Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сутність та різновиди політичної пропаганди та агітації.↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Пропаганда (від лат. propaganda — поширення, розповсюдження) – позитивне повідомлення про неконкретний об’єкт для максимально широкої аудиторії. Пропаганда — це діяльність, спрямована на популяризацію і поширення ідей у суспільній свідомості. Пропагувати — означає усно, через радіо, телебачення, друковані засоби масової інформації чи за допомогою інших засобів поширювати їхні ідеї, теоретичні знання, погляди, переконання тощо. Метою пропаганди є забезпечення загальної орієнтації, позитивного або негативного ставлення до певного об’єкту. Головна мета пропаганди — довести головні ідеї та теоретичні знання до широких верств населення і перетворити на особисті переконання. Пропаганда – процес закріплення в свідомості певних цінностей. Агітація (від лат. agitatio — спонукання до дії) – пропагандистська діяльність з метою пробудження до політичної активності як окремих груп, так і широких верств населення. Агітація— це вплив на свідомість людей шляхом поширення окремих ідей та гасел з метою мобілізації їх на виконання поставлених завдань. Основні підходи до розуміння агітації: а) це поширення політичних ідей і гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності політичних дій; б) це один з поширених засобів політичної боротьби; в) це усна, друкована і наочна політична діяльність, за допомогою якої ті чи інші політичні сили впливають на свідомість і настрої мас з метою спонукати їх до активної дії у певному напрямі. У політичній боротьбі агітація використовується як у явній, так і в прихованій формі. Завдання пропаганди: поєднання теоретичного та буденного рівнів свідомості. Механізм введення у буденну свідомість об’єктів теоретичної свідомості: - надання ідеям образно-емоційних форм; - спрощення (примітивізація) ідей; - систематичне повторення одних і тих самих положень; - використання перебільшення, неправди; Фактори пропаганди: 1. Чим більший розрив між досвідом людей та ідеєю, тим більше викривлення і брехні у пропаганді; 2. Пропаганда має орієнтуватись на референтні групи (“лідерів думок”); Види пропаганди: - “біла” пропаганда (відоме джерело, правдиве повідомлення); - “сіра” пропаганда (джерело невідоме, істинність не встановлена); - “чорна” пропаганда (фальсифікація джерела і повідомлення); Головна відмінність між пропагандою та агітацією полягає в тому, що пропагандист, розкриваючи одне питання, повинен висловити багато ідей, так багато, що їх не одразу в змозі засвоїти пересічні громадяни. Агітатор, розкриваючи те саме питання, візьме тільки одну його складову (частину), причому найбільш відому всім громадянам, і спрямує всі свої зусилля на те, щоб, спираючись на цей всім відомий факт (приклад), показати людям напрям дій, що приведуть до покращання загального стану. Сутність психологічної війни в політиці. Психологічна війна в політиці та основні прийоми її ведення Категорія: Практична політологія. Опубліковано: П'ятниця, 02 червня 2006, 00:00 Психологічна війна – це сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни у бажаному напрямку їх психологічних характеристик (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості загалом (В. Г. Крисько). Сфери використання психологічної війни в політиці: 1. Діяльність окремих політиків; 2. Виборчі кампанії; 3. Політична реклама; Головна мета психологічної війни: домогтися повороту від підтримки опонентів з боку мас до ворожого ставлення до них і відкритої боротьби. Прийоми психологічної війни: І. Прийоми психологічного тиску: - багаторазові повторення однієї і тієї ж тези; - посилання на авторитети; - викривлення цитат, статистики; - тенденційний підбір ілюстративного матеріалу; ІІ. Прийоми соціологічного тиску: впровадження у певне суспільство цінностей іншого; ІІІ. Прийоми, повязані з порушенням законів логіки: - підміна тези; - “рух по колу”; ІІІ. Маніпуляція подачею інформації: - дроблення інформації; - підвищення швидкості подачі інформації; - передача інформації без коментарів; - маніпулювання зображенням; - “спіраль замовчування” – замовчування думок опонентів; - “смердючий оселедець” – “переключення” уваги громадськості на менш важливі політичні події; ІV. Використання чуток, пліток, анекдотів; Теоретичні засади політичної іміджелогії Імідж (“образ”) – образ особистості, суспільно-політичного інституту, який існує у масовій свідомості. Імідж – результат ірраціональності масової суспільно-політичної свідомості. Політична іміджелогія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних організацій, інститутів, окремих політиків, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики. Функції іміджу (Г. Г. Почепцов): 1. Ідентифікації (імідж – посередник між політиком і громадянами); 2. Ідеалізації (функція видачі бажане за дійсне); 3. Протиставлення (будь-який імідж виникає в межах системного протиставлення іншим іміджам); Типологія іміджів: 1. “Свій хлопець”. 2.“Аристократ”.3. “Знавець”. 4. “Добрий сім’янин” (“Порядна людина”).5. “Справжній політик”.6.“Ділова людина”. 7. “Інтелектуал”. 8. “Жінка-політик”. 9. “Місцевий” імідж. Етапи створення іміджів: 1. З’ясування образу, який існує у масовій свідомості; 2. З’ясування ідеального образу; 3. Доведення існуючого образу до ідеалу. Методи з’ясування образу масової свідомості: 1. Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера; 2. Використання фокус-груп з метою вивчення громадської думки; 3. Використання методу “мозкового штурму”;
Основні методи та засоби створення політичного іміджу. Імідж (“образ”) – образ особистості, суспільно-політичного інституту, який існує у масовій свідомості. Етапи створення іміджів: 1. З’ясування образу, який існує у масовій свідомості; 2. З’ясування ідеального образу; 3. Доведення існуючого образу до ідеалу. Методи з’ясування образу масової свідомості: 1. Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера; 2. Використання фокус-груп з метою вивчення громадської думки; 3. Використання методу “мозкового штурму”. Етапи побудови іміджу (Г. Г. Почепцов): 1. Індивідуалізація (виокремлення серед інших); 2. Акцентуація (підкреслення виокремлених характеристик); 3. Просунення (використання бажаних характеристик у найоптимальніших контекстах); Складові технології побудови іміджу: 1. Виділення рис, що виділяють політика серед інших; 2. Підкреслення особистих рис політика, які вводять його до складу категорії “свій”; 3. Вписування образу політика в уявлення про ідеального політичного діяча; 4. Вписування образу політика в образ реальних історичних діячів; 5. Включення в поведінку політика акторських елементів; 6. Створення вербального компоненту іміджу; 7. Символізація зовнішнього вигляду політика; 8. Впровадження образу у масову свідомість через ЗМІ; 9. Боротьба з “автономними джерелами” впливу на імідж; Види та засоби політичної реклами. Реклама – позитивне повідомлення про конкретний обєкт для конкретної аудиторії (Г. Г. Почепцов). Метою реклами є забезпечення продажу. Політична реклама – інструмент ринкової політичної конкуренції. Основна функція політичної реклами: реклама формує політичні пріоритети у ситуації вибору. Завдання політичної реклами: 1. Подати у доступній формі суть політичної платформи певних сил і настроїти аудиторію на їх підтримку. 2. Сформувати та закріпити в масовій свідомості уяву про характеристики політичних сил. 3. Створити бажану психологічну установку, яка визначає напрямок відчуттів, симпатій, дій людини. Різновиди політичної реклами: 1. Авторитетні свідчення; 2. Інституціональна реклама; Типологія політичної реклами за завданнями: 1. Інформаційна (покликана дати уявлення про певне явище); 2. Заохочувальна (спрямувати увагу, підштовхнути до певних дій);
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 607; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.161.187 (0.009 с.) |