Основні методи прийняття політичних рішень (Ч.Ліндблюм)

– акцентування уваги на пізнавальному аспекті):

1) Раціонально-універсальний (кореневий). Спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.

2) Метод послідовних порівнянь (“метод гілок”). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості “робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.

3) Змішано-скануючий. Метод поєднує у собі два попередніх. Він уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.

 

№ 38 Основні моделі прийняття політичних рішень

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Аналізуючи моделі прийняття зовнішньополітичних рішень американськими президентами Ф. Рузвельтом, Г. Труменом, Д. Бйзенхауером, Р. Ніксоном і Дж. Кеннеді, психолог А. Джордж дійшов висновку, що існують три типові моделі й відповідно три технології способу прийняття одноосібного рішення: "формальна", "змагальна" і "колегіальна"

Формальна технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації і прийняття рішень. Нею користувалися свого часу американські президенти Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Р. Ніксон, Президент Франції Ш. де Голль, лідери колишнього СРСР. Така технологія є ефективною у кризовій ситуації, оскільки основна її перевага — економія часу. Але вона має й негативні елементи: багатоступеневість та ієрархічність комунікації деформують інформацію і, врешті-решт, саме рішення. Крім-того, така модель не сприяє відкритому обговоренню проблеми, а тому деякі її сторони можуть залишитися неврахованими.

Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичної проблеми і появі альтернативних проектів її вирішення. Це є позитивною стороною даної технології. Серед негативних її аспектів можна назвати те, що вона потребує багато часу, уваги і затрат політичного лідера, і те, що принцип змагальності членів команди політичного лідера породжує ризик, що заради перемоги у конкуренції інформація може бути деформована. Крім того, конкуренція породжує конфліктні ситуації серед членів команди. Класичним прикладом умілого використання подібної технології можна назвати діяльність "мозкового центру" при адміністрації Президента США Ф. Д. Рузвельта.

Колегіальна технологія є найдемократичнішою, вона потребує колективної діяльності у пошуку оптимального рішення. Діяльність лідера полегшується діяльністю "колегіальних команд". Але групова робота теж має недоліки. Вона сприяє виникненню так званого "групового мислення": команда замикається на своїх ідеях, не бажає ураховувати несприятливу інформацію, іноді ізолює політичного лідера від експертів і т. п. Найхарактернішим прикладом лідера демократичної спрямованості, який робив ставку на особисті якості членів команди, був Президент США Дж. Кеннеді. Колегіальна модель прийняття одноосібного рішення радники пропонують, а Президент вирішує.

Отже, усі технології мають позитивні і негативні риси, вибір тієї чи іншої технології є функцією політичного лідера і наслідком ситуації, що складається.

 

№ 39 Оптимальність та ефективність політичного рішення

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Оптимальний (“найкращий”) та ефективний (“діючий”)

Теоретичні проблеми оптимальності та ефективності політичних рішень:

- співвідношення між метою і засобами її досягнення.

- Співвідношення стратегічних і тактичних рішень:

· Найскладнішою є розробка стратегічних рішень, які базуються на довготривалих прогнозах;

· Тактика має бути гнучкою;

Умови оптимальності та ефективності політичних рішень:

1. Послідовна діяльність політичного керівництва;

2. Здатність до мобілізації ресурсів для досягнення бажаної мети;

3. Здатність до нейтралізації дій, спрямованих проти політичного рішення;

4. Здатність забезпечити підтримку рішенню з боку широких верств суспільства;

5. Планування реалізації політичних рішень (доведення змісту рішень до адресатів, встановлення чітких нормативів звітності, заходи по нейтралізації протидії);

6. Контроль за виконанням рішення (регулярна перевірка просування до досягнення мети, виявлення відхилень від заданого шляху, корегування змісту і форми діяльності).

№ 44 Основні умови та фактори діяльності в сучасній Україні

Політична діяльність – діяльність спрямована на багатовимірне узгодження політичних інтересів “різновагових” суб’єктів політичної діяльності – від індивіда до великих соціальних груп.

Об’єктивні умови політичної діяльності в Україні:

1. Соціально-економічна криза;

2. Глибока соціальна диференціація;

Суб’єктивні умови політичної діяльності в Україні:

1. “Утриматись при владі” – головний мотиваційний компонент діяльності українських політиків;

2. Мотивація до політичної діяльності полягає, переважно, у тому, щоб жити “за рахунок політики”, а не “для політики”.

3. Стан аномії – руйнації норм, які регулюють певну поведінку.

Причини стану аномії:

- стан безвладдя;

- втрата віри;

№ 40 Особливості політичного маркетингу

Менеджмент і маркетинг – свідома організація діяльності людей в умовах ринкової економіки.

У 1956 р. у передвиборчій кампанії Д. Ейзенхауера вперше були використані маркетингові принципи.

Основні джерела маркетингового оформлення політики:

І. Масовізація:

- масовізація суспільства;

- зростання ролі громадської думки;

- відпрацювання процедури виборів як основного шляху до влади;

ІІ. Психологізація політики.

ІІІ. Персоналізація політики.

ІV. Зростання ролі ЗМІ.

Маркетинг – знання про ринок, закони його функціонування та поведінку покупців на ринку.

Політичний маркетинг – сукупність теорій і методів, якими можуть користуватись суб’єкти політики з тим, щоб одночасно визначати свої цілі і програми та впливати на поведінку громадян (Д. Ліндон).

У політичному маркетингу політика розглядаються як вироблення певного продукту, як певний ринок, де відбувається конкуренція. Результатом успішного просування продукту є влада.

Структура політичного маркетингу:

1. Розвиток комунікації в залежності від ідей, що висуваються;

2. Визначення адекватності ідей політичному ринку;

3. Визначення позиції, яку слід зайняти в залежності від очікувань ринку, особливих якостей лідера, наявної конкуренції;

Напрямки маркетингової діяльності в політиці:

1) вивчення громадської думки;

2) виборча інженерія;

3) політичне рекламування та іміджмейкерство;

Функції політичного маркетингу:

- формування інформаційного банку про політичний ринок;

- розробка методів аналізу і обробки даних інформаційного банку;

- оцінка та аналіз умов політичного ринку;

- аналіз ринкових можливостей політичних акторів;

- розробка оціночних та прогнозних моделей політичного попиту, життєвого циклу та політичної поведінки суб’єктів політики;

- аналіз ефективності політичного маркетингу;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.

 

№ 42 Менеджмент в структурі політичної діяльності

Менеджмент і маркетинг – свідома організація діяльності людей в умовах ринкової економіки.

Менеджмент – процес управління підприємством.

Позиції щодо розуміння менеджменту:

І. Це соціологічне вчення, що вивчає проблеми управління;

ІІ. Це сукупність практичних рекомендацій з управління;

Принципи менеджменту:

1. Планування;

2. Організація;

3. Мотивація;

4. Контроль;

Політичний менеджмент – організація та реалізація політичних рішень.

Політичний менеджмент – організація та управління політичним процесом.

Політичний менеджмент передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в життя практичних рішень за допомогою соціотехніки управління (правові норми, умовляння, маніпулювання).

Структура політичного менеджменту (за Бебиком):

1) Організація і проведення виборчої кампанії;

2) Управління виборчою командою;

Функції політичного менеджменту:

- ведення переговорів;

- управління політичною ситуацією;

- подолання спротиву опозиції;

Чинники ефективності політичного менеджменту (за Т. В. Лапіною):

1. Особисті якості кандидата;

2. “Політичний ландшафт”;

3. “Дух часу”;

4. Матеріальні ресурси;

5. Професійність команди;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.

 

№ 45 Сутність політичної ситуації

Політична ситуація – притаманна певному часу та місцю взаємодія об’єктивних обставин, які безпосередньо визначають можливості і завдання політичної діяльності, і які є причинами політичних подій.

Політична ситуація – стан політичної системи та комплекс взаємодії між її суб’єктами у певний період часу.

Ситуаційний аналіз – фундамент політичного аналізу.

Аналіз політичної ситуації:

- збір інформації;

- опис політичної інфраструктури з акцентом на тих складових, що безпосередньо задіяні в ситуації;

- опис змісту дій домінуючого політичного суб’єкта;

- опис станів і політичної поведінки інших суб’єктів;

- опис впливу зовнішніх факторів;

- інтерпретація мотивів дій домінуючого суб’єкта;

- інтерпретація мотивів дій інших суб’єктів;

- аналіз можливостей впливу зовнішніх факторів на дії суб’єктів;

- аналіз адекв-ті досягнутих результатів цілям і задачам суб’єктів ситуації;

 

№ 43 Об’єктивні та суб’єктивні умови політичної діяльності

Практична дія в політиці знаходить своє втілення в політичній діяльності.

Політична діяльність – діяльність спрямована на багатовимірне узгодження політичних інтересів “різновагових” суб’єктів політичної діяльності – від індивіда до великих соціальних груп.

Типи політичної діяльності:

1. Теоретична політична діяльність;

2. Практична політична діяльність;

На характер політичної діяльності впливають різноманітні об’єктивні та суб’єктивні чинники.

Об’єктивні умови політичної діяльності:

1. Соціально-економічні;

2. Духовно-культурні;

3. Ідеологічні;

4. Чинники політичної ситуації;

Політична ситуація – притаманна певному часу та місцю взаємодія об’єктивних обставин, які безпосередньо визначають можливості і завдання політичної діяльності, і які є причинами політичних подій.

Суб’єктивні умови політичної діяльності (умови, які залежать від самого суб’єкта діяльності):

1. Інформованість:

- володіння інформацією про політичні відносини “по горизонталі” (між соціальними групами, націями, класами);

- володіння інформацією про політичні відносини “по вертикал” (між центральними, місцевими органами влади та населенням);

2. Наявність необхідних якостей та вмінь у політичного діяча:

· Гносеологічний блок (чітка коректна постановка завдань діяльності, вміння вивчати причини, аналізувати ідеї з літератури, вміння узагальнювати пропозиції та ідеї);

· Конструктивний блок (здатність до продукування нових ідей, вміння інтегрувати, об’єднувати позиції);

· Проектувальний блок (вміння необхідні методи для вирішення поставлених завдань, вміння сформулювати результати роботи);

· Організаційний блок (вміння організовувати колективну працю);

· Комунікативний блок (вміння чітко і ясно формулювати питання, виступати в умовах обмеженого часу);

3. Стилі політичної діяльності – домінуючі стереотипи поведінки, що проявляються у відносинах влади.

Типологія стилів політичної діяльності:

- параноїдальний: постійна жага влади, підозрілість, непередбачуваність дій, маніпулювання власним оточенням (Сталін, Іван Грозний);

- демонстративний: постійне прагнення загальної уваги, публічного схвалення, непослідовність та некритичність, нездатність зосередитись на справі та довести її до кінця (М. Горбачов);

- компульсивний: консервативний, дріб’язковий, догматичний, негнучкий, нездатний ідти на компроміси та поступки;

- депресивний: песимізм у підході до вирішення питань, відсутність лідерських якостей (Микола ІІ);

- шизоїдний: ухилення від виконання своїх функцій;

 

№ 46 Специфіка масової політичної поведінки в політиці

Масові утворення людей:

І. Публіка (таке масове утворення, в основі якого лежать раціональні чинники, і поведінка якого є більш передбачуваною).

ІІ. Натовп (Таке масове утворення, яке є активною соціальною одиницею, і в основі якого – скупчення людей, їх фізичний контакт на обмеж просторі)

Характерні риси натовпу:

1. Натовп розчиняє особисту свідомість, відповідальність.

2. Згасає інтелектуальне начало і домінують емоційні реакції.

3. Втрачається почуття страху, як джерело людського сумління.

4. Виникає ефект взаємонавіювання.

5. Характерна імпульсивна поведінка.

Типи натовпів:

1. Оказіональний;

2. Конвенціональний;

3. Експресивний;

4. Діючий;

5. Панівний;

Характеристики стану натовпу:

1. Стихійність;

2. Мінливість;

3. Нестабільність;

Вимоги звернення до натовпу (за А. Гітлером):

1) Уникати абстрактних ідей, апелювати до емоцій;

2) Постійно повторювати одні й ті ж ідеї, використовуючи стереотипні фрази;

3) Зупинятися на одній стороні аргументації;

4) Постійно критикувати ворогів;

5) Виокремлювати одного ворога для персональної критики;

№ 53.Політична кампанія та її планування

Політична кампанія – система дій, розрахованих на досягнення певної політичної мети.

Типи політичних кампаній (згідно з метою їх проведення):

1. Виборча кампанія;

2. Дискредитаційна кампанія;

3. Партійна кампанія;

4. Кампанія протесту (підтримки);

Фактори, врахування яких необхідне при проведенні політичної кампанії:

1) Економічна кон’юнктура;

2) Динаміка настроїв у ході кампанії;

3) Символічність кампанії;

4) Забезпечення підтримки з боку ЗМІ;

5) Планування:

- розробка плану проведення кампанії;

- створення організаційних структур;

- забезпечення ресурсів для проведення кампанії;

№ 47 Регуляція масової політичної поведінки

Масові утворення людей:

І. Публіка (таке масове утворення, в основі якого лежать раціональні чинники, і поведінка якого є більш передбачуваною).

ІІ. Натовп (Таке масове утворення, яке є активною соціальною одиницею, і в основі якого – скупчення людей, їх фізичний контакт на обмеж просторі)

Характеристики стану натовпу:

1. Стихійність;

2. Мінливість;

3. Нестабільність;

Особливості психології великої маси людей (за Зімічевим):

1. У юрбі відбувається стирання індивідуальних відмінностей між людьми, тому в них знімаються багато бар'єрів, що стримують їх у звичайному житті.

2. Підвищується роль прикладу навколишніх як фактора мотивації. Якщо всі навколо будуть робити щось одне, то людина буде робити те ж саме, навіть якщо один він би цього робити не став.

3. Підвищена схильність до емоційних хвилювань. У юрбі легко народжуються найрізноманітніші почуття: сміх, ажіотаж, страх, гнів, захват.

4. Здатність активізуватися і піти за лідером.

5. Можливість орієнтації на виконання самої неймовірної задачі.

6. Несприйнятливість до аргументів, заснованих на логіці і здоровому глузді.

Етапи розгортання масової поведінки (Г. Г. Почепцов, на прикладі заворушень при похованні патріарха Володимира, Київ - 1995 р.):

1. Структурні фактори (протистояння двох патріархатів в Україні, залучення до нього політичних діячів);

2. Структурна напруженість (порушення балансу між церквою і державою);

3. Посилення поширення суспільного вірування (невирішеність питання про поховання – засіб кристалізації переконання у необхідності його здійснення у певному місці);

4. Активізуючи фактори (спільна дія – копання могили – активізувала натовп);

5. Мобілізація до дії (організована сила – УНСО–визначає поведінку юрби);

6. Соціальний контроль (силова акція влади);

Чинники впливу на масову політичну поведінку:

1. Роль лідера;

2. Характер аргументації звернення до маси (символічна форма, ірраціональний зміст);

Способи впливу на натовп (за Г. Лебоном):

1. Ствердження;

2. Повторення;

3. Заразливість;

Вимоги звернення до натовпу (за А. Гітлером):

1) Уникати абстрактних ідей, апелювати до емоцій;

2) Постійно повторювати одні й ті ж ідеї, викор-ючи стереотипні фрази;

3) Зупинятися на одній стороні аргументації;

4) Постійно критикувати ворогів;

5) Виокремлювати одного ворога для персональної критики;

№ 48 Основні форми прямих дій у політиці

Прямі дії в політиці:

- засоби тиску на владу або підтримки влади;

- форма протесту і виразу політичної позиції;

- форма єднання або розколу у соціальних або політичних рухах;

Ефективність прямих дій в політиці:

- Сила виразу прагнень;

- Масовість;

Основні форми прямих дій в політиці:

І. Мітинг – зібрання людей з необмеженим складом учасників, присвячене обговоренню тієї чи іншої проблеми.

Небезпеки мітингу:

1. Невизначеність складу учасників;

2. Використання засобів, які посилюють афектацію (“збудження”) учасників;

3. Склад ораторів (спонтанність, анархічність);

Керування мітингом:

1. Планування за допомогою відповідного сценарію;

2. Забезпечення впливу на активнодіючу групу учасників мітингу;

3. Характер виступу оратора (простота, якість, емоційність);

4. Використання простору мітингу;

ІІ. Демонстрація – масова хода прихильників певної політичної позиції за певним маршрутом.

Вимоги до демонстрації: планування, чіткість та яскравість.

ІІІ. Страйк – зупинення роботи з метою політичного тиску, пред’явлення та наполягання на прийнятті певних рішень.

Небезпеки страйку:

1. Страйк здатен охоплювати своїм впливом величезні маси людей;

2. Стимулює зв’язок проблем, які хвилюють як окрему людину, так і суспільство в цілому;

3. Негативні соціальні наслідки (побутові проблеми, падіння життєвого рівня, сімейні проблеми).

Вимоги до організації страйку:

1. Визначення мети і термінів;

2. Усвідомлення можливих дій влади;

3. Створення страйкового фонду;

4. Забезпечення впливу на громадську думку.

ІV. Голодування – крайній захід політичної боротьби, коли у якості аргументу використовується особисте здоров’я та життя людини.

Вимоги до організації голодування:

1. Визначення мети;

2. Визначення кількості учасників;

3. Інформаційна підтримка акції;

4. Медичне забезпечення для учасників.