості створюються розподілом та взаємодією матеріальних мас, тобто гравітацією.

Простір і час зумовлені матерією як форма своїм змістом, й тому кожен рівень організації матерії має свою просторово-часову структуру. Не менш загальні властивості і певні особливості виражаються у всіх виявах простору та часу: філософському, біологічному і соціальному. Просторова організація кристалу інша, аніж форма «простирання» троянди, ускладнюється геометрія і ритм живих організмів. Існує історичний і психологічний час із своїми особливостями. Словом, відносність часу і простору, їх зв’язок з якісним матеріальним наповненням тієї структури, від якої вони істотно залежать сьогодні, переступила межі теоретичної фізики й використовується практично у всіх галузях людського знання.

Теорія відносності у цьому зв’язку ввела поняття чотиривимірності простору. За Енштейном, це означає лише те, що тіло зі своїми просторовими координатами одночасно перебуває там саме в даний момент, який і сприймається за четвертий вимір.

Й нарешті філософська проблема безконечності світу у просторі й часі. Часто ця безконечність мислиться лише в кількісному, а не якісному смислі. Насправді ж на різних рівнях організації матерії можна зіткнутися з якісно різними структурами простору і часу. Сучасні космологічні уявлення допускають, що Великий Всесвіт складається з безлічі світів, схожих на нашу Галактику. В цих світах можуть бути принципово нові форми простору і часу. Крім екстенсивної безконечності (стосовно космічних масштабів), існує інтенсивна безконечність, спрямована в глиб речовини. Отже, від сфер у мільярди світлових років думка людини проникла вже у «простори» порядку трильйонних часток сантиметра.

Тобто, в світі всі предмети і процеси конечні, але сукупність речей і процесів безконечна. Немає нічого, чого не можна охопити поняттям об’єктивної реальності.

Контрольні питання:

1. Назвіть основні форми буття?

2. У чому полягає відмінність моністичного, дуалістичного і плюралістичного розуміння субстанції?

3. Чим відрізняється субстанціальна концепція простору і часу від реляційної?

4. Яка структура матерії? Опишіть різноманіття її видів.

5. Чи може існувати абсолютно нерухомий матеріальний об’єкт?

6. Що виражає закон заперечення заперечення?

7. Що є джерелом розвитку?

8. Який механізм розвитку і який закон його описує?

9. Які форми руху матерії ви знаєте. Опишіть їхній взаємозв’язок і дайте оцінку механічному.

10. Які концепції простору і часу Вам відомі?

 

Теми для рефератів та доповідей по темі:

1. Еволюція уявлень про матерію.

2. Структура і форми матерії в сучасному контексті розуміння.

3. Концепція енергетизму і її філософський зміст.

4. Сучасні уявлення про рух: на шляху до філософії нестабільності.

5. Соціальна форма руху матерії і її специфіка.

6. Сутність редукціонізму і його прояви.

7. Основні філософські концепції простору і часу.

8. Внесок сучасної науки в розвиток уявлень про простір і час.

9. Філософські концепції розвитку: зміст та специфіка.

10. Світоглядний сенс антропного космологічного принципу.

11. Фундаментальність проблеми буття для філософії.