Головні характеристика традиційних політичних систем

Типологію політичних систем за характером цінностей запропонував американський політолог Алмонд Габріель. Він розрізняв шість типів:

— англо-американська політична система з гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів,засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії та ін..Вони характеризуються секуляризованому політичною культурою, що спирається на раціональнийрозрахунок, терпимість і толерантність громадян і політичної еліти. Системицього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Тутоптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу,виконавчу, судову і чітко визначено їх функції.

— континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій.. Для них характерне взаємодію старих і новихкультур, політичних традицій і форм політичної діяльності, партії ісуспільно-політичні об'єднання вільно функціонують в межахіснуючих конституційних норм, представницька та виконавча гілкивлади здійснюють свою діяльність на основі визначених закономрегламентів і процедур. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи (Німеччина у 20 — 30 роки XX сторіччя). ПритаманнаНімеччині, Італії, Франції другої пол. XX — поч. XXI сторіччя

— доіндустріальні та частково індустріальний тип передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

— тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічнийвплив. Цей тип існував у фашистськіх Італії і Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі.

Французький політолог Ж. Блондель розрізняє політичні системи зазмістом і формами управління. Він виділяє п'ять основних типів:
1) ліберальні демократії з опорою на лібералізм у прийняттідержавних рішень;
2) комуністичні системи з пріоритетом рівності соціальних благ і 7зневагою до ліберальних засобів його досягнення;
3) традиційні політичні системи, керовані олігархіями з вельминерівномірним розподілом соціальних та економічних благ;
4) стають політичні системи в країнах, що розвиваються завторитарними засобами управління;
5) авторитарно-консервативні системи, мета яких – збереженнясоціального та економічного нерівності, але більш дієвими засобами.

 

Громадянське суспільство: сутність і структурні компоненти.

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Визнання і забезпечення законних прав людини виражає сутність громадянського суспільства і слугує необхідним чинником його становлення і еволюції, адже це означає надання громадянам свободи в реалізації їх інтересів, за відсутності якої неможлива їхня самоорганізація і захищеність перед державою.

Громадянське суспільство має складну структуру, включає економічні, господарські, родинно-споріднені, етнічні, релігійні, правові відносини, а також опосередковані державою, політичні відносини між індивідами як первинними суб'єктами політичного життя тощо. В структуру громадянського суспільства не входить держава. Громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних та ін.), формальних і неформальних структур, в межах яких має місце задоволення різноманітних потреб і реалізація інтересів індивідів та їх груп, тотожних досягнутому рівню суспільного розвитку. Високорозвинене громадянське суспільство одна з головних умов 1 стабільності демократичного режиму. Через різноманітні добровільні об'єднання громадянське суспільство і народ мають можливість вільно висловлювати свої інтереси і формувати свою політичну волю. Грома-дянське суспільство контролює дії політичної влади.

 

Демократичні режими.

Демократія - (від старогрецького DEMOS - народ і CRUTOS - влада) -народовладдя - це одна з основних форм пристрою будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і ухваленні в ній рішень по більшості; ідеал суспільного пристрою: свобода, рівність, пошана людської гідності, солідарність і т.д.; соціальний і політичний рух за народовладдя. З моменту виникнення демократія пов'язана з державою, а значить з примушенням, і в кращому разі є владою більшості над меншиною, а частіше всього формою правління добре організованої привілейованої меншини, більшою чи меншою мірою підконтрольної народу.

Демократичний режим - характеризується високим ступенем політичної свободи людини, реальним здійсненням його прав, що дозволяє йому робити вплив на державне управління суспільством. Політична еліта, як правило, досить вузька, але вона спирається на широку соціальну базу.

Характерні риси демократичного режиму:

· Суверенітет народу: саме народ вибирає своїх представників влади і може періодично змінювати їх. Вибори. «Змагання».

· Періодична виборність основних органів держави. Обмежений термін.Ззміна уряду повинна відбуватися в результаті виборів, а не за бажанням якогось генерала.

· Демократія захищає права окремих осіб і меншини. Думка більшості, виражена демократичним шляхом на виборах, це лише необхідна умова демократії, проте, зовсім не недостатнє.

· Рівність прав громадян на участь в управлінні державою: свобода створення політичних партій і інших об'єднань для виразу своєї волі, свобода думок, право на інформацію і на участь в конкурентній боротьбі за заняття керівних посад в державі

Демократичні держави різні, але всі вони мають загальні об'єднуючі риси: 1 Народовладдя - тобто визнання народу джерелом влади, сувереном (від франц. SOUVERAIN - носій верховної влади в державі); 2 Уряд заснований на згоді керованих; 3 Правило більшості; 4 Правило меньшості; 5 Гарантії основних прав людини; 6 Вільні і чесні вибори; 7 Рівність перед законом; 8 Справедливе судочинство; 9 Конституційне обмеження уряду; 10 Соціальний, економічний, ідеологічний і політичний плюралізм; 11 Цінності співпраці і компромісу.

Різновиди демократичного режиму: а) демократично-ліберальний; б) демократично-консервативний; в) демократично -радикальний.

 

Джерела легітимності влади.

Легіти́мність — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами.

Вебер виділив три можливих типи легітимності (панування) залежно від її джерел.

Традиційна легітимність спирається на традицію, на колись встановлений порядок. геронтократія - влада старійшин; патріархальна - влада племінних вождів; патримоніальна - влада монарха, яка в минулому знаходила підкріплення не тільки в традиції престолонаслідування, але й зверталася до релігійної легітимації - монарх як помазаник Божий; влада суверена над феодалами-васалами, яка домінувала в середньовічну епоху

Харизматична легітимність заснована на вірі в особисті якості лідера. В харизматичному лідері бачать втілення таких якостей, як мудрість, святість, героїзм. Харизматична легітимність будується на емоційному заряді, на бездумному довір'ї вождю. Зразки харизми М.Вебер бачив у Христі, Будді, Магометі. Наполеон, М.Ганді, В.Ленін, Й.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун в очах своїх послідовників володіли особливою святістю.

Легальна (раціональна) легітимність має за джерело раціонально встановлені правила, норми (закони). В демократичних країнах це основний тип легітимності, що опирається на конституції і конкретні правові норми. Саме вони виступають посередниками між владою і народом, будучи обов'язковими і для народу, і для керівництва

Американський політолог Д.Істон виділив ідеологічну легітимність, яка опирається на переконаність індивідів у вірності тих ідеологічних цінностей, які проголошені владою (це найбільш ефективний тип легітимності); структурну легітимність, що випливає з довір'я населення до структур і норм режиму (до законів, органів влади); персональну легітимність, що має своїм джерелом віру громадян у компетентність лідера, його здатність відповідним чином використовувати владу.

Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти: 1) населення; 2) уряд; 3)зовнішньополітичні структури. До того ж додатковим джерелом легітимності влади є економічна і соціальна ефективність режиму, що виражається у високому рівні життя населення.