Політичний маркетинг. Особливості в сучасній Україні.

Маркетинг (з англ. ринок, збут) у політичній сфері – діяльність спрямована на створення, підтримку чи зміну поведінки людей щодо певних політичних ідей, явищ, подій, організацій, лідерів.

Маркетингові технології дають змогу виявити орієнтації громадської думки, конкретні прагнення, уявлення людей, рівень конкурентоспроможності політичних груп. Вдале застосування прийомів маркетингу в політиці є передумовою досягнення популярності, перемоги на виборах, утримання міцних політичних позицій.

Політичний маркетинг - сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання ринку влади та утримання контролю над ним.

Існує політичний маркетинг:

- демократичного і тоталітарного суспільства,

- політичних, державних та інших інституцій, окремих організацій, політичних лідерів

- ідей, програм, концепцій, доктрин.

Його складовими є дослідження політичного ринку (через вивчення існуючої та формування бажаної гро­мадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї думки), виборча інженерія, політичне рекламування тощо

Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають:

- вивчення реального уявлення людей про політику, організацію чи ідею;

- визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів;

- планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації.

-

Поняття, природа та риси політичної влади.

 

Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля.

- різновид соціальної влади, за допомогою якої реалізуються життєво важливі інтереси великих або впливових соціальних груп (класів, партій, націй)

- організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Саме влада визначає природу і стійкість політичної системи, виражає волю соціальних суб’єктів. Ця воля здійснюється як обов’язкова, публічна, що підкорює собі всіх членів суспільства. Влада забезпечує порядок, тобто приведення поведінки суб’єктів у відповідність з нормами та цінностями, необхідними для існування системи.

Характерні її риси:

- має суспільний характер

- домінування владної волі

- захищає інтереси великих груп людей (одного класу чи верстви населення, еліти)

- має особливий апарат управління (політичні інститути)

- має монополію на регламентацію життя суспільства, виявляється в процесі підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень

- має можливість впливу на суспільство та людей через право, переконання, авторитет, традиції, емоції, примус, маніпулювання, виховання

- має легітимність

Джерела політичної влади: - сила, - багатство, - становище у суспільстві, - організація, - знання та інформація

Види влади:

- за правомірністю: легальна та нелегальна

- за засобами вирішення політичних завдань: державна (держава - найвища форма політичної влади), партійна, влада формальних та неформальних обєднань

Але, політична влада ширша ніж державна, вона має суб’єктів політичної влади:

-безпосередніх (народ, органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії)

-опосередкованих (профспілки, громадські організації тощо)

 

Виникнення влади

Влада як історичне явище виникла ще у первісному суспільстві. Публічна влада первісного суспільства виражала і захищала інтереси всіх членів роду. З огляду на спільність інтересів та взаємодопомогу усіх членів роду: влада виникала в рамках роду на кровно-родинних зв'язках, члени роду не мали антагоністичних протиріч, не було відмінностей між їх правами і обов'язками, був відсутній апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада.

В психологічному плані влада виникає через схильність одних людей до володарювання, а інших до підкорення. Але політична влада існувала не на всіх етапах розвитку суспільства, оскільки в примітивному суспільстві не було необхідності регулювання проблем різних соціальних інтересів.

Політична влада виникає там і тоді, коли виникають соціальна нерівність, відмінність соціально-класових інтересів та власне держава як інститут об’єднання суспільства. Джерела політичної влади: - сила, - багатство, - становище у суспільстві, - організація, - знання та інформація

Держава є найвищою формою політичної влади, тобто причини виникнення держави є причинами виникнення політичної влади, а саме це чинники:

- Економічні (1. Перехід від споживчого господарства до виробничого 2. Три великі поділи праці: - відокремлення скотарства від землеробства;

- відокремлення ремесла - відокремлення торгівлі 3. Зростання продуктивності праці, поява надлишкового продукту та приватної власності.)

- Соціальні (1. Розпад роду та виникнення патріархальної сім’ї 2. Поява суспільних антагонізмів та неспроможність суспільної влади врегулювати суспільні суперечності 3. Утворення спеціальної організації людей (публічної влади), що професійно здійснюють керівництво в суспільстві

- Психологічні (1. Схильність психіки людини до покори - Культурні (1. Духовний розвиток, поява релігії, письма)

 

 

Політична влада та її функції

 

Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля. Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція - інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, полі­тичних партій та суспільних об'єднань на основі загальнонаціональних інтересів (владні структури намагаю­ться запобігати і долати конфлікти, бути конструктивними).

Регулятивна функція - ре­гулювання життєдіяльності суспільства, здійснення політико-нормативного регулювання суспільного життя.

Мотиваційна функція - формуван­ня мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різ­номанітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція - консолідація всіх елементів політичної системи - намагання не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство (з урахуванням характеру і тенденцій розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, виходя­чи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури). Якщо влада буде нездатна це зробити, то це може призвести до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція організації суспільного й політичного життя - постійне зміцнення політичної системи, безперервне оновлення та розвиток демократичних політичних інститутів, гарантованість та захист політичних прав та свобод громадян.

 

 

Основні концепції влади.

 

Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля.

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональ­на, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов’язується з виявленням соціально-політич­ної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor у перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем — сім’ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над люд­ською свідомістю та поведінкою.

Отже, велика різноманітність підходів до вивчення влади свідчить не тільки про великий інтерес у світі до проблеми влади, а й про надзвичайну складність її.