Основні поняття та система кримінального права України

Кримінальне право - це система правових норм, які встано­влюють злочинність дії та покарання за неї, а також підста­ви і порядок реалізації кримінальної відповідальності.

Виділяють три основні різновиди відносин, які в сукупності становлять предмет криміналь­но-правового регулювання:

1) відносини, які виникають у зв’я­зку із вчиненням особою злочину. Вони виникають між особою, яка скоїла злочин, і державою в особі суду, слідчого, прокурора, органу дізнання. Кожний з цих суб’єктів має певні права і несе кореспондовані ним обов’язки;

2) загальнопопереджувальні відносини, по­в’язані з утриманням особи від вчинення злочину через загрозу покарання. Ці відносини ще можна назвати позитивними;

3) відносини, що наділяють громадян правами на завдаван­ня шкоди при здійсненні захисту від особливо небезпечних зло­чинців, а саме: у разі необхідної оборони, крайньої необхідності та інших обставин, що виключають злочинність діяння.

Найголовнішою функцією відносин кримінального права є охо­ронна.

До принципів кримінального права належать такі:

1) відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин (ч. 1 ст. 2 КК);

2) відповідальність лише за наявності вини (ст. 23 КК);

3) особистий характер відповідальності (ст. 18 КК);

4) індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання.

Завдання кримінального права:

• охорона суспільного ладу України, його політичної й економічної систем, захист державного суверенітету від злочинних посягань;

• забезпечення захисту життя, здоров’я, честі та гідності громадян, їх конституційних прав і свобод;

• захист власності, громадського порядку, довкілля;

• викорінювання порушень правопорядку і перш за все злочинів;

• забезпечення миру і безпеки людства;

• усунення причин, що породжують злочини.

Основним джерелом кримінального права є Кримінальний кодекс України, який прийня­тий 05.04.2001 р. і набрав чинності 01.09.2001 р. Він складається із Загальної та Особливої частин.

У Загальній частині представлено норми загального значен­ня, зокрема щодо поняття самого злочину, його ознак, дії КК України у просторі та часі, класифікації й підстав кримінальної відповідальності, кримінального покарання і його видів, при­значення покарання та звільнення від нього тощо.

Особлива частина КК України визначає відповідальність за конкретні види злочинів. Так, закон передбачає такі види зло­чинів:

• злочини проти основ національної безпеки України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада тощо);

• злочини проти життя та здоров’я особи (умисне вбивство,
доведення до самогубства, побої і мордування, погроза вбивством тощо);

• злочини проти волі, честі та гідності особи (захоплення заручників, підміна дитини, торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини, експлуатація дітей тощо);

• злочини проти статевої свободи та статевої недоторкан­ності особи (зґвалтування, розбещення неповнолітніх тощо);

• злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини й громадянина (неправомірне використання виборчих бюлетенів, порушення таємниці голосування, порушення недоторканності житла, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, розголошення таємниці усиновлення тощо);

• злочини проти власності (крадіжка, грабіж, вимагання);

• злочини у сфері господарської діяльності (виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, порушення порядку здійснення господарської та банківської діяльності, ухилення від сплати податків, зборів);

• злочини проти довкілля (порушення правил екологічної безпеки, приховування або перекручення відомостей про екологічний стан тощо);

• злочини проти громадської безпеки (створення злочинної організації, бандитизм тощо);

• злочини проти громадського порядку та моральності (групове порушення громадського порядку, масові заворушення, хуліганство тощо);

• злочини проти безпеки виробництва (порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель);

• злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (контрабанда наркотичних засобів, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів тощо);

• злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, блокування транспортних комунікацій);

• злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (розголошення державної таємниці, втрата документів, що містять державну таємницю);

• злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (наруга над державними символами, незаконне перешкоджання проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу);

• злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (незаконне втручання в роботу комп’ютерів, викрадення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства, зловживання службовим становищем);

• злочини у сфері службової діяльності (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість тощо);

• злочини проти правосуддя (завідомо незаконні затримання, арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності тощо);

• злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (невиконання наказу, непокора, опір начальникові або примушування його до порушення службо­вих обов’язків, дезертирство);

• злочини проти миру, безпеки людства і міжнародного пра­вопорядку (пропаганда війни, порушення законів та звичаїв війни, планування, підготовка, розв’язування й ведення агресивної війни тощо).

КК України діє відносно певного кола осіб, у певних просторових та часових межах. Так, згідно зі ст. 4 КК України злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час учинення цьо­го діяння. Часом учинення злочину визнається час учинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким за­коном чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримі­нальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

У відповідності до ст. 6 КК України особи, які вчинили зло­чини на території України, підлягають кримінальній відпо­відальності за КК України. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закін­чено або припинено на території України, а також якщо його виконавець або хоча б один зі співучасників діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинен­ня ними злочину на території України вирішується диплома­тичним шляхом.

Ст. 7 КК України визначено, що громадяни України та осо­би без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 8 КК України, іноземці або особи без грома­дянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, несуть в Україні відповідальність у ви­падках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Разом з тим, ст. 25 Конституції України встановлює, що громадянин України не може бути виданий іноземній державі. Це правило поширюється і на ті випадки, коли іноземна дер­жава хоче покарати українського громадянина за вчинений на її території злочин. Видача з цією самою метою іноземців чи осіб без громадянства може мати місце, якщо вона передбачена відповідними міжнародними договорами.