Предмет і метод адміністративного права України

    Адмініст­ративне право як складова частина правової системи держави характеризується насамперед тим, що воно висту­пає регулятором особливої категорії суспільних відносин, а саме: відносин, які складаються у сфері державного управління.

    Сам термін «адміністративне» у перекладі з латинської означає «управління». Тому словосполучення «адміністра­тивне право» цілком закономірно можна трактувати як «управлінське право».

    Термін «управління» у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі устано­ви; вид синтаксичної залежності тощо.

Адміністративне право — це система правових норм, які регулюють суспільні відносини управ­лінського характеру, що виникають у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Предметом адміністративного права є не всі управлін­ські відносини, а лише ті, що складаються внаслідок і з приводу виконання органами державного управління своїх виконавчо-розпорядчих функцій.

Предметом адміністративного права є державне управління. Воно є частиною соціального управління, тобто управління людьми і їх колективами з боку органів держави.

Державне управління в Україні — це підзаконна, юридично-владна, організуюча діяльність державних органів виконавчої влади, яка полягає в практично­му виконанні законів у процесі повсякденного уп­равління господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.

До специфічних ознак, які визначають сутність державного управління, на­лежать:

• загальнодержавний характер;

• виконавча діяльність, що здійснюється на основі закону;

• об’єктом виконавчої діяльності є економіка, соціально-культурне й адміністративно-політичне будівництво;

• організуючий зміст державного управління;

• безперервність і постійність;

• розпорядчий характер.

Таким чином, відносини, що становлять предмет адмі­ністративного права, характеризуються такими особли­востями:

1) виникають тільки в результаті державно-управлін­ської (владної) діяльності;

2) в них обов’язково бере участь виконавчо-розпоряд­чий орган держави;

3) завжди є наслідком свідомої, цілеспрямованої, вольо­вої діяльності від імені держави.

До предмета адміністративного права можна віднести:

- відносини, пов’язані з організацією органів державної виконавчої влади (структури адміністративного апарату);

- відносини, які виникають під час реалізації органами виконавчої влади закріпленої за ними компетенції з використанням при цьому державно-владних повноважень. Ця компетенція проявляється в державному управлінні й взаємодії органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з громадянами, державними і недержавними організаціями;

- відносини, які виникають як всередині органів виконавчої влади, та їх структурних підрозділів, так і поза системою цих органів (наприклад, в прокуратурі, в суді);

- управлінські відносини, що складаються на рівні органів місцевого самоврядування при виконанні ними делегованих повноважень, які виражають публічні інтереси;

- відносини, пов’язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів (дій, бездіяльності) органів виконавчої влади та їх посадових осіб;

- відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення і розгляді цієї категорії справ (деліктні правовідносини).

Поряд з предметом, важлива роль у здійсненні адміністративним правом регу­лятивної функції належить методу регулювання суспіль­них відносин або методу адміністративного права. Саме поняття предмета й методу правового регулювання дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне.

Методи адміністративного права — це засоби, спосо­би та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права.

Виходячи з цього, теорія права визнає існування двох первинних (найпростіших) прийомів регулювання: методу субординації і методу координації. Саме вони виражають особливості юридичних режимів, які створюються тією чи іншою галуззю права.

Метод субординації формує централізоване, імператив­не регулювання, яке зверху до низу здійснюється на влад­но-імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних державних органів. Тому статус суб’єктів, їхнє становище в правовідносинах насам­перед характеризується субординацією, або підпорядкова­ністю.

Метод координації формує децентралізоване, диспози­тивне регулювання. За такого регулювання джерелом юри­дичної енергії рівною мірою є будь-які суб’єкти правовід­носин. Тому статус суб’єктів характеризується у першу чергу рівноправним їх становищем у правовідносинах.

Аналізуючи засо­би, за допомогою яких законодавець здійснює правовий вплив на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це зобов’язання, заборони та адміністративно - право­вий примус.

У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійс­нення покладених на орган чи посадову особу завдань.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу слід виділити авторитарний (наказовий) та субординаційний.

Авторитарний спосіб виправданий «нерівністю» сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб’єкта управління та підвладністю об’єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків.

Субординаційний спосіб передбачає одержання обов’язкової згоди на дії об’єкта управління від суб’єкта управління.

    Метод субординації (владних приписів) зумовлює те, що норми адміністративного права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов’язкове правило поведінки для керованих суб’єктів, наприклад:

• транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандар­там, мати відповідний сертифікат (ст. 10 Закону «Про транспорт»);

• центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України з туризму, повноваження якого визначаються п. 1 ст. 4 Закону «Про туризм» та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України;

• працівники міліції мають право застосовувати наруч­ники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві ре­човини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинення транспор­ту, водомети, бронемашини та інші спеціальні й транс­портні засоби, а також використовувати службових собак (п. 1 ст. 4 Закону «Про міліцію»).