Поняття держави та її ознаки

Держава - досить складне суспільне явище. В широкому ро­зумінні держава - це форма організації суспільства, яка вини­кає на певному етапі його розвитку. У вужчому розумінні дер­жава - це механізм здійснення публічної влади у суспільстві, механізм управління суспільством.

Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики (визначення за М.В. Цвіком).

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, котрі забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус (визначення за О.Ф. Скакун).

Держава — це політико-територіальна, суверенна організація політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління й примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру, здійснює керівництво та управління загальносуспільними справами і виступає як суб’єкт міжнародних відносин (визначення за М.С. Кельманом).

У найбільш загальному ви­гляді в юридичній науці існує таке визначення держави.

Держава - це особлива організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорід­ному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї домінуючої частини.

До основних ознак держави належать:

- відокремлення публічної влади від суспільства, наявність і професіоналів-управлінців. Публічна влада — коли влада відправляється професійно, а суб’єкт та об’єкт влади не збігаються. Публічна влада означає, що в державі існують ті, хто керує (монарх, президент, парламент, уряд, чиновництво) і заробляє цим гроші, й ті, хто підкорюються (решта). Ті, хто керує, - суб’єкт влади. Ті, хто підкорюються, - об’єкт влади;

- суверенітет, тобто верховенство державної влади на певній території у вирішенні питань внутрішньої та зовнішньої політики. Суверенітет буває зовніш­нім і внутрішнім. Зовнішній суверенітет - верховенство дер­жави у вирішенні питань зовнішньої політики, незалежно від внутрішніх сил (партій, рухів, класів тощо). Внутрішній суверенітет - верховенство держави у вирішенні питань внутрішньої політики, незалежно від зовнішніх сил (інших держав, міжнаро­дних організацій тощо). Винятки з внутрішнього суверенітету становлять питання охорони прав людини. Це пояснюється тим, що порушення прав людини не є внутрішньою справою держа­ви;

- територія, в межах якої діють закони і повноваження держави;

- виключне право на видання законів і норм, обов’язкових для всього населення;

- наявність системи податків і зборів з населення (податки необхідні для матеріального забезпечення державної політики та утримання державного апарату);

- монополія на легальне (відкрите) використання сили при­мусу. З цією метою держава має армію, поліцію, службу безпе­ки й ін.

Символи держави

Публічний вимір держави пов’язаний із символами держави, які є неодмінною, проте суто зовнішньою і формальною ознакою суверенітету будь-якої країни. Символи держави є офіційні й неофіційні. До офіційних символів нале­жать герб, прапор та гімн держави. Неофіційними символами є лідер держави і назва держави.

Державний герб - це офіційний символічний знак держави, що в графічних і кольорових зображеннях виражає її традиції та особливості.

Державний гімн - це офіційна урочиста пісня або інший музичний твір, що в музично-поетичній формі виражає держав­ницьку ідею, соціальний ідеал народу й офіційно визначається як символ держави, державної єдності.

Державний прапор - це офіційний відмітний знак держави у вигляді полотнища встановлених розмірів одного або кількох кольорів, можливо з якимось зображенням, що є символом дер­жави, відтворюючи одну або кілька ідей політичного характеру.

Суть і призначення держави виражаються в її функціях та завданнях, які вона має виконувати.

Функції держави - основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, відображаються її сутність, зміст та соціальне призначення у соціально неоднорідному суспільстві.

Залежно від територіальної спрямованості розрізняють внутрішні та зовнішні функції.

У силу того, як сучасна держава все більше перетворюється у «державу для людей», її головною функцією стає охорона інте­ресів людини, захист її прав і свобод, забезпечення кожного члена суспільства належними умовами життя. Всі інші функції підпорядковуються головній.

Внутрішні функції — такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних, іде­ологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя гро­мадянського суспільства:

• політична: створення демократичних умов, інститутів для виявлення і координації інтересів різних груп суспільства;

• економічна: створення умов для розвитку виробництва на основі визнання захисту всіх форм власності;

• соціально-культурна: сприяння розвитку науки, культури, турбота про людину;

• екологічна: охорона навколишнього середовища;

• охоронна: захист державно-конституційного ладу;

• правова: забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, охорона прав і свобод громадян.

Зовнішні функції - основні напрями діяльності держави за її межами, взаємовідносини з іншими державами, світови­ми громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому:

• політична: розвиток міжнародних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;

• економічна: участь у створенні світової економічної систе­ми на основі міжнародного поділу праці та інтеграції вироб­ництва і праці;

• культурна: міжнародна культурна співпраця;

• захисна: оборона країни зовні;

• правова: участь у боротьбі з порушеннями міжнародного права;

• гуманістична: надання допомоги країнам, які постраждали від катастроф, стихійного лиха;

• екологічна: створення екологічно безпечного навколишнього середовища у світовому масштабі.