Поняття лібералізму та неолібералізму.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття лібералізму та неолібералізму.



 

Лібералізм – вчення і суспільно-політична течія, що проголошує свободу особистості та інші громадські і політичні права індивіда, обмеження діяльності держави

З допомогою ліберальної ідеології «третій стан» боровся із за­хисниками феодальних порядків. Клас промисловців та торгов­ців, що народжувався, мав велику потребу в економічній свободі, у представницьких установах, які не залежали б від свавілля мо­нархів. Буржуазія намагалася захистити свої доходи від надмірно високих податків та прямих конфіскацій. Ідеологія лібералізму була спрямована на створення необхідних соціально-політичних передумов для інтенсивного розвитку капіталізму.

Неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні:

= Ідеї вільного ринку, мінімальної держави і негативного трактування особи.

= ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту», обмеження дій монополій. Така держава мала б запобігати соці­альним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручаючись в економічне життя через по­датки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівно­правності різних форм власності, життєздатність яких мав визна­чити ринок. Розвиток ринку та його механізмів передбачалося, здійснювати під контролем держави, на яку покладалася відповідальність за підвищення ефективності економіки, а також основна відповідальність за вирішення завдань соціальної політики, здійснення демократичних перетворень у суспільстві.

 

Класичний консерватизм і неоконсерватизм.

 

Консерватизм походить від латинського слова зберігати, охороняти. (Платон, Нітше, Макіавеллі, Аристотель) Писемна історія консерватизму починається від Французької революції. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає доктриною дворянства. Але в ХХ ст. консерватизм сприйнявши деякі ідеї лібералізму стає платформою і буржуазії.

Консерватизм виступає як захисна реакція середніх і дрібних підприємств перед невблаганним динамізмом капіталістичного розвитку, що загрожує їх існуванню. Консерватизм спрямований на ті форми державного і суспільного життя, які склалися історично.

Консерватизм – зберігає традиційні погляди, відстоює непорушність природного порядку, збереження і підтримку форм державного і суспільного життя, особливо цінностей втілених у сімї, науці, релігії, власності

Основні риси: 1.спадкоємність 2.стабільність 3.державний авторитет. 4.принцип свободи.

В процесі розвитку капіталізму консерватизм не залишився незмінним, основні його положення еволюціонували.

Консерватизм переростає в неоконсерватизм., який виражає інтереси середнього класу, бо керується такими ліберальними принципами:

1.конституціоналізм 2.поділ влади 3.загальне виборче право

Неоконсерватизм – проголошує необхідність сильної влади, сильної позиції держави, обмеження індивідуалізму способи зміцнення політичної та духовної єдності нації, збереження її самобутності., зокрема, те, що = свобода і рівність несумісні

= ринкові відносини ведуть до реального розвитку суспільства

= класична демократія нездійснена і шкідлива, має бути поєднання демократії і влади еліт

 

 

Консервативні ідеї на Заході

 

Консервативні ідеї свідчили про можливість збереження традиційних правил враховуючи реалії, що змінюються, присосовуватись до них. Саме необхідність присосування дол реалій призвела до полярності консервативних ідей. Так при розквіті капіталізму він відсоював ідеї вільної конкуренції, а після великої економічної кризи – державне регулювання економікою.

За часів «класичного консерватизму» його прихильники виступали проти ідей технократії, неподільного панування ринку, - під такими гаслами буржуазія почала боротьбу з феодалізмом. Вони закликали до відновлення монархії та відродження традиційних цінностей фео­дально-аристократичного устрою: «гармонії» і «порядку» серед­ньовіччя, селянських громад, сім'ї, школи, церкви, тобто всього того, що, на їхній погляд, об'єднувало суспільство, забезпечувало його єдність та наступність у розвитку.

Зміцнення позицій неоконсерватизму в науці та ідеології від­бувалося одночасно з посиленням відповідних ідей та настроїв у політичному житті. Особливо яскраво це виявилося в США та Великобританії, де Р. Рейган і М. Тетчер, що виступали з позицій нового, жорсткого консерватизму, досить швидко завоювали ліди­руючі позиції у своїх партіях, а потім і перемогли на виборах.

Неоконсерватизм – проголошує необхідність сильної влади, сильної позиції держави, обмеження індивідуалізму способи зміцнення політичної та духовної єдності нації, збереження її самобутності

Уже сама тільки тривалість їх перебування при владі (8 років і 11,5 років) свідчить про силу нової течії та потенціал, котрий вона мала з самого початку. Про це говорять і поняття «рейганоміка» та «тетчеризм», що міцно увійшли в політичний словник 80-х років і стали загальновизнаними символами сучасного консерватизму

 

 

Націоналізм як політична доктрина.

Націоналізм (фр. nationalisme) - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якої є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчі процеси.

Націоналізм - це насамперед ідеологія, яка включає наступні елементи:

=Існування націй. Націоналізм постулює, що людство законами природи поділено на фундаментальні одиниці - автономні та самодостатні нації, які відрізняються набором певних об'єктивних характеристик.

=Суверенне право нації на самовизначення. Національні проекти можуть здійснюватися тільки у власній державі. Нація має право сформувати свою державу, яка має включати в себе всіх членів нації . Для кожної безперервної територіально-адміністративної одиниці політичні кордони повинні збігатися з культурно-етнічними. Таким чином, нація має вищої (суверенної) владою над чітко обмеженою територією, в межах якої проживає досить однорідне населення.

=Первинність нації в державотворчі процеси. Нація є джерелом всієї політичної влади. Єдиним легітимним типом уряду є національне самоврядування. Кожен член нації має право безпосередньо брати участь в політичному процесі. Тим самим націоналізм символічно прирівнює народ до еліти.

=Національна самоідентифікація. Націоналізм вважає необхідною спільність мови та культури для всього населення в межах єдиної адміністративно-територіальної одиниці. Люди ототожнюють себе з нацією заради свобод і самореалізації. З іншого боку, нація гарантує членство і самоідентифікацію навіть тим, хто не відчуває себе частиною жодної іншої групи.

=Солідарність. Однаковість досягається за рахунок об'єднання людей на грунті любові й братерства, а не шляхом нав'язування певної культури. Важливо, щоб члени нації відчували узи солідарності та діяли не однаково, а в унісон, порівнювати свої зусилля з устремліннями інших.

=Нація як вища цінність. Відданість індивіда національному державі понад індивідуальних чи інших групових інтересів. Завдання громадян - підтримувати легітимність своєї держави. Зміцнення національної держави є головною умовою для загальної свободи і гармонії.

-Загальна освіта. Люди, що складають націю, повинні мати доступ до освіти, яка необхідна для участі в житті сучасного суспільства.

Націоналізм підкреслює відмінності, колорит і індивідуальність націй. Ці відмінні риси носять культурно-етнічний характер. Національна самосвідомість сприяє ідентифікації існуючих іноземних вкраплень в культуру і раціональному аналізу перспектив подальшого запозичення з інших культур на благо своєї нації .

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.014 с.)