Норма права: поняття, ознаки та види

Норма права — це загальнообов’язкове, формальновизначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами становить систему права.

Оскільки  ознаки  права  вже  наводилися,  перелічимо   специфічні  ознаки

 

норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру - норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «робота», яка повинна привести до певного результату.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки - норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру - норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формальновизначене правило поведінки представницько-зобов’язуючого характеру - норма права закріплює права й обов’язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов’язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов’язок інших - забезпечити це право). Формальну визначеність норма права дістає після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, - норма права видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, - держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).
    Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів права): імперативні
і диспозитивні.

Імперативні - норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії й не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні - норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов’язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з цього питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу: заохочувальні
та рекомендаційні. Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній та продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні - норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб’єктів.

Норми права за субординацією в правовому регулюванні
матеріальні й процесуальні. Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі якого можливе вирішення справи по суті, наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права - норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права, наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо. Призначення процесуальної норми - встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов’язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв ‘язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми права за дією у часі: постійні й тимчасові. Норми права за дією за колом осіб: загальні - поширюються на все населення; спеціальні - поширюються на певне коло осіб; виняткові - роблять винятки із загальних і спеціальних норм.

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):
регулятивні (правила поведінки) - встановлюють права та обов’язки суб’єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу);
охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Структура, або внутрішня форма норми права, - це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов’язані між собою.

Гіпотеза (припущення) - частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випадку? За яких умов?

Диспозиція (розпорядження) - частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права й обов’язки.

Санкція (стягнення)  частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, вживані у разі її порушення.

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов’язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)».

№ 2. Якщо адвокату в зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов’язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а в іншому разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби (due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам чи правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».