Спадкування за законом і за заповітом

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спад­коємців) (ст. 1216 ЦКУ).

Спадкування може здійснюватися як за заповітом, так і за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живи­ми після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом мо­жуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, зокрема, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публіч­ного права.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголо­шення її померлою. Для виникнення права на спадщину важ­ливе визначення часу та місця відкриття спадщини.

Часом від­криття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що на­лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не при­пинилися внаслідок його смерті. Законодавець також надає перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини. Так, до складу спадщини не входять права та обов’язки, що не­розривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони випливають із зобов’язання, яке нерозривно пов’язане з його особою й у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Спадкування за заповітом

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випа­док своєї смерті (ст. 1233 ЦКУ).

Право на складання заповіту має тільки фізична особа з по­вною цивільною дієздатністю. Причому право на заповіт має здій­снюватися особисто, оскільки вчинення заповіту через представ­ника законодавством не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які
мають право на обов’язкову частку у спадщині (малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом
(обов’язкова частка) (ст. 1241 ЦКУ)).

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазна­ченням місця і часу його укладання, підписаний особисто запо­відачем і нотаріально посвідчений. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Нотаріус може за проханням заповідача посвідчити секрет­ний заповіт. Секретним є заповіт, що посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач подає секретний за­повіт у заклеєному конверті нотаріусові і на конверті проставляє свій підпис.

Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроб­лений ним заповіт, склавши новий заповіт.

Якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути по­свідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, яка призначена у заповіті,  наявністю  певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Спадкування за законом

   Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право
на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги,
усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини
або відмови від її прийняття

Цивільний кодекс України встановлює п’ять черг спадкоємців за законом:

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менше ніж п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спа­дкодавця не входить до цього числа.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є
рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується
рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із
них. Якщо це стосується нерухомого майна або транспортних
засобів змінити частки можливо за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час від­криття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщи­ни. Заява подається спадкоємцем особисто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

    Цивільний кодекс України передбачає можливість укладення спадкового договору (ст. 1302 ЦКУ). За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.