Опозиція і її роль в політичному житті. Значення опозиції в сучасній Україні.

 

Опозиція – (з лат. протиставлення) протидія, опір певній політиці, політичній лінії чи дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому

= легальна форма протистояння, протидії певної соціальної чи політичної групи чи партії офіційному курсові. = угрупування партій чи парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Вона бореться за владу, чи за вплив на неї чи за симпатії виборців.

ЇЇ роль:

- обмежує монополію влади, є необхідною їй противагою,

- контролює владу з боку суспільства за допомогою критики і гласності

Буває конструктивною та деструктивною:

Конструктивна – критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, співпрацює з владою в рамках загальнонаціональних інтересів

Деструктивна – перетворює критику влади на мету і засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою

Опозиційною фракцією Ю.Тимошенко було проголосовано закон „Про КМУ” з метою підтримки у першому читанні проекту закону „Про опозицію”

 

Політичні партії правої та правоцентристської орієнтації в Україні. Сучасний стан.

 

Головною є ідея розбудови незалежної української держави, якій підпорядковуються інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). Партією правого спрямування оголошує себе партія влади - правляча партія Регіони У., яка виражає інтереси крупного національного капіталу, виступає за парламентсько-президентську форму державного правління, поступову реалізація федеративного принципу державного устрою, Єдність у розмаїтості. За проведення адміністративно-територіальної реформи. За використання російської мови.

 

 

Політичні партії центристської спрямованості в Україні. Сучасний стан.

 

Намагалися уникнути політичної крайностиі левізни та націоналізму (Аграрна,НДП, Ліберальна, Соціал-демократична тощо) Мета: соціально орієнтована економіка, здоровий прагматизм щодо участі у міжнародних організаціях, розвиток всіїх форм підприємницької діяльності, усунення адміністративного диктату.

Партією центристського спрямування оголошує себе БЮТ, яка перейшла зараз в опозицію

 

 

Політичні партії лівої орієнтації в Україні. Сучасний стан.

 

Партії лівої орієнтації за парламентсько-президентську республіку, судову реформу та боротьбу з корупцією, демократичні принципи, питання соціальної політики для всіх партій є популістськими:збільшення різноманітних соціальних виплат; впровадження безкоштовної освіти; повернення населенню банківських вкладів, проведення пенсійної реформи і впровадження страхової медицини, поряд із збереженням безкоштовних медичних послуг.

Соціалістична партія лівоцентристська партія демократичного соціалізму виражає інтереси найманих працівників «нового середнього класу, дрібних власників, підприємців та управлінців конкурентну ринкову економіку, за європейську інтеграцію, проведення референдуму щодо вступу в НАТО, позаблоковий статус України, за ЄЕП як зону вільної торгівлі без втрат для українського суверенітету, за членство в СОТ з перехідними періодами для захисту українського виробника).

Комуністична партія - ліва партія, виражає інтереси робітників, селян, інтелігенції, військово-службовців, молоді, безробітних, пенсіонерів, усіх трудящих України, які поділяють їх ідеї, за відмову від колишньої жорстко централізованої системи управління, проти “шокової терапії” за участю міжнародних фінансвоих організацій, за домінуючу роль держави. Проти європейської інтеграції та вступу в НАТО, підтримують позаблоковий статус України, проти ЄЕП, проти СОТ.

 

 

Поняття та типи груп тиску.

 

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам.

Спільні риси груп тиску: колективний характер діяльності; добровільність асоціації; спорадичне здійснення впливу на політичну владу; відсутність претензій щодо здобуття політичної влади.

Політична влада для них не самоціль (як для політ. партій), а засіб, за допомогою якого партії намагаються задовольнити свої потреби та інтереси. Їх діяльність не завжди має публічний характер. Найбільшого впливу вони досягають за умов ринку та зрілого громадянського суспільства.

Типи груп тиску:

1. тиск на владу; впливання на партії, що стоять у влади; впливання на суспільну думку (страйки).

2. за належністю: кадрові, масові, приватні, суспільні

3. за метою:

= групи інтересів – свідоме об’єднання людей на ґрунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради задоволення своїх інтересів (спілки підприємців, захисту прав споживачів)

= групи ідей (=конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; = ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

Формами діяльності груп тиску є: = лобізм = масові групи тиску, = підприємницькі союзи та об’єднання = об’єднання великого бізнесу, доброчинні фонди, приватні клуби, професійні спілки

Головні об'єкти впливу груп тиску - державні інститути (уряд; парламент; місцеві органи влади та управління).

 

Функції і методи груп тиску.

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам.

Методи груп тиску:

= вплив на органи державної влади: відкритий (у вигляді інформування, концентрування, погроз чи шантажу) чи закритий (використання особистих відносин).

= вплив на партію влади

= вплив на суспільну думку

Формами діяльності груп тиску є: = лобізм = масові групи тиску, = підприємницькі союзи та об’єднання = об’єднання великого бізнесу, доброчинні фонди, приватні клуби, професійні спілки

Функції груп тиску:

= агрегація та артикуляція суспільних інтересів (об’єднуюча ланка між політикою і народом)

= засіб вирішення конфліктів;

= офіційне представництво.

=інформування органів влади;

= здійснення тиску на суб'єкти, що приймають рішення;

= інтеграція груп, що мають спільні проблеми

=формування політичних еліт

= політична соціалізація громадян (сприяння активізації громадян в політ. житті)

 

Ресурси впливу груп тиску: легітимність; значимість конкретної акції групи інтересів з точки зору суспільних інтересів, її вплив на політичну, соціальну та економічну стабільність; політичні можливості, що залежать від фінансового, організаційного, інформаційного забезпечення групи; чисельність, мобілізаційна здатність та активність її членів.

Політична практика лобізму.

Лобізм - це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на прийняття, відхилення чи зміну законів у парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через засоби масової інформації.

Термін лобізм вперше почав вживатися в Британії в середині XIX століття, коли окремі приватні громадяни почали постійно збиратися у кулуарах законодавчих палат перед сесіями з метою вплинути на парламентарів шляхом надання інформації по законопроектах, які обоговорюються. В наш час цей термін має ширше значення.

Раніше лобісти представляли тільки вузький спектр суспільства, наприклад, бізнес, торгівлю, умови праці і сільське господарство. Сьогодні цей спектр значно поширився, і включає освіту, науку, мистецтво та інші сфери. Лобісти становлять велику силу, яка зростає з кожним днем і яка, використовуючи різні прийоми, впливає на прийняття рішень як на національному рівні, так і на рівні області, району чи міста.

Лобісти використовують різні прийоми, щоб переконати представників державної влади прийняти певне рішення. Ці прийоми можуть бути прямими (коли лобісти безпосередньо впливають на законодавців) і непрямими (коли лобісти впливають на законодавців за допомогою третьої сторони). До прямих прийомів належать:

*приватні зустрічі з законодавцями;

*збирання інформації, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;

*присутність і виступ на слуханнях комітетів та інших урядових відомств;

*надання професійних порад, допомога у підготовці законопроектів;

*запрошення законодавців на громадські заходи і неофіційні зібрання;

*внесення грошей на виборчі кампанії.

Прикладами непрямого лобізму є:

1. Вплив громадськості — коли громадськість залучається для впливу на законотворчий процес через публікації в журналах, газетах, виступи у телепередачах або по радіо.

2. Опитування населення, яке проводиться будь-якою групою для виявлення ставлення громадськості до різних проблем, і результати опитування публікуються в газетах.