Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,

Структура

У процесі здійснення державного управління виникає велика кількість організаційних зв’язків між учасниками цих відно­син, багато з яких потребують правового регулювання. Таке ре­гулювання здійснюється за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворює зазначені відносини в ад­міністративно-правові.

Адміністративно-правові відносини - це врегульовані но­рмами адміністративного права суспільні відносини, що скла­даються у сфері державного управління.

Адміністративно-правові відносини характеризуються всіма ознаками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особ­ливості, головні з яких полягають у тому, що:

1)  адміністративно-правові відносини складаються у сфері державного управління, тобто в повсякденній практичній реалізації виконавчої влади, завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою тощо;

2)  в адміністративно-правових відносинах однією із сторін обов’язково є державний орган, наділений виконавчо-розпорядчими повноваженнями (орган державного управління), або орган, якому такі повноваження делеговані (наприклад, органи місцевого самоврядування);

3) адміністративно-правові відносини можуть виникнути з ініціативи будь-якого суб’єкта адміністративного права, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення;

4) спори, що виникають між сторонами адміністративно-право­вих відносин, вирішуються як в адміністративному, так і в судовому порядку. Більшість адміністративно-правових спо­рів вирішується в адміністративному порядку, тобто уповно­важеними на те органами виконавчої влади або посадовими особами. Крім того, Конституція України кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб’єк­ тів адміністративно-правових відносин можна віднести:

- державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ тощо);

- структурні підрозділи державних органів, їх посадових осіб;

- об’єднання громадян (політичні партії й громадські організації);

- кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації;

- громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Як було зазначено раніше, в адміністративно-правових відносинах однією зі сторін обов’язково є державний орган, наділений виконавчо-розпорядчими повноваженнями (орган державного управління) або орган, якому такі повноваження делеговані.

Державний орган - це організований колектив, що утворює самостійну частину державного апарату, яка наділена власною компетенцією, виконує публічні функції, а її структура і діяль­ність регламентовані правом.

Державні органи можна поділити на органи, що належать до законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні орга­ни зі спеціальним статусом.

Органи виконавчої влади - це різновид державних органів, організаційно оформлена система, що має певні завдання і функ­ції, структуру й обсяг повноважень, необхідних для здійснення управлінської діяльності у відповідній сфері.

За місцем у системі державного управління залежно від те­риторії, на якій здійснюють свою діяльність, органи виконавчої влади поділяються на такі види: вищі, центральні, місцеві.

Вищі - об’єднують і спрямовують роботу всіх інших підвідо­мчих їм органів державного управління (Кабінет Міністрів Укра­їни відповідно до ст. 113 Конституції України є вищим органом в системі органів виконавчої влади).

Центральні - органи, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи здійснюють загальне або галузеве управління, спеціальний (функціональний) вплив на об’єкти управ­ління незалежно від їх місцезнаходження на території України. До центральних органів належать міністерства, державні комітети і відомства.

Місцеві - діють у межах відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць (обласні та районні державні адміністрації).

За характером і обсягом компетенції органи виконавчої влади поділяють на такі групи.

Органи загальної компетенції - здійснюють керівництво багатьма видами галузевої або функціональної діяльності, не­суть відповідальність за стан справ у державі в цілому (Кабінет Міністрів України) або у відповідній адміністративно-територіа­льній одиниці (місцеві державні адміністрації).

Органи галузевої компетенції - здійснюють державне управ­ління у відповідній галузі. Галузь - це сукупність об’єктів управ­ління, які об’єднуються під керівництвом органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх геогра­фічного розташування. Органами галузевої компетенції є Мініс­терство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Державний ко­мітет лісового господарства України, Державний комітет Украї­ни з водного господарства тощо.

Органи спеціальної (функціональної) компетенції - здійс­нюють керівництво з питань, що мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва. Такими органами є Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, Антимонопольний ко­мітет України й інші.

Органи предметної компетенції - адміністрації державних підприємств, установ, що керують діяльністю відповідних під­приємств, установ.

За порядком вирішення підвідомчих питань органи влади поділяються на єдиноначальні та колегіальні.

Об’єкт – це те, заради чого виникають правовідносини. Об’єктом адміністративно-правових відносин виступає поведінка учасників управлінських відносин (дії, бездіяльність).

Змістом адміністративно-правових відносин виступає сукупність прав і обов’язків суб’єктів цих відносин та дій з їх реалізації.

 

Поняття державної служби.