Моделі прийняття одноосібних рішень в політиці.(?)

 

78. Консенсус та компроміс. Консе́нсус — загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору. Рішення-консенсус, невідривно пов'язане із самим процесом. Метод консенсусу, не схожий на інші методи прийняття рішень (наприклад, голосування, що ґрунтується на думці більшості) .Компроміс – згода, порозуміння з політичним противником, що досягнуті шляхом взаємних поступок. Учасники пол. процесу мають погоджуватися на поступки.Політика компромісу є нагальною вимогою сучасного пол. процесу, коли за умов розвиненої соц. багатоманітності будь-який безкомпромісний, непоступливий, "принциповий" курс, заснований на негнучких ідеологічних настановах та принципах, на “неухильній послідовності”, призводить до ізоляції пол. спільноти й до виникнення кризових станів у ній. Компроміс слід відрізняти від безпринципності, непослідовності та непередбачуваності в політиці результативність і повноцінність компромісу залежить від того, чи веде він до консенсусу як способу ухвалення пол. рішень і широкої громадянської злагоди Практика укладення компромісних документів між різноманітними пол. силами була характерна для країн Сх. Європи в період переходу від тоталітаризму до демократії. Саме вони забезпечили відносно безболісну трансформацію політичних систем, а також проведення радикальних ринкових реформ.

 

79. Пол. та правове середовище пол. участі Пол. середовище – вплив та ефективність пол. участі, також взаємодія із іншими суб’єктами пол. участі та політичної системи. Правове середовище – захист пол. участі, передбачена законодавством. Включає в себе правові норми, Конституцію (як наділяє правосуб’єктністю), міжнародне визнання та сприяння, що легітимізують саму пол участь. Політична участь – це активність людей. Пол. участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір політичних лідерів Пол. участь може бути організованою або неорганізованою, епізодичною або постійною, що використовує законні або незаконні засоби влади.

 

80. Групи тиску, інтересів, лобі. Групи інтересів - різноманітні організовані групи людей, що мають визначені цілі й вимоги до пол. влади, що стають причиною їхніх колективних дій. Відрізняються від пол. партій, так як не висувають кандидатів на виборні посади. Вони не намагаються завоювати владу; мета - впливати на уряд й інші політичні органи різними способами (переконування, поради, мітинги). Групи тиску - різновид груп інтересів, що представляє організації, що намагаються підтримати або завадити прийняттю конкретних рішень державними органами. Основний ресурс - володіння власністю (грошима) або економічна влада. Вплив груп тиску може мати як відкритий, так і закритий (латентний) характер. Лобізм - це специфічний інститут пол. системи, механізм впливу приватних і сусп. організацій на процес прийняття рішень органами держ. влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Контроль і вплив на пол. рішення "зацікавленій групі" забезпечують формально дозволені й неформальні (нелегальні) засоби й методи дій лобізму. Д озволених методи: виступи в конгресі, збір інформації та подання її в конгресі, розробку і внесення законопроектів, організацію пропагандистських компаній "за" чи "проти" рішення.

 

81. Пол участь і вихід пол сис-ми. Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір пол. лідерів. Пол. участь може бути організованою або неорганізованою, епізодичною або постійною, що використовує законні або незаконні засоби влади. Мільбрайт виділяє чотири основних види законної пол. участі: голосування, участь у діяльності політичних партій та інших політичних організацій і в кампаніях, що проводяться; участь у політичному житті громади, зборах, грошових пожертвуваннях тощо, контакти з офіційними особами. Виділяються види незаконної некоавепціальної пол. участі: різноманітні форми протесту з порушенням закону, протест проти безпутних дій властей тощо.

 

82. Пол. участь і представництво. Один із видів пол. функціонування. Представництво є однією з атрибутивних властивостей політики та чи не найголовнішою складовою змісту пол. діяльності. Політичним представництвом називають «діяльність в інтересах тих, кого представ­ляють, у відповідь на їхні запити». Політичне представництво має місце, коли громадяни не беруть безпосередньої участі у розв'язанні загально­державних питань, в ухваленні загальних рішень, а доручають це своїм представникам, уповноважують їх репрезентувати відповідні інтереси, делегують своє право на належну їм частку влади і таким чином, через своїх обранців, впливають на справи в державі.

 

83. Вибори, референдум, плебісцит Ви́бори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління Види: прямі, непрямі; до різних органів влади; чергові, позачергові, повторні; дійсні, недійсні. Рефере́ндум — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань; всенародне опитування.В залежності від предмету, способу проведення і сфери застосування розрізняють: референдум конституційний (на всенародне голосування виноситься проект конституції чи конституційні поправки) і законодавчий (предмет референдуму — проект закону), обов'язковий референдум чи факультативний. Плебісци́т - форма загального голосування, різновид референдуму.

 

84. Громадянство, ідеал. Громадянин. Громадя́нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок особи з певною державою, належність до цією держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків. Ідеал. громадянин -- модель особи, яка цікавиться державними справами і поінформована про них; коли це потрібно, виконує громадянський обов’язок голосування; голосуючи, діє «раціонально», обмірковуючи проблеми сьогодення та приймаючи рішення, що ґрунтуються на власній думці громадянина з цих проблем; цікавиться станом справ у сусп. взагалі та є активним у громадянському житті. Людина політична – політика основа її діяльності. Аренд: Пл. – усвідомлена залежність від інших. Чалідзе: Пл. – ієрархічна людина, яка здатна підкорятися і визнавати ієрархю. Роттар 3 види: протестна, електоральна, дискурсивна(досягнення згоди у сусп.)

 

85. Ліберал теорія участі. Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір пол. лідерів.Виходить із обов’язкової включеності в пол. діяльність та сис-му, детермінується реальним впливом на пол. процес. Свобода діяльності (чи неучасті) є однією з основ лібералізму. Однак високий рівень пол. розвитку та гром. культури визначає бажання пол. участі.

 

86. Марксистська теорія участі. Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір пол. лідерів.Виходить з бажання бути включеним в економ відносини. Детермінована економ статусом. Пол участь не є вагомим інструментом зміни політики чи свідомості, системи, - лиш атрибут буття й економ діяльності. Пол. участь набуває обов’язкового значення, але лише в допустимих рамках.

 

87. Символ теорія участі: оскільки символ указує на певну реальність, то, створивши символ, до снаги створити й ілюзію наявності реальності. Символічна політика не є безособовим і стихійним способом масової комунікації, а є свідомим використанням естетико-символічних ресурсів влади для її легітимації та зміцнення шляхом створення символічних сурогатів пол. дій і рішень Сп. є видом політики, який діє на пол свідомість та спрямований на конструювання і підтримання легітимності влади на рівні довіри до її інститутів і персон. Вона реалізується через субституції (підміна політичної реальності в свідомості громадян), відтворення існуючого кредитування або суспільного договору в символічних діях (підміна політичної реальності та шантаж пол. свідомості маніпулятивними засобами), відтворення харизматичного права на легітимну владу. Інструментальна залученість - суспільства, в яких монополія на пол. діяльність належить пол. владі, а мотивами пол. участі окремих індивідів можуть бути такі, як професійна стабільність, гарантії певного соц. статусу, як спосіб соц. самоствердження особистості, її виділення з маси простих смертних.

 

88. Вплив пол. переконань на пол. поведінку. Політична поведінка – це практична взаємодія людини з політичним середовищем, яке виражається в тій чи іншій формі пол. участі. Вона обумовлена, з одного боку, політичною свідомістю, а з другого – рівнем політичного розвитку суспільства в цілому. Пол. поведінка людей проявляється в їхній пол. діяльності і в остаточному підсумку виявляє рівень їх пол. культури на практиці. Політичні переконання виникають на основі політичних знань і цінностей як сукупність уявлень, характеризуючих політичний ідеал особистості. Вплив переконань та позицій на пол. поведінку є найбільшим у тому суспільстві де порушено моральні та правові принципи, що оцінюють поведінку людей.Найбільший вплив на політичну поведінку справляють норми політичної етики, які стосуються саме політичних переконань та позицій.

 

89. Прийняття пол. рішень в законодавчих органах. Пол. рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).Пол. рішеннями законодавчих органів є правові акти, що носять загальнообов’язковий характер (закони і постанови вищих органів влади) Приймаються кваліфікованими та уповноваженими спеціалістами та політиками. Часто визначальний вплив на ці рішення мають зацікавлені групи інтересів та лобі, що не сприяє ефективності даних рішень для суспільного благо.

 

90. Імплементація пол рішень Пол. рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов). Є завершальною фазою, кінцевою ціллю процесу прийняття рішень. Від того наскільки ефективною буде імплементація рішення, залежить оцінка ефективності процесу прийняття пол. рішень взагалі, правильна реалізація рішення передбачає гармонізацію сфери пол. цінностей зі сферою методів, засобів за допомогою яких змінюють пол. дійсність. Але існують випадки, коли не завжди оптимальне рішення буде передбачати його добру реалізацію, яка приведе до добрих результатів, адже реалізація як поганого так і хорошого рішення є не можливою без підтримки громадян, а добре рішення ризикує стати помилкою в процесі його виконання. Вебер: політики керують сусп., організовують його для виконання пол. рішень, а виконують їх, реалізують професіонали управління: спеціальний апарат, суспільна група, що отримала назву бюрократія. Для ефективної реалізації пол. рішень бюрократія стає сусп. організацією, риси: ієрархічною організацією чиновників, в якій обов’язково присутній принцип компетентності, певний загальноосвітній та соціальний ценз; певним типом поведінки та діяльності, що його визначають організаційні владні структури; раціональною діяльністю певних сусп. груп і організацій на основі визначених правил та функцій, за якими здійснюється розподіл компетенцій і відповідальності; присутністю дисципліни, відповідальності і обов’язковості.

 

91. Прийняття пол. рішень в виконавчих органах. Пол. рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов). Це - закони і постанови вищих органів влади; - рішення місцевих органів влади; Є чи не найбільшою частиною усіх державних пол. рішень. Розробляються найманими працівниками-професіоналами, аналітиками, повинні містити серйозний підхід до розробки та прийняття. Але часто ці рішення носять непрофесійний характер, оскільки приймаються бюрократами, що не зацікавлені в ефективності імплементації цих рішень.

 

92. Політичний менеджмент - процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей Політичний менеджмент тісно пов’язаний із процедурою прийняття політичного рішення. Сучасний менеджмент фахівці розглядають як процес безперервних взаємозв'язаних дій, які дістали назву управлінських функцій: планування; oрганізація; мотивація; контроль. Пол. менеджмент як система управління пол. процесами включає: маркетинговий аналіз кон’юнктури пол. ринку й формування відповідного іміджу «пол. товару» — організації, лідера, кандидата, пол. платформи; пол. забезпечення бізнесу; вивчення пол. і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв’язок із громадськістю та професійне пол. лобіювання; оволодіння мистецтвом роботи з людьми та організаціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного сусп.

 

93. Євроінтеграція — это процесс взаимодействия между соц. и пол. институтами государств Европы, стимулирующий создание новой пол. системы.Еффективный способ избежать войны между государствами Европы и стал ответом на военные потрясения XX века. Підходи до визначення: межправительственный (отводят приоритетную роль в процессе интеграции национальным государствам. Результатом их взаимодействия на межправительственном уровне является особая окружающая среда, которая влияет на появление общих институтов), институциональный (процесс трансформации национальных практик взаимодействия институтов, которая ведет к созданию особой многоуровневой системы управления с множеством центров принятия решений); коммуникативный (процесс создания социальных общностей посредством эффективного взаимодействия между их членами в различных областях.) подходы. Співробітництво України та ОБСЄ. Згідно з “Паризькою Хартією для нової Європи” принципи цієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій на правах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу та соціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі. Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р. UA бере активну участь в обговоренні питань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищення превентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.

 

94. Пол. процес як зміна цінностей. Зрозуміти сутність еволюційних змін у політиці, поступового реформування пол. життя, упорядкованості пол. структур і політичних перетворень можна, розглядаючи їх у системі політичного процесу, політичних змін і політичного розвитку. При цьому необхідним є подолання системи норм, стереотипів, цінностей, які залишилися нам у спадок після комуністичного тоталітаризму. Процес формування системи цінностей особистості та соціальних груп проходить за участю різних соціальних інститутів та при безпосередній участі держави, її цілеспрямованого та послідовного впливу. Пол. процес постійно розвивається та деформується, тим самим змінюючи пол. свідомість, поведінку, цінності суспільні та політичні, що й дозволяє пол. процесу розвиватись надалі.

 

95. Етап фор-ня цілей: усвідомлення проблеми (формулювання); пошук варіантів вирішення проблеми; прийняття рішення (упровадження); констатація результату і його оцінка; аналіз наслідків. Процес прийняття державного рішення є замкненим циклом (заключний етап фактично є етапом усвідомлення нової проблеми, і процес формування і здійснення державної пол. проходить ті ж самі етапи для розв'язання нової проблеми) Визначити ціль — означає поставити перед собою певне завдання. Це може бути приріст прибутку, приріст власного капіталу, збільшення вільного часу, зменшення втрат продукції, зниження виробничих витрат, розширення масштабів виробництва тощо. Виявлення проблеми полягає у чіткому накресленні перешкод, які стоять на шляху до мети. Проблема — це розбіжність між поставленою метою й дійсністю. Пошук інформації потребує затрат часу й коштів. Тому ці затрати повинні зіставлятися з можливим результатом при досягненні мети. Етап розгляду можливих альтернативних рішень ґрунтується на одержанні інформації й розробці варіантів вирішення проблеми.

 

96. Форм-ня порядку денного. Формування порядку денного публічної політики, тобто визначення кола суспільних проблем, які потребують нагальної уваги з боку державного управління, відбувається по-різному в політичних системах з різним розподілом пол. влади. В умовах абсолютного авторитаризму та жорсткої вертикалі системи розробки і здійснення публічних політик суспільні групи і населення в цілому відіграють лише легітимаційну роль у формуванні порядку денного. Корпоративістська модель розподілу політичної влади виникає внаслідок об'єднання різних суспільних і політичних груп у процесі вироблення і прийняття рішень публічної політики навколо спільних цілей, цінностей, інтересів. Формування порядку денного публічної політики в умовах корпоративізму відрізняється від інших моделей політичної системи саме високою залученістю широких мас населення до дослідження й уточнення суспільних проблем, ранжування їх за пріоритетністю чи важливістю для розвитку нації, широкого обговорення й визначення шляхів їх вирішення.