Суспільний прогрес: сутність критерії та можливості забезпечення в сучасних умовах.

Поняття «прогрес» у філософії переважно мислиться як висхідна лінія розвитку, яка характеризується сходженням від простого до складного, від менш досконалого до більш досконалого. Що ж стосується соціальної філософії, то суспільний прогрес в ній розглядається як факт безперервного і дедалі зростаючого вдосконалення життя, розвитку людини.

Ідея суспільного прогресу здавна будоражила уми кращих представників мислячої еліти. Наприклад, античні мислителі Левкіпп і Демокріт розглядали цю ідею в контексті науки й освіти, розвитку техніки та виробництва. Цікаві думки щодо цього висловлювали також Епікур і Лукрецій, які глибоко вірили в прогрес, благоговіли перед освітою і науками, закликали до втілення наукових знань в практику Цікаві думки в цьому плані висловлював Ф.Бекон, який велику увагу приділяв прогресу науки і техніки, зростаючому пануванню людини над природою. Значна роль в формуванні поглядів людини стосовно майбутнього суспільства належить таким мислителям, як Т.Мор, Т.Кампанелла, А.Сен-Сімон, Р.Оуен, Ш.Фурье, Д.Дідро та К.Гельвецій.

Пізніше цій проблемі приділяв значку увагу К.Маркс в рамках своєї формаційної теорії, яка була спрямована на теоретичне обґрунтування ідеї прогресу суспільства з позиції матеріалістичного розуміння історії.

В якості актуальної складової філософської думки, ця проблема і нині знаходиться в полі зору сучасної західної філософії і соціології. І тут потрібно відмітити появу не тільки критики, якій піддається ідея суспільного прогресу в тому значенні, якого надала йому попередня епоха, але й наявність суперечливості в поглядах на зміст прогресу, його критерії та можливості реалізації в сучасних умовах.

Тим не менше, значна більшість теоретиків згоджується з тим, що прогрес існує об’єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об’єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і є, має тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім у прогрес.

Стосовно критеріїв прогресу думки також різняться: традиційний марксистський підхід, де основним критерієм суспільного прогресу вважається розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП піддається переосмисленню. Вимагають додаткового аналізу і осмислення і ряд допоміжних критеріїв, таких як освіта, рівень демократії і свободи, рівень спілкування людей, тощо. Це пов’язано з тим, що соціальні системи можна порівнювати нині і за такими критеріями, як рівень зайнятості населення, рівень споживання людиною матеріальних і духовних благ, рівень розвитку соціальної інфраструктури, характер функціонування інформаційних систем, якість продукції, яка випускається, рівень розвитку науки, техніки, технологій, культури, виховання і т.п. Враження про ступінь прогресу суспільства може формуватись нині і на основі констатації внеску даного суспільства в розвиток світової культури, в вирішення комплексу Загальноцивілізаційних проблем.

Звідси зрозуміло, що більш прогресивним можна вважати те суспільство, чи ту систему, яка відкриває більш широкі можливості для задоволення людських життєвих потреб, піднесення добробуту, забезпечення рівня і структури споживання матеріальних, соціальних та культурних благ, що найповніше відповідають природі, сутності й призначенню людини, створюють сприятливі умови для самореалізації її як особистості, розкриття індивідуальних обдарувань, реалізації духовної свободи.

Слід зважити на те, що можливості забезпечення подальшого прогресивного розвитку суспільств в нинішніх умовах є обмеженими. Це пов’язане перш за все зі специфікою розвитку земної цивілізації, характерними рисами якої є:

1. Різнонаправленість, нелінійність, і нерівномірність соціальних змін. Суспільний прогрес в одних країнах супроводжується регресом і занепадом в інших.

2. Неврівноваженість системи міждержавних відносин, що склалася. У різних регіонах виникають локальні фінансові або економічні кризи, що провокують появу світової кризи.

3. Неузгодженістю загальнолюдських інтересів з інтересами національного, релігійного або іншого характеру, інтересів індустріально розвинених країн і країн що «розвиваються», між можливостями біосфери Землі і потребами її жителів, що ростуть і ін.

Найважливіша роль у питаннях забезпечення подальшого прогресивного розвитку суспільств, та і у визначенні долі всієї земної цивілізації належить так званим «глобальним проблемам», які зачіпають корінні інтереси всього людства в цілому і кожного жителя землі окремо, роблять істотний вплив на рішення інших, більш приватних проблем, що стоять перед тією або іншою державою. Ці проблеми можуть бути вирішені тільки об’єднанням зусиль всіх країн.

Безпосередньою причиною виникнення глобальних проблем є переважання стихійності в управлінні природними і суспільними процесами, споживче відношення не тільки до природи, але і до людини в умовах ринкової економіки.

Всі глобальні проблеми сучасності можна розділити на три групи:

1. Міжсоціальні проблеми – проблеми війни і миру, соціально-економічні проблеми, проблеми подолання відсталості тих або інших країн і так далі.

2. Проблеми системи «людина – суспільство» – охорони здоров’я, народонаселення, освіти, комп’ютеризації і науково-технічного прогресу в цілому, розвитку людини і його майбутнього.

3. Проблеми системи «природа – суспільство» – ресурсів, енергетики, продовольства, навколишнього середовища.

В якості глобальних проблем сучасності нині розглядаються такі, як: проблема збереження миру, екологічна, сировинна, енергетична, продовольча, демографічна, збереження культурних цінностей, освоєння світового океану і космосу, вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку країн, боротьби з міжнародним тероризмом, СНІДом і т.п. В системі цих наявних проблем існує певна ієрархія, оскільки лише вирішення одних з них, чи пониження прояву – є передумовою до можливого вирішення інших.

Особливу актуальність в рамках цієї ієрархії посідає проблема збереження миру. З середини ХХ століття ця проблема перестає носити локальний характер. Питання стоїть нині кардинально:«Бути чи не бути людству взагалі». Це пов’язано з появою і розповсюдженням таких видів зброї масового знищення, як ядерна, хімічна, бактерологічна, з розробкою тектонічної, електромагнітної, лазерної зброї, яка здатна знищити все живе на Землі. Це пов’язане також з постійним вдосконаленням цих видів зброї, нарощуванням її потужностей та розробкою унікальних технологій її доставки та використання. Складність та вибухонебезпечність ситуації нині визначається і швидким поширенням технологій виробництва зброї масового знищення, відсутністю вивіреної зовнішньої політики в окремих державах, ростом міжнародного тероризму, національного і релігійного екстремізму, наявністю регіональних конфліктів та криз, які породжують громадські війни.

Шляхами вирішення цієї проблеми є:

· Відмова від війни, як засобу вирішення конфліктних проблем;

· Кількісне і якісне скорочення видів зброї масового знищення (і звичайних також);

· Не розповсюдження технологій створення зброї масового знищення (ЗМЗ);

· Об’явлення мораторіїв на випробовування ЗМЗ;

· Створення зон вільних від ЗМЗ;

· Забезпечення дієвого міжнародного контролю за наявною ЗМЗ та інші.

Особливу значимість серед тих проблем, що виникли в системі розвитку стосунків суспільства з природою набула екологічна проблема. Діяльність людства по освоєнню природи носить в останнє сторіччя необоротно руйнівний характер. Ця діяльність призводить до безперервного зменшення кисню, до зростання вуглекислого газу в атмосфері Землі, що може стати причиною глобальної зміни клімату в результаті «парникового ефекту». Зростання матеріального виробництва обумовлює такі необоротні процеси, як забруднення морів і океанів, атмосфери, виснаження озонового шару планети, зникнення лісів, опустинювання Землі (40% її суші), скорочення запасів прісної води, ерозію ґрунту і так далі. Створюване людиною штучне середовище поступово і невідступно насувається на природне середовище, загрожуючи в недалекому майбутньому поглинути його повністю. Не треба забувати, що людина – один з біологічних видів і як біологічний вид, вона може існувати тільки у визначених, сприятливих для її життя умовах (які вона на превеликий жаль успішно знижує). Економічний прогрес досягався і досягається за рахунок екологічного регресу.

Головна причина суперечності між економікою і екологією – установка людини на споживче відношення до природи. Так, беручи від природи 100 одиниць речовини, людина використовує лише 3-4, а решту одиниць викидає в природу у вигляді отруйних речовин й інших відходів. З розрахунку на кожного жителя індустріально розвинутих країн щорічно з природи виймається близько 38 тонн речовини, з яких лише 1-1,5% набирають форму споживчого продукту, а решту становлять відходи, що нерідко мають вкрай шкідливі властивості для природи в цілому.

Як наслідок цього, різко понизилося самоочищення біосфери, що вже не справляється з чужорідним вантажем, який викидає в неї людина. Нагромадження вуглецю в атмосфері й запиленість у містах зросли в десятки разів, а в глобальному масштабі – на 20% порівняно з початком ХХ ст. Щороку лише від спалювання вугілля, нафти, газу в повітря викидається близько 20 млрд. тонн вуглецю. Внаслідок збільшення в атмосфері Землі шару вуглекислого газу з’явилася загроза несприятливої зміни клімату, при якому наша блакитна планета вже протягом найближчий десятиліть може перетворитися у величезну теплицю з можливим катастрофічним ефектом: зміною енергетичного балансу й поступовим підвищенням температури, що призведе до перетворення родючих досі районів у посушливі, до підняття рівня води в океанах (через танення полярних та дрейфуючих льодів) й затоплення багатьох прибережних земель і міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню, руйнування озонового екрану в нижній стратосфері. Вже зараз товщина озонового шару впала до критичної відмітки. Якщо не припиниться його зменшення, то народи Австралії, Південної Африки й Південної Америки будуть «обпікатися» ультрафіолетовими сонячними променями. Вчені схильні вважати, що головна причина утворення «озонових дір» – людська діяльність: в атмосферу поступає багато промислових відходів, що містять у собі фреони та важкі окислювачі.

Вирішення цієї проблеми можливо лише в комплексі з сировинною та енергетичною і перш за все на основі усвідомлення людиною і суспільством своєї відповідальності за стан місця свого існування і вироблення чітких правових норм, що обмежують антропогенний вплив на природу, обов’язкових для всіх країн. Сприяти цьому може:

· Перехід суспільств на інтенсивні шляхи розвитку;

· Використання «замкнутих циклів», енергозберігаючих і сировиннозберігаючих технологій, технологій безвідходного виробництва;

· Використання екологічно чистих і відновлюваних джерел енергії;

· Використання очисних споруд;

· Формування комплексу розумних потреб і поступовий перехід на їх задоволення (обмеження потреб), тощо;

Демографічна проблема. Демографічний чинник (народжуваність, смертність, щільність і міграція населення) здійснює істотний тиск на соціоприродне середовище в глобальних масштабах. Темпи зростання населення з розвитком цивілізації збільшуються: якщо до Х-ХІ століття для подвоєння населення необхідно було 1000 років, після 1850р. – 80 років, в даний час населення подвоюється протягом кожних 50 років. Земля здатна прогодувати 60 млрд. людей, і цей «критичний» поріг може бути досягнутий вже до 2150-2200рр. Вже зараз 2.5млрд. з 6.5млрд. населення планети голодує.

Демографічні процеси, починаючи з 60-х років ХХ ст., багато в чому визначаються двома протилежними тенденціями:

1. – «демографічний вибух», що призводить до різкого приросту населення в країнах Азіїї, Африки, Латинської Америки;

2. – «нульовий приріст» населення у країнах Західної а нині і Східної Європи.

Перша тенденція веде до різкого загострення соціально-економічних проблем в країнах, що розвиваються, перш за все – відсутність роботи, голод, неписьменність і невлаштованість десятків мільйонів людей. Друга тенденція веде до різкого старіння населення в розвинених країнах і скорочення його взагалі. За підрахунками західних політологів, кількість населення в нині розвинених країнах через 100 років складатиме тільки 10% всього населення планети. Це може призвести до військового протистояння між населенням країн з великою і малою щільністю. Вирішенню демографічної проблеми повинні сприяти державні програми, які при необхідності повинні сприяти заохочуваності народжуваності чи здійсненню контролю над ним (скороченню) розуміння значимості і можливості вирішення глобальних проблем сучасності і збереження процесу подальшого розвитку суспільства стимулює нині діяльність безлічі державних, громадських та міжнародних організацій, включаючи Римський клуб, який налічує біля 100 дослідників зі світовим іменем із більш ніж 35 країн світу. Ціль такої діяльності – активне дослідження глобальної проблематики, формування прогнозів на майбутнє та розробка проектних рекомендацій стосовно стратегії подальшого розвитку людства.

 

Контрольні запитання:

1. Розкрийте суть тлумачення суспільного буття як співбуття.

2. Охарактеризуйте сучасні підходи до розуміння суспільства.

3. Як ви розумієте поняття «суспільство як система»?

4. Охарактеризуйте духовні чинники життя суспільства.

5. Які ви знаєте концепції сутності історичного процесу?

6. В чому суть феномену глобалізації?

7. Визначтеся з поняттями «природа» та «суспільство». Розкрийте сутність взаємозв’язків між ними.

8. В силу яких причин виникли суперечності в системі «суспільство – природа»?

9. Які проблеми глобального характеру розкривають суть суперечностей в системі «суспільство – природа»?

10. Який зміст ми вкладаємо в поняття «природа» та «штучне середовище»?

11. В чому полягає специфіка науково-технічного прогресу та які його основні визначальні риси?

12. Обґрунтуйте обмеженість і небезпечність технократичого мислення.

13. Перспектива виживання людства пов’язана із пошуком основних шляхів усунення найбільш гострих суперечностей в системі «суспільство – природа». Назвіть і зробіть спробу обґрунтування найбільша основних з них на Ваш погляд.

 

Теми рефератів та доповідей по темі:

1. Концепція громадянського суспільства: сутність та становлення.

2. Особистість та суспільство: осмислення їх взаємозв’язку у філософії.

3. Духовні основи суспільства.

4. Історія як прогрес свободи.

5. Людина і сім’я.

6. Проблема критеріїв історичного прогресу.

7. Феномен глобалізації сучасного суспільства.