Документальне оформлення обліку витрат, доходів та фінансових результатів

Документація як елемент методу бухгалтерського обліку — це спосіб суцільного та безперервного відображення господарських операцій за допомогою бухгалтерських документів.

Повне документальне оформлення витрат, доходів та фінансових результатів діяльності підприємства відображається при складані фінансової звітності.

Форма і зміст Звіту про фінансові результати визначені Положенням (стан­дартом) бухгалтерського обліку 3 (П(С)БО 3) "Звіт про фінансові ре­зультати". Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові ре­зультати підприємства. Зазначені вимоги стосуються підприємств, організацій, установ і інших юридичних осіб (далі підприємств) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Основним показником ефективності господарювання вважається прибуток. Ефективність роботи підприємства означає спроможність підприємства генерувати прибуток, який означає перевищення сукупних доходів над сукупними витратами за певний період. Прибуток від господарської діяльності підприємства обчислюється, як різниця між виручкою від реалізацією продукції (без ПДВ) і витратами на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Згідно з П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати": Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Загальні критерії ж визнання статей у фінансових звітах — ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією стат­тею, та можливість достовірного визначення оцінки статті — встановлені П(С)БО 3.

Дохід повинен відображатись у звіті про фінансові результати, коли внаслідок господарської операції збільшуються економічні вигоди у вигляді надходження активів або зменшуються зобов'язання, що призводить до зростання власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати визнаються у звіті про фінансові результати на момент зменшення активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам) за умови, що оцінка витрат може

бути достовірно визначена; на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням відповідного активу; негайно, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати визнанню їх як активу балансу.

Доходи і витрати включаються до складу звіту про фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності. Тому доходи і витрати визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того, витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Доходи і витрати, які відповідають викладеним у стандартах критеріям, наводять у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, коли відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила).

У статті "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" (рядок 010)(див. додаток № 1) відображається у звіті при надходженні активу або погашенню зобов’язань, загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг на підприємстві.

У статті "Непрямі податки та інші вирахування з доходу" (рядок 020) відображається сума податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (надані знижки, вартість повернутих товарів та інші обов'язкові збори).

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (рядок 030)(див. дадоток №1) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

У статті "Інші операційні доходи" (рядок 040) відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

У статті "Інші звичайні доходи" (рядок 050) відображаються: дивіденди, відсотки, доходи від участі в капіталі та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій; дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць; інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

У статтях "Надзвичайні доходи" (рядок 060) і "Надзвичайні витрати" (рядок 160) відображаються відповідно: втрати від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій; суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи або втрати від інших подій та операцій, які відповідають визначенню надзвичайних подій.

Разом чисті доходи (рядок 070) визначається як алгебраїчна сума таких рядків як (030+040+050).(див.додаток 1)

У статті “Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції ” (рядок 080)(див. додаток №1) показується збільшення або зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції підприємства. Показник про зменшення залишків наводиться у дужках.

У статтях “Матеріальні затрати ”(рядок 090), “Витрати на оплату праці ”(рядок 100), “Відрахування на соціальні заходи ”(рядок 110),“Амортизація” (рядок 120), “Інші операційні витрати ”(рядок 130) наводяться елементи операційних витрат, які здійснює підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду.

У рядку “Собівартість реалізованих товарів ”(рядок 140) відображаються витрати підприємства на виробництво та збут товарів.

У статті "Інші звичайні витрати" (рядок 150) відображаються: витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу; втрати від участі в капіталі; собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

У статті "Податок на прибуток" (рядок 170) відображається сума податку на прибуток. У цій статті наводиться також сума єдиного податку, плата за спеціальний торговий патент.

У статті “Разом витрати ” (рядок 180) відображається алгебраїчна сума здійснених витрат по рядкам (всі зазначені рядки додаються).

У статті "Чистий фінансовий результат" (рядок 150)(див додаток №1) відображається чистий прибуток або чистий збиток і визначається як різниця рядків 070 та 180.

 

 

Вимоги пожежної безпеки

Пожежна безпека – стан об’єкта, якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону «Про пожежну безпеку».

Відповідно до положень Закону «Про пожежну безпеку» (статті 4 – 7) Правила пожежної безпеки в Україні є обов’язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами.

Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об’єкти будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах.

Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (далі – ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок», нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

Пожежні засоби поділяються на такі:

· пожежні автомобілі, пожежні машини;

· первинні засоби пожежогасіння (пожежний не механізований інвентар, інструмент, вогнегасники тощо);

· пожежну сигналізацію;

· установки автоматичного пожежогасіння.

Пожежні машини при значені для виготовлення вогнегасник речовин: газу, повітряно-механічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними.

Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх осередків. Широко використовуються автомобілі, устатковані пожежними машинами з використанням води. Ними переважно оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств.

Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

Первинні засоби пожежогасіння:

· внутрішні крани з пожежними рукавами і стовбурами;

· вогнегасники пінні, вуглекислотні, порошкові тощо;

· ящики з піском, бочки з водою;

· простирадла азбестові, повстяні, брезентові;

· ручний пожежний інструмент.

Вогнегасник — переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію. Як вогнегасний засіб у вогнегасниках використовують хімічну або повітряно-механічну піну, діоксин вуглецю (у рідкому стані), аерозольні сполуки й порошки, що містять бром.

Вогнегасники бувають:

· хімічні;

· пінні;

· повітряно-пінні;

· вуглекислотні;

· порошкові;

 

· хладонові.

Переносні вогнегасники використовують для ліквідації невеликих пожеж. Пересувні вогнегасники змонтовані на візку.

Рідинний вогнегасник — це вогнегасник, який заправляється чистою водою або водою з домішками.

Хімічний пінний вогнегасник — це вогнегасник, заряд якого складається з двох частин: кислотної та лужної.

Вогнегасник ВХП-10 має вигляд звареного сталевого корпусу, заповненого лужним розчином. У ньому встановлений поліетиленовий стакан з кислотною сполукою. При повороті ручки понад 1800 шток піднімається і відкриває горловину стакана. При перекиданні вогнегасника догори дном сполуки перемішуються, отримана піна з діоксином вуглецю викидається назовні через отвір виприскування. Перед використанням вогнегасника за допомогою голки слід проколоти мембрану і прочистити отвір виприскування. Довжина струменя — 6 м, термін дії — 60 с. Не можна застосовувати при гасінні електроустановок, що перебувають під напругою.

Повітряно-пінний вогнегасник — це вогнегасник, у якому використовується 5—6% - ний водяний розчин піноутворювача. Він застосовується для гасіння твердих речовин, крім речовин, що горять без доступу повітря.

Вуглекислотний вогнегасник — це прилад багаторазової дії з зарядом вуглекислоти. Його доцільно застосовувати в бібліотеках, архівах, лабораторіях, музеях, для електроустановок.

Вогнегасник ВВ-2

При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидається з балона, випаровується, сильно охолоджується і виходить назовні у вигляді снігу. Довжина струменя — 2—3 м, термін дії — ЗО—40 с. Застосовується в електроустановках, що перебувають під напругою. Щоб запобігти обмороженню, не можна доторкатися до розтруба оголеними частинами тіла. Перевіряють вуглекислотні вогнегасники зважуванням.

Порошковий вогнегасник— прилад, заряд якого — порошок, що до осередку пожежі подають стиснутим повітрям, що знаходиться у балончику під тиском 15 МПа, запобіжний клапан спрацьовує при тиску 0,8 МПа, термін гасіння — ЗО с. Такий вогнегасник застосовується для гасіння твердих матеріалів, лужних металів, електроустановок, приміщень лабораторій, складів.

Хладоновий вогнегасник — прилад для гасіння пожежі, який створює аерозольний струмінь, що складається з дрібнодисперсних крапель. Заряд — галоїдні вуглеводні. Такі вогнегасники застосовують для гасіння пожеж, що виникають на електроустановках під напругою до 380 В, твердих речовин, металів, карбідів, тліючих і здатних горіти без доступу повітря речовин.

Принцип дії та застосування вогнегасників майже однакові, але є відмінності у приведенні їх у робочий стан. Тому біля кожного вогнегасника на видному місці вивішують стислу інструкцію щодо його застосовування.

Ручний пожежний інструмент — це інструмент для розкривання і розбирання конструкцій та проведення аварійно-рятувальних робіт під час гасіння пожежі. До нього належать: ломи, гаки, сокири, відра, ножиці для різання металу, арматури. Інструмент розміщують на видному і доступному місці на стендах та щитах.

Застосування пожежного інструмента, відповідних вогнегасників вивчають на вступному і наступних інструктажах на робочому місці.

Кожний працівник майстерні, лабораторії зобов'язаний знати і виконувати правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі.

Учні, які працюють у майстерні, лабораторії, повинні пройти спеціальний протипожежний інструктаж щодо виконання заходів пожежної безпеки. Особи, які не пройшли такого інструктажу, до роботи не допускаються.