Правовий статус державного службовця

Організація і діяльність державних органів здійснюється державними службовцями, а це передбачає необхідність з’ясування питань про розуміння державної служби.

Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби в Україні, є Закон «Про дер­жавну службу» від 16 грудня 1993 р. Стаття 1 Закону «Дер­жавна служба і державні службовці» визначає, що держав­на служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практич­ного виконання завдань і функцій держави, за що їм ви­плачується заробітна платня із Державного бюджету.

Ці особи є державними службовцями, мають відповідні службові повноваження і займають певні посади. Закон також визначив поняття «посади» і «посадові особи».

Посада - це визначена структурою й штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними акта­ми коло службових повноважень.

Посадовими особами, відповідно до цього Закону, вважа­ються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення ор­ганізаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Посади державних службовців класифікуються за кате­горіями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службов­цю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає кате­горії, під яку підпадає та чи інша посада.

До основних принципів державної служби закон відно­сить служіння: а) народу України; б) демократизму і закон­ності; в) гуманізму та соціальній справедливості; г) пріорите­ту прав людини і громадянина; а також ґ) професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; д) персональну відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліни; є) дотримання прав і законних інте­ресів органів місцевого й регіонального самоврядування; є) дотримання  прав підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян.

Функції державної служби - це напрями її діяльності, що відображають її роль і призначення в суспільстві. До них відносять:

а) забезпечення ефективного функціонування всіх гілок державної влади;

б) забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів та обов’язків людини й грома­дянина.

Основні завдання державної служби:

а) охорона інтересів суспільства, прав і свобод людини й громадянина;

б) досягнення і зміцнення цілісності держави;

в) забезпечення ефективної діяльності державних органів;

г) демократизація шляхів формування та діяльності державного апарату й ін.

Утілення цих завдань здійснюється через державних службовців.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального та майново­го стану, расової й національної належності, статі, політич­них поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний добір чи за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Згідно із Законом «Про державну службу», державний службовець має право: користуватися правами і свобода­ми, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань та прий­нятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, ор­ганів місцевого та регіонального самоврядування необхід­ну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе став­лення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного об­сягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосу­ються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінно­го виконання своїх службових обов’язків, участь у конкур­сах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Відповідно до прав, державний службовець має обов’язки. Основні обов’язки державних службовців: до­держання Конституції України та інших актів законодав­ства України; забезпечення ефективної роботи та вико­нання завдань державних органів відповідно до їх компе­тенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вка­зівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час ви­конання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розго­лошенню; постійне вдосконалення організації своєї робо­ти і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне вико­нання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України і його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депута­тів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Мі­ністрів України, Голови та членів Конституційного Суду Ук­раїни, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Консти­туцією та спеціальними законами України.

Регулювання правового становища державних службов­ців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дип­ломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

а) визнані у встановленому порядку недієздатними;

б) мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

в) у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

г) в інших випадках, встановлених законами України.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, передбачених зако­ном, подає за місцем майбутньої служби відомості про дохо­ди та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі й за кордоном, відносно себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка пре­тендує на зайняття посади державного службовця першої й другої категорій, передбачених законом, повинна подати та­кож відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих ві­домостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання служ­бових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушен­ня обмежень, пов’язаних із проходженням державної служ­би, а також за вчинок, що порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбаче­них чинним законодавством про працю України, можуть за­стосовуватися ще такі заходи дисциплінарного впливу, як:

- попередження про неповну службову відповідність;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.